Прочитайте наступний текст, випишіть види і жанри мистецтва 20-30-х років ХХ століття. Проаналізуйте відмінності тем і сюжетів мистецтва даного періоду.

На теренах колишньої Російської імперії, після революційних подій 1917 року та громадянської війни 1918 – 1924 рр. почався період мирного будівництва. На тлі значних політичних перетворень відбувалися значні зміни в культурі та мистецтві. Радянська держава, що утворилася на місті багатонаціональної Російської імперії, приступила до здійснення культурної революції. Культурна революція передбачала здійснення багатьох заходів, серед яких слід відмітити такі: а). ліквідація неписьменності; б). критичне засвоєння культурних досягнень людства та створення на цій основі нового типу культури – соціалістичної культури; в). створення мистецтва, котре буде доступним та зрозумілим масам трудящих. З огляду на такі програмні заходи стає більш зрозумілим поширення у 20-30 роки минулого століття жанрів масового мистецтва, зокрема жанру плакату в образотворчому мистецтві, революційної пісні та частушки в музичному мистецтві. Швидкими темпами розвивалося мистецтво кіно, як самий молодий та найбільш масовий вид мистецтва 20 століття.

Якими засобами масові жанри мали реалізувати культурну політику влади?

Уважно прочитайте наступний текст :

Вагомим засобом реалізації планів культурного будівництва в ті часи стали друковане слово, котре доносило нові політичні ідеї засобами плакату, шляхом газетних та журнальних публікацій. Не менш важливим було створення масових вокально-поетичних жанрів – частушки та революційної пісні.

Плакат, частушка та пісня виконували в ті часи значні агітаційні функції, а саме: доступною мовою роз’яснювали заходи нової влади, націлені на покращення життя простих людей, доводили переваги нового життєвого устрою, висміювали ворогів трудящих, закликали до боротьби з ними тощо. Масові жанри, особливо плакати та фільми, пропонували наочні образи нових героїв – будівників нового життя, створювали образи „ворогів” – буржуїв, кулаків та під кулачників тощо.

Значну роль в мистецтві 20-30 років ХХ століття відгравали жанри кіно – хронікальне, хронікально-документальне та художнє. З перших років революції 1917 року, що кардинально змінила життя багатьох людей, зусиллями кінооператорів, кінорежисерів почався створюватися кінолітопис. На цьому тлі виникли новітні жанри хронікально-документального кіно: кіно - журнал, кіно – правда, „кіно – око”. Молоді майстри мистецтва кіно, зокрема Л. Кулешов, В. Пудовкін, Д. Вертов та ін. із захопленням вивчали можливості кіно-техніки, експериментували, намагаючись створити нову виразну мову кіно.

Художнє життя в Україні в ті часи розвивалося за подібними напрямками. У перше післяреволюційне десятиліття столицею Радянської України був Харків. У цьому місті, котре в 20-ті роки минулого століття нічим не нагадувало столицю, стрімко виникали творчі гуртки, молоді митці палко сперечалися про нові шляхи розвитку мистецтва. Не зважаючи на те, що деякі з митців були прибічниками авангарду-футуризму, деякі вважали себе неокласиками, а інші – обстоювали „пролетарську культуру”, всі вірили в те, що саме вони є творцями нової культури. У перші післяреволюційні роки в Харкові створював фрески художник Бойчук, виходили гравюри Сідляра, портрети і пейзажі Падалки, відкрилася виставка робіт грузинського художника Ніко Піросманішвілі. Із Києва до Харкова був переведений драматичний театр „Березіль”, в якому працював режисер Олександр Курбас. Дотримуючись традицій свого часу, Курбас розділив театр на творчі майстерні, котрими керували його учні. Таким чином театр „Березіль”, подібно до театру МХАТ, створеного К.С. Станіславським та В.І. Немировичем –Данченко, подібно до багатьох інших відомих театрів того часу, функціонував також як школа-студія з підготовки майбутніх театральних акторів. Акторами театру „Березіль” свого часу були Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницькій, Наталія Ужвій, Валентина Чистякова.

Молода українська інтелігенція Харкова об’єднувалася шляхом створення нових журналів, випуску газет, мистецьких часописів. Наприклад, редактором республіканської газети „Вісті” в Харкові був поет Василь Блакитний (псевдонім В.М. Еланського). Василь Блакитний залучив до роботи в газеті майбутнього класика українського кіно Олександра Довженко, котрий прославився на той час як художник-карикатурист. У редакції газети „Вісті” й об’єдналися талановиті митці, скульптори, майбутні діячі українського мистецтва. Більшість із них, у тому числі й сам Василь Блакитний, стануть жертвами політичних репресій 30-х років минулого століття.

