Основні аспекти та закономірності навчання укр.мови.

Мова існує в сус-ві як складне і агатогранне явище.Звідси вивчати її треба всебічно,в сукупності всіх її граней,виявів на доступному рівні для учнів різних вікових груп і типів шкіл.Традиційно в методиці у.м.вивчають такі аспекти її навчання: лінгвістичний, пед., псих-ий, моральний,естетичний.

Лінгв.аспект передбачає всебічне вивчення мови як системи:звучання і значення слів,словосполучень,речень і цілого тексту.Учні повинні ознайомитися з основними розділами науки про мову,збагатити свій словниковий запас,засвоїти систему лінгв.одиниць і навчитися користуватися ними в усних і писемних висловлюваннях.Знайомлячись зі структурою мовної системи,вони вчаться розрізняти мову і мов-ня,усну і писемну фори літ-ої мови,розуміти роль мов-ої діяльності в житті індивіда:спираючись на знання норм літ-ої мови,набувають умінь і навичок спілкуватися нею.Лінгв.аспект навчання рідної мови передбачає розуміння сус-ої ролі мов,тих її функцій,що реалізуються в мовленні кожної людини.

Пед.аспект навчання рідної мови вимагає врахування її значення для пізнання діяльності індивіда,виховання і розвитку учнів,підготовки їх до життя.Школярі повинні зрозуміти,що мова розвиває мислення,а мов-ва діяльність тренує розум людини.Володіння рідною мовою формує мовну особистість.Людина,що не знає рідної мови,не володіє її багатствами,залишається духовно вбогою істотою,бо вона позбавлена можливістю пізнати історію,УНТ,традиції і звичаї свого народу.

Псих.аспект враховує ті псих.чинники,які забезпечують якісне засвоєння мови і формування мов-их умінь та навичок.При цьому слід зважати на те,що мова індивіда не народжується з ним,а набувається в процесі його розвитку,в умовах життя її родини в сус-ві,в певному нац.-мовному середовищі.Мова кожним новим поколінням засвоюється наново,хоч одержуємо її у спадок від попередніх поколінь.Для успішного опанування рідною мовою необхідні сприятливі умови в сімї,в сус-ві.

Моральний аспект навчання рідної мови передбачає формування нац.свідомості учнів.Мова має не лише важливе значення для освіти,розвитку особистості,формування мов-их умінь і навичок.Величезна її роль у нац.-патріотичному,моральному вихованні.Учні повинні усвідомити,що для патріота дорогі всі надбання України:матеріальні і дух.,природні й соц.,історичфні та сучасні.Серед цих скарбів-рідна мова як нетлінне знаряддя дух.культури.Рідне слово через відбиті в ньому поняття й образи показує світові все життя народу,що ним мислить і говорить.

Моральний аспект вивчення р.м.тісно повязаний з естетичним.Відомо,що мова займає провідне місце в естетичному вихованні учнів.Засвоюючи р.м.,вони переконуються в багатстві і красі її виражальних засобів,вчаться мислити і висловлюватися не тільки правильно,але й красиво.

Разом з традиційними формуються й нові підходи до навчання р.м., викликані змінами в сусп. й дух.житті, концепцією нац.школи в Україні. Це такі аспекти як народознавчий (українознавчий), етнопедагогічний, культорологічний та ін.

Народознавчий аспект вивчається як основний навчально-виховний у концепції вивчення у.м.Суть його зводиться до того,що саме рідна мова є засобом пізнання самого себе як представника укр.нації,свого народу,його історії,культури тощо.

Етнопедагогічний аспект передбачає навчання р.м.на основі народної педагогіки і дидактики.Етнопедагогіка-скарбниця навчально-виховної мудрості нашого народу,витвореної ним упродовж віків.Вона служить основою виховання багатьох поколінь українців.Укр.етнопедагогіка-це система народних знань,принципів і засобів,а також досвіду укр.народу в галузі навчання і виховання дітей та молоді.

Культорологічний аспект у навчанні р.м.передбачає тісний її звязок з нац.і загальнолюдською культурою.Адже знаня мови забезпечують доступ до джерел укр.і світової культури.У широкому розумінні культура-це добре і благородне,духовно щедре багатство,що зближує й обєднує людей,олюднює знання,оберігає людську гідність,честь і совість.Діти долучаються до культури свого та інших народів через книгу,радіо,телебачення.Ознайомлення з шедеврами світової літ-ри відбувається завдяки чудовим перекладам укр.момовою.

Закономірності навчання у.м.

