ТОП 10:

Поняття й предмет, метод конституційного права України як галузі права.



Поняття й предмет, метод конституційного права України як галузі права.

КПУ- це система констит. правових норм, які закріплюють та регулюють найбільш важливі основоположні суспіл. Відносини.

Ознаки: нормативність, формально визанченість(зафіксована чітко),спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами держ.впливу

Предметом є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України. Метод -сукупності прийомів та спо­собів виливу на суспільні відносини, що застосовуються держав­ними органами при регулюванні цих відносин4. особливостямиметоду конституційного пра­ва є такі:

1) за допомогою конституційного регулювання закріплюють­ся не всі, а найголовніші принципи і положення, які визначають зміст та основні напрямки розвитку суспільства;

2) максимально високий юридичний рівень;

3) безпосереднє конституційне нормозакріилення;

4) переваження імперативного, централізованого регулюван­ня, при якому відносини між суб'єктами грунтуються на заса­дах субординації;

Основними методами, що використовуються у конституцій­ному праві, є:

припис -на одну сторону поклада­ється юридичний обов'язок вчинити активні дії, а інша сторона має право вимагати, а у випадку невиконання — реальну мож­ливість забезпечити виконання юридичного обов'язку

заборона- правова норма покладає на своїх адресатів юридично значущий обов'язок утри­матися від учинення певних юридично значущих дій .

 

Конституційно-правові норми: поняття, види й специфіка.

Конституційно-правова норма— це формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або держа­вою чи суб'єктами місцевого самоврядування правило поведін­ки, що регулює суспільні відносини, які є предметом конститу­ційного права, і забезпечується всіма засобами впливу, що пе­редбачені чинним законодавством3.

Особливості структури.В юридичній літературі прийнято вважати, що правові норми включають три елементи: гіпотезу(визначення умов, за яких правова норма підлягає застосуван­ню), диспозицію (власне правило поведінки) та санкцію. Аналіз конституційно-правових норм дає можливість стверджу­вати, що більшість із них не містить гіпотезу.

Особливості змісту,які полягають у тому, що не всі нор­ми конституційного права встановлюють конкретні права та обо­в'язки учасників суспільних відносин. Багато норм конституцій­ного права є нормами-принципами, дефініціями тощо (напри­клад, ч. 2 ст. 2 Конституції України встановлює, що Україна є унітарною державою), але це жодною мірою не впливає на сту­пінь їх обов'язковості для виконання.

За об'єктом правового регулювання:

1) норми, що визначають основи конституційного ладу;

2) норми, пов'язані з приналежністю до держави, що регу­люють відносини з приводу громадянства;

3) норми, що визначають загальні принципи статусу особи;

II. За роллю в механізмі правового регулювання:

1) норми загального змісту — це норми, що встановлюють вихідні засади правового регулювання або принципи чи струк­туру органів держави

2) конкретні (регулятивні) норми, що безпосередньо вста­новлюють права та обов'язки, умови їх реалізації тощо;

III. За характером обов'язковості приписів, що в них міс­
тяться:
імперативні, диспозитивні альтернативнінорми допускають різні варіанти поведін­ки учасників відносин залежно від конкретних умов;

IV. За характером основного призначення приписів, що в
них містяться:

1) уповноважуючі норми, які визначають права суб'єктів су­спільних відносин діяти в той чи інший спосіб;

2) зобов'язуючі норми, які покладають на суб'єктів обов'яз­ки вчиняти певні дії, передбачені цими нормами, обирати той варіант поведінки, що відповідає їх вимогам;

3) забороняючі норми, які містять заборони на вчинення пе­редбачених у них дій;

V. За територією дії:

1) загальнодержавні норми,

2) місцеві, або локальні, норми,

3) . За дією в часі:

1) норми конституційного права, що діють протягом неви-значеного часу,

2) норми з обмеженим строком дії

VII. За сферою застосування:

1) загальні норми, тобто ті, дія яких поширюється на всі від­носини, що регулюються конституційним правом

2) спеціальні норми, що регулюють обмежене коло суспіль­них відносин, пов'язаних з певною сферою суспільного життя або певним органом, тощо;

3) виняткові норми конституційного права, що видаються як доповнення до загальних або спеціальних норм

Конституційно-правові відносини: поняття, зміст, структура й особливості.