У естетиці та мистецтвознавстві ХХ століття широко використовуються поняття модерну та модернізму. Сутність цих понять слід розрізняти, оскільки за цими поняттями „приховуються” різні моменти із історії художньої культури, а отже - різні події культурно-мистецького життя та різні творчі біографії майстрів мистецтва. Уважно прочитайте наступне і проаналізуйте відмінності у змісті понять «модерн», «модернізм»:

За допомогою поняття модерн сьогодніпозначаються нові напрямки художньої творчості, які виникали на початку ХХ століття і поступово йшли на зміну напрямкам класичного мистецтва. Так, на початку ХХ століття виник новий архітектурний стиль, що отримав назву модерн (сучасний, новий) і замінив собою архітектурні стилі минулого. Будівлі у стилі модерн набули поширення, на основі архітектурних принципів модерну проектувалися приватні маєтки, оздоблювалися інтер’єри, будувалися вокзали, міські площі тощо. Стиль модерну на початку 20 століття настільки поширився і набув такої популярності, що на його основі виникла витончена культура модерну. Ця культура охопила своїм впливом не тільки види мистецтв, але і диктувала людям того часу моду, зумовлювала стиль життя, створювала кумирів тощо. Але при цьому слід звернути увагу на ідейні настанови мистецтва модерну. По-перше, митці нового стилю орієнтувалися у своїй творчості на класичні традиції, цінили у собі насамперед майстерність і, наслідуючи майстрів минулого, намагалися досягти універсальності таланту. По-друге, теоретики мистецтва модерну наголошували на принциповій незалежності мистецтва від будь-яких поза художніх моментів, розцінювали як несуттєвий для творчості зв’язок мистецтва з суспільним життям, політикою, релігією тощо. Таким чином у художній програмі мистецтва модерну була намічена тенденція, яка згодом реалізується у концепціях елітарного мистецтва. Тим не менш у перші десятиліття ХХ століття творчій імпульс щодо переосмислення цінностей минулого, міркування стосовно майбутнього культури та цивілізації об’єднував таких різних майстрів, як В’ячеслав Іванов та Андрій Бєлий, Олександр Блок та Костянтин Бальмонт, Микола Гумільов та Осип Мандельштам, Максиміліан Волошин та Федір Сологуб.

Поняття модернізм позначає інше. Модернізмом називають мистецтво 30-40 років 20 століття, яке наслідує творчі здобутки мистецтва авангарду, але відмовляється від його бунтарських або епатажних мотивів. Можна сказати, що мистецтво модернізму – це мистецтво кубізму. експресіонізму, абстракціонізму, сюрреалізму та ін., яке у своїх кращих досягненнях стало класикою художньої культури 20 століття. До мистецтва модернізму слід віднести живопис А. Матісса, П. Пікассо, В. Кандинського, К. Малєвіча, С. Далі, музику А. Шенберга, театр абсурду Е. Іонеско, С. Беккета, літературу М. Пруста, представників українського футуризму-авангарду, українських неокласиків та неоромантиків 20-30-х років минулого століття. Вважається, що розквіт мистецтва модернізму припадає на 1940-1970-ті роки 20 століття.

 

Прочитайте наступний матеріал і проаналізуйте напрямки розвитку радянського кіно періоду Великої Вітчизняної війни

Мистецтво радянського кіно доби Великої Вітчизняної війни – особлива сторінка в історії світового та вітчизняного мистецтва. У перші ж дні війни на фронт відправилися групи кінооператорів для організації зйомок бойових дій. Одним із перших документальних фільмів був створений у 1941 році, називався цей фільм «Розгром німецько-фашистських військ під Москвою». На екрані були показані розбиті ворожі військи, техніка. Документальні кадри засвідчили також факти воєнних злочинів, зокрема руїни міст, спалені культурні памۥятники, загиблих або страчених мирних жителів. Починаючи з цього часу кінодокументалісти почали вести літопис злодіянь ворога, а після перемоги кіноматеріали були представлені як свідчення звинувачення на міжнародному суді, що відбувався у Нюрнберзі над воєнними злочинцями. Документальний фільм «Розгром німецько-фашистських військ під Москвою» став всесвітньо відомим, фільму була присуджена Державна премія. У часи війни до зйомок документального кіно приступила велика група режисерів художнього кіно. Серед них були С. Герасимов, О. Довженко, А. Зархі, Ю. Райзман, С. Юткевич. У наш час серед досягнень слід згадати документальні фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні», фільм С. Юткевича «Звільнена Франція» та фільм Ю. Райзмана «Берлін».

