Порядок прийняття Конституції України, внесення до неї змін та доповнень.

Проекти конституцій, як правило, розробляють: місцеві орга­ни влади, установчі збори, конституційні комітети (комісії) (як це мало місце в Україні при прийнятті чинної Конституції), парламент

Розрізняють такі способи прийняття конституцій:

1) октроювання — це дарування конституції одностороннім актом глави держави (монарха).

2) конституції, прийняті як результат договору.

3) більшість нині чинних конституцій є народними. Вони приймаються парламентом чи установчими зборами або безпо­середньо затверджуються референдумом.

Найчастіше конституції приймаються установчими зборами (конституантою) — виборним органом, головною або єдиною ме­тою якого є створення конституції і який іноді виконує функ­цію парламенту.

Установчі збори прийнято поділяти на: суверенні, які оста­точно приймають конституцію, та несуверенні, які лише вироб­ляють конституцію, а затверджується вона іншим способом (най­частіше референдумом), а також початкові, котрі обираються гро­мадянами як такі, та інституціоналізовані, коли роль представ­ницьких установ виконують представницькі органи (парламен­ти), якщо вони мають право повного перегляду конституції.

Розрізняють такі способи зміни конституцій:

1) гнучкий спосіб, за якого зміни до конституції вносяться шляхом прийняття звичайного закону.

2) жорсткий спосіб, коли поправки до конституції вносять­ся у більш складному порядку, ніж видання звичайного закону. Жорсткість конституцій має на меті забезпечення їх стабіль­ності, що сприяє укріпленню їх авторитету та відносній постій­ності конституційного ладу.

1) не може двічі змінювати одні й ті самі положення Консти­туції України (ч. 2 ст. 158 Конституції України).

Законопроект про внесення змін до Конституції України роз­глядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроек­ту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (ст. 159 Кон­ституції України).

 

Новітній конституційний процес в Україні

Конституційний процес в сучасній Україні умовно можна поділити на три основних періоди: перший період (1990–1996 роки) ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки проекту Конституції і прийняттям Конституції України; другий період (1996–2004 роки) став періодом реалізації Конституції України; третій період (2005 — донині) позначився процесом внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційною реформою), масштабною конституційною кризою2007–2009 років і пошуком легітимних шляхів системного оновлення Основного Закону. Кожному із зазначених періодів конституційного процесу властиві свої особливості, специфіка.

15. Характеристика чинної Конституції України.

Чинна КУ є: писаною кодифікованою, народною, постійною, республіканською, демократичною, жорстокою.

Поняття й принципи конституційного ладу України.

Конституційний лад України є системою суспільних відно­син, передбачених і гарантованих Конституцією України і зако­нами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Конституцій­ний лад опосередковує насамперед суспільний та державний лад¹.

Основні принципи конституційного ладу України:

принцип, згідно з яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найважливішою соціальною цінністю.

принцип народного суверенітету (згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади)

українська держава унітарна, суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова, з республіканською формою правління організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову

визнання і гарантування місцевого самоврядування

принцип верховенства права (згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і застосування норм конституції)

 

17. Поняття засад конституційного ладу і їх закріплення в Конституції України.

Основними засадами конституційного ладу є: * демократія; народний, національний та державний суверенітет;правовий статус особи;поділ влади територіальна цілісність держави; визнання Конституції України нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили;законність і правопорядок;визнання і гарантування місцевого самоврядування;статус української мови як державної;політична, економічна та ідеологічна багатоманітність,суверенна І незалежна держава;правова держава; соціальна спрямованість держави.

 

 

18. Конституційний механізм Української держави

Механізм держави — це система органів, організацій та ін­ших інститутів держави, які становлять її організаційну основу.

До організаційно-політичної основи держави, тобто до її по­літичного механізму, належать насамперед органи державної влади, територія держави, Збройні сили та інші державні війсь­кові формування, державні символи, столиця держави.

До організаційно-економічної 'основи держави, тобто до її еко­номічного механізму, належать передусім бюджетна, грошова і банківська системи, державна власність та інші організаційно-економічні важелі діяльності держави.

До соціальної (організаційно-соціальної) основи держави, тоб­то до її соціального механізму, належать переважно громадян­ство та державні соціальні системи: охорони здоров'я, соціаль­ного захисту тощо.

До організаційно-культурної (духовної) основи держави, тоб­то до її культурного (духовного) механізму, належать насампе­ред державна мова, державні системи освіти, виховання, науки, культури тощо.

Пріоритетною складовою механізму держави є її політичні основа, зокрема органи державної влади.

Систему органів державної влади за Конституцією України утворюють:

• орган законодавчої влади — Верховна Рада України;

• Глава держави — Президент України;

• органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, міні­стерства та інші центральні органи виконавчої влади, місце­ві державні адміністрації);

• органи судової влади (Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції);

 

19. Конституційне закріплення суверенітету українського народу.

Народний суверенітет еволюціонує з теорії державного владарювання. Важливою умовою існування народного суверенітету є державний суверенітет, оскільки відсутність останнього фактично унеможливлює існування першого. Народний суверенітет передбачає офіційне визнання народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі та його виключне право на зміну конституційного ладу. Народ здійснює свою владу в державі як безпосередньо (вибори, референдуми), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні основи народного суверенітету відображено в ст. 5 Конституції України, що означає участь народу в управлінні державою. Ці права не можуть бути узурповані ні самою державою, ні її органами.(

 

Державний суверенітет України, поняття й гарантії його реалізації.

Державний суверенітет - це верховенство, єдність та недоторканність державної влади, її рівноправність та незалежність у відносинах з іншими державами. Наявність державного суверенітету є передумовою рівноправності у таких відносинах. Декларація про державний суверенітет України прийнята 16 липня 1990 року.

Будь-яка держава незалежно від розміру її території, чисельності населення, кількості національних меншин, форми правління, устрою чи режиму може бути суверенною. Це означає об'єктивну можливість держави мати відповідні суверенні права, наприклад, право виступати від імені свого народу, право оголошувати війну і мир, право приймати закони, право визначати зовнішню і внутрішню політику, право формувати державні органи, право визначати державну символіку, право встановлювати і збирати податки тощо.

Разом з тим суверенітет держави не опосередковує її свавілля як усередині держави, так і за межами державного кордону. Наприклад, забороняється окупація іншої держави чи застосування зброї проти інших держав, за винятком необхідності власної оборони. (Ст. 1,2)