Статус прав людини в міжнародному й внутрішньому праві України.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні грунтується на таких принципах.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність і безпека — найвища соціальна цінність (ст. З Конституції України).

1) Конституційний принцип рівноправ'я, який передбачає:

— рівність громадян перед законом (частини 1, 2 ст. 24 Кон­ституції України);

- рівність прав жінки і чоловіка (ч. З ст. 24 Конституції України).

— рівний доступ громадян до публічних посад (ч. 2 ст. 38 Конституції України);

— рівність у галузі політичних прав (статті 38, 71 Конститу­ції України);

— рівність у виборі професії та роду трудової діяльності (ч. 2 ст. 43 Конституції України);

— Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод (статті 21, 22, ч. 1 ст. 157 Конституції України).

Принцип єдності конституційних прав і обов'язків(ст. 23 Конститу­ції України

4) Принцип безпосередньої дії прав та свобод людини і гро­
мадянина (ч. З ст. 8 Конституції України)

5) Принцип невичерпності прав та свобод людини і грома­дянина, передбачених Конституцією України.

6) Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадя­нина відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжна­родного права

30. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні.

Стаття 10. ч.4. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Стаття 53. ч.5. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Поняття громадянства

«громадянство»:- як публічно-правовий стан індивіда¹, що являє собою стійкий (постійний) правовий зв'язок людини з конкретною державою, що обумовлює взаємні права та обов'язки громадян та держави у випадках, зазначених у законі.

Принципи громадянства України — це вихідні засади, керів­ні ідеї, що знайшли своє закріплення в законодавстві та у відно­синах між державою та особою.

1)Принцип єдиного громадянства

2)Принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства.

3)Принцип неможливості позбавлення громадянина Украї­ни громадянства України

4)Принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства.

5)Принцип неможливості автоматичного набуття грома­дянства України

6) Принцип рівності перед законом громадян України

7) Принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України (принцип екстери­торіальності громадянства).

8) Принцип гарантування Україною піклування та захисту своїм громадянам, які перебувають за її межами

9) Принцип неможливості вигнання або видачі громадяни­на України іншій державі

До громадян України належать:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголо­шення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно про­живали на території України.

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи ін­ших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) прожива­ли в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колиш­нього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ Украї­ни внесено запис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

32.Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) унаслідок прийняття до громадянства;

4) унаслідок поновлення у громадянстві;

5) унаслідок усиновлення;

6) унаслідок установлення над дитиною опіки чи піклуван­ня, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) унаслідок встановлення над особою, визнаною судом не­дієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) унаслідок визнання батьківства чи материнства або вста­новлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними до­
говорами України.

33.Підставами припинення громадянства України є:

1) вихід з громадянства України;

2) втрата громадянства України;

3) припинення громадянства України за підставами, перед­баченими міжнародними договорами України.

Вихід з громадянства — це припинення громадянства за іні­ціативою особи.

Обмеженнями виходу з громадянства України є такі:

1) вихід з громадянства України допускається, якщо особа на­була громадянство іншої держави або отримала документ, вида­ний уповноваженими органами іншої держави, про те, що грома­дянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадян­ства України. Так, Європейська конвенція про громадянство пе­редбачає, що держава повинна дозволяти вихід з громадянства за умови, що в результаті цього особа не стане апатридом (особою без громадянства). Тому більшість європейських держав не доз­воляє вихід з громадянства, якщо це призведе до апатризму особи;

Підставами для втрати громадянства України є:

1) добровільне набуття громадянином України громадян­ства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вва­жаються всі випадки, коли громадянин України для набуття гро­мадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановле­ного національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

34. Державними органами, які беруть участь у вирішенні пи­тань громадянства в Україні, є:

1) Президент України;

2)Комісія при Президентові України з питань громадян­ства, яка діє на підставі Положення про Комісію при Президен­тові України з питань громадянства

3)Спеціально уповноважений центральний орган виконав­чої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи. Вони здійснюють повноваження, закріплені Законом України «Про громадянство України», стосовно осіб, які проживають на території України. Відповідно до Указу Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про грома­дянство України» від 27.03.2001 р. виконання функцій спеці­ально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства покладено на Міністерство внутрішніх справ України, у складі якого діє Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

3) Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України здійснюють повноваження стосовно осіб, які відповідно до чинного законо­давства України є такими, що постійно проживають за кордо­ном, а також приймають рішення про оформлення набуття гро­мадянства України за народженням стосовно осіб, які народи­лися за межами України.

4) Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади з питань громадянства, Міністерством закордонних справ України та їх органами, можуть бути оскаржені в установленому законом по­рядку до суду. Таке оскарження має здійснюватися у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

35. Правом є міра можли­вої поведінки суб'єкта. Це ж визначення можна застосувати і до поняття «свобода».

Обов'язок — це міра належної поведінки

Отже, виділяють такі групи прав та свобод людини і грома­дянина:

1) права людини і права громадянина (цю класифікацію бу­ло охарактеризовано в попередній главі);

індивідуальні та колективні права, свободи та обов'язки. Тут слід мати на увазі, що індивідуальні права можуть здійсню­ватися колективно, а от право колективне індивідуально здійс нюватися не може.

3) основні і додаткові права, свободи та обов'язки. у ст. 38 Конституції України передбачено, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами — це ос­новне право, а похідними від нього є закріплені цією ж статтею Конституції України права громадян брати участь у всеукраїн­ському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обра­ними до органів державної влади та органів місцевого самовря­дування;

4) найбільш важливою визнається класифікація конститу­ційних прав свобод та обов'язків людини і громадянина за зміс­том на:

- особисті (громадянські) (право на життя, право на сво­боду та особисту недоторканність, свобода пересування, віль­ний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України тощо);

- політичні (публічні) (право брати участь в управлінні дер­жавними справами, у всеукраїнському та місцевих референду­мах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право на свободу об'єд­нання у політичні партії та громадські організації тощо);

- економічні, соціальні, культурні (право приватної власнос-іі, право на підприємницьку діяльність, право на житло, прано на працю та інші)¹.

36. Особисті права (громадські)— це природні права, які людина одержує від народження. їх держава визнає за людиною.. Вони є невід'єм­ним елементом свободи людини і забезпечують особі не тільки життєво важливі умови існування, а й надають фактичну мож­ливість вільно розпоряджатися собою, гарантувати невтручан­ня у сферу її індивідуальної життєдіяльності². Саме тому їх по­ширюють не тільки на громадян конкретної держави, а й на всіх індщх людей, що перебувають на її території. Боротьба з пору­шеннями особистих прав і свобод утворює сферу кримінально­го та адміністративного права.

Особисті права і свободи прийнято поділяти на дві групи:

1) перша група прав охоплює право на життя, на свободу особи та на фізичну цілісність;

2) друга група прав включає право на свободу думки і совіс­ті, свободу приватного життя і комунікації, право на недотор­канність житла, свободу пересування та крнмінально-правові і процесуальні гарантії особистих прав і свобод.

Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно поз­бавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя люди­ни. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

37. Під політичними правами і свободами розуміють можли­вість участі громадян (як індивідуально, так і колективно) у су­спільно-політичному житті держави та у здійсненні державної влади, що забезпечується законом і публічною владою¹

Зазвичай (однак не завжди) політичні права визнаються тільки за громадянами держави.

Обмеження або ліквідація політичних прав та свобод гро­мадян є однією із визначальних ознак тоталітарної держави.

Розглянемо політичні права та свободи громадян України.

Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у все­українському та місцевих референдумах, вільно обирати і бу­ти обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом до­ступу до державної служби, а також до служби в органах міс­цевого самоврядування.

Однією з форм участі громадян в управлінні державними справами є право громадян на участь у здійсненні правосуддя. Так, відповідно до ч. 4 ст. 124 Конституції України народ безпо­середньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Порядок доступу до державної служби визначається Зако­ном України «Про державну службу» від 16.12.1993 p., зі зміна­ми і доповненнями, а служби в органах місцевого самовряду­вання — Законом України «Про службу в органах місцевого са­моврядування» від 07.06.2001 p., зі змінами і доповненнями.

Відповідно до ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про що завчасно сповіщають органи ви­конавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

38. До соціальних прав та свобод людини і громадянина нале­жать:

право кожного на житло, право кожного на працю, право кожного, хто працює, на страйк, право кожного, хто працює, на відпочинок, право громадян на соціальний захист, право кожного на достатній життєвий рівень, право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування

Статтею 43 Конституції України також визначено, що дер­жава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду тру­тної діяльності. Однак реалізація цього права також залежить під наявності попиту, і воно також практично не може бути за­міщеним у судовому порядку.

У той же час передбачені ст. 43 Конституції України права на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом, на захист від незаконного звіль­нення, на своєчасне одержання винагороди за працю захищають­ся юридично.

ч. З ст. 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здо­ров'я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти гак, що в державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розра­хунку за надання такої допомоги.

