Перерахуйте основні етапи науково-технічного прогресу та наведіть приклади

Научно-технический прогрес – це безперервний і складного процесу відкриття і нових знань і набутків у господарському житті. Через війну НТП відбувається розвиток виробництва і вдосконалення всіх елементів продуктивних сил: засобів і предметів праці, робочої сили в, технології, організації та управління производством.

Непосредственным результатом НТП є інновації чи нововведення. Це зміни техніки і технології, у яких реалізуються наукові знания.

В своєму розвитку НТП пройшов кілька этапов.

Перший етап – перша промислова революція кінця XVIII – на початку ХІХ століття. Перехід до машинному виробництву на наукової основе.

Другий етап – друга промислова революція кінця XIX – початку ХХ століття. Розвиток продуктивних сил на машинної основі, зміна енергетичної основи виробництва, розвиток науки з урахуванням техніки, перехід до стадії автоматизації виробництва, створення нових отраслей.

Третій етап – третя промислова революція середини ХХ століття, переросла в науково-технічну революцію (НТР). НТР – це корінне якісне перетворення продуктивних сил з урахуванням перетворення науки на провідний чинник виробництва, безпосередню продуктивну силу.

В останні десятиліття ХХ століття почали складатися ознаки нового четвертого етапу промислової революции.

Його основні риси:

-перетворення технології виробництва з урахуванням електроники,

-регулювання в зростаючих масштабах біологічних процесів і систем,

-комплексна автоматизація виробництва,

-нові види енергетики,

-технологія виготовлення нових матеріалів і др.

На всі етапи розвитку НТП здійснювався у таких формах: еволюційній, революційній та комбінованій.

 

Як здійснюється розрахунок ефективності природоохоронних проектів чи заходів?

Природоохоронні повинні забезпечувати отримання максимального економічного ефекту від покращання стану навколишнього середовища.

Досягнення вказаних цілей можна оцінити за допомогою екологічних та соціально-екологічних результатів.

— екологічна результативність природоохоронних заходів полягає в зниженні негативного впливу на навколишнє середовище і покращанні його стану. Це виявляється у зменшенні кількості забруднюючих речовин у середовищі, збільшенні обсягів доступних до використання водних, земельних, лісових, біологічних ресурсів;

— соціально-економічна ефективність природоохоронних заходів виявляється у підвищенні рівня господарювання, якості життя населення, збільшенні національного багатства тощо. Економічні результати — це економія або попередження втрат природних ресурсів, живої та уречевленої праці" підвищення рентабельності виробництва у виробничій і невиробничій галузях. Значно важче оцінити соціальні аспекти природоохоронної діяльності. 3 цією метою здійснюються оцінювання динаміки захворюваності населення, умов праці, проживання та відпочинку, підтримання екологічної рівноваги, збереження естетичної цінності ландшафтів, підвищення екологічної обізнаності населення і формування екологічної свідомості.

Економічне обґрунтування природоохоронних заходів проводять:

— шляхом зіставлення економічних результатів цих заходів з витратами на їх отримання;

— за допомогою системи показників загальної і порівняльної ефективності;

— за допомогою чистого економічного ефекту природоохоронних

Билет 3.

1. Які елементи та завдання притаманні науці?

 

Наука як система знань має специфічну структуру, яка характеризується низкою елементів.

Наукова ідея – інтуїтивне пояснення явищ без проміжної аргументації, без осмислення всієї сукупності зв’язків, на основі яких робляться висновки.

Гіпотеза – наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок.

Науковий закон – внутрішній суттєвий і стійкий зв’язок явищ і процесів, що обумовлює їхні впорядковані зміни і дає можливість достовірного передбачення перебігу цих явищ і процесів.

Судження – думка, в якій за допомогою зв’язку понять стверджується або заперечується що-небудь.

Умовивід – розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, певним чином пов’язане з вихідним.

Теорія (грец. theoria – розгляд, дослідження) – форма достовірного наукового знання про дійсність, що являє собою систему понять, тверджень, доказів, дає цілісне уявлення про закономірності та зв’язки у суспільстві та природі.

Факт – будь-який не залежний від спостерігача стан дійсності чи подія, що здійснилася; обґрунтоване знання, отримане шляхом опису окремих фрагментів реальної дійсності в деякому строго визначеному просторово-тимчасовому інтервалі.