Конституційно-правові відносини — це врегульовані норма­ми конституційного права суспільні відносини.

Особливості конституційно-правових відносин зумовлені особливостями предмета конституційного права і полягають у наявності двох груп цих відносин.

Змістом конституційно-правових відносинє соціальна діяльність суб'єктів конституційного права, що за­безпечується і спрямовується державою шляхом визначення їх і уб'ективних прав і юридичних обов'язків2.

За цільовим призначенням:

1) установчі відносини — цепереважно загальні відносини, що виникають на основі конституційних принципів, статутних, дефінітивних та інших норм;

2) правовстановлюючі відносини — це такі, в яких їх суб'єкти здійснюють свої права та виконують свої обов'язки, встановле­ні правовою нормою;

правоохоронні відносини — це відносини, метою яких є охорона приписів правової норми.

II. За змістом:

1) матеріальні правовідносини — це відносини, які скла­даються в процесі реалізації матеріальних норм конституцій­ного права.

2) процесуальні правовідносини виникають при реалізації процесуальних норм.

За формою:

1) правовідносини у власному розумінні, які характеризують­ся тим, що в них чітко визначені права та обов'язки суб'єктів і кожен суб'єкт здійснює свої права та обов'язки особисто;

2) правові стани, які характеризуються тим, що права та обо­в'язки суб'єктів мають менш визначений характер.

IV. За часом дії:

1) строкові правовідносини — це більшість конституційно-иравовнх відносин; вони діють протягом чіткого, встановленого и нормі строку

2) безстрокові правовідносини — це правовідносини, необ­межені в часі, які, однак, можуть припинити своє існування за певних умов

Конституційно-правові інститути: поняття, зміст і види.

Інститут конституційного права — це основний складо­вий елемент системи конституційного права, який об'єднує від­носно відособлену групу взаємообумовлених та взаємопов'я­заних норм конституційного права, що регулюють конкретні сторони чи елементи суспільних відносин, урегульованих кон­ституційним правом3.

Як правило, до конституційно-правових інститутів відно­сять інститути:

— основ конституційного ладу;

— громадянства;

— основ правового статусу людини і громадянина;

— територіального устрою;

— виборчого права;

— системи державної влади;

— системи місцевого самоврядування*.

Суб’єкти конституційно-правових відносин.

Суб'єкти конституційио-правових відносин— це їх учасники, які у конкретному правовідношенні здійснюють свої права та не­сун, відповідні юридичні обов'язки або своєю правоздатністю породжують певні правові стани1.

Усіх суб'єктів конституційно-правових відносин поділяють на індивідуальні та колективні (комплексні)3.

Найбільш поширеними видами суб'єктів конституційно-пра­вових відносин є:

1) спільноти (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо);

2) держава, органи державної влади та органи місцевого са­моврядування, депутати, службові та посадові особи;

3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації);

4) громадяни України, іноземці, особи без громадянства, жи­телі, біженці;

5) підприємства, установи, організації;

6) міжнародні органи і організації;

7) органи самоорганізації населення;

 

Класифікація конституцій.

1) Писані і не писані:

-Писані – усі конституційні норми містяться в одному нормативно правовому акті – конституції. Кодифіковані – писаний НПА який склад. З преамбули статей, розділів. Не кодифіковані – містяться в різних НПА( канада, швеція)

-Неписані- роль конституц.регулювання в державі відіграють різні не зібрані воєдино НПА та конститут. Звичаї , правові та наукові доктрини.

2) Народні– Приймаються народом, або спец. Утвореним органом.Октрайовані(даровані)

Функції Конституції України

У Конституції України ці функції закріплюються як прямо, так і опосередковано і мають різну назву:

• зміст і спрямованість діяльності держави (ст. З Конституції України);

• обов'язок держави (ст. 3);

• здійснення державної влади (ст. 6);

• державне забезпечення, піклування (статті 11, 12, 13);

• найважливіші функції держави (ст. 17) тощо.

• Установча,

• Організаторська,

• Зовнішньополітична,

• Ідеологічна,

• Юридична

Поняття громадянства

«громадянство»:- як публічно-правовий стан індивіда1, що являє собою стійкий (постійний) правовий зв'язок людини з конкретною державою, що обумовлює взаємні права та обов'язки громадян та держави у випадках, зазначених у законі.

