Сімейно-правовий метод регулювання суспільних відносин



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сімейно-правовий метод регулювання суспільних відносин



Кожна галузь права має не тільки предмет, а й метод право­вого регулювання.

Останній визначають як сукупність способів і заходів, за допомогою яких норми права впливають на регу­льовані ними суспільні відносини, а також способи захисту останніх. Метод тісно пов'язаний з предметом правового регу­лювання й визначається ним.

Сімейно-правовий метод, як підкреслюється в юридичній літературі, є дозволювально-імперативним1, або точніше, імперативно-дозволювальним, оскільки у сімейному праві пре­валюють імперативні норми2. Сутність імперативного регулю­вання, як зазначав І. Покровський, полягає в тому, що веління виходять з одного центру, яким є державна влада. Своїми нор­мами вона визначає юридичне місце кожної конкретної особи, її права та обов'язки щодо державного організму у цілому та окремих осіб3. Характерною ознакою диспозитивності є утри­мання державної влади від безпосереднього владного регу­лювання відносин. Держава не вдається до визначення цих відносин, у тому числі й примусового, а лише відіграє роль органу, який охороняє те, що визначене іншими. Якщо вона й дає свої визначення, то лише у тих випадках, коли з якихось причин цього не роблять приватні особи, для доповнення того, чого бракує4.

Дозволювальність сімейно-правового методу дістає вияв у наділенні сімейним правом громадян правовими засобами за­доволення їх потреб та інтересів у такій життєво важливій сфері, як сімейні відносини5. Однак зміст зазначених засобів має імперативний характер, що дозволяє сімейному праву одно­значно визначати основи побудови сімейних відносин, виклю­чаючи їх залежність від довільних рішень або угод між учас­никами цих відносин. Зокрема, сімейне право імперативно визначає основи подружніх відносин, встановлюючи, що вони мають грунтуватись на засадах повної рівноправності чоловіка і дружини. Так само категорично визначаються права і основні обов'язки батьків щодо дітей та останніх щодо непрацездатних батьків6.

Своєрідність сімейно-правового методу, як зазначає В. Ря-сенцев, дістає вияв у специфічних рисах сімейних правовід носин1. Основою останніх, як вже підкреслювалось, є шлюб, споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Тому вони, як зазначається в юридичній літературі, мають триваючий характер2. Водночас сімейні правовідносини є особисто-довір­чими. У зв'язку з цим сімейні права та обов'язки не пере­даються і не відчужуються ні за одностороннім волевиявлен­ням, ні домовленістю (договором) сторін. Особисто-довірчий характер сімейних правовідносин породжує таку особливість їх правового регулювання, як неможливість правонаступництва. Різними є також підстави виникнення сімейних і цивільних правовідносин.

Найважливішу підставу виникнення цивільних правовідносин становить договір. Сімейні ж правовідносини випливають зі шлюбу, споріднення, усиновлення. Як правило, договір не може бути самостійною підставою їх виникнення. Це може мати місце лише при встановленні патронату над дітьми (ст. 252 СК). В інших випадках договір може бути підставою для зміни право­відносин, але не для їх виникнення. Так, шлюбний договір не може бути самостійною підставою виникнення сімейних право­відносин. Якщо його укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності з моменту реєстрації останнього. Коли ж договір ук­ладено між подружжям, він набирає чинності з моменту його посвідчення нотаріусом.

У шлюбному договорі може бути передбачений правовий режим як роздільного, так і спільного майна подружжя, його окремих предметів, порядок поділу спільного майна у разі розір­вання шлюбу, порядок користування житлом у момент укла­дення договору і в майбутньому, а також у разі розлучення, обов'язок одного з подружжя сплачувати аліменти другому з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріаль­ній допомозі останнього (статті 97—99 СК).