Категорія – широке поняття, в якому відображені найбільш загальні та істотні властивості, ознаки, зв’язки і відносини предметів, явищ об’єктивного світу.

Принцип – це вихідне положення, керівна ідея, центральне поняття, що є узагальненням і поширенням якогось положення тієї сфери знань, з якої цей принцип виведено.

Постулат – це твердження, припущення певної наукової теорії.

Аксіома – це певне вихідне твердження, інтуїтивно очевидного або апріорі істинного, яке приймається без доказів як опорне в певній теорії.

Головними завданнями науки є:

- отримання, придбання та адаптація глобальних знань;

- розвиток сфери знань на місцевому рівні;

- пояснення суті фізичних явищ, зовнішніх взаємозв’язків явищ;

- інвестиції в людський капітал і технологію з метою розширення можливостей придбання, засвоєння та застосування знань;

- прогнозування процесів і явищ;

- розроблення рекомендацій щодо практичного застосування знань.

 

1. В чому полягає теорія пізнання (гносеологія)?

 

Теорія пізнання (гносеологія) — це вчення про закономірності процесу пізнання навколишнього світу, методи й форми цього процесу, про істину, а також критерії та умови її достовірності. Із дисципліни “Філософія” можна довідатись про боротьбу матеріалістичного напрямку теорії пізнання з ідеалістичним (Г. Гегель, Д. Берклі, махісти та ін.).

Пізнання будь-якого предмета починається з його безпосереднього огляду, а далі досліджуваний предмет уявно розчленовується на складові частини, тобто аналізується.

Аналіз – найважливіший етап процесу пізнання, оскільки завдяки йому вдається вивчати будову об’єкта, його структуру, відокремлювати суттєве від другорядного, пізнавати частини об’єкта як елементи цілого. Цілісне відтворення проаналізованого об’єкта відбувається в процесі синтезу, наступного ступеня пізнання. Саме із синтезу починається система мислення.

Всебічно розглядаючи процес пізнання, велика увага приділяється практиці як критерію істини, наголошуючи, що практика є, по суті, основним стимулом до пізнавальної діяльності. У результаті живого споглядання предмета чи явища дослідник установлює окремі факти чи отримує дослідні дані. Далі за допомогою відчуттів, сприймань та уявлень створюються поняття про явища й об’єкти, які набувають форми знань про них. На основі почуттів людина створює чуттєво-конкретний цілісний образ речей і встановлює безпосередній взаємозв’язок між свідомістю та зовнішнім світом. Основною формою чуттєвого пізнання є уявлення, тобто відтворення образу предмета, що вивчається.

Безпосереднє спостереження може відбуватися як у вигляді експерименту із застосуванням спеціальних приладів, так і за допомогою логічного мислення. Воно служить базою для наступного ступеня пізнання, який називається абстрактно-теоретичним. На цьому етапі дослідник, використовуючи аналіз і синтез спостережуваних явищ або предметів, проводить систематизацію, узагальнення та пояснення отриманих раніше фактів, тобто виникає рух від явищ до суті, від чуттєвих сприймань до загальних законів природи та суспільства.

Етап абстрактного мислення характеризується тим, що широко використовується математичний апарат і логічні розумові висновки, у результаті чого можна зазирнути в іще невідомі людині галузі, зробити важливі наукові відкриття чи отримати дуже цікаві практичні результати.

Якщо йдеться про природничі та технічні науки, то практика, як така, часто виступає експериментальною перевіркою отриманих теоретичних результатів на моделях чи натурних об’єктах.

 

1. Розкажіть про суть космічних методів досліджень та їх застосування.

 

Космічний метод використовують для вивчення структури і розвитку географічного середовища за матеріалами космічної зйомки, отриманої за допомогою реєстрації відображеного сонячного і штучного світла і власного випромінювання Землі з космічних літальних апаратів.

Отримані космічні знімки земної поверхні є моделями місцевості, що відображають реальну географічну структуру на момент знімання. Характеризуються вони наступними властивостями:

1) комплексне зображення ландшафтної структури, включаючи основні природні і антропогенні компоненти;

2) широкий спектральний діапазон знімання, про що сказано вище;

3) високий огляд знімків (вони можуть охоплювати площі від 10 тис. км² до півкулі Землі загалом);

4) велика різноманітність масштабів зйомки (більше 1:200000 – 1:1000000000);

5) різна періодичність знімання – від десятків хвилин до десятків років;

6) багатократне покриття Земної кулі.