Принципи громадянства України — це вихідні засади, керів­ні ідеї, що знайшли своє закріплення в законодавстві та у відно­синах між державою та особою.

1)Принцип єдиного громадянства

2)Принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства.

3)Принцип неможливості позбавлення громадянина Украї­ни громадянства України

4)Принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства.

5)Принцип неможливості автоматичного набуття грома­дянства України

6) Принцип рівності перед законом громадян України

7) Принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України (принцип екстери­торіальності громадянства).

8) Принцип гарантування Україною піклування та захисту своїм громадянам, які перебувають за її межами

9) Принцип неможливості вигнання або видачі громадяни­на України іншій державі

До громадян України належать:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголо­шення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно про­живали на території України.

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи ін­ших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) прожива­ли в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колиш­нього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ Украї­ни внесено запис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

32.Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) унаслідок прийняття до громадянства;

4) унаслідок поновлення у громадянстві;

5) унаслідок усиновлення;

6) унаслідок установлення над дитиною опіки чи піклуван­ня, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) унаслідок встановлення над особою, визнаною судом не­дієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) унаслідок визнання батьківства чи материнства або вста­новлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними до­
говорами України.

33.Підставами припинення громадянства України є:

1) вихід з громадянства України;

2) втрата громадянства України;

3) припинення громадянства України за підставами, перед­баченими міжнародними договорами України.

Вихід з громадянства — це припинення громадянства за іні­ціативою особи.

Обмеженнями виходу з громадянства України є такі:

1) вихід з громадянства України допускається, якщо особа на­була громадянство іншої держави або отримала документ, вида­ний уповноваженими органами іншої держави, про те, що грома­дянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадян­ства України. Так, Європейська конвенція про громадянство пе­редбачає, що держава повинна дозволяти вихід з громадянства за умови, що в результаті цього особа не стане апатридом (особою без громадянства). Тому більшість європейських держав не доз­воляє вихід з громадянства, якщо це призведе до апатризму особи;

Підставами для втрати громадянства України є:

1) добровільне набуття громадянином України громадян­ства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вва­жаються всі випадки, коли громадянин України для набуття гро­мадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановле­ного національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

34. Державними органами, які беруть участь у вирішенні пи­тань громадянства в Україні, є:

1) Президент України;

2)Комісія при Президентові України з питань громадян­ства, яка діє на підставі Положення про Комісію при Президен­тові України з питань громадянства

3)Спеціально уповноважений центральний орган виконав­чої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи. Вони здійснюють повноваження, закріплені Законом України «Про громадянство України», стосовно осіб, які проживають на території України. Відповідно до Указу Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про грома­дянство України» від 27.03.2001 р. виконання функцій спеці­ально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства покладено на Міністерство внутрішніх справ України, у складі якого діє Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

3) Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України здійснюють повноваження стосовно осіб, які відповідно до чинного законо­давства України є такими, що постійно проживають за кордо­ном, а також приймають рішення про оформлення набуття гро­мадянства України за народженням стосовно осіб, які народи­лися за межами України.

4) Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади з питань громадянства, Міністерством закордонних справ України та їх органами, можуть бути оскаржені в установленому законом по­рядку до суду. Таке оскарження має здійснюватися у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

35. Правом є міра можли­вої поведінки суб'єкта. Це ж визначення можна застосувати і до поняття «свобода».

Обов'язок — це міра належної поведінки

Отже, виділяють такі групи прав та свобод людини і грома­дянина:

1) права людини і права громадянина (цю класифікацію бу­ло охарактеризовано в попередній главі);

індивідуальні та колективні права, свободи та обов'язки. Тут слід мати на увазі, що індивідуальні права можуть здійсню­ватися колективно, а от право колективне індивідуально здійс нюватися не може.

