Розвиток граматичних категорій іменника в українській мові.

Рід. Розрізнення з'явилося в назвах діяча, діючої особи. виділилася група імен: середній, рід. історія індоєвр роду-іст узгодження. Л. Якубинський - із особового (соціально активного) і речового (соціально пасивного)роду, через стадію анімістичного світосприймання, в межах особових назв чол та жін роду витворюється система трьох родових класів. з періоду спільнослов’янської мови-витворення нових типів відмінювання: з основами на -а, -jа стає імен жін роду, із основами на -о-, -jо-, + імен чол. р. з основ на -і- та пригол., -іменн чол і сер роду; основи на -і- (-ь-)- утвор. імен жін. р. на приголосний (ночь, мЬдь), з суфіксами -еnt- та -(m)en- -утвор. імен. сер роду. Відмінювання прикметників, родових займенників, порядкових числівників та дієприкметників, закріплювало тричленну родову класифікацію іменників в однині, множині та двоїні. встановлюється розрізнення трьох граматичних родів — чоловічого, жіночого і середнього. До складу назв людей належать іменники всіх 3 родів.

Число. Двоїна-від давньоїндоєвропейська-спільнослов’янська-давньоруська,мала 3 форми: а) в Н, Зн і Кл відмінках;-: -ять, -и, -ы, -а(-ja). б) в Р і М; флексія є -у(-ю) в) у Д та Ор відмінках.- -ма; форми двоїни виступають в синтаксичному поєднанні з числівниками із значенням парності. Утрата двоїни з XIII ст. Найдовше були форми Н.-Зн. В., менше — Р. та О., зрідка — Д і М. відмінків. Завершився процес до XVI ст. Сучасна українська мова зберігає двоїну у вигляді флексії орудн. відм. множ.-има. Відмінок. індоєвропейське імен відмінювання- Спільнослов’янська-праслов’янська-давньоруська.Остання мала: три роди, три числа і сім відмін. прямі відмінки — називний і кличний. Кл- імен чол та жін роду одн.\У множ =називного множини. Н та Кл в. - об’єднані єдиною парадигмою синонімічні. Іменник у Н. в. є назвою суб’єкта —того, про кого\що розповідається в реченні. Іменник у Кл. в. є назвою суб’єкта —того, хто спонукається до дії. непрямі відмінки - синтаксично залежні від інших слів. істот-неісто. у спільносл імен одн. на –о,jo,u,i під дією закону відкритого складу втратили консонантні флексії: -s у Н відмінку та –n у Зн. зяв потреба розмежування після перехідних дієслів,форм наз. (підмет) і знах. (додаток) відмінків. грам. способом вираження об’єкта — особи стала форма род, відм., використана в функції знахідного спочатку в однині, а потім і в множині. коли логічно виділяється вагомість додатка у фразі, коли підмет (суб’єкт дії) і додаток (об’єкт дії) віддалені один від одного присудком, коли виражені одним і тим самим іменником нові форми характерні для імен основи на -о-, -j0,,більш. чол. роду.\основи на -и- та на -і- приймають флексію Р.в. одн. -а (-я) (від основ на -о-, -jo) Нормою є форма Р-Зн відм. одн. від іменників — назв осіб. Пізніше— назви тварин, птахів. У давньоруських пам’ятках- давня форма Зн, однини XII—XIII а форма Р — Зн однини зрідка. XIV—XV ст. назв тварин- зрідка давня форма знах. відм. одн. в українських пам’ятках XVI—XVII ст., Р-Зн одн. від назв тварин, птахів є нормою. у давньоруській мові іменники з основами на –о,jo,u,i у Н і Зн в. множ мали різні флексії, а після втрати флекс.-викор в імен чол. р.— назв осіб -засоби однини. кат неістот має з давн-руск мови Зн.в.одн.=Н.в.одн назви неістот множу Зн.в.-форма з давн-руск мови Зн.в. (що = Н. в. множини у СУМ.) СУМ:назви осіб у Зн.в.одн =Р.в. одн. крім заміж\\

33. Процес формування системи відмінкових закінчень іменників колишніх *ā, *jā, *ǐ, *er, *ū основ. Основні чинники витворення сучасної І відміни іменників.

