Голодомор 1932-1933рр – причини та наслідки



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Голодомор 1932-1933рр – причини та наслідки



Голодомор– політика офіційної влади, спрямована на створення штучного голоду; соціально-господарське явище, що виявляється в позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування й призводить до його вимирання, згубної зміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи й цілих країн.

Основні передумові і причини Голодомору:

- штучна організація сталінським керівництвом голоду для того, щоб зломити опір українського села політиці суцільної колективізації та «соціалістичним перетворенням» взагалі;

- непосильні для селян плани хлібозаготівлі;

- політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель; конфіскація владою продовольчих запасів;

- небажання колгоспників працювати в громадському господарстві.

Наслідки Голодомору.:

- масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік;

- завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села;

- придушення опору українського селянства;

-масове переселення селян з Росії в Україну;

- сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.

48. Утвердження Сталінського тоталітарного режиму в Україні

У кін. 20-х - на поч. 30-х рр. політична система Радянського Союзу, зберігаючи зовні всі атрибути демократії, фактично перетворилася на тоталітарну, яку дослідники називають режимом особистої влади Сталіна або сталінщиною.

Тоталітарний режим базувався на цілій системі монополій: монополії більшовиків на політичну владу, на ідеологію, на керівництво економікою.

Монополія на владу

Більшовики усунули з політичної арени всі інші політичні партії. В Україні була заборонена діяльність лівих есерів, комуністів-боротьбистів, української комуністичної (укапісти) та інших партій, які пропонували альтернативні шляхи розвитку. Боротьбисти, зокрема, висловлювалися за самостійність України у рівноправному союзі з іншими соціалістичними республіками.

Починаючи з грудня 1922 р. вищий представницький орган України - з'їзд рад - став однопартійним - більшовицьким. Відбулося об'єднання комуністичної партії з державним апаратом: ключові посади у владних структурах могли належати лише членам правлячої комуністичної партії. Більшовики встановили повний контроль над усіма організаціями, громадськими об'єднаннями. Опорою влади стали профспілки і комсомол.

Монополія на ідеологію

У суспільстві утвердилася монополія комуністичної ідеології: право на істину визнавалося лише за марксизмом. Значну роль у насадженні офіційної ідеології відігравала цензура, завдяки якій більшовики контролювали всі засоби впливу на духовне життя - пресу, радіо, освіту, культуру. Функції цензури виконувало спеціальне управління - Головполітосвіта, яке співпрацювало з органами Державного політичного управління (ДПУ).

Тотальний контроль над засобами масової інформації дозволяв маніпулювати свідомістю населення, зводити брехню на державний рівень.

Радянська влада переслідувала віруючих, релігійні конфесії.

Монополія на керівництво економікою

Як Ви вже знаєте, у ході форсованої індустріалізації і насильницької суцільної колективізації відбулося одержавлення усіх форм власності, утвердження командно-адміністративних методів керівництва економікою. Партійно-державний апарат встановив монопольний контроль над економічною сферою, що і стало фундаментом тоталітарного режиму.

Таким чином, у країні встановилася диктатура більшовицької партії, її органи перебрали на себе всі функції державної влади. На XVI з'їзді ВКП(б) (1930 р.) проголошено: "Наша партія керує всіма організаціями пролетаріату і всіма сторонами діяльності пролетарської диктатури, починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі, льону, свинарства..."

На вершині партійно-державної системи влади знаходився Сталін. У Радянському Союзі склався культ його особи.

Партійний і державний апарати формувалися на принципах особистої відданості, готовності виконувати будь-який наказ зверху. У 20-30-ті рр. керівниками України були люди, які сумлінно виконували волю Сталіна. Так, ЦК КП(б)У очолювали - Л.Каганович (1925-1928 рр.), С.Косіор (1928-1938 рр.), М.Хрущов - з 1938 р.

Чистка партійної верхівки, репресії в армії в кінці 1930рр. Масові репресії в Україні.

Наприкінці 1920-х рр. більшовицький режим зіткнувся з новими викликами у внутрішній та зовнішній політиці. У Кремлі склалося тверде переконання, що внутрішні негаразди у поєднанні з низкою криз у міжнародних відносинах послаблюють позиції СРСР, сприяють активізації «контрреволюційних», «шкідницьких» і націоналістичних сил. Пожвавлення останніх пов’язувалося значною мірою з політикою «коренізації» (а отже «українізації»). Тому у вищих ешелонах влади було вирішено провести кілька відкритих політичних процесів, скерованих на залякування суспільства, тобто реалізацію політики терору.