3) основні і додаткові права, свободи та обов'язки. у ст. 38 Конституції України передбачено, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами — це ос­новне право, а похідними від нього є закріплені цією ж статтею Конституції України права громадян брати участь у всеукраїн­ському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обра­ними до органів державної влади та органів місцевого самовря­дування;

4) найбільш важливою визнається класифікація конститу­ційних прав свобод та обов'язків людини і громадянина за зміс­том на:

- особисті (громадянські) (право на життя, право на сво­боду та особисту недоторканність, свобода пересування, віль­ний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України тощо);

- політичні (публічні) (право брати участь в управлінні дер­жавними справами, у всеукраїнському та місцевих референду­мах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право на свободу об'єд­нання у політичні партії та громадські організації тощо);

- економічні, соціальні, культурні (право приватної власнос-іі, право на підприємницьку діяльність, право на житло, прано на працю та інші)1.

36. Особисті права (громадські)— це природні права, які людина одержує від народження. їх держава визнає за людиною. . Вони є невід'єм­ним елементом свободи людини і забезпечують особі не тільки життєво важливі умови існування, а й надають фактичну мож­ливість вільно розпоряджатися собою, гарантувати невтручан­ня у сферу її індивідуальної життєдіяльності2. Саме тому їх по­ширюють не тільки на громадян конкретної держави, а й на всіх індщх людей, що перебувають на її території. Боротьба з пору­шеннями особистих прав і свобод утворює сферу кримінально­го та адміністративного права.

Особисті права і свободи прийнято поділяти на дві групи:

1) перша група прав охоплює право на життя, на свободу особи та на фізичну цілісність;

2) друга група прав включає право на свободу думки і совіс­ті, свободу приватного життя і комунікації, право на недотор­канність житла, свободу пересування та крнмінально-правові і процесуальні гарантії особистих прав і свобод.

Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно поз­бавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя люди­ни. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

37. Під політичними правами і свободами розуміють можли­вість участі громадян (як індивідуально, так і колективно) у су­спільно-політичному житті держави та у здійсненні державної влади, що забезпечується законом і публічною владою1

Зазвичай (однак не завжди) політичні права визнаються тільки за громадянами держави.

Обмеження або ліквідація політичних прав та свобод гро­мадян є однією із визначальних ознак тоталітарної держави.

Розглянемо політичні права та свободи громадян України.

Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у все­українському та місцевих референдумах, вільно обирати і бу­ти обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом до­ступу до державної служби, а також до служби в органах міс­цевого самоврядування.

Однією з форм участі громадян в управлінні державними справами є право громадян на участь у здійсненні правосуддя. Так, відповідно до ч. 4 ст. 124 Конституції України народ безпо­середньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Порядок доступу до державної служби визначається Зако­ном України «Про державну службу» від 16.12.1993 p., зі зміна­ми і доповненнями, а служби в органах місцевого самовряду­вання — Законом України «Про службу в органах місцевого са­моврядування» від 07.06.2001 p., зі змінами і доповненнями.

Відповідно до ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про що завчасно сповіщають органи ви­конавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

38. До соціальних прав та свобод людини і громадянина нале­жать:

право кожного на житло, право кожного на працю, право кожного, хто працює, на страйк, право кожного, хто працює, на відпочинок, право громадян на соціальний захист, право кожного на достатній життєвий рівень, право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування

Статтею 43 Конституції України також визначено, що дер­жава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду тру­тної діяльності. Однак реалізація цього права також залежить під наявності попиту, і воно також практично не може бути за­міщеним у судовому порядку.

У той же час передбачені ст. 43 Конституції України права на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом, на захист від незаконного звіль­нення, на своєчасне одержання винагороди за працю захищають­ся юридично.

ч. З ст. 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здо­ров'я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти гак, що в державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розра­хунку за надання такої допомоги.

Окрім актів Міжнародної хартії прав людини, документами, ЩО регулюють реалізацію соціальних прав, є: Європейська соці­альна хартія (1961 р.) та Європейська соціальна хартія (перегля­нута) (1996 р.) (обидві ратифіковані Україною), конвенційні стан­дарти Міжнародної організації праці (їх прийнято більше 170).

39. Економічні права та свободи людини і громадянина — це самостійний вид прав та свобод у загальній системі конститу­ційних прав та свобод людини і громадянина, під якими слід розуміти можливості людини та громадянина володіти, корис­туватися та розпоряджатися економічними благами, а також на­бувати та захищати їх у порядку, межах, формах і спосіб, перед­бачених Конституцією та законами України.

