Новела «intermezzo» М. Коцюбинського: підтекст назви, автобіографізм, риси імпресіонізму

Intermezzo — психологічна новела Михайла Коцюбинського, написана в 1908. Новела розповідає про духовне одужання втомленого митця при зустрічі з природою.

Слово intermezzo означало в італійському театрі коротку музичну п'єсу, яку виконували в перерві між діями драматичної п'єси. Для ліричного героя новели Коцюбинського така музична перерва - відпочинок серед полів, музика вітру й сонця.
Новела автобіографічна. Влітку 1908 Коцюбинський поїхав відпочивати в село Кононівку на Полтавщині. Новела присвячена кононівським полям.
Епізод, описаний у новелі "Intermezzo", справді мав місце в житті М. Коцюбинського. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку, як про рятівну соломинку. Коцюбинський звертається до знайомих і друзів із проханням прийняти його на літній відпочинок, бо "дуже втомлений - і так хочеться мені спочити серед природи!.. Може б, вдалося мені написати щось серед сільської тиші". Досліджуючи листи письменника 1908 року, можна побачити, що втома справді "відігравала" велику роль у його житті. В одному з листів він зазначає: "...душа ледве держиться в тілі". У листі до своєї знайомої О. Аплаксіної він пише: "С тех пор, как я очутился в полном уединении - чувствую, как я страшно устал душою. Не физическая усталость, а душевная. Не хочеться видеть людей, вести разговоры. Хочется сбросить с себя всю волну людской грязи, которая незаметно заливала твоє сердце, хочется очиститься и отдохнуть".
Роздуми ліричного героя в основному зосереджені навколо теми місця митця в суспільстві.

Риси імпресіонізму у новелі «Intermezzo». (Імпресіонізму в цілому властивії посилена увага до внутрішнього світу людини, проте реальність відбивається у творах через певні риси.)

1. Художня деталь. (У імпресіоністичних описах М. Коцюбинського зовнішній світ не деталізується, а передається лаконічним (і часто символічним) штрихом. Так у новелі «Intermezzo» зовнішній світ передано зоровими і слуховими образами: Місто-монстр, який «витягує в поле свою залізну руку... і не пускає», а сам ліричний герой ніби заїзд, «де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять». А зозуля віщує тишу, як тільки він опиняється десь далеко за містом, за зеленим хаосом дороги.)

2. Відсутність зовнішнього сюжету. (Зовнішнього сюжету, якихось подій, як правило, немає. Немає його і в «Intermezzo». Це тільки черга відчуттів, образів — зорових, слухових, чуттєвих: «Розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези. Кує зозуля... і сіє тишу по травах...» і так далі.)

3. Організуючий центр твору. (Організуючим центром імпресіоністичних новел, зокрема й «Intermezzo», є враження від навколишнього світу, що ма теріалізуються у настрої, переживання, відчуття. Це не безсистемний набір фраз про що-небудь, все організує ритм людської думки, перебіг почуттів і станів героя. Причому ліричний герой позбавлений конкретних рис, у тому числі й соціальних. Це вираження внутрішнього «я», саме тому великого значення набувають внутрішні монологи, як, наприклад, у новелі «Intermezzo».)

4. Особливості синтаксису. (Оскільки йдеться не про викладення конкретних подій, а про опис емоційного стану, що змінюється постійно, то й фраза часто уривається на півслові, шматується, містить незакінчені думки, невисловлені почуття. Часто автор вживає три крапки, знак питання, які відіграють тут особливу роль — роль поетичної фігури, покликаної відо бразити складність і неоднозначність почувань ліричного героя — людини витонченої, емоційно багатої.)

5. Культивування естетично довершеного. (Висока духовність ліричного героя, його думок демонструють потяг до краси світу, ідеа'іу. Пошук внутрішньої гармонії — один з найголовніших мотивів «Intermezzo». 1 часто це подається через сприйняття зовнішніх картин: «Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти. А там ячмінь хилиться і тче... тче з тонких вусів зелений серпанок...» Це один з виявів краси й гармонії.)

6. Особливий пейзаж. (Акварельний, пленерний пейзаж — особливість імпресіонізму, проте у Коцюбинського в новелах він постає ще й ліризова-ним: картина природи — стан душі у цей швидкоплинний момент (особливість імпресіонізму): «Спокійний, самотній, сідав десь на ґанку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все це зміцнялось й темніло, склепляла над ними зоряну баню...» І цей пейзаж, і багато інших — персоніфіковані, оживлені людським почуттям і нетривкі, як мить самого почуття, яка швидко минає, змінюється, набираючи нових кольорів, напівтонів і відтінків.)

 

21. Проблема автентичності та авторства «Слова о полку..», історична основа твору, образи.