Цілком специфічний та унікальний кіножанр часів Великої вітчизняної війни – бойові кінозбірки. Драматургічно бойові кінозбірки були зібранням новел, обۥєднаних за допомогою того чи іншого кінообразу, популярного героя художнього фільму. У публіцистично-образній форми бойові кінозбірки інформували людей про найважливіші воєнні події, підтримували надію, надихали вірою у перемогу. Кінозбірки використовували відеоматеріал відомих кінострічок мирного часу, пропонували сатиричні зображення та шаржі ворогів. Наприклад, в одному із випусків бойової кінозбірки в акторському виконанні була показана «жива» карикатура на Гітлера, котрому наснилися епізоди боїв, змонтовані із кадрів художнього фільму С. Ейзенштейна «Олександр Невський» та фільму О. Довженка «Щорс». У кіно-збірках широко використовувався прийом прямого звернення героя до глядачів. Так, у кінозбірці під назвою «Чапаєв з нами» легендарний полководець звертався з кіно-екрану до бійців Червоної Армії із закликом бити ворога.

Художні фільми часів Великої Вітчизняної війни створювалися на основі агітаційних завдань часу, виростали із безпосередніх спосережень за воєнною дійсністю.

Серед художніх фільмів, що в образній формі відтворювали воєнні події, слід вказати на кінострічку Івана Пирۥєва «Секретар райкому»; фільм режисера Ермлера «Вона захищає Батьківщину» та фільм «Радуга» режисера Марка Донського по сценарію В. Василевської. Головну роль у фільмі «Радуга» виконала відома українська артистка Наталія Ужвій. Після фільму «Радуга» режисер М. Донской продовжив тему війни у фільмах «Нескорені» та «Нашестя». У цих фільмах відсутні спільні герої, утім тематично іх можна обۥєднати у трилогію на тему Великої Вітчизняної війни, за жанром ці кінострічки є кінотрагедіями. Фільм Марка Донського «Радуга» у 1944 році отримав премію американської кіноакадемії «Оскар». На теми війни був знятий художній фільм «Два бійця», у якому автори намагалися поєднани історичну достовірність із поетичною образністю.

У роки війни знімалися фільми на історико-революційну тематику. Прикладом такого фільму був кіно-твір «Олександр Пархоменко», із актором Олександром Хвилею у головній ролі; фільм «Котовський» із актором Миколою Мордвіновим у головній ролі. Дані кінострічки відмічені яскравими батальними сценами, вдалими акторськими роботами.

У воєнні роки продовжувалася робота над комедійними фільмами. У 1941 році на екрани вийшов фільм Івана Пирۥєва «Свинарка і пастух». Робота над фільмом розпочалася перед війною. Музику до фільму написав композитор Микита Богословський; головні ролі виконували актори Марина Ладиніна, Володимир Зельдін, Микола Крючков. Фільм був створений у кращих традиціях радянських музичних комедій, насичений ліричними піснями, гумористичними діалогами, масовими музично-танцювальними сценами. Кінострічка Івана Пирۥєва пропонувала глядачам поетичний образ рідної країни, Радянського Союзу та її столиці Москви, що обۥєднує людей труда різних національностей.

Прикладом ліричної комедії часів Великої Вітчизняної війни є фільм «Серця чотирьох» із Людмилою Целіковською та Валентиною Серовою у головних ролях.

Особливе місце у мистецтві кіно 40-х років ХХ століття посідає художній фільм Сергія Ейзенштейна «Іван Грозний», що виявився останньою, остаточно незавершеною роботою майстра. Робота над фільмом почалася у 1943 році, на кіностудії Алма-Ати (сучасна Астана, столиця Казахстану). Жанр фільму можна визначити як історичний. Особливу увагу слід звернути на питання трактовки сюжету та художньо-образної концепції фільму. С. Ейзенштейн вирішив відмовитися від біографічного принципу компонування історичного матеріалу. Натомість режисер запланував показати найбільш важливі етапи становлення Російської держави крізь зміни у життєвому шляху свого героя. Такий підхід до сюжету потребував залучення великої кількості дійових осіб, і, відповідно, великого акторського складу. У фільмі снімалися відомі актори 40-х років, серед яких були Микола Черкасов, Серафіма Бірман, Михайло Жаров, Павло Кадочников, Людмила Целіковська та багато інших. Головний конфлікт фільму був визначений як суперечності між царем-державотворцем та боярами, що оточували царя і зраджували інтереси держави у боротьбі за владу. Таким чином драматургія фільму не прямо наслідувала життя царя Івана Грозного, а розгорталася згідно епізодам боротьби Івана Грозного за єдину державу, проти бояр-зрадників. Цілком вочевидь, що подібна трактовка образу головного героя та його вчинків містила, як це часто траплялося у радянському історичному кіно, політичний підтекст.

