Боротьба ОУН-УПА з радянською владою(1944-1952рр)

Гоніння та цькування УГКЦ — традиційно авторитетної на заході України церковної організації, суспільно-економічні та ідейно-культурні перетворення, що здійснювалися сталінським керівництвом силовими методами, без урахування національної, релігійної специфіки регіону, зумовлювали поширення опозиційних настроїв, зростання акцій непокори серед місцевого населення. Не бажали здавати свої позиції в Західній Україні й українські націоналісти. Провідники самостійницького руху ще у кінці 1943-го — на початку 1944 р. остаточно відмовились від тактики «двофронтової боротьби» і спрямували свої зусилля на недопущення встановлення радянської влади в краї.

Військові підрозділи УПА, що налічували близько 90 тис. осіб, протягом 1944—1945 pp. здійснили 14,5 тис. терористичних і диверсійних актів, у результаті яких загинуло 30 тис. осіб. Натомість війська НКВС, Львівського та Прикарпатського військових округів до кінця 1944 р. провели близько 6,5 тис. антиповстанських операцій, а на кінець осені 1945 р. число акцій придушення самостійницького руху зросло до 27 тисяч.

Чергова широкомасштабна акція радянських військ (близько 585 тис. солдат), спрямована на повну ліквідацію самостійницького руху, мала назву «Велика блокада». У ході її здійснення в січні — квітні 1946 р. чисельність учасників руху Опору скоротилась до 40%. На початку 1947 р. операції із застосуванням авіації, бронетехніки, досить великих контингентів військовослужбовців стають винятком

Зазнаючи великих утрат (у 1946 р. припинила діяльність «УПА-Північ», влітку 1947-го — групи «Буг» і «Лисоня», у 1948—1949 pp. активно діяла лише група «Говерла» на території Дрогобиччини), Центральний провід націоналістичного руху обирає нову тактику боротьби, суть якої полягала в обмеженні масштабних воєнних дій, переході до глибоко конспірованого збройного підпілля, застосуванні резонансних терористичних актів проти впливових фігур радянської влади, організації бойкоту виборів.

На рубежі 1940—1950-х pp. загони УПА та підпілля ОУН зосередили свої сили на пропагандистській роботі та саботажі. Загибель Р. Шухевича у березні 1950 р. призвела до неминучого згортання організованого спротиву ОУН-УПА. До кінця 1952 р. УПА фактично перестала існувати.

Весняний наступ Українських фронтів у 1944р. Кримська наступальна операція

У зимово­весняній воєнній кампанії 1944 року і найвище керівництво радянських військ, і вермахт головні зусилля скерували на боротьбу за територію України. До операції долучилися партизани. Підриваючи залізничні колії і мости, організовуючи масові аварії військових ешелонів, влаш­товуючи напади на автоколони, партизани ускладнювали переміщення військ противника, підвезення боєприпасів, продовольства й пального.

Кримська операція (8 квітня — 12 травня 1944) — наступальна операція військ 4-го Українського фронту (генерал армії Ф. Толбухін) і Окремої Приморської армії (генерал армії А. Єрьоменко) у взаємодії з Чорноморським флотом (віце-адмірал П. Октябрський) і Азовською військовою флотилією (контр-адмірал С. Горшков).

Розвивалася шляхом прориву оборони противника одночасно на Перекопському і Сиваському напрямках, з головним ударом в напрямку Сімферополя. Окрема Приморська армія вела наступ з району Керчі на Севастополь. 14 квітнявійська 4-го Українського фронту оволоділи Бахчисараєм та Алуштою, а 18 квітня війська Окремої Приморської армії вигнали нацистських окупантів з Балаклави. 5 травня радянські війська почали наступ на Севастополь з півночі, а 7 травня — з району Балаклави. 9 травня за підтримки кораблів Чорноморського флоту і авіації вони штурмом оволоділи Севастополем і 12 травня завершили вигнання нацистських окупантів з Криму.

Наслідки Великої Вітчизняної війни для України

Політичні

Одним із важливих наслідків перемоги було продовження об'єднання українських земель, що підтвердилиТегеранська (1943 р.), Кримська (1945 р.) та Потсдамська конференції глав держав антигітлерівської коаліції.

Україна увійшла до складу ООН як країна-засновниця у квітні 1945 року.

Економічні

Друга світова війна завдала Україні масштабних економічних витрат. За підрахунками радянських вчених тільки прямі збитки склали 285 млрд. крб. у діючих на той час цінах.