Хто був автором "Слова о полку Ігоревім"? Встановити ім'я творця геніального твору досі не вдалося, хоча автор постійно заявляє про себе в "Слові", чітко висловлює свої політичні симпатії і антипатії, виявляє широку обізнаність у подіях свого часу і минулого, говорить про свої естетичнихуявленнях. Щодо автора поеми вченими висувалося і висувається величезна кількість гіпотез, припущень, здогадок. Однак ці припущення й гіпотези що не підкріплюються достатньою кількістю фактичного матеріалу, оскільки "Слово" дійшло до нас у єдиному списку, та й той не вцілів.

У числі передбачуваних авторів "Слова о полку Ігоревім" називалися галицький премудрий книжник Тимофій, словутний співак Митуса, тисяцький Рагуїл, співак Ходина, літописець Петро Бориславич і навіть сам князь Ігор, а також великий київський князь Святослав Всеволодович. Серед цих численних гіпотез найбільш аргументованої представляється гіпотеза Б. А. Рибакова, підкріплювана лінгвістичним аналізом тексту літопису Петра Бориславича і "Слова о полку Ігоревім". Ряд цікавих міркувань про автора "Слова" був висловлений Д. С. Лихачовим у статті "Роздуми про автора" Слова о полку Ігоревім. Дослідник припускає, що автор брав участь у поході Ігоря, виклав історію цього походу в літописі, передавши заповітні думи князя і одночасно, будучи співаком, створив "Слово о полку Ігоревім" і сам записав його текст. Таким чином, питання про ім'я автора "Слова о полку Ігоревім" досі залишається відкритим і чекає свого рішення.

Історична основа поеми «Слово о полку Ігоревім»
Події, відображені у «Слові о полку Ігоревім», відбуваються у період феодального роздрібнення, коли безліч невеликих князівств неохоче об'єднувались у державну спільність. Київська Русь у XII сторіччі втратила колишню могутність і здатність обороняти свої кордони. Велика, але слабка в економічному та військовому стані держава не мала достатніх сил для захисту від ворожих нападів. На останню чверть XII сторіччя припадає найбільша кількість кочових вторгнень на Київську Русь. Були випадки, коли самі князі, зводячи рахунки один з одним, запрошували для цього ворогів. З кожним роком половці все глибше проникали у межі слов'янської держави. Це змусило князів вжити термінових заходів у боротьбі зі степовиками. Київському князю Святославу вдалося у 1183 році створити коаліцію князів, які взяли участь у поході проти половців. У 1184 році половці були розбиті, а хан Кобяк страчений у Києві.
У цьому поході не зміг взяти участь Новгород-Сіверський князь Ігор Святославич, бо почався похід весною, а його кіннота не встигла вчасно через ожеледь. Тому князь вирішив виступити проти кочовиків навесні 1185 року. Цей похід завершився поразкою війська русичів.

У поемі немає детально розроблених характерів дійових осіб, докладного опису зовнішності, історії їх життя, навколишнього середовища.
Центральне місце у творі займає абстрактний образ Руської землі. Адже це не просто «земля» у власному значенні цього слова, це і природа, і люди, і місто. Автор любить рідну землю і народ, що її населяє. Він вболіває за них, бо вони створюють могутність цієї землі, але страждають через князівські чвари та половецькі напади. З великою любов'ю відтворено образи руських воїнів. Причому окремі образи рядових воїнів не конкретизуються. Про русичів ми дізнаємось з характеристики героїв і центральних персонажів. Ми знаємо, що Ігор «навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую». Про хоробрість свідчить вираз «дрімає в полі Олегове хоробреє гніздо».

Яскраву характеристику своєму війську дає князь Всеволод.Та й образ самого Всеволода — це образ воїна-рубаки. Недаремно ж у творі його названо яр-туром. Військове молодецтво Всеволода викликає захоплення. Окремо вирізняється у творі постать князя Ігоря. Це головний персонаж твору, про що свідчить і назва поеми. Ігор Святославич у поемі є втіленням князівських доблестей. Це типовий середній князь, який має не лише позитивні риси, а й безліч вад. Так, його нестримна відвага переходить у нерозважність. В ім'я слави і честі він готовий пожертвувати життям. Ігор зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба. Образ Ігоря сповнений високого благородства. Прикладом тому є остання битва, коли в розпалі бою він поїхав завертати втікаючі полки, щоб допомогти брату Всеволоду. Образ Ярославни своєю чистотою хвилює і наших сучасників. Багато поетів звертались до її образу, створюючи переспіви і оригінальні рядки.
Чільне місце у творі відводиться образові Київського князя Святослава.
Цей образ ідеалізований. Він не дуже вирізнявся з-поміж інших князів, і його влада не розповсюджувалась на всю Київську Русь, але у творі він грізний і великий. Важливе місце в системі образів твору посідає образ «віщого Бояна». Боян — попередник автора. Цілком можливо, що він входив до князівського оточення і в повній мірі залежав від нього. На це вказує той факт, що «віщий Боян» прославляв князів: Святослава, Романа тощо Автор же протиставляє себе Боннові, бо розкриває правду життя, його драматизм і трагізм.