Клас іменників -ā- (-jā-)осн. був класом іменників жіночого роду. Сюди також входили деякі іменники чоловічого роду: староста, слуга, сѫдьіа (сѫдиіа) та ін. У називному відмінку однини вони мали звичайно флексію –а, -іа. Частина іменників -jā- осн.мала в давніші часи флексію –и: поустыни, рабыни, мълнии, сѫдии та ін., але здавна вже ця флексія витісняється флексією –іа: кънѫгыніа, поустыніа, сѫдиіятаін. Коли носові голосні були характерні для мови стародавніх східних слов*ян, форми знахідного однини цих іменників мали, як і в старослов*янській мові, флексію –ѫ (-Ѭ), яка в силу фонетичних перетворень відбилась у староруській мові як –у (-ю). Те ж сам стосується й орудного однини, кінцевим голосним флексії якого був Ѭ (>ю). До іменників -ĭ-осн. належали іменники чол. та жін. роду і в Н.в. одн. мали однакову флексію –ь- (<*ĭs): гость, тьсть, зѫть, пѫть, голѫбь та ін.; кость, ось, соль, ночь та ін. Уже в найдавніші часи ці іменники, зокр. чол. роду, втрачали своє самотійне відмінювання і зливалися з іменниками -jŏ- осн. в одну відмінювану групу, у зв*язку з чим їх важко розрізняти. У давнішу пору, коли носові голосні ще були властиві мові стародавніх східних слов*ян, ім. -ĭ- осн. жін. роду у флексії О.в. одн. мали Ѭ, що в результаті деназалізації голосних дав ю. До -r-осн. належало всього 2 ім. жін. роду: мати, дъчи, що х-зувалися суфіксом –ер- (<*er). В О. в. однини відповідно до староруського кінцевого ю був Ѭ. До -ъv-осн. належали ім. жін. роду. Х-рним суфіксом цих основ був –ъв-. Форма Н.в. одн. закінчувалася на –ы (<*-ūs): любы, букы, скверы, цьркы, тыкы, бры, кры та ін. Кінцевий голосний флексії О. в. одн. ю сягає давнішого Ѭ. Уже в найдавніших староруських і взагалі слов*янських пам*ятках у формах Д., О., М. в. множини вживаються флексії –амъ, -ами, -ахъ, що є результатом впливу ім. -ā- осн. Для відтворення найдавніших форм цих відмінків використовуємо флексії - -ьмъ, -ьми, -ьхъ.

34. Процес формування системи відмінкових закінчень іменників колишніх *ǒ, *jǒ, * ǐ, *en, *es, *ŭ основ. Основні чинники витворення сучасної ІІ відміни іменників.

Це чол рід на -о та -о і сер рід з на -о, -е, -я, що належали до п'яти типів відмінювання: 1. імен чол. р. та сер.р. основи на -ǒ-, -jǒ-; тверда група і м’яка група; 2. імен чол. р. основи на -ŭ- (-ъ-): сынъ,волъ,полъ,медъ,домъ, +ледъ,садъ, чинъ, рйадъ,разъ, пиръ,солодъ. 3. імен чол. р. основи на -ǐ- (-ь):голѫбь, чьрвь, гость, зѦть, локъть, ногъть, поуть, тьсть, господь, медвѣдь,; 4. імен чол. р. основи на приголосний -n- (-mеn): бредень, гребень, корень; 5. імен сер. р. основи на приголосний -s: небес-,очес- У групу іменників -ŏ- (-jŏ-)осн. входили ім. чол. та сер. роду. Ім. чол. роду цієї основи у Н. в. одн. вже на ґрунті праслов*янської мови отримали форму на –ъ (<*ŏs), -ь (<*jŏs) – дія закону відкритого складу. Ім. сер. роду цієї основи у Н. в. мали форму на –о, -е; до м*якого різновиду цих основ належали й ім. сер. роду на –иіє (-ьіє) типу знаниіє, житіьє та ін. Відмінності у відмінюванні між окремими слов*янськими мовами майже незначні і спостерігаються лише у формі О. в. одн. та в формі З. в. мн. –ŏ-осн., а також деякі розбіжності у формах З. в. мн. ім. - jŏ-осн. Іменники-ŭ- осн. були виключно ім. чол. роду. До цієї групи належало зовсім мало ім., до того ж вони рано почали змішуватись із -ŏ-осн. Цьому сприяло те, що в основній формі – Н. в. одн. ім. -ŭ- осн. уже на праслов*янському ґрунті прийняли форму на –ъ (<*us), що була однаковою з відповідною формою іменників –ŏ-осн. До іменників -ŭ- осн. відносять: сынъ, волъ, медъ, домъ, вьрхъ, полъ. До іменників -ĭ-осн. належали іменники чол. та жін. роду і в Н.в. одн. мали однакову флексію –ь- (<*ĭs): гость, тьсть, зѫть, пѫть, голѫбь та ін.; кость, ось, соль, ночь та ін. Уже в найдавніші часи ці іменники, зокр. чол. роду, втрачали своє самотійне відмінювання і зливалися з іменниками -jŏ- осн. в одну відмінювану групу, у зв*язку з чим їх важко розрізняти. У давнішу пору, коли носові голосні ще були властиві мові стародавніх східних слов*ян, ім. -ĭ- осн. жін. роду у флексії О.в. одн. мали Ѭ, що в результаті деназалізації голосних дав ю. У групу ім. -n- осн. входили ім. чол. та сер.роду. Вони х-зувалися суфіксом –ен-, що зберігся в непрямих відмінках і до наших часів. У Н. в. одн. ім. чол. роду -n- осн. мали форму на –ы (<*-on->*-en-) чи на –ень (в останньому випадку старіші форми Н. в. витіснилися формами З.в.): камы, поломы, дьнь, олень, корень, кремень, ремень та ін.; ім. сер. роду закінчувались на –іа (<ѧ<*en): иміа, племіа, сѣмія, тѣміа та ін. У Н.в.-З.в. одн. ім. сер.роду відповідно до староруського –іа був -ѧ. Іменники -s-осн. були виключно ім. сер.роду. Вони мали х-рний суфікс –ес-, а форма Н. в. однини закічувалася на –о (<*оs): слово, небо, чюдо, око, ухо коло, дерево та ін.