Шахтинська справа

У березні 1928 р. органи ОДПУ УСРР провели операцію «зі зняття українського антирадянського активу», внаслідок якої було заарештовано понад 400 осіб. Боротьба з «українською контрреволюцією» передбачала посилення репресій проти українських селян та інтелігенції.

У травні 1928 р. радянські органи державної безпеки провели операцію з арешту понад 100 «шкідників» у вугільній промисловості Донбасу, спрямовану проти дореволюційних технічних кадрів. Ця операція увійшла в історію як «Шахтинська справа».

Справи СВУ та УНЦ

Чекісти взялися і за «націоналістичні контрреволюційні елементи». Показовою у цьому відношенні є сфабрикована органами ДПУ «справа Спілки визволення України» (СВУ). Процес «СВУ», який його учасники називали «театром у театрі» (він відбувався у приміщенні Харківського оперного театру), тривав з 19 березня по 9 квітня 1930 р. На лаві підсудних опинилися 45 осіб, серед яких академіки ВУАН (2), професори ВНЗ (15), студенти (2), директор середньої школи (1), учителі (10), теолог (1), священик УАПЦ (1), письменники (3), редактори (5), кооператори (2), правники (2), бібліотекар (1). 15 підсудних працювали в системі ВУАН, 31 особа колись входила до різних українських політичних партій, 1 був прем’єр-міністром, 2 – міністрами уряду УНР, 6 – членами Центральної Ради. Між підсудними було 2 осіб єврейського походження, а також 3 жінки. Процес став своєрідним політичним сигналом для наступу проти тих українських сил, уособленням яких були представники старої, передусім академічної інтелігенції, а також діячі УАПЦ

Чистки у Червоній армії

Ще до початку «великого терору» об’єктом уваги чекістів стали військові. У 1929 р. у Червоній армії розпочалася велика «чистка» командного складу. Працівники особливих органів у владі викрили низку контрреволюційних організацій та угрупувань серед молодшого, середнього і навіть старшого командного складу. Лише за 1929–1930 рр. з РСЧА було звільнено 16 тис. 695 військовослужбовців, ліквідовано 594 контрреволюційні організації та угрупування, заарештовано 2 тис. 603 особи. У лютому 1930 р. було заарештовано 105 червоноармійців у гарнізонах Українського військового округу за погані висловлювання на адресу режиму у приватному листуванні, ліквідовано 19 антирадянських угрупувань.

У 1930–1931 рр. було проведено арешти серед військових у Москві, Ленінграді, Києві та Харкові, більшість з яких були колишніми офіцерами царської армії. Ця чекістська операція увійшла в історію під назвою «Весна»

Партійні чистки

Своєрідним прологом «великого терору» була чергова «чистка» партії, яка розпочалася у 1933 р. В УСРР того року вона відбувалася у Київській, Донецькій, Одеській, Вінницькій областях, а наступного 1934 р. – у Харківській, Дніпропетровській, Чернігівській і в Молдавській АСРР. Прийом у партію тимчасово припинили. За даними, які П. Постишев навів на листопадовому пленумі ЦК КП(б)У у 1933 р., із 120 тис. членів і кандидатів у члени партії, що пройшли «чистку», станом на 15 жовтня було «вичищено» 27 тис. 500 «класово ворожих елементів».

Судові процеси «Шахтинська справа». Процес над «Спілкою визволення України». Справа «Українського національного центру»

Шахтинська справа

У березні 1928 р. органи ОДПУ УСРР провели операцію «зі зняття українського антирадянського активу», внаслідок якої було заарештовано понад 400 осіб. Боротьба з «українською контрреволюцією» передбачала посилення репресій проти українських селян та інтелігенції.

У травні 1928 р. радянські органи державної безпеки провели операцію з арешту понад 100 «шкідників» у вугільній промисловості Донбасу, спрямовану проти дореволюційних технічних кадрів. Ця операція увійшла в історію як «Шахтинська справа».