Елементом юридичного складу, з яким закон пов'язує виник­нення і припинення сімейних правовідносин (але не єдиною підставою їх виникнення або припинення), є домовленість (до­говір) сторін. Так, домовленість (договір) між особами, які бажа­ють зареєструвати шлюб, необхідна для укладення останнього (ст. 51 Конституції, ч. 1 ст. 24 СК). Однак сама по собі вона не породжує подружніх правовідносин. Необхідна також державна реєстрація шлюбу, що має конститутивне значення (ст. 21 СК).

Домовленість (договір) між подружжям може бути також еле­ментом юридичного складу, з яким закон пов'язує припинення шлюбних відносин. Так, згідно з ч. 1 ст. 106 СК подружжя, яке не має дітей, має право подати до державного органу ре­єстрації актів цивільного стану (РАЦСу) заяву про розірвання шлюбу. При цьому шлюб припиняється у день винесення цим органом відповідної постанови (ч. 1 ст. 114 СК). Отже, і у такому разі домовленість (договір) між дружиною та чоловіком не є єдиною підставою для припинення шлюбу. Необхідна ще відповідна постанова органу РАЦСу.

Специфіка сімейно-правового методу дістає вияв і в особли­вому характері передбачених нормами сімейного права санкцій, спрямованих на захист сімейних правовідносин. На відміну від цивільного права, де широко використовуються майнові санкції, у сімейному праві, як зазначає В. Яковлев, їх застосуван­ня є обмеженим, у ньому превалюють санкції особистого харак­теру1. Відповідно до ст. 18 СК способами захисту сімейних прав та інтересів є: 1) встановлення правовідношення; 2) приму­сове виконання добровільно не виконаного обов'язку; 3) припи­нення правовідношення, а також його анулювання; 4) припи­нення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення право­відношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо воно передбачене цим Кодексом або договором.

Однак не всі способи захисту сімейних прав та інтересів є засобом реалізації санкцій. Так, не є цим засобом встановлення конкретного правовідношення, наприклад, факту батьківства, материнства, а також відновлення правовідношення, яке існувало до порушення певного права, наприклад, поновлення батьків­ських прав. Для сімейного права, як зазначає В. Рясенцев, характерні такі санкції, як витребування дитини через суд, по­збавлення батьківських прав, визнання шлюбу недійсним, скасу­вання усиновлення, визнання його недійсним, стягнення алімен­тів2. У сімейному праві, як правило, немає штрафних санкцій і стягнення штрафу, пені, неустойки). Однак ст. 196 СК передба­чає можливість стягнення неустойки (пені) при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду на утримання неповнолітньої дитини.

Захист сімейних правовідносин зазвичай здійснюється судом на вимогу правомочних осіб у позовному порядку. Водночас, як вже зазначалося, захист правовідносин, пов язаних з реалі­зацією таких найважливіших принципів сімейного права, як рівноправність у сімейних відносинах чоловіка і жінки, забез­печення інтересів матері і неповнолітніх дітей, здійснюється з ініціативи правомочних органів (опіки і піклування та інших) незалежно від бажання суб'єктів цих правовідносин1.

Особливістю зазначеного захисту є також те, що у випадках, передбачених СК, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 19 СК), який може вирішувати різні спори, зокрема спір між батьками щодо прізвища дитини (ч. З ст. 145 СК). Однак це не виключає права особи звертатися безпосе­редньо до суду. Адже згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції юрис­дикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. З урахуванням цього у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що судам підвідомчі всі спори щодо захисту прав і свобод громадян. Суд не має права відмовити особі у прий­нятті позовної заяви або скарги лише на підставі того, що її вимоги можуть бути розглянуті у передбаченому законом до-судовому порядку.