Величезним був обсяг творчої роботи, здійсненої у роки війни українським режисером О. Довженком. Це і написана упродовж 1942—1943 pp. кіноповість «Україна в огні», упродовж 1944—1945 pp написаний твір «Повість полум'яних літ», друковані в періодиці статті «Народні лицарі», «Я бачу перемогу», «У грізний час», «Слава народові — воїну!» та інші, оповідання «Ніч перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись!», «На колючому дроті», «Воля до життя», «Битва» «Перемога», «Мати», листівка для поширення у ворожому тилу — зразок викривальної публіцистики — «Лист до офіцера німецької армії», чимало іншого. У 1943 р. Довженко зняв повнометражний документальний фільм «Битва за нашу Радянську Україну», який був дубльований 26-ма іноземними мовами. Дикторський текст був написаний самим митцем. У 1945 р. О. Довженко створив ще один такий документально-хронікальний фільм — «Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників на межі українських радянських земель». Ці стрічки давали новий поштовх розвитку художніх засобів воєнної кінодокументалістиці.

Питання самоперевірки.

1. Розкрийте зміст поняття «масовізація мистецтва».

2. Назвіть жанри масового мистецтва 20-30-х років ХХ століття, визначте іх художні та позахудожні функції.

3. Розврийте значення понять «модерн» та «модернізм», зробіть наголос на відмінностіх у змісті даних понять

4. Назвіть жанрово-тематичні напрямки розвитку радянського кіно часів Великої вітчизняної війни.

5. Проаналізуйте значення творчості О. Довженка періоду Великої вітчизняної війни.

Висновки. У ході вивченнятеми 10 був здіснений аналіз мистецтва першої половини ХХ століття. Були показані серйозні зміни, що відбувалися в культурі першої половини ХХ століття і впливали на стан мистецтва. Особлива увага була звернена на поступ технологічної цивілізації, її вплив на процеси масовізації мистецтва. Особливий наголос ми зробили наукових роботах, присвячених аналізу процесів мосавізації мистецтва. Ми показали, що, порівняно з творами класичного мистецтва твори масового мистецтва є спрощеними за змістом, розважальними, безконфліктними. Даня твори покликані забезпечити відпочинок та розвагу мешканцям великих міст, трудівникам та службовцям, які прагнуть відпочинку після важкого трудового дня.

У ході опрацювання теми ми приділили значну увагу напрямкам розвитку російського та українського мистецтва 20-30-х рр. ХХ століття. Ми наголосили на значення процесів політизації мистецтва, котрі відбувалися на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневої революції та утворення СРСР. У звۥязку із виконанням мистецтвом тих часів функцій агітації на передній план за поширенням та масовістю висунулися такі жанри, як плакат в образотворчому мистецтві, пісні в музичному мистецтві. Швидкими темпами розвивалося мистецтва кіно в розмаїтті жанрів художього, хронікального та документального кіно. У ході викладення теми ми показали вклад творців кіно у розбудову нового виду мистецтва.

Ми показали особливості розвитку мистецтва в Україні, зупинилися на мистецьких гуртках і творчих обۥєднаннях, що працювали в колишній столиці України м. Харкові.

Особливою сторінкою в історії мистецтва ХХ століття є мистецтво радянського кіно періоду Великої Вітчизняної війни. Ми показали процеси перебудови індустрії радянського кіно, що почалися разом із початком війни. Ми акцентували значення роботи фронтових операторів зі створення екранного літопису воєнних подій, назвали імена режисерів, що працювали в жанрі хронікально-документального та художнього кіно періоду Великої Вітчизняної війни. Особливо ми зупинилися на діяльності українського режисера О. Довженка, який за часів Великої Вітчизняної війни працював як публіцист, письменний, режисер хронікально-документального кіно.