Засвоєння р.м.-процес безперервний,що починається з перших кроків і триває упродовж всього життя людини.Вчені вважають,що навчання мови підлягає певним закономірностям,урахування яких сприяє ефективній організації навчального процесу,в тому числі і у школах нового типу.Закономірностями навчання і засвоєння р.м.можна вважати взаємозвязок між лінгвістичною теорією і мов-ою практикою,залежність наслідків навчання і засвоєння мови від потенціалу мов-го середовища,створеного в процесі навчання і в повсякденному житті.До таких закономірностей слід віднести:постійну увагу до матерії мови,її звук.системи;розуміння семантики мовних одиниць;здатність засвоювати норму літ-ої мови;оцінку виражальних можливостей р.м.;розвиток мовного чуття,дару слова;випереджаючий розвиток усного мов-ня;залежність мов-их умінь і навичок від знань граматики і словникового складу мови.

 

5.Комунікативне спрямування у навчанні укр.мови.

Проблема комунікативного аспекту в навчанні р.м.не нова,вона тісно повязана з практичною спрямованістю,на яку орієнтують концепції мовної освіти,чинні програми з у.м.Треба щоб практична спрямованості у навчанні р.м.забезпечила формування мовної особистості-людини,яка вільно і легко висловлюється. Практична спрямованість її вивчення передбачає не лише кількісні переваги практики над лінгвістичною теорією, а насамперед навчання діяльності спілкування, створення таких умов на уроці, які б сприяли бажанню дітей висловлюватися, взаємодіяти із співрозмовником (слухачем, читачем), впливати на нього. Треба створити умови для свідомопрактичної мов-ої діяльності і залучити до неї учнів,мов-ва практика яких повинна грунтуватися не тільки на мовній системі,а й на діяльності спілкування.Навчання рідної(держ.)мови повинно відповідати «суч.суспільним і особистим потребам мов-го розвитку учнів».Навчання р.м.потребує комунікативного спрямуванн,щоб діти,займаючись навчально-мовленнєвою практикою з метою теоретичного і практичного засвоєння мови,тобто засобів спілкування,навчалися використовувати ці засоби для спілкування,для побудови усних і писемних висловлювань у певному стилі,враховуючи обставини мов-ня.Для того,щоб навчити дітей мов-ої взаємодії з різними адресатами,треба чітко уявляти,що є цікавим,цінним для різних вікових груп,міських і сільських дітей тощо.Адже відомо,що вони можуть виразити своє ставлення насамперед до того,що їх цікавить.Таким чином,суттю комунікативної спрямованості навчання мови є формування в учнів умінь розвязувати комунікативні завдання з метою оволодіння спілкуванням,що сприяє формуванню мовної особистості,якою має стати кожний випускник середньої школи.

 

6.Психологічні та дидактичні основи навчання укр.мови.

Навчання у.м.можливе лише на основі розвитку мислення учнів,їхньої уваги,памяті,умінь бачити і сприймати мовні факти,явища в їх діалектичній єдності.Ці процеси досліджує педагогічна психологія.Вона допомагає визначити найбільш ефективні прийоми і форми навчання,обгрунтувати систему роботи учителя-словесника з урахуванням вікових та індивід.особливостей учнів.

Пед.діяльність має справу з життєво важливою ділянкою людського організму-мозком,інтелектом,учить,виховує інтелектуальну основу сус-ва.Якщо людина оволодіє мовою,вона оволодіє духовним началом свого народу,а значить здатна буде йому служити,примножувати його матеріальні та культурні цінності.Мов-ва діяльність-сукупність психофізіологічних дій,спрямованих на сприймання і розуміння мов-ня або породження його в усній та писемній формах.Мов-ва діяльність відображає психічну діяльність людини,розвиток і вираження її інтелекту, її емоцій. Навчання у.м. можливе лишена основі мисленнєвої діяльності. Порівнюючи факти, синтезуючи, узагальнюючи,к онкретизуючи і абстрагуючи їх, учні розвивають свої мовленнєві здібності. Ці операції на уроках мови не тільки забезпечують засвоєння знань, формування умінь і навичок, але й сприяють розиткові розумових здібностей учнів. Основною рисою поняття є його узагальненість, абстрактність. Щоб поняття стало усвідомленим і зрозумілим,вивчення його повинне бути осмисленням.Засвоєння мовного матеріалу має три рівні:сприймання пояснюваного учителем матеріалу,запамятовування його і відтворення;багаторазове повторення матеріалу за певним зразком на основі усвідомлених знань;засвоєння знань шляхом розвязання проблемних завдань,коли учні набувають досвіду творчої діяльності.