Заходом сімейно-правової відповідальності, як вже зазначало­ся і як це зазначено у п. 6 ч. 2 ст. 18 СК, є також покладення на особу обов'язку відшкодувати матеріальну та моральну шкоду. На думку Є. Ворожейкіна, моральна шкода має відшкодовува­тися, якщо вона супроводжувалась заподіянням потерпілому матеріальної шкоди. Питання ж про можливість майнового від­шкодування суто моральної шкоди, вважає цей науковець, по­винно вирішуватись негативно насамперед тому, що вона не може оцінюватися у грошовому виразі2. Однак треба врахо­вувати, що цю думку Є. Ворожейкін висловив у 1972 p., коли не існувало інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди (в Україні положення про можливість її відшкодування (ст. 440-1 ЦК 1963 p.) було закріплене у Законі від 6 травня 1993 р. "Про внесення змін і доповнень до положень законо­давчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій"). Більш правильною необхідно визнати точку зору Н. Малеїна, який допускає можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди і за від­сутності матеріальних збитків1.

Отже, розглянуті особливості відносин, які регулюються сімейним правом, та сімейно-правового методу їх регулювання свідчать про те, що це право має свій предмет і метод. Інсти­тути сімейного права утворюють галузеву єдність, що якісно відрізняється від галузевої єдності інститутів цивільного та інших галузей права, тобто сімейне право є самостійною галуззю права України.

 

Функції сімейного права

Сімейному праву, як й будь-якій іншій правовій галузі, властиве виконання певних функцій, характер яких визнача­ється тими завданнями, які стоять перед ним. Функції галузі права, як зазначає А. Пушкін, — це такі, що відображають її соціальне призначення, специфічні напрями правового регулю­вання відносин у процесі вирішення поставлених перед ними завдань2. Є. Суханов наголошує на тому, що ці функції визна­чають місце правової галузі у системі права, оскільки окремі галузі різняться за змістом і характером виконуваних ними функцій3. Функції галузі права поряд із предметом і методом правового регулювання слугують одним із критеріїв відмежу­вання конкретної галузі від інших правових галузей. Сімейне право, як й інші правові галузі, виконує виховну, регулятивнуй охоронну функції.Однак спрямованість останніх, співвідношення між ними, способи їх здійснення є різними у різних галузях права.

Функції сімейного права істотно відрізняються від функцій цивільного права. Так, регулятивна функція останнього спрямо­вана на сприяння створенню і розвитку у суспільстві нормаль­них економічних відносин. Як зазначає А. Пушкін, майнові та особисті немайнові відносини, які становлять предмет цивіль­ного права, — це звичайні, такі, що існують поза порушенням, відносини, беручи участь у яких, громадяни та організації за­довольняють свої життєві потреби1. Регулятивна ж функція сімейного права передбачає зміцнення сім'ї, виконання остан­ньою її ідеологічної (виховної) та господарської функцій, охоро­ну сім'ї, дитинства, материнства і батьківства.

Виховна функція сімейного права спрямована на забезпечення такої поведінки членів сім'ї, насамперед дітей, яка відповідає інтересам сім'ї та суспільства. Метою ж виховної функції цивіль­ного права є забезпечення такої поведінки його суб'єктів, яка відповідає інтересам фізичних і юридичних осіб, держави та суспільства. Це досягається завдяки тому, що норми цивіль­ного права передбачають можливість впливу у разі вчинення правопорушення на майнову сферу правопорушника.

Охоронна функція сімейного права спрямована на захист й відновлення особистих немайнових і майнових прав та інтересів членів сім'ї у разі їх порушення. Охоронна ж функція цивіль­ного права передбачає захист та відновлення особистих немай­нових і майнових прав та інтересів його суб'єктів. Способи ж здійснення цих функцій у сімейному і цивільному праві є різними, що є ще одним свідченням того, що сімейне право є самостійною правовою галуззю.

 

Принципи сімейного права

Основними засадами (принципами) сімейного права є тіпровідні ідеї та положення, які визначають сутність сімейного права, стрижень, який поєднує окремі норми та інститути сімейного права в одне ціле. Провідні засади, як правило, знаходять своє безпосереднє закріплення у відповідних сімейно:правових нормах, реалізуються вони також у правозастосовчій практиці та в процесі реалізації особами своїх сімейних прав та обов’язків.

