Методика вивчення синтаксису і пунктуації: зміст, завдання, методи, засоби навчання.

Синтаксис — розділ граматики, який вивчає значення та будову словосполучень і речень.

Значення навчання синтаксису. Морфологія і синтаксис найповніше виявляють ознаки мови як цілісної системи. Під час вивчення морфологічних категорій обов'язково враховуються синтаксичні ознаки, а вони зумовлюються певними морфологічними властивостями. Засоби кожного мовного рівня набувають повноти свого значення тільки в найменшій комунікативній одиниці (реченні), що є об'єктом вивчення синтаксису. Звідси його важлива роль у формуванні комунікативних умінь і навичок школярів.

Зміст і завдання навчання синтаксису. Підготовка до сприймання синтаксичних категорій здійснюється практичним шляхом. Діти вживають у своєму мовленні синтаксичні конструкції, за допомогою практичного досвіду розрізняють їх за функціональним призначенням. Знання з синтаксису закладаються початковою школою, далі розширюються пропедевтичним курсом у 5 класі. Систематичне навчання цього розділу граматики здійснюється в 7-9 класах за програмою "Рідна мова" та в 8-9 класах за програмою "Українська мова". У класах (школах) з поглибленим вивченням української мови посилюється увага до функціональних властивостей різноманітних синтаксичних одиниць у текстах різних стилів, тилів, жанрів.

Зміст програм у мовній лінії передбачає засвоєння таких базових синтаксичних понять: словосполучення, головне і залежне слово, речення, головні члени речення (підмет і присудок), другорядні члени речення (додаток, означення, обставина), порядок слів у реченні, просте речення, однорідні члени речення, звертання, вставні слова, відокремлені члени речення, складне речення, сполучникове й безсполучникове складне речення, речення з прямою і непрямою мовою, складне синтаксичне ціле.

У методиці навчання синтаксису використовуються такі прийоми навмання: аналіз словосполучень, поширення і скорочення речень, заміна одних їх синтаксичних сполучень іншими, вставка окремих компонентів речення, перебудова синтаксичної конструкції, складання речень за опорними словами або схемами, редагування речень, синтаксичний аналіз тощо.

Словосполучення і речення. Вивчення синтаксису починається зі словосполучення та відношення в словосполученні допоможуть учням зрозуміти більш складні синтаксичні одиниці. До труднощів засвоєння учнями словосполучень належать: розмежування словосполучень і речень, словосполучень і сполучень слів із сурядним зв'язком, визначення засобів зв'язку в словосполученні й реченні, використання прийменників. Уникненню помилок такого характеру сприяє система вправ, що містить спостереження над структурою та семантикою словосполучень, повний і частковий аналіз синтаксичних особливостей словосполучень, класифікацію словосполучень, насамперед таких, що важко розрізняються учнями, перебудову певних синтаксичних конструкцій, складання алгоритмів, використання пропонованих словосполучень у власних висловлюваннях. У роботі над словосполученням варто надавати перевагу текстовому дидактичному матеріалу.

Ознайомлення учнів з двоскладними й односкладними реченнями передбачає насамперед засвоєння їх особливостей за складом граматичної основи: у двоскладних реченнях граматична основа складається з двох частіш - підмета й присудка, а в односкладних граматична основа відповідає або підмету, або присудку. Необхідно показати учням на конкретних прикладах, що відсутність одного головного члена в односкладному реченні не впливає на розуміння смислу.

Складне речення. Під час опрацювання складного речення в п'ятому класі необхідно навчити учнів розрізняти просте і складне речення; визначати межі простих речень, що входять до складного; інтонаційно правильно відтворювати складні речення; перебудовувати прості речення у складні; будувати різні види складних речень: правильно вживати в мовленні складні речення, а також складні і прості для вираження однакового смислу. Синтаксис складного речення вивчається паралельно.1 пунктуацією, тому учні засвоюють відповідні пунктограми, вчаться пояснювати розділові знаки

У дев'ятому класі поглиблюються знання з синтаксису складного речення, приділяється увага на розрізнення складних речень і простих з однорідними. Учні повинні навчитися розпізнавати складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові складні речення, складні речення з різними видами зв'язку, визначати їх структуру, смислові та мовні засоби зв'язку; правильно будувати складні речення, використовуючи синонімічні сполучні засоби...

Пунктуація - це сукупність розділових знаків і система усталених правил їх уживання. Навчання пунктуації вимагає від учителя обов'язкового врахування значення пунктуації та її теоретичних ОСНОВ, ВІД ЧОГО великою мірою залежить вибір методів і прийомів.

Пунктуація служить для розмежування смислових і граматичних зв'язків слів у реченні, допомагає виділити думку, привести слова до граматичного співвідношення згідно із заданим смислом. Вона певною мірою відображає інтонаціні особливості тексту.

У сучасному мовознавстві розділові знаки - умовні графічні позначки, які використовуються як засіб Інтонаційно-смислового і граматичного членування писемного мовлення. Передумовою успіху в навчанні пунктуації с постійна увага до її призначення, розуміння того, що є знаки віддільні (крапка, крапка з комою, знак оклику, знак питання, двокрапка, абзац), що служать для відділення одних відрізків тексту від інших, та видільні (дужки, лапки), які сприяють виділенню окремих відрізків мовлення, Такі розділові знаки, як кома і тирс вважаються багатофункціональними, оскільки вони можуть бути як віддільними, гак і видільними.