Космічні методи вдало доповнюють традиційні наземні і аерометоди. Їх сумісне використання забезпечує дослідження одночасно на локальному, регіональному і глобальному рівнях.

Космічні методи найчастіше застосовують у картографуванні рельєфу при вивченні морфологічних характеристик водних об’єктів, гідрологічного режиму водних об’єктів, картографуванні гідрологічної мережі. Цим методом встановлюють просторову диференціацію ґрунтового покриву, вивчають параметри ґрунтів (гранулометричний склад, засоленість, вологість, температуру). За допомогою космічних методів (різномасштабних знімків) виявляють просторову структуру біоценозів, здійснюють біоценометричні, фенологічні дослідження та вивчають сезонну ритміку і багаторічну динаміку ландшафтів.

Великий інтерес становить застосування космічних знімків у вивченні генезису й історії розвитку природних ландшафтів, водно-болотних угідь та забруднення повітряного і водного басейнів.

4. Назвіть особливості наукових конференцій, симпозіумів та наукових семінарів.

Наука може розвиватися лише за умови постійного контакту між науковцями, обміну результатами досліджень. Звичний формат конференцій, звичайно, багато в чому поступився інтернет-форумам (хоч суто спеціалізованих сайтів такого типу чи розсилок не так і багато). Крім того, важливу роль у активізації дискусій над результатами досліджень якоюсь мірою сприяє вимога розміщення всіх ваківських публікацій та авторефератів дисертацій у вільний доступ. Багато хто з науковців (передусім, нового покоління) електронною поштою розсилає свої нові публікації всім знайомим колегам, які займаються суміжними темами. Це замінює формалізоване спілкування на конференціях, принаймні, найактивнішій частині академічної молоді, що дає можливість використати власне самі конференції та для розширення кола професійних знайомств (не обов’язково з фахівцями саме зі своєї теми). Останнє й виправдовує поки що якоюсь мірою їхнє існування в сучасному вигляді.

 

Билет 4

1. Розповісти про зародження науки та етапи її розвитку.

 

І етап. Антична наука.Розумова праця ще не була відокремлена від фізичної, і люди здобували нові знання лише в процесі безпосередньої трудової діяльності у вигляді відокремлених фактів.

Античні філософи виділили три галузі людських знань:

– фізику як знання про явища природи;

– етику як знання про явища суспільного життя;

– логіку як знання про закони мислення.

Багато істориків і наукознавців називають саме серед діячів античної культури родоначальників майже всіх сучасних галузей науки: математики – Піфагора, хімії – Парацельса, механіки – Архімеда та Герона, акустики – Архипа Таренського, астрономії – Птоломея та Гіппарха, історії – Геродота та Фукідіта, географії – Стратона, ботаніки – Теофранка і т. ін. При цьому “батьком усіх наук” одностайно вважають Арістотеля. Інформаційне “диво” найстародавніших народів, безумовно, потребує свого подальшого вивчення та пояснення.

ІІ етап. Наукознавці сьогодні поки що виходять з того, що наука в сучасному розумінні почала інтенсивно розвиватися в епоху Відродження (16-17 ст.). Цей етап характеризувався тим, що наука ще не розділилася на окремі самостійні галузі. Їй були притаманні риси натурфілософії – природа розглядалася в цілому, без виділення частковості. Як метод пізнання переважало безпосереднє споглядання, яке перепліталося з елементами наївної діалектики, метафізики та стихійного матеріалізму.

ІІІ етап. Цей етап, на думку наукознавців, охоплює період із середини 17 до кінця 19 ст., коли інтенсивно розвивається природознавство, нагромаджується фактичний матеріал, здебільшого отриманий експериментально, триває диференціація наук, зроблені значні відкриття у фізиці, математиці, хімії, механіці, біології, астрономії та геології. Усі описані відкриття спричинилися до формування таких універсальних понять, як тяжіння, хвильова теорія світла, збереження енергії, теплота як форма руху, електричне та магнітне поля, жива клітина, еволюційна теорія тощо. До цього періоду належать створення: аналітичної геометрії Р. Декартом, логарифмів Дж. Непером, геліоцентричної побудови світу М. Коперником, Г. Галілеєм, диференціального і інтегрального обчислення І.Ньютона і Г. Лейбніца. Період кінця XVІІІ ст. справедливо вважають першою науковою революцією, пов’язаною з науковими працями І. Ньютона, Леонардо да Вінчі, Г. Галілея, Й. Кеплера, М. В. Ломоносова, П. Лапласа та ін. Наука в цей період перетворюється у реальну базу світогляду. Значного поширення набуває експериментальне вивчення природи, обґрунтування якого мало революційне значення для науки. У кінці XVІІІ ст. в Україні активізувалися наукові дослідження з ботаніки, зоології, анатомії. З метою створення належних умов для цього у 1822 році було закладено Нікітський ботанічний сад.