Визначення нових пріоритетів розвитку українського суспільства спричинило необхідність переосмислення багатьох усталених постулатів сімейного права. Це знайшло свій відбиток і в переорієнтації основних засад сімейного права, способах та цілях правового регулювання сімейних відносин.

З урахуванням цього основними засадами (принципами) сучасного сімейного права є:

1) державна охорона сім’ї, материнства, батьківства;

2) рівність учасників сімейних відносин;

3) недопустимість державного або будь:якого іншого втручан:ня в сімейне життя;

4) пріоритет сімейного виховання;

5) регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками;

6) пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім’ї.

1. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 5 СК держава охороняє сім’ю, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї. Це головне загальне положення, яке стосується сім’ї і визначає її значення в суспільстві, ставлення до неї держави. Держава здійснює стосовно сім’ї державну політику, яка є складовою соціальної політики України. Мета державної сімейної політики полягає в забезпеченні сприятливих умов для все бічного розвитку сім’ї та її членів, найповнішої реалізації сім’єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім’ї як основи суспільства. Основними принципами державної сімейної політики є: суверенітет і автономія сім’ї у прийнятті рішень щодо свого розвитку; диференційований підхід до надання державою гарантій соціального захисту сім’ї; паритетна рівновага та партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах життя; соціальне партнерство сім’ї та держави; пріоритетність інтересів кожної дитини незалежно від того, в якій сім’ї вона виховується, та наступність поколінь1.

2. Принцип рівності учасників сімейних відносин базується на положеннях ст. 21 Конституції України та частин 5, 6 ст. 7 СК України, відповідно до яких учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права й обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї.

Треба зазначити, що рівність прав учасників сімейних відносин не оз:начає їх однаковості. Наприклад, у сімейному праві в деяких випадках враховувуються біологічні, статеві особливості чоловіка та жінки. Так, чоловік не має деяких прав, які за своєю природою можуть належати тільки жінці і, навпаки, жінка не набуває прав, які належать чоловікові. Наприклад, дружина має право на утри:мання від чоловіка під час вагітності, а також до досягнення дитиною, яка проживає з матір’ю, трьох років (ст. 84 СК). Разом із тим, урахування біологічних особливостей чоловіка та жінки ненадає переваг тій чи іншій особі в сімейних відносинах, а тим більше не підпорядковує їх одне одному. Суттєві особливості мають також відносини між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, опікунами та підопічними особами. У психічному, соціальному, економічному сенсі ці особи не є рівними. Важко, наприклад, порівняти трирічну дитину та її батька або матір, які є повністю дієздатними та дорослими особами. Та в юридичному сенсі ці особи визнаються рівними, бо в їх відносинах відсутні засади влади і підпорядкування.

3. Принцип недопустимості державного або будь:якого іншого втручання в сімейне життязакріплено в ст. 32 Конституції України, ст. 301 ЦК, ч. 5 ст. 5, ч. 4 ст. 7 СК України. Цей принцип є новимдля вітчизняного сімейного права. За радянських часів протягомдесятиріч держава не визнавала сім’ю сферою приватного існування людини і вважала за необхідне проводити політику активногоформування сімейних відносин, втручання в сімейні стосунки. Така політика проводилася за допомогою різних соціальних, у тому числі й правових механізмів. Останнім часом в Україні в цілому послідовно проводиться кілька основних ідей, які спрямовані на втілення в життя світових стандартів ставлення до людини, до її прав та свобод і які віддзеркалюють ті поступові зміни, які здійснюються в нашому суспільстві після визнання Україною незалежності. Це безпосередньо стосується розширення сфери приватного життя людини. Відповідно до ч. 4 ст. 7, ч. 5 ст. 5 СК регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та не допустимість свавільного втручання у сімейне життя. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

4. Важливим сучасним принципом сімейного права є закріплений в законодавстві пріоритет сімейного виховання дитини (ч. 3ст. 5 СК). Відомо, що основою соціальної політики радянськоїдержави було, навпаки, суспільне виховання дітей. Саме суспільство за допомогою різноманітних заходів виховання мало формувати свідомість дитини. Сім’я розглядалася як осередок, якийміг провокувати розвиток не громадських, а індивідуалістськихрис характеру особи. Такий підхід залишився в минулому.