Необхідні психологічні передумови засвоєння знань і формування комунікативних умінь і навичок,до яких відносимо:позитивне ставлення учнів до процесу начання(є інтерес до предмета,підтримується стала увага,не порушується темп навчальної роботи);процеси безпосереднього чуттєвого ознайомлення з матеріалом(у мові-це словесна і схематична наочність,ТЗН);процес мислення(активізація конкретного й абстрактного,понятійного і худ.мислення,сприйняття,осмислення і розуміння матеріалу);запамятовування і збереження здобутої інформації,здатність до її відтворення з виявленням індивідуальних мовленнєвих здібностей.

Ці передумови забезпечують розвиток мовної особистості,сприяють появі мотивів учіння,спонукають учнів до засвоєння лінгвістичної теорії й активної мов-ої діяльності.

Серед мотивів навчання найголовніші такі: сусп.-політичний (державність у.м.,обовязок учня вчитися в школі); професійно-ціннісні (професійне навчання здійснюється державною мовою); мотив соц.престижу,громадського обовязку;комунікативні мотиви (потреба спілкуватися у.м.); мотиви,повязані з потребою самовдосконалення,самовиховання;мотив поваги до вчителя;утилітарні мотиви (потреба в знаннях мови як засобу досягнення певних життєвих вигод); мотиви тривожності,відповідальності (не підвести клас,боязнь одержати низький бал).

В основі навчання р.м. в усіх типах шкіл лежать загальнодидактичні принципи,що зумовлюють доцільний вибір методів і прийомів навчання,забезпечують належний рівень засвоєння змісту шкільного курсу мови і формування комунікативних умінь і навичок.До загально дидактичних принципів відносимо науковість, систематичність і послідовність,наступність і перспективність, звязок теорії з практикою, наочність, доступність, свідомість та ін.на них грунтується методика викладання мови.Принципи виступають не ізольовано,а в органічному взаємозвязку,доповнюючи один одного.

7.Методи навчання у.м.:класифікація,методика застосування.

Сучасні методи і методичні прийоми навчання мови створювалися багатовіковими традиціями вітчизняної школи,тому для вчителя-словесника сьогодні необхідним є всебічний аналіз усієї системи методів навчання предмета,виявлення ще не використаних резервів для розвязання завдань,що стоять перед школою.

Методи навчання -це складна педагогічна категорія,завдяки якій реалізуються всі функції навчання:освітня,виховна,розвивальна,спонукальна,контрольно-корекційна та ін.Наукова розробка та вдосконалення їх здійснюється на основі найновіших досягнень педагогіка,психології,лінгвістики,лінгводидактики,методики та інших наук,а також передового пед-го досвіду. Ефективність засвоєння мови значною мірою залежить від правильного розуміння вчителем методів навчання,їх особливостей і класифікаційних структур.Класифікація дає цілісне уявлення про комплекс методів і має не лише теоретичне,а й безпосереднє практичне значення. Методи навчання -це система методчних прийомів,побудова яких визначається цілями навчання, загальнодидак-тичними принципами, характером навчального матеріалу і особливостями джерел навчальної інформації. Доведено,що метод створюється тільки системою прийомів і грунтуєжться на логіці процесу навчання.Особливість кожного методу створюють домінуючі в ньому прийоми. Прийом є елементом методу,засобом його реалізації,окремим пізнавальним актом.Його характерною рисою порівняно з методом є,по-перше,здатність включатися в різні методи,по-друге,частковість,через що приом часто називають деталлю методу. До основних методів навчання р.м.належать:усний виклад учителем матеріалу,бесіда,спостереження учнів над мовою,робота з підручником,метод вправ,програмоване навчання,компютеризоване навчання.

М.усного викладу вчителем матеріалу(розповідь-пояснення). Основне призначення цього методу-подати учням навчальну інформацію і забезпечити її сприйняття, осмислення і запамятовування.Форма подачі інформації може бути різною: розповідь-пояснення; шгкільна лекція; розяснення завдання сам.роботи; повідомлення додаткових відомостей;і нструкція до виконання завдань.У структурі методу усного викладу викор-ся прийоми і засоби,які активізують сприйняття і засвоєння матеріалу учнями,зокрема наочність (таблиці, схеми, малюнки, картини), техн.засоби (магнітофон, комп.)

