Сучасне сімейне законодавство україни

Відповідно до ст. 7 СК сімейне законодавство включає в себе сам Сімейний кодекс України та інші нормативно-правові акти. Зведення сімейного законодавства виключно до цих нормативно-правових актів не можна вважати новим для українського законодавства, бо традиційно терміном «сімейне законодавство» охоплювалася вся сукупність нормативних актів, які містили норми сімейного права. Між тим, у самому СК вказується і на інші джерела, які складають сімейне законодавство, які аж ніяк не можна віднести до нормативно:правових актів. Так, ст. 9 СК передбачає можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін, а ст. 11 СК допускає врахування звичаїв при врегулюванні сімейних відносин, якщо вони не суперечать

СК, іншим законам та моральним засадам суспільства. Звідси договір, і певні звичаї теж слід відносити до джерел сімейного права. Стаття 13 СК визнає частиною національного сімейного законодавства України міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дано Верховною Радою України, а ст. 291 вказує, що сімейне законодавство (закони) іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить загальним принципам регулювання сімейних відносин, встановлених СК України.

Ряд норм сімейного права міститься і в новому ЦК України. Так, відповідно до ч. 3 ст. 368 майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. До того ж, ст. 8 СК допускає субсидіарне застосування відповідних норм ЦК Крім цього, безумовно, слід погодитися з тими правниками, які вважають, що в ст. 7 СК є деяка неточність, бо в першу чергу сімейні відносини регулюються Конституцією, норми якої є нормами прямої дії (ст. 8)

Найвищу юридичну силу в нашій державі має Конституція України, норми якої є нормами прямої дії (ст. 8). Доводиться, однак, констатувати, що у ч. 1 ст. 7 СК серед наведених у ній нормативно-правових актів, які регулюють сімейні відносини, вона на відміну від ч. 1 ст. 4 ЦК, де зазначено, що Конституція становить основу цивільного законодавства України, не фігурує.

Особливе значення для регулювання сімейних відносин мають норми другого розділу Конституції, де зафіксовано пра­ва, свободи та обов'язки людини і громадянина. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Основного Закону нашої країни громадяни мають рівні конституційні права та свободи, а ч. З цієї статті визначає способи забезпечення рівності прав жінки й чоловіка. Основні принципи регулювання сімейних відносин закріплено у стат­тях 51 і 52. Так, згідно зі ст. 51 шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка; кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до їх повноліття, а повнолітні діти — піклуватися про своїх непрацездатних батьків; сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 52 (частини 1 і 2) передбачає рівність прав дітей незалежно від їх походження, від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним, а також пе­реслідування за законом будь-якого насильства над дитиною та її експлуатації. Відповідно до ч. З цієї статті утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського пік­лування, покладається на державу, яка заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Важливе значення для регулювання сімейних відносин має ч. 1 ст. 26 Конституції, згідно з якою іноземці та особи без громадянства, котрі перебувають в Україні на законних підста­вах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни нашої держави. У захисті сімейних прав важливу роль відіграють ст. 55, яка перед­бачає право громадян на судовий захист, і ст. 56, що закріплює їх право на відшкодування за рахунок держави чи органів місце­вого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподія­ної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадо­вих і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Істотне значення має й положення ч. 2 ст. 124, відповідно до якого юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Більшість положень зазначених норм Конституції розвинуто та конкретизовано у статтях СК, який був прийнятий 10 січня 2002 р. Він складається з семи розділів (292 статті):

І. "За­гальні положення";

II. "Шлюб. Права та обов'язки подружжя";

III. "Права та обов'язки матері, батька і дитини";

IV. "Влашту­вання дітей, позбавлених батьківського піклування";

V. "Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів";

VI. "Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадян­ства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні";

VII — "Прикінцеві положення".

При збереженні окремих положень КпШС у цьому Кодексі закріплено й нові норми. Так, вперше дається визначення понять сім'ї та шлюбу. Розширено коло осіб, між якими можуть ви­никати сімейні правовідносини. Передбачено право особи на сім'ю. У ст. 7, де наведено загальні засади регулювання сімейних відносин, враховано зазначені вище положення статей 51 і 52 Конституції. Передбачено можливість регулювання сімейних відносин за домовленістю сторін, субсидіарного застосування до їх регулювання норм ЦК, врахування при вирішенні сімейних спорів звичаїв. Змінено умови укладення шлюбу та визнання його недійсним, норми, що регулюють укладення шлюбного договору, встановлення батьківства у разі народження дитини у незареєстрованому шлюбі. Передбачена можливість встановлення не тільки батьківства, а й материнства. Детальні­ше врегульовано особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками й дітьми, іншими родичами. Передбачено можливість укладення договору про патронат. Внесено деякі зміни у регулювання відносин, пов'язаних з усиновленням.

Для регулювання сімейних відносин велике значення мають Конвенція ООН про права дитини 1989 p., ратифікована Вер­ховною Радою України 27 лютого 1991 p., і Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок, деякі положення яких дістали відображення в окремих статтях СК.

Проте ними не вичерпується перелік нормативних актів, що регулюють сімейні відносини. Так, Законом України від 11 січня 2000 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань реєстрації актів громадянського стану" було внесено зміни до глави 26 КпШС "Реєстрація зміни імені, по батькові та прізвища" і до Закону України від 24 грудня 1993 р. "Про органи реєстрації актів громадянського стану". При цьому треба враховувати, що згідно з ч. 2 сьомого розділу "Прикін­цеві положення" СК п'ятий розділ "Акти громадянського стану" КпШС зберігає свою чинність у частині, що не суперечить СК, до прийняття спеціального закону.

Важливе значення для регулювання сімейних відносин між батьками й дітьми мають закони України від 11 липня 2001 р. "Про дошкільну освіту", від 23 травня 1991 р. "Про освіту" (в редакції Закону від 23 березня 1996 p.), від 15 листопада 2001 р. "Про запобігання насильству в сім'ї", від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства". Під час регулювання майнових сімей­них відносин відповідно до ст. 8 СК у субсидіарному порядку можуть застосовуватися норми ЦК. Сімейні відносини регулю­ються також підзаконними актами, зокрема Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/ 131/88, а також Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5 (в редакції наказу від 18 листопада 2003 р. № 140/5). Для правильного та однакового застосуван­ня норм сімейного права велике значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України, зокрема постанова від 12 червня 1998 р. № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України".