Підтримка сім’ї у новому контексті означає розширення приват:ної сфери життя дитини, посилення впливу батьків на формування її свідомості. В ст. 8 Конвенції про права дитини сказано, що держави:сторони зобов’язані поважати право дитини на збереження індівідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Саме в сім’ї дитина починає формуватися як особистість, у сім’ї вона набуває перших навичок соціального спілкування, визначається як особа, яка має певні культурні, мовні, релігійні переконання, які виділяють її серед інших людей і перетворюють на особистість. Цим пояснюється і та обставина, що дитина, яка за тих чи інших причин була позбавлена батьківського піклування, в першу чергу має бути влаштована в сім’ю (усиновлення, опіка та піклування, патронат) і тільки у разі неможливості надання їй умов сімейного виховання має направлятисядо державного дитячого закладу або закладу охорони здоров’я.

5. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками є ще однією з принципово нових засад сучасного сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК). За радянських часіврегулювання відносин у сім’ї здійснювалося за допомогою прямих імперативних приписів, а можливість втілення засад самоорганізації та саморегулювання в сімейній сфері не визнавалася.

Вважалося, що договори між членами сім’ї не укладаються. Самеце слугувало важливою підставою концепції щодо самостійності сімейного права, його відмінності від права цивільного, в якому договір займає значне місце. Сьогодні змінилися основні принципи регулювання сімейних відносин, у зв’язку з цим правила, встановлені імперативними нормами, поступаються місцем диспозитивному регулюванню. Саме тому договір у сімейному праві набуває нового значення. Окрім шлюбного договору подружжя може укладати договори щодо умов та порядку надання утримання одне одному (ст. 78 СК) або припинення права на утримання (ст. 89 СК). Батьки можуть укласти договір щодо здійснення нимибатьківських прав та виконання обов’язків (ч. 4 ст. 157 СК); визначення місця проживання дитини у разі розірвання шлюбу, порядку участі у забезпеченні умов життя дитини того з батьків, хто буде проживати окремо (ч. 1 ст. 109 СК) тощо.

6. Одним з основних принципів сімейного права є пріоритетзахисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім’ї.Законодавство містить цілу низку заходів щодо підвищеного захисту прав та інтересів дитини. Такий захист здійснюється батьками дитини (ст. 154 СК), іншими родичами — бабою, дідом, сестрою, братом, мачухою, вітчимом (статті 258, 262 СК) або іншими особами, які нею опікуються — опікуном, патронатнимвихователем (статті 249, 255 СК). Особа, яка досягла 14 років,має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свогоправа або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК). Учасниками сімейних відносин, які потребують певної підтримки та допомоги, окрім неповнолітніх, є також непрацездатні особи (інваліди 1, 2 та 3 групи,особи пенсійного віку). СК передбачає приоритетний захист непрацездатних членів сім’ї і містить спеціальні юридичні механізми, які дозволяють це зробити найбільш повним чином. Відповідно до СК, повнолітні діти зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги (ч. 1 ст. 202СК); вони мають право звертатися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень (ст. 172 СК); той з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, має право на утримання від іншого з подружжя (ст. 75 СК) тощо. Якщо права та інтереси непрацездатних членів сім’ї не забезпечуються зобов’язаними особами, вони можуть бути примушені до цього задопомогою спеціальних правових засобів.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 368; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.228.229.51 (0.014 с.)