Метод бесіди. Суть цього методу полягає в тому,що зміст виучуваного матеріалу розкривається у відповідях учнів на поставлені вчителем питання.Система запитань повинна бути чітка,змістовна,відображати логіку й послідовність матеріалу.Призначення запитань у процесі бесіди різне:вони можуть актуалізувати матеріал,бути спрямованими на встановлення нових звязків між мовними фактами,на розкриття причинно-наслідкових залежностей,можуть допомагати виділяти суттєві ознаки мовних фактів і процесів, сприйняти формуванню понять. Навчальну результатив-ність бесіди забезпечує система запитань,а й аналіз фактів, дидактичного матеріалу, спеціанально дібраного вчителем,уміння учнів робити висновки,систематизувати їх. Активність учнів,їхня пізнавальна діяльність у процесі бесіди спираються на вже раніше відомі факти,явища,на мовну практику(використання наступності,аналізування знань),на запитання вчителя як стимул продуктивного мислення,на розмові процеси(аналіз, порівняння, систематизацію, узагальнення як логічну основу методу). Цінність цього методу і в тому,що він привчає школярів аналізувати, порівнювати, узагальнювати, виражити думки своїми словами,крім того,виробляє вміння стежити за розгортанням матеріалу,виділяти основне в ньому.Бесіда допомагає вчителеві «вивести назовні»розумову діяльність учнів,одержати безпосередню зворотну інформацію про засвоєння й усвідомлення ними матеріалу.Важливе значення має евристична бесіда.Евристика- метод чи методична дисципліна,предметом якої є вирішення проблем в умовах невизначеності.Основною проблемою евристики є усунення суперечностей.Метод бесіди на уроках мови забезпечує початковий етап для розгортання аналітико-синтетичної роботи,зумовлює свідоме розуміння мовних явищ,а тим самим гарантує від формалізму в заняннях,який маємо там,де учень не вміє аналізувати явища,знаходити звязки між ними і підійматися від конкретного факту до узагальнення.

М.спостереження над мовою. За методом спостережень над мовою учень здобуває знання на основі самостійного аналізу мовних явищ,в результаті активізації своїх розумових сил.Чинні підручники рясніють матеріалом для спостереження.Мовний матеріал не подається у вигляді готових приписів,а як матеріал,після дослідження якого треба зробити відповідні висновки.Учитель може залучити довідкову літ-ру різнотипні посібники,що значно доповнять матеріал підручника і допоможуть учням зробити самостійні висновки. Позитивні сторони цього методу в тому,що він допомагає учневі вникнути в сутність мовних фактів,процесів,осмислити звязок між ними. Метод спостереження перебуває в тісній залежності від змісту матеріалу.Якщо в 5-7кл.учитель обмежується застосуванням даного методу тільки для ознайомлення з конкретними мовними фактами при вивченні того чи іншого мовного явища,то в 8-9кл.він використвується значно ширше при вивченні синтаксичних понять.І особливо значущим стає на уроках у.м.в 10-11(12)кл.,де підсилюється елемент самостійності,розширюється коло фактів,з якими вже обізнані учні.При правильному використанні методу спостережень в учнів закріплюються самостійні пошукові навички.

М.роботи з підручником. Цей метод привчає учнів до самостійної роботи,а також є одним із способів реалізації принципу розвивального навчання.Ефективність цього методу залежить від уміння учнів читати й розуміти прочитане.

Роль учателя:спочатку допомогти учням виділити головне в матеріалі;визначити у виучуваному матеріалі нове і відоме(актуалізація знань);відшукати відповідь за підручником.Привчаючи школярів працювати з підручником,учитель може застосувати такі методи та приоми:провести вступну бесіду,яка забезпечить звязок раніше вивченого матеріалу з тим,що учні вивчатимуть самостійно;дати інструктаж,у якому наголосити,на чому,читаючи підручник,треба зосередити особливу увагу,які види роботи виконати(зробити записи,скласти план,передати зміст у формі схеми);провести заключну бесіду,що має на меті перевірити,як учні засвоїли матеріал,і зробити необхідні уточнення,підвести підсумки роботи.Поступово діти привчаються самостійно виділяти в матеріалі відоме і нове.Метод роботи з підручником(словидком,довідковою літ-ою)привчає до самоосвіти,сприяє формуванню перекрнаності в достовірності фактів.

Метод вправ. Вправи-це послідовні дії та операції,що виконуються багаторазово для набуття необхідних практичних умінь та навичок.Виконання учнями вправи відіграє у навчальній роботі з мови особливу роль.Це один із методів,без яких неможливе успішне навчання мови. Цінність мовних вправ полягає в тому,що вони наближують навчання до потреб життя,дозволяють учителеві активізувати навчальний процес,а учням допомагають набути потрібних знань і навичок шляхом практичної діяльності. Дидактична суть цього методу в тому,що вчитель за допомогою спеціальних завдань,які виконують учні,спрямовує їх на вироблення мовних умінь і навичок. Вправи стають невідємною складовою частиною вивчення мови,оволодіння високою культурою усного і писемного мов-ня. У методиці вправи з мови класифікуються,виходячи з різних критеріїв:-змісту; -форми; -проведення; -складності.Іподіляють на:підготовчі, тренувальні, вступні, пробні, творчі, контрольні.