Початок визволення України у 1943р. Визволення Донбасу а Харькова.

У ході загального контрнаступу Червоної армії з кінця грудня 1942 р. почалося звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Першими на землю України вступили війська 1-ї гвардійської армії під командуванням генерала В. Кузнєцова, які 18 грудня 1942 р. вибили окупантів із села Півнівка Меловського району на Луганщині. Цього ж дня були визволенні й деякі інші населені пункти Меловського району.

Відповідно до плану Ставки на початку 1943 р. потужний наступ радянських військ почався в напрямку Донбасу й Харкова. Червоній армії вдалося визволити ряд північно-східних районів Донбасу й м. Харків, однак супротивник завдав потужних контрударів і повернув під свій контроль ряд цих територій. Але, незважаючи на невдачі, стратегічна ініціатива залишалася на боці Червоної армії.

Битва на Курській дузі (5 липня - 23 серпня 1943 р.) стала завершенням докорінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війн. Перемога в цій битві відкрила для Червоної армії можливість широкомасштабного наступу на всьому південному напрямку радянсько-германського фронту. 23 серпня 1943 р. був визволений м. Харків практично повністю зруйнований окупантами.

У ході Донбаської наступальної операції (13 серпня - 22 вересня 1943 р.) були визволені найважливіші промислові центри Донбасу, a 8 вересня - м. Сталіно (зараз м. Донецьк).

80. Битва за Дніпро. Героїчне визволення Києва

Би́тва за Дніпро́ — військова кампанія СРСР проти країн Осі у 1943 році в ході Другої світової війни на річці Дніпро. У боях було задіяно близько чотирьох мільйонів людей з обох сторін. Лінія фронту становила приблизно 1 400 км. Битва була однією з наймасштабніших і найкривавіших воєнних операцій світової історії. Оцінки кількості загиблих різняться між 1,7 та 2,7 млн.^[4]

За чотиримісячну кампанію Червоної армії проти Вермахту вся Лівобережна Україна була відвойована у німецьких сил, радянські війська захопили декілька плацдармів на правому березі Дніпра та повернули собі Київ.

Поразка Вермахту була повною, бо попри те, що він ще контролював більшу частину правобережної території, обидві сторони розуміли, що подальше просування військ РСЧА лише справа часу. Радянські війська подолали Дніпро, найважчий природний рубіж оборони, а німецькій стороні бракувало сил ліквідувати відвойовані радянські плацдарми на правобережжі. Після перемоги Радянського Союзу у цій битві, поразка Німеччини у другій світовій здавалась неминучою, що значно посилило позиціїСталіна у переговорах із союзниками на Тегеранській конференції, яка збіглася із закінченням битви.

ОУН і УПА на завершальному етапі війни (1943-1944рр)

У 1944 р., з наближенням радянських військ до Східної Галичини, УПА практично припинила воєнні дії проти німців. Між ними розпочалися переговори, які завершились компромісом. В обмін на розвіддані абвер зобов'язався постачати УПА зброєю, боєприпасами, оскільки ОУН-УПА готувалась до тривалої боротьби за визволення України від радянської влади.

У Західній Україні зі вступом радянських військ у 1944 р. одразу ж, рішуче і безкомпромісно, на відмінувід досить обережної політики, яку більшовики проводили 1939 р., почала насаджуватисьнова влада.

Були мобілізовані і відправлені па фронт чоловіки віком від 18 до 50 років. Почались репресії проти греко-католицькоїцеркви. Під домашній арешт було посаджено митрополита А. Шептицького, через кілька місяців він помер. Його наступника Й. Сліпого було заслано до Сибіру.

Проводилася мобілізація молоді на шахти Донбасу, що викликало обурення місцевого населення. УПА організувала низку акцій, щоб запобігти мобілізації. Вони, в першу чергу,були спрямовані проти працівників НКВС, членів Комуністичної партії та тих, хто співпрацював з радянською владою.

Дії ОУН-УПА в цей період проходили під гаслом, яке проголосив Роман Шухевич (очолив рух ОУН-УПА з осені 1943 р.): «Домагатися, щоб ні одне село не визнало радянської влади. ОУН мав діяти так, щоб усі, хто визнав радянську владу, були знищені. І не залякувати, а фізично знищувати. Не потрібно боятись, що люди проклянуть нас за жорстокість. Хай із 40 мільйонів українського населення залишиться половина – нічого страшного в ньому немає».