За об'єктною ознакою виділяють такі економічні права та сво­боди людини і громадянина:

— право приватної власності (ст. 41 Конституції України);

— право на підприємницьку діяльність4 (статті 15, 42 Кон­ституції України);

право громадян на користування об'єктами права пуб­лічної (суспільної) власності: власності Українського народу, державної та комунальної власності (статті 13, 14 Конституції України)1.

40. До культурних прав та свобод людини і громадянина нале­жать:

право кожного на освіту (ст. 53 Конституції України).

Слід звернути увагу на те, що суть даного права у сфері ви­щої освіти полягає у взятті на себе державою зобов'язання за безпечити певний рівень обов'язкової освіти, а не автоматичне надання кожній людині можливості отримати освіту1. Відповід­но до Рішення Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/20042 безоплатність вищої освіти означає, що громадя­нин має право здобути її за стандартами вищої освіти без уне­сення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (ч. 4 ст. 53 Конституції України) в межах об­сягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (дер­жавного замовлення);

свобода літературної, художньої, наукової і технічної твор­чості громадян, право на захист інтелектуальної власності, їх­ніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяль­ності (ст. 54 Конституції України).

41. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

42. Під гарантіями конституційних прав і свобод людини і громадянина прийнято розуміти систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина.

Система гарантій конституційних прав і свобод представлена загальними і спеціальними (юридичними) гарантіями. Загальні гарантії визначаються рівнем розвитку основних сфер суспільного і державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) та інших.

Загальні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина мають значний, а іноді й визначальний вплив на реалізацію цих прав і свобод, оскільки вони визначають готовність суспільства і держави реалізувати зазначені права і свободи. Будь-який, навіть найдосконаліший юридичний механізм реалізації конституційних прав і свобод є безсилим за умови низького рівня політичного та соціально-економічного розвитку суспільства і держави, відсутності традицій правової культури.

43. Конституційні обов'язки — це відбиті в нормах Конститу­ції міри належної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин.

До обов'язків людини в Україні належать:

1) обов'язок неухильно додержуватися Конституції Украї­ни та законів України (ст. 68 Конституції України). При вико­нанні цього обов'язку особа повинна дотримуватися і підзакон-них актів, і актів органів місцевого самоврядування. обов'язок не посягати на права і свободи, честь і гідність ІНШИХ людей

2) Відповідно до ст. 51 Конституції України кожен із по­дружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобо­в'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобо­в'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Зміст цих обов'язків деталізується за Сімейним кодексом України;

3) обов'язок отримати повну загальну середню освіту, який випливає з ч. 2 ст. 53 Конституції України. обов'язок не заподіювати шкоду природі, культурній спад­щині, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66 Конституції України);

4) обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмі­рах, установлених законом (ст. 67 Конституції України).

44. іноземець — це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадя­нином (підданим) іншої держави або держав.

Сукупність прав та обов'язків іноземців, що встановлюєть­ся законодавством держави при обов'язковій відповідності нор­мам міжнародного права, прийнято називати правовим режи­мом (правовим статусом).

 

45. До основних прав і свобод іноземців та осіб без громадянства Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без гро­мадянства» відносить:

— право на інвестиційну та підприємницьку діяльність;

— право на трудову діяльність;

— право на відпочинок;

— право на охорону здоров'я;

— право на соціальний захист;

— право на житло;

— майнові та особисті немайнові права;

— право на освіту;

— право на користування досягненнями культури;

— право на участь в об'єднаннях громадян;

— право на свободу совісті;

— право на рівні з громадянами України права і обов'язки у шлюбних і сімейних відносинах;

— право на недоторканність особи, житла, невтручання в осо­бисте і сімейне життя, таємницю листування, телефонних роз­мов і телеграфних повідомлень, повагу до їх гідності нарівні з громадянами України.

 

Виборча система України

Виборча система- це сукупність норм, що закріплюють виборчі права громадян України, основні принципи виборчого права, організацію виборів до представницьких органів держави, взаємовідносини виборців з депутатами.

Утворені в результаті виборів органи чи обрані посадові особи дістають право при виконанні своїх суспільних функцій виступати від імені відповідної сукупності людей і наділяються повноваженнями приймати загальнообов'язкові рішення. За допомогою виборів формується значна частина органів державної влади та місцевого самоврядування.