Цілком чи частково було зруйновано понад 714 великих і малих міст, більше 28 тис. сіл, перетворено на руїни 200 тис. промислово-виробничих споруд, 40% житлових будинків, внаслідок чого без житла залишилося близько 10 млн осіб. Оскільки війна завдала Україні більше руйнувань, ніж будь-якій іншій країні Європи, втрати в економіці сягали приголомшуючих масштабів. Цілковите чи часткове знищення понад 16 тис. промислових підприємств означало втрату великої частини того, що Україна здобула великою ціною у роки форсованої індустріалізації, суцільноїколективізації та масових репресій. Було зруйновано 9 магістральних залізничних шляхів, 5600 залізничних мостів, 50 тис. км шосейних шляхів, 132 портових господарства. Підраховано, що загальні збитки економіці України сягали 40%. Було порушено та пограбовано близько 30 тис. колгоспів та радгоспів, 1300 машино-тракторних станцій, вивезено доНімеччини 56 тис. тракторів, 24 тис. комбайнів, 7,6 млн голів крупної рогатої худоби, 9,3 млн свиней, 7,3 млн овець та кіз, 3,3 млн голів коней. Було зруйновано десятки тисяч лікувальних та освітніх закладів, бібліотек та ін..

Демографічні

Щонайменше 5,4 млн. осіб, або один із шести мешканців України загинув у війні, 2,3 млн. осіб було вивезено для примусової праці до Німеччини.

87. Розвиток освіти і науки в роки війни

Наука

Вже влітку 1941 року починається евакуація науково-дослідних центрів України. У складіАкадемії наук УРСР було евакуйовано майже 400 академіків, членів-кореспондентів та інших наукових працівників до столиці Башкирії Уфи. У червні 1943 року Академію наук та інші науково установи України було переведено до Москви^[2]. 130 докторів і кандидатів наук, 170 співробітників академії воювало на фронтах війни у лавах Радянської армії.

Під час німецької окупації у Києві у 1941 році зусиллями ректора Київського університетута члена Київської міської управи К. Т. Штеппи було створено паралельну Українську академію наук, яку очолив В. О. Плотніков. Втім, вже у 1942 діяльність академії було практично паралізовано.

Освіта

У роки війни понад 45 українських вузів працювали в евакуації. Київський і Харківський університети були об’єднані в один, який поновив свою роботу в лютому 1942 року в Кизил-Орді (Казахстан), Одеський університет перебував на той час у Байрам-Алі (Туркменістан), Київський індустріальний — у Ташкенті, Харківський хіміко-технологічний — уЧугчику (Узбекистан), Миколаївський кораблебудівний — у Пржевальську. Окремі вузи влились як факультети до місцевих навчальних закладів^. У тилу для евакуйованих дітей було сформовано школи й класи з українською мовою навчання

На території Рейхскомісаріату Україна діяли лише початкові школи, шкільна освіта переведена на українську мову, вводилось обов'язкове вивчення німецької мови.

 

Розвиток літератури і мистецтва в роки війни

Література

У літературі українські письменники, поети і публіцисти перейшли від побіжних зарисовок і нарисів перших днів війни до широкого висвітлення подій, поглиблення героїчного елементу в творах. Набирає силу сатира, що успішно слугували викриттю ворога. Поезіястає покликом до боротьби з ворогом. Павло Тичина у поемі «Похорон друга» змалював житейські будні війни. Широкої популяризації зазнали його вірші «Ми йдемо на бій» і «Перемагать і жить!» Визначною подією в літературному житті стала публікація поемиМиколи Бажана «Данило Галицький». За 1942–1943 роки Володимир Сосюра видав збірки віршів «В годину гніву» та «Під гул кривавий». За 1942–1943 роки Максим Рильськийвидав збірки патріотичних віршів «Слово про рідну матір», «Світова зоря», поему «Жага». Прикладом громадянської лірики став цикл віршів «Україно моя» Андрія Малишка.

Образотворче мистецтво

З усіх жанрів образотворчого мистецтва в цей період найінтенсивніше розвиваєтьсяграфіка — агітаційний плакат і сатиричний малюнок. У сатиричних жанрах працювали художники К. Агніт-Скледзевський, Володимир Гливенко, Олександр Козюренко, В. Литвиненко. Під час війни бригади художників виїжджали на фронт, в села до колгоспників, на фабрики до робітників, вели активну художню пропаганду і збирали матеріали для майбутніх творів. Олександр Будников, М. Огнівцев, П. Пархет ставали авторами бойових листків, кореспондентами газет. Багато художників працювали безпосередньо у військових частинах, у редакціях фронтових газет.

Театр

З території України під час війни було евакуйовано 50 театрів та театральних колективів. Багато акторів у перші місяці війни записались до лав Червоної армії. Випускний курс Київського театрального інституту майже в повному складі записався на фронт.

За роки війни було створено десятки фронтових театральних колективів, ансамблів, артистичних бригад. Перед солдатами в перервах між боями виступали заслужені майстри театрального мистецтва І. Гойдай, Іван Паторжинський, Михайло Гришко. Київський театр опери та балету імені Т. Шевченка послав на фронт 22 бригади, які дали 920 концертів,