Тільки на Львівщині протягом 1945 р. було вбито близько 5 тис. енкаведистів, бійців винищувальних частин, партійних, радянських і комсомольських працівників, а також голів сільрад, колгоспів, учителів.

Органи НКВС-НКДБ також проводили на землях Західної України масовий терор. За 1941-1945 рр. військами та радянськими каральними органами було здійснено близько 40 тис.операцій, у ході яких було вбито 103 тис. і затримано 125 тис. повстанців.

У свою чергу повстанці здійснили 6 тис. операцій, 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, від яких загинуло не менше 30 тис. чоловік. 24 квітня 1944 р. в районі села Гурби на Рівненщині сталася велика битва, в якій з радянського боку брало участь близько 30 тис. чоловік, а з боку УПА – до 5 тис.

У бою було знищено близько 2 тис. повстанців, 1,5 тис. потрапили в полон. Для боротьби з повстанцями, крім частин НКВС. були залучені війська Львівського військового округу.

Січнево-лютневий наступ Українських фронтів у 1944р.

Січнево-лютневий наступ 1944 р. на Правобережжі завершився роз­громом противника на південній ділянці правого берега Дніпра військами 3-го і 4-го Українських фронтів. 8 лютого гітлерівці залишили Нікополь, а 22-го - Кривий Ріг.

13 березня німці залишили Херсон, 20-го - Вінницю, 25-го - Про­скурів; 26-го березня 1944 р. війська 2-го Українського фронту, наступаю­чи на Яссько-Кишинівському напрямку, форсували спочатку Південний Буг, а потім - Дністер і вийшли на кордон СРСР із Румунією, який проля­гав уздовж р. Прут.

Улітку 1944 р. становище Німеччини значно погіршилося. 6 червня 1944 р. американо-англійські війська відкрили другий фронт у Європі, який відтягнув 60 німецьких дивізій.

Радянські війська 13-18 липня прорвали оборону противника, вийшли на підступи до Львова, оточили в районі Бродів 8 його дивізій і до кінця липня знищили їх. Продовжуючи наступ, частини 1-го Українського фронту 27 липня вибили німців зі Львова і Станіслава.

4-й Український фронт 6 серпня оволодів Дрогобичем, 7-го - Самбором і Бориславом.

Останній населений пункт УРСР у її довоєнних межах - село Лаво-чиє Дрогобицької області - визволили від гітлерівців 8 жовтня 1944 р. Що ж до Закарпатської України, яка до війни не входила до складу СРСР, то війська 4-го Українського фронту завершили її очищення від гітлерівців 28 жовтня 1944 р. Ця дата і відзначається тепер як день остаточного визво­лення України від німецько-фашистської окупації.

Визвольні операції Червоної армії (з березня 1944р- липень 1944р)

Перед початком 1944 р. Ставка поставила завдання перед Радянською армією; повністю очистити від німецьких військ територію СРСР і вийти до державного кордону.

Завершення зняття блокади Ленінграда розпочалося з наступу радянських військ 14 січня 1944 р. під командуванням генерала Л. Говорова та генерала К. Мерецкова.

Протягом тижня опір ворога було зламано. За невеликий проміжок часу радянські війська визволили від окупантів Гатчину, Пушкін, Петродворець, Новгород, Лугу та інші міста, відкинувши ворога на 220-280 км. 27 січня 1944 р. завершилася битва за Ленінград, що тривала 900 днів.

Визволення Правобережної України розпочалось одночасно з ліквідацією блокади Ленінграда. Наступ на ворога здійснювали війська чотирьох Українських фронтів.

Найбільшою операцією радянських військ початку 1944 р. у Правобережній" Україні було оточення 10 гітлерівських дивізій під Корсунем-Шевченківським, яке завершилося повним розгромом сил ворога. Цю битву іноді ще називають "Сталінградом на Дніпрі". Основним стратегічним результатом січнево-лютневого наступу радянських військ був розгром сил противника під Житомиром, Кіровоградом, Рівним, Луцьком, Нікополем, Кривим Рогом. Новий наступ радянських військ розпочався в березні 1944 р. і тривав до травня 1944 р. Його підсумком стало визволення від нацистів Миколаєва, Одеси, Тернополя, Кдм'янця-Подільського. 26 березня 1944 р., на 1009-й день Великої Вітчизняної війни, радянські війська вийшли на державний кордон СРСР із Румунією.