Характеризуючи вибори й референдум, Конституція України вказує, що вони є формами безпосередньої демократії, через які народ здійснює своє волевиявлення (ст. 69). А у статті 71 закріплюється, що вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними й відбуваються на основі принципів загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Референдум і вибори мають спільний метод здійснення - голосування, але відрізняються за своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, з точки зору більшості виборців, найдостойніша займати виборну посаду. Завдання референдуму - вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

 

Установча компетенція

1)призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем’єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

2) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

3)призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

Контрольна компетенція

1) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

2) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту)

3) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України

Конституційне провадження.

Конституційне провадження - це сукупність процесуальних дій щодо розгляду і вирішення справ у Конституційному Суді України. Процедуру вирішення Конституційним Судом справ, віднесених до його компетенції ще називають конституційним судочинством. Принципи конституційного провадження - це основні засади (ідеї, начала), які виражають сутність і визначають зміст конституційного провадження. Принципи конституційного провадження мають багато спільного з принципами інших видів судочинства: цивільного, адміністративного і кримінального. Разом з цим за своїм змістом вони відрізняються певними особливостями. Сторонами в конституційному провадженні є:

- суб'єкти права на конституційне подання, конституційне звернення, які звернулися до Конституційного Суду України;

- органи або посадові особи, якими були прийняті чи підписані правові акти, конституційність яких оспорюється.

Стадія конституційного провадження - це відносно замкнутий і обмежений часовими рамками комплекс дій учасників конституційного провадження, спрямованих на вирішення конкретної правової ситуації.

Характеристику конституційного провадження доцільно здійснювати за наступними його стадіями:

- внесення звернень до Конституційного Суду України;

- попередня перевірка звернень і підготовка справи до розгляду;

- розгляд звернень, щодо яких відкрито конституційне провадження;

- прийняття підсумкового рішення;

- прийняття рішень і висновків Конституційного Суду України та їх офіційне оприлюднення.

 


99. Юридичні наслідки рішень Конституційного Суду України.

Зміст і високе місце рішень органу конституційного судочинства пов'язані у тому числі з наслідками їх ухвалення. Згідно зі ст. 152 Основного Закону України закони, інші правові акти або їх окремі приписи, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення про це рішення органом конституційного правосуддя. Як наслідок правовий акт, визнаний неконституційним, фактично скасовується. У царині трудового права слід виділити рішення Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) у справах про: а) свободу утворення профспілок від 18 жовтня 2000 р.; б) підвідомчість актів про призначення або звільнення посадових осіб від 7 травня 2002 р.; в) атестацію державних службовців від 8 липня 2003 р.; г) Дисциплінарний статут прокуратури від 22 червня 2004 р., ґ) граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу від 7 липня 2004 р.; д) граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування від 16 жовтня 2007 р.; е) предмет та зміст закону про Державний бюджет України від 22 травня 2008 р. та ін.

Поняття й предмет, метод конституційного права України як галузі права.

КПУ- це система констит. правових норм, які закріплюють та регулюють найбільш важливі основоположні суспіл. Відносини.

Ознаки: нормативність, формально визанченість(зафіксована чітко),спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами держ.впливу

Предметом є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України. Метод -сукупності прийомів та спо­собів виливу на суспільні відносини, що застосовуються держав­ними органами при регулюванні цих відносин4. особливостямиметоду конституційного пра­ва є такі:

1) за допомогою конституційного регулювання закріплюють­ся не всі, а найголовніші принципи і положення, які визначають зміст та основні напрямки розвитку суспільства;

2) максимально високий юридичний рівень;

3) безпосереднє конституційне нормозакріилення;

4) переваження імперативного, централізованого регулюван­ня, при якому відносини між суб'єктами грунтуються на заса­дах субординації;

Основними методами, що використовуються у конституцій­ному праві, є:

припис -на одну сторону поклада­ється юридичний обов'язок вчинити активні дії, а інша сторона має право вимагати, а у випадку невиконання — реальну мож­ливість забезпечити виконання юридичного обов'язку

заборона- правова норма покладає на своїх адресатів юридично значущий обов'язок утри­матися від учинення певних юридично значущих дій .

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.237.183.249 (0.037 с.)