Промислова революція XVІІІ ст. і початку XІX ст. (винайдення парової машини Д. Уаттом) стала могутнім стимулом подальшого розвитку науки. Фізики відкрили електричний струм, явище електромагнітної індукції (А. Вольф, В. Петров, А. Ампер, М. Фарадей). Цей період ознаменувався великими відкриттями (закону збереження і перетворення енергії, клітинної теорії, еволюційного вчення І. Дарвіна).

ІV етап розвитку науки, який розпочався з другої половини 19 – початку 20 ст., триває й досі. Він почався з революційних відкриттів у галузі природознавства, що особливо стосується фізики (Дж. Томпсон, Дж. Максвелл, М. Планк, А. Ейнштейн та ін.). Великим досягненням ХІХ ст. стало відкриття Д. Менделєєвим періодичного закону хімічних елементів, який довів наявність внутрішнього зв’язку між речовинами.

Наука XX ст. характеризувалась виключно високими темпами розвитку у всьому світі. Вона супроводжується подальшою диференціацією, і це при тому, що вже нараховується більш як 1300 окремих наукових дисциплін. На фоні диференціації наук тепер відбувається зворотний процес – зближення окремих наук, проникнення однієї науки з її методами пізнання в іншу, а то й просто злиття кількох наук в одну, яке є найвиразнішим на “стиках” різних наукових дисциплін. Такий процес злиття наук дістав назву їх інтеграції.

Наука з XX ст. стала розвиватися в трьох напрямках: мікросвіт (вивчення елементарних частин і атомних структур); макросвіт (вивчення функцій вищих структур живої популяції); мегасвіт (вивчення Всесвіту).

Українська земля щедра на талановитих, геніальних людей, тому українська наука ніколи не знаходилась поза світовою наукою.

У Києві ядерні дослідження розпочалися у 1944 р. під керівництвом О. І. Лейпунського. З 1946 р. цими дослідженнями в Інституті фізики АН УРСР керував М. В. Пасічник. Вивчалися взаємодії ядер з нейтронами радон-берилієвого джерела в 100 мКі.

У 1960 р. в Україні до ряду діючих установок введено експериментальний ядерний реактор ВВР-М з тепловою потужністю 10 МВт.

Значні пріоритети має українська наука в галузі проблем міцності матеріалів та конструкцій (Г. С. Писаренко), лазерних технологій (В. С. Коваленко), матеріалознавства (В. М. Бакуль, Г. В. Самсонов, В. І. Трефілов, І. М. Федорченко, І. М. Францевич).

Багато відомих вчених, вихідців з України, через розруху та репресії, спричинені революцією і громадянською війною, змушені були покинути рідну землю. Серед них.

Механік С. Тимошенко, професор Київського політехнічного інституту, один із співзасновників Української Академії наук. З 1922 р. в США, де був професором Мічиганського та Стенфордського університетів. Йому належать фундаментальні праці з теорії пружності і коливань та міцності пружних систем.

На початку ХХІ ст. наука розвивається прискореними темпами. Її розвитку притаманні наступні особливості: диференціація і інтеграція наук, прискорений розвиток природознавчих наук, посилення зв’язку науки, техніки і виробництва.

Отже, зародившись у стародавньому світі у зв’язку з потребами суспільної практики, почавши створюватись у XVI-XVII століттях, в ході свого історичного розвитку наука перетворилась у продуктивну силу і найважливіший соціальний інститут, який суттєво впливає на всі сфери життя суспільства. Сучасна наука становить важливу складову науково-технічної революції.

 

 

1. Що таке аналіз і синтез у науці?