Методика пунктуації - це розділ методики навчання української мови, що досліджує процес формування в учнів пунктуаційних умінь і навичок. Уже в початковій школі під час роботи над текстом звертається увага на те, що речення відділяються одне від одного розділовими знаками, а вибір знака залежить від призначення речення, його інтонації.1 V подальшому правильна організація процесу навчання пунктуації ґрунтується на розумінні вчителем принципів української пунктуації, на яких побудовані пунктуаційні правила. У свою чергу, знання пунктуаційних правил і неухильне їх дотримання допомагає точно передати думку па письмі, швидко правильно зрозуміти написане. Отже, в основу правил пунктуації покладено три принципи; 1) логічний (смисловий);2).структурно-синтаксичний(формально-граматичний);3) інтонаційний. Завдання методика пунктуації: розкрити значення пунктуації та розділових знаків у писемному мовленні; забезпечити свідоме засвоєння пунктуаційних правил, передбачених програмою; виробити в учнів уміння й навички пунктуаційно правильно оформляти просте й складне речення, обґрунтовуючи свій вибір; навчити учнів передавати на письмі діалогічне мовлення, цитувати чужі висловлювання; розвивати пунктуаційну пильність; виробляти вміння виправляти свої та чужі помилки, спираючись на вивчені правила та враховуючи мету спілкування. Школа ставить завдання досягти рівня відносної пунктуаційної грамотності учнів, що передбачає володіння основними, необхідними для ефективного писемного викладу і сприйняття думок пунктуаційними правилами. Таким чином, відповідно до нових програм з української мови робота над пунктуацією розпочинається в початковій школі (перший етап), де учні ознайом-люються з розділовими знаками, оволодівають первинними навичками їх уживання. Тут головна увага звертається на виразне читання, правильне; інтонування конструкцій. На другому етапі (5-й клас) учні розглядають загальні відомості з синтаксису та пунктуації. ї Продовжується робота над закріпленням знань, отриманих у початкових класах, формуються вміння розстановки розділових знаків за допомогою вивчених правил. Третій етап – практична робота над пунктуацією у процесі вивчення морфоло-гії:правила виділення дієприкметникового звороту, дієприслівника, дієприслів-никового звороту,уживання коми та знака оклику при вигуку; пунктуація у складному реченні (відносні займенники, сполучники),пунктуація в реченнях із звертаннями (Кл.в.) тощо. Четвертий етап - робота над пунктуацією під час вивчення систематичного курсу синтаксису. П'ятий етап - поглиблення, узагальнення та систематизація найважливіших відомостей із синтаксису і пунктуації (пунктограми у простому і складному реченнях, при прямій мові, діалозі). Особливу вагу мають знання з пунктуації для розвитку зв'язного мовлення учнів, що є невід'ємною лапкою роботи впродовж усього вивчення шкільного курсу української мови. Перекази, твори та інші види робіт не можна виконувати, незнаючі і найбільш поширених правил уживання розділових знаків і не маючи навичок їх застосування. Принципи пунктуації, логічний (смисловий), синтаксичний (граматичний), інтонаційний Засновники логічного (смислового) погляду наголошували на першочерговій ролі розділових знаків як засобів передачі на письмі певного смислу висловлення. Синтаксичний (граматичний) погляд на основи пунктуації полягав у врахуванні лите граматичної структури речення, в розумінні розділових знаків як показників синтаксичної будови речення. Основне призначення розділових знаків у відображенні на письмі пауз та ритму висловлення вбачали представники інтонаційного погляду на пунктуацію. Методи і прийоми навчання пунктуації в сучасній школі зумовлені тим, що в реченні органічно поєднані смислові, граматичні й інтонаційні ознаки. Воші взаємопов'язані й зумовлені контекстом, від якого залежить вибір розділового знака. Види вправ з пунктуації: Постановка розділових знаків у текстах, надрукованих без них. Метою такої вправи є вироблення вмінь членувати текст або речення на смислові відрізки та свідомо застосувати розділові знаки. Пунктуаційний аналіз передбачає називання розділового знака та визначення його функцій; позначення пунктуаційно-смислового відрізка, що виділяється розділовим знаком. Складання власних прикладів для ілюстрації пунктограм ґрунтується на засвоєних знаннях з синтаксису, розумінні відповідних пунктуаційних правил. Складання або добір речень за схемами, опорними словами, з використанням певних синтаксичних одиниць вимагає від учнів логіки мислення, умінь абстрагуватися, творчо використовувати здобуті знання. Добирання прикладів з певною пунктограмою з творів художньої література допомагає реалізувати між предметні зв'язки, перекопати учнів у функціональній важливості розділових знаків. Вправи, що вимагають перестановки компонентів речення, заміну одних синтаксичних конструкцій іншими спрямовані на усвідомлене застосування пунктограм, сі і остереження над зміною пунктуації залежно від зміни структури або смислу речення. Запис тексту, вивченого на пам'ять (самодиктант) вимагає значної попередньої підготовки, пунктуаційного аналізу тексту. Варто пропонувати тексти з пунктограмами, доступними для пояснення.

Пунктуаційний розбір вважається одним із найважливіших видів вправ, що передбачає пояснення правил уживання розділових знаків, обґрунтування того, чому, на підставі якого правила поставлено на певному місці той чи інший розділовий знак. Пунктуаційний розбір сприяє глибшому усвідомленню і засвоєнню пунктуаційних правил, формує навички застосування їх на практиці.