Нацистський «новий порядок» на окупованих територіях

Установлення нацистського «нового порядку». Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну в німецьку колонію, що входила в «німецький життєвий простір» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85% усіх продуктів, вивезених у роки війни зі СРСР до Німеччини, були з України. Економічний грабіж відбувався з німецькою обґрунтованістю і педантичністю. Нацистами була створена ціла система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим серед них було «Центральне товариство Сходу», що мало 30 комерційних відділів із 200 філіями в містах.

Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України в аграрно-сировинний придаток рейху, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси». Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на «землі, що звільнилися», переселити німців, а тих місцевих жителів, які залишаться живими, поступово «онімечити».

Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція). Необхідність керування окупованими територіями України вимагала великого і розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко. I в нацистів знаходилися помічники - колабораціоністи (місцеві жителі, які співробітничали з окупаційною владою). Більшість із них складали ті, хто став жертвою сталінської репресивної системи, бажав помститися радянській владі. Вони йшли в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи. Саме зрадники сприяли арештам і знищенню антигітлерівського підпілля в Києві, Одесі та інших містах, допомагали знаходити комуністів, радянських активістів, євреїв, прирікаючи їх на знищення; іноді колабораціоністи безпосередньо брали участь в «акціях знищення».

Нацисти в ідеологічній роботі використовували як негативні приклади діяльність більшовиків проти народу України. Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдатів додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України оголошувалися громадянами «третього сорту», їхнє життя строго регламентувалося правилами і наказами, порушення яких призводило до концтаборів або розстрілу.

Великою трагедією для України стало вивезення людей, у першу чергу молоді, на роботу в Німеччину. У 1941-1944 pp. 2,8 млн чоловік були вивезені зі СРСР у нацистське рабство і 2,4 млн із них були з України. Десятки тисяч із них загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Частина остарбайтерів (так називали вивезених у Німеччину), боячись репресій з боку радянської влади, не повернулися на Батьківщину після завершення війни. Крім цього, і на окупованих територіях була організована примусова праця населення з метою зміцнення економічної могутності «третього рейху».

Людство ніколи не забуде і не пробачить нацистам масового знищення населення. Масовий терор проти українського народу нацисти застосовували з особливою жорстокістю. Підрозділи СС знищували цілі села. В жовтні 1941 р. Україна й уся Європа «побачили свою першу Хатинь»: сіло Обухівка Полтавської області було цілком спалене, а все населення розстріляне. Під час окупації подібні варварські акції були здійснені нацистами в 250 населених пунктах України. В Україні діяли десятки «таборів смерті», існувало 50гетто.

Майже 3 тис. мирних жителів нацисти знищили в Н. Берестечку. Очевидці розповідали, що гітлерівці закопали в землю напівживих людей, над якими ще довго ворушився ґрунт. У вересні 1941 p. у Львові для масово знищення населення окупанти вперше застосували автомобілі, що стали газовими камерами, у яких жертви умертвлялись під час руху відпрацьованими газами.

Гітлерівці організовували масове знищення військовополонених. У Львівському, Славутському, Кам'янець-Подільському та інших концтаборах були замучені сотні тисяч чоловік. Із 5,8 млн радянських військовополонених, що потрапили до рук нацистів, загинули близько 3,3 млн; із них майже 1,3 млн українців.

Окупаційний режим в Україні

За розробленим ще 1940 р. стратегічним «Генеральним планом «Ост»» гітлерівська Німеччина передбачала щодо України такі заходи:

· Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель.

· Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру.

· Підрив біологічної сили слов'янських народів.

· Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів.

· Пограбування культурних цінностей, знищення пам'яток культури.

Новоутворені адміністративні одиниці очолили генерал-губернатори. Особливу ненависть до українців виявив рейхскомісар Еріх Кох, якого називали «коричневим царем України».

Після окупації України було встановлено нацистський «новий порядок», який передбачав ліквідацію суверенітету або державності завойованих країн (територій), економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах III рейху, расову дискримінацію, геноцид, антисемітизм, терор і вбивства невинних людей.

В Україні діяли каральні органи нацистів (СС, СД, гестапо), які проводили терор проти мирного населення. У січні 1942 р. німецьким командуванням був прийнятий план фізичного знищення євреїв на території всіх окупованих країн Європи. Політика нацистської Німеччини та її прибічників у переслідуванні й знищенні єврейства в 1933—1945 pp. отримала назву «Холокост» (від давньогрецького holo-caustosis — знищення вогнем, жертвопринесення).

Нацисти застосовували жахливі засоби страти: отруєння у газових камерах, спалення у крематоріях, голодомор, цькування собаками. Створювалися концентраційні табори і гетто для євреїв. Масове знищення євреїв відбулося в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дробицький Яр), Львові, Бердичеві, Одесі. За роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис, у Дробицькому Яру в Харкові— понад 60 тис, в Янівському концтаборі у Львові — понад 160 тис. українських громадян переважно єврейської національності.

Терор фізичний супроводжувався моральним терором. На магазинах, ресторанах, перукарнях висіли написи: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено». Мирному населенню міст заборонялося користуватися залізницею, міським транспортом, поштою, телеграфом, аптеками, Були зачинені школи й вищі заклади освіти. Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування. Українці перетворювалися на людей «третього сорту». Влаштовувалися публічні страти комуністів, комсомольців, представників радянської влади. Загалом в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн осіб мирного населення і 1,3 млн військовополонених.