 

Пізнання будь-якого предмета починається з його безпосереднього огляду, а далі досліджуваний предмет уявно розчленовується на складові частини, тобто аналізується.

Аналіз – найважливіший етап процесу пізнання, оскільки завдяки йому вдається вивчати будову об’єкта, його структуру, відокремлювати суттєве від другорядного, пізнавати частини об’єкта як елементи цілого. Цілісне відтворення проаналізованого об’єкта відбувається в процесі синтезу, наступного ступеня пізнання. Саме із синтезу починається система мислення.

 

3. Екологія, як цілісна і глобальна наука, почала формуватися в середині ХХ століття. До цього термін “екологія” побутував лише у наукових колах. Таким чином, екологія з міждисциплінарної суто біологічної науки перетворюється в глобальну науку про виживання людства. Екологія – це фундаментально-прикладна наука про умови існування живих систем і їх взаємозв’язок з навколишнім середовищем, це сучасна наука про стратегію і тактику взаємодії Людини і Природи. Новітні досягнення сучасної екології (неоекології) базуються на концепції сталого розвитку, запропонованій у 1992 році в Ріо-де-Жанейро на Міжнародній екологічній конференції. Суть цієї концепції полягає в раціональному природокористуванні з метою збереження відновлюваних можливостей біосфери та нормальних екологічних умов життя для теперішніх і майбутніх поколінь. Це означає, що ми не маємо права брати у Природи те, що нам не належить, а також не маємо права позбавляти наших дітей і онуків щасливого життя у царині квітучої Природи.

 

 

 

Рис.— Класифікація основних напрямків сучасної екології

 

4. Розкажіть про особливості підготовки та оформлення реферату.

Реферат (лат. referre — доповідати, повідомляти) — короткий виклад змісту одного або декількох документів з певної теми.

Обсяг реферату визначається специфікою теми і змістом документів, кількістю відомостей, їх науковою цінністю або практичним значенням. Його обсяг коливається від 500-2500 знаків до 20-24 сторінок.

Є багато видів рефератів. Науковці найчастіше мають справу з інформативними і розширеними, або зведеними, рефератами.

Інформативний реферат найповніше розкриває зміст документа, містить основні фактичні та теоретичні відомості. У такому рефераті мають бути зазначені: предмет дослідження і мета роботи; наведені основні результати; викладені дані про метод і умови дослідження; відбиті пропозиції автора щодо застосування результатів; наведені основні характери­стики нових технологічних процесів, технічних виробів, нова інформація про відомі явища, предмети та ін.

Розширений, або зведений (багатоджерельний, оглядовий), реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих документів з однієї теми, викладені у вигляді зв'язного тексту.

Реферат починається з викладу сутності проблеми. Слід уникати зайвих фраз.

У вступі обґрунтовуються актуальність теми, її особливості, значущість з огляду на соціальні потреби суспільства та розвиток конкретної галузі науки або практичної діяльності.

У розділі І наводяться основні теоретичні, експериментальні дослідження з теми, зазначається, хто з учених минулого вивчав дану проблему, які ідеї висловлював. Визначаються сутність (основний зміст) проблеми, основні чинники (фактори, обставини), що зумовлюють розвиток явища або процесу, який вивчається.

У розділі II дається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій щодо проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим методикам, оригінальним підходам до вивчення проблеми. У цьому розділі подається аналіз практики. Висловлюються власні думки щодо перспектив розвитку проблеми.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки, оцінки, пропозиції науковця.

До списку літератури включають публікації переважно останніх 5-10 років. Особливу цінність мають роботи останнього року.

У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.

Вибір теми реферату слід узгоджувати з кафедрою і науковим керівником. Тема має допомогти молодому науковцю у визначенні методології свого дослідження.

Виклад матеріалу в рефераті має бути коротким і стислим. Слід використовувати синтаксичні конструкції, властиві мові наукових і технічних документів, уникати складних граматичних зворотів.

У рефераті слід використовувати стандартизовану термінологію, уникати незвичних термінів і символів або пояснювати їх при першому згадуванні в тексті. Терміни, окремі слова і словосполучення можна замінювати абревіатурами і прийнятими текстовими скороченнями, значення яких зрозуміле з контексту.

Реферат рецензується і оцінюється, за умови позитивного відгуку здобувач (студент) допускається до іспиту.

 

Білет 5