Справи СВУ та УНЦ

Чекісти взялися і за «націоналістичні контрреволюційні елементи». Показовою у цьому відношенні є сфабрикована органами ДПУ «справа Спілки визволення України» (СВУ). Процес «СВУ», який його учасники називали «театром у театрі» (він відбувався у приміщенні Харківського оперного театру), тривав з 19 березня по 9 квітня 1930 р. На лаві підсудних опинилися 45 осіб, серед яких академіки ВУАН (2), професори ВНЗ (15), студенти (2), директор середньої школи (1), учителі (10), теолог (1), священик УАПЦ (1), письменники (3), редактори (5), кооператори (2), правники (2), бібліотекар (1). 15 підсудних працювали в системі ВУАН, 31 особа колись входила до різних українських політичних партій, 1 був прем’єр-міністром, 2 – міністрами уряду УНР, 6 – членами Центральної Ради. Між підсудними було 2 осіб єврейського походження, а також 3 жінки. Процес став своєрідним політичним сигналом для наступу проти тих українських сил, уособленням яких були представники старої, передусім академічної інтелігенції, а також діячі УАПЦ

Ще однією резонансною справою стала справа «Українського національного центру» (лютий 1932 р.). До неї, зокрема, були втягнуті академіки Михайло Грушевський та Матвій Яворський. Ця справа започаткувала справжнє полювання за вихідцями з Галичини і її було вміло використано для посилення антиукраїнізаційних заходів. У центрі справи «УНП» було поставлено академіка М. Грушевського та членів ЦК УПСР. За результатами сфабрикованої чекістами справи було арештовано 50 осіб, яких засудили від 3-х до 6-ти років. У 1934–1941 рр. 33 з них засудили повторно за «антирадянську діяльність» і «шпигунство», 21 особу розстріляли. Більшість з тих, хто отримав нові строки, померли у таборах.

Конституція 1937р

Після опублікування 12 червня 1936 року проекту нової Конституції СРСР Президія Центрального Виконавчого Комітету Української РСР 13 липня 1936 року утворила Конституційну комісію для розробки проекту Конституції УРСР. До кінця 1936 року робота над підготовкою проекту Конституції УРСР була комісією остаточно завершена.

У постанові Президії ЦВК УРСР «Про конституцію Української Радянської Соціалістичної Республіки» було сказано:

«Заслухавши доповідь конституційної комісії про проект Конституції УРСР, Президія Центрального Виконавчого Комітету УРСР постановляє: поданий Конституційною комісією Президії ЦВК УРСР проект Конституції УРСР схвалили і внесли на розгляд Надзвичайного XIV Всеукраїнського з'їзду Рад. Строк скликання Українського з'їзду Рад встановити 25 січня 1937 року».

1 січня 1937 року був опублікований для всенародного обговорення проект нової Конституції УРСР.

25 січня 1937 року в Києві відкрився Надзвичайний XIV з'їзд Рад. На порядку денному з'їзду було лише одне питання — «Про проект Конституції». Після триденного обговорення проекту Конституції, в якому взяло участь майже 40 делегатів, з'їзд 28 січня 1937 року прийняв рішення:

«Заслухавши й обговоривши доповідь голови Конституційної комісії ЦВК УРСР про проект Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки Надзвичайний XIV Український з'їзд Рад постановляє:

· Поданий Конституційною комісією проект Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалити і прийняти за основу;

· Для розгляду внесених поправок і доповнень та встановлення остаточного тексту Конституції УРСР утворити Редакційну комісію в складі 160 чоловік;

· Доручити Редакційній комісії подати на розгляд з'їзду остаточний текст Конституції, врахувавши при цьому обговорення проекту Конституції».

30 січня 1937 року Конституція була прийнята[3]. Вона складалася з 146 статей, які було об'єднано в 13 розділів:

· суспільний устрій · державний устрій · найвищі органи державної влади УРСР · органи державного управління УРСР · найвищі органи державної влади Молдавської Автономної РСР · органи державного управління Молдавської Автономної РСР · місцеві органи державної влади · бюджет УРСР · суд і прокуратура · основні права і обов'язки громадян · виборча система · герб, прапор, столиця · порядок зміни Конституції


Конституція Української РСР 1937 року була побудована на основі Конституції СРСР 1936 року і в цілковитій відповідності до неї. Принцип відповідності Конституції УРСР, як і конституцій всіх інших республік, основним положенням Конституції СРСР випливав з спільності і єдності економічних, політичних та ідеологічних основ розвитку всіх радянських республік у складі СРСР. Разом з тим Конституція УРСР враховувала національні особливості республіки.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 161; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.90.49.108 (0.012 с.)