Окупаційна політика мала відверто колоніальний характер. Було введено примусову трудову повинність. Щоб забезпечити більш «ефективну» експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи. Людей силоміць вивозили на роботи до Німеччини. Почалося безсоромне пограбування матеріальних і культурних цінностей України: були розграбовані сотні музеїв, бібліотек, будинків творчості. До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорноземи, а також робоча сила. Із України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн осіб.

Отже, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він не забезпечив покори українського народу, а, навпаки, викликав масовий рух Опору в Україні.

69. Концтабори і масові розстріли. Трагедя Бабиного Яру.

Голокост. Складовою частиною нацистських планів завоювання світового панування, найважливішим елементом ідеології, політики і практики нацистської Німеччини 1933-1945 pp. був антисемітизм - одна з форм національної нетерпимості, що виражається у ворожому ставленні до євреїв. На практиці він вилився в прагнення поголовного фізичного знищення євреїв у всьому світі. Це трагічне явище в історії людства здобуло назву Голокост.

В Україні антиєврейський геноцид мав особливо жорстоку форму. Це пояснювалось тим, що, у розумінні нацистів, тут жили не просто євреї, a євреї «більшовицькі», нібито складова основа радянської влади, які представляли собою рушійну силу світової революції, для запобігання якої і необхідно було будь-якими способами позбутися від її носіїв.

Напередодні війни за кількістю євреїв, що проживали на її території, -2,7 млн чоловік - Україна (у сучасних кордонах) займала перше місце в Європі та друге у світі.

Убивства євреїв окупантами почалися в Україні 22 червня 1941 p. і тривали понад три роки. Перші «єврейські акції» були спрямовані в основному проти єврейськоїінтелігенції як потенційного організатора опору окупантам. Першочерговому знищенню також підлягали євреї-партійні працівники і державні службовці. Далі окупанти перейшли до поголовного знищення всіх євреїв. Головна роль у цих операціях надавалася силам поліції та СД. Перед знищенням євреї в Східній Галичині, на Волині, у Поділлі, Закарпатській Україні, частково на Лівобережній Україні були примусово зібрані в гетто.

Гетто, створені нацистами в роки Другої світової війни, були задумані як проміжні місця проживання на шляху євреїв до «таборів смерті». На іншій території України гетто не створювалися, оскільки євреї, які залишилися, винищувалися майже відразу після окупації, максимум через кілька місяців.

Символом Голокосту в Україні став розстріл понад 150 тис. чоловік, більшість із який були євреями, у БабиномуЯру (м. Київ). Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах України. Крім того, значна частина єврейського населення УРСР була вивезена і знищена на території Польщі - у «таборах смерті» Освенцім, Майданек, Треблінка та ін.

Загальну кількість загиблих українських євреїв можна оцінити в 1,8 млн осіб. У цілому Україна втратила близько 70% довоєнного єврейського населення.

Слід особливо зазначити, що багато українців, ризикуючи своїм життям, ховали євреїв у своїх будинках, рятуючи від неминучої загибелі дітей, жінок і чоловіків. У сучасному Ізраїлі їх, як і представників інших національностей, називають «Праведниками світу» і віддають данину глибокої поваги мужності та гуманізму цих людей.

70. Економічне пограбування України фашистами (1941- 1943рр)

Нацистський окупаційний режим в Україні ставив перед собою три основні завдання:

забезпечити продовольством, матеріальними та людськи­ми ресурсами потреби третього рейху й армії;

вивільнити від українського населення шляхом фізичного його знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини землі України і заселити їх німецькими переселенцями;

вивезти на роботу до Німеччини якомога більше працездатного населення.

21 червня 1943 р. рейхскомісар Кох прийняв чотирнадцять німецьких журналістів, що приїхали в Україну, яким повідомив, що завдання рейхскомісаріату «Україна» полягає в тому, щоб зібрати стільки робітників і продовольства, скільки це можливо. На той час комісаріат вже відправив до рейху мільйон робітників.

Щодо продовольства, то до березня 1943 р. було вивезено 5 590 тис. тонн пшениці, 1 372 тис. тонн картоплі, 2 120 тис. голів худоби, 148 тис. тонн сушених овочів, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 4 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів овець. 420 млн. штук яєць та ін.

В лютому 1942 р. окупаційна влада проголосила новий аграрний закон, згідно з яким в Україні мала відбутись приватизація землі. Деякі історики вважають, що це проводилось для того, щоб індивідуальні господарства більш ефективно працювали на рейх, але можна вважати, що певною мірою на реформи окупаційної влади вплинула ситуація на фронті – поразка під Москвою. Окупанти намагались загравати з селянами, тим більше, що цей план не був впроваджений і носив тільки декларативний характер.

Одним із заходів «нового порядку» стало тотальне привласнення культурних цінностей УРСР. Грабувалися музеї, картинні галереї, бібліотеки, храми. До Німеччини вивозились коштовності, шедеври живопису, історичні цінності, книги.

14 вересня 1944 р. на ім'я А.Розенберга була одержана шифрограма про загальні масштаби «роботи» з культурною спадщиною України. До відома міністра доводилися списки награбованого: творів голландського, італійського та російського живопису XVI-XIX ст., які знаходились в державних сховищах УРСР і вважалися світовими шедеврами.