Окрім актів Міжнародної хартії прав людини, документами, ЩО регулюють реалізацію соціальних прав, є: Європейська соці­альна хартія (1961 р.) та Європейська соціальна хартія (перегля­нута) (1996 р.) (обидві ратифіковані Україною), конвенційні стан­дарти Міжнародної організації праці (їх прийнято більше 170).

39. Економічні права та свободи людини і громадянина — це самостійний вид прав та свобод у загальній системі конститу­ційних прав та свобод людини і громадянина, під якими слід розуміти можливості людини та громадянина володіти, корис­туватися та розпоряджатися економічними благами, а також на­бувати та захищати їх у порядку, межах, формах і спосіб, перед­бачених Конституцією та законами України.

За об'єктною ознакою виділяють такі економічні права та сво­боди людини і громадянина:

— право приватної власності (ст. 41 Конституції України);

— право на підприємницьку діяльність⁴ (статті 15, 42 Кон­ституції України);

право громадян на користування об'єктами права пуб­лічної (суспільної) власності: власності Українського народу, державної та комунальної власності (статті 13, 14 Конституції України)¹.

40. До культурних прав та свобод людини і громадянина нале­жать:

право кожного на освіту (ст. 53 Конституції України).

Слід звернути увагу на те, що суть даного права у сфері ви­щої освіти полягає у взятті на себе державою зобов'язання за безпечити певний рівень обов'язкової освіти, а не автоматичне надання кожній людині можливості отримати освіту¹. Відповід­но до Рішення Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004² безоплатність вищої освіти означає, що громадя­нин має право здобути її за стандартами вищої освіти без уне­сення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (ч. 4 ст. 53 Конституції України) в межах об­сягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (дер­жавного замовлення);

свобода літературної, художньої, наукової і технічної твор­чості громадян, право на захист інтелектуальної власності, їх­ніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяль­ності (ст. 54 Конституції України).

41. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

42. Під гарантіями конституційних прав і свобод людини і громадянина прийнято розуміти систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина.

Система гарантій конституційних прав і свобод представлена загальними і спеціальними (юридичними) гарантіями. Загальні гарантії визначаються рівнем розвитку основних сфер суспільного і державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) та інших.

Загальні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина мають значний, а іноді й визначальний вплив на реалізацію цих прав і свобод, оскільки вони визначають готовність суспільства і держави реалізувати зазначені права і свободи. Будь-який, навіть найдосконаліший юридичний механізм реалізації конституційних прав і свобод є безсилим за умови низького рівня політичного та соціально-економічного розвитку суспільства і держави, відсутності традицій правової культури.

43. Конституційні обов'язки — це відбиті в нормах Конститу­ції міри належної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин.

До обов'язків людини в Україні належать:

1) обов'язок неухильно додержуватися Конституції Украї­ни та законів України (ст. 68 Конституції України). При вико­нанні цього обов'язку особа повинна дотримуватися і підзакон-них актів, і актів органів місцевого самоврядування. обов'язок не посягати на права і свободи, честь і гідність ІНШИХ людей

2) Відповідно до ст. 51 Конституції України кожен із по­дружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобо­в'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобо­в'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Зміст цих обов'язків деталізується за Сімейним кодексом України;

3) обов'язок отримати повну загальну середню освіту, який випливає з ч. 2 ст. 53 Конституції України. обов'язок не заподіювати шкоду природі, культурній спад­щині, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66 Конституції України);

4) обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмі­рах, установлених законом (ст. 67 Конституції України).

44. іноземець — це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадя­нином (підданим) іншої держави або держав.

Сукупність прав та обов'язків іноземців, що встановлюєть­ся законодавством держави при обов'язковій відповідності нор­мам міжнародного права, прийнято називати правовим режи­мом (правовим статусом).

 

45. До основних прав і свобод іноземців та осіб без громадянства Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без гро­мадянства» відносить:

— право на інвестиційну та підприємницьку діяльність;

— право на трудову діяльність;

— право на відпочинок;

— право на охорону здоров'я;

— право на соціальний захист;

— право на житло;

— майнові та особисті немайнові права;

— право на освіту;

— право на користування досягненнями культури;

— право на участь в об'єднаннях громадян;

— право на свободу совісті;

— право на рівні з громадянами України права і обов'язки у шлюбних і сімейних відносинах;

— право на недоторканність особи, житла, невтручання в осо­бисте і сімейне життя, таємницю листування, телефонних роз­мов і телеграфних повідомлень, повагу до їх гідності нарівні з громадянами України.