35. Процес формування системи відмінкових закінчень іменників колишніх ǐ, *er, *ū основ. Основні чинники витворення сучасної ІІІ відміни іменників.

у Сум це імен ж.р. на мякий пригол та слово мати. У давньоруській це імен жін. р. основи на -ĭ-, *ер, на *–й- з суфіксом цих основ був –ъв-. При відмінюванні. – кров – крьвавє Основні чинники витворення сучасної ІІІ відміни іменників: - граматична категорія роду (жіночий); - перерозподіл родів; - уніфікація відмінкових закінчень; - виникнення, розвиток і подальше формування категорії істот/неістот; - взаємозмішування основ: - із втратою двоїни – протиставлення категорії однини множині. Однина. Називний і знахідний. у давньоруській: → закін -ь; з основами на пригол→закін –и, -ь. У староукраїнській: нульова флексія, (занепад –ь). Родовий, давальний, місцевий і кличний. у давньоруській: флексія -и. У староукраїнській: в род. відм. флексія -и (зрідка графічно -ы); Флексія -і (-ѣ) часто — з 2ї пол XVII ст. У дав. відм. флексія -и. Пам’ятки XVII ст. -і (-ѣ). в місц. відмінку Флексії -и або -ы та –ѣ. кличний відм. вживаються дуже рідко. В українських пам’ятках XVI—XVII ст. зак. –и та нове зак. -е. Орудний відмін. у давньоруській: зак. -ью (-ию). У Староукраїнській: флексія -ью, рідше -ію (-ию), пізніше -у (-ю). Множина. У називному, кличному і знахідному. з основи на -ĭ- закін. –и. з основами на –а зак.- -і(-ѣ). У староукраїнській: флексія -и. Родовий відмінок. у давньоруській: закін. -ьи (-ии), з основ на приголосний — закін. –ь. В староукраїнській: флексії -ей (-ьи) та -ий; флексія –ей є літературною нормою. Давальний, орудний і місцевий. в даньоруській: флексії -ьмъ,-ьми; -ьхъ. В староукраїнській: XV ст. зак. дав. відм. -ем (-ьмъ); у XVI—XVII ст. флексія -ам. До XVI ст. флексія орудн. відм. — -ми (-ьми). У XVI—XVII ст. флексія -ами (-ями). У місц. відм. флексія -ех (-ьхъ), флексія -ах (-ях) з XVI ст. Двоїна. у давньоруській: зак. –и, Р.в. –ью(-ию), -оу, Д.в. –ьма, З.в = Н, О.в =Д, М.в =Р. К.в = Н.

 

36. Процес формування системи відмінкових закінчень колишніх *en, *ęt основ.Основні чинники витворення сучасної ІVвідміни іменників.

У СУМ це імен із закін -а (-я) і суфіксами -ат- (-ят-), -ен- у відмінках. належать до старих типів відмінювання на приголосні: -n- (имя, племя) і -t- (теля, осля). У групу ім. -n- осн. входили ім. чол. та сер.роду. Вони х-зувалися суфіксом –ен-, що зберігся в непрямих відмінках і до наших часів. У Н. в. одн. ім. чол. роду -n- осн. мали форму на –ы (<*-on->*-en-) чи на –ень (в останньому випадку старіші форми Н. в. витіснилися формами З.в.): камы, поломы, дьнь, олень, корень, кремень, ремень та ін.; ім. сер. роду закінчувались на –іа (<ѧ<*en): иміа, племіа, сѣмія, тѣміа та ін. У Н.в.-З.в. одн. ім. сер.роду відповідно до староруського –іа був -ѧ. Іменники -t- осн. виступають виключно як іменники сер.роду. Вони звичайно означають назви малих істот. Цей клас іменників х-зується суфіксом –іат- (<-ѧт-<*-ent), а в Н. в. однини закінчувався на –іа (-ѧ<*-ent): теліа, осліа, іагніа,отрочіа, козліа та ін. У часи існування носових голосних у мові східних слов*ян в усіх відмінкових формах відповідно до іа був ѧ. Основні чинники витворення сучасної ІV відміни іменників: - граматична категорія роду (середній із суфіксальними ознаками –ат-, -іат-, -ен-); - перерозподіл родів; - уніфікація відмінкових закінчень; - виникнення, розвиток і подальше формування категорії істот/неістот; - взаємозмішування основ: - із втратою двоїни – протиставлення категорії однини множині.