Граматичні категорії іменника

 

План

1. Граматична категорія числа.
2. Однинні та множинні іменники в українській мові.
3. Категорія відмінка і система відмінкових форм в українській мові.
4. Основні значення відмінків.

 

Література

1. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. – К.: Либідь, 1997. – С.52-91.

2. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис. – К.: Вища шк., 1989. – С.35-43.

3. Горпинич В.О. Українська морфологія. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – 350с.

4. Плющ М.Я. Граматика української мови: У 2 ч. – Ч. 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія: Підручник. – К.: Вища шк., 2005. – 286 с.

5. Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., 2005. – С.206-215.

6. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; за ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004.– С. 54-102.

 

Контрольні питання

1. Назвіть граматичні категорії іменника.

2. Перелічіть засоби вираження категорії числа іменників.

3. Який відмінок (відмінки) називають прямим?

4. Який статус вокатива у системі відмінків української мови?

 

Практичні завдання

1. Випишіть з орфографічного словника 20 однинних іменників, визначте їх лексико-граматичний розряд.

2. Згрупуйте за значенням іменники, що вживаються тільки в множині.

Вершки, граблі, гордощі, Альпи, окуляри, Роман, обжинки, роковини, висівки, ножиці, канікули, дріжджі, жнива, Карпати, шкарпетки, фінанси, ворота, шахи, Чернівці.

 

3. З’ясуйте, якими відмінками в українській мові виражається значення об’єкта, адресата, знаряддя, особи. Наведіть приклади.

4. З’ясуйте, як виражається значення називного й знахідного відмінків, якщо збігається флексія. Яку основну синтаксичну функцію закріплено за Н. та Зн. відмінками без прийменника?

Шевченко мав сильних попередників в українській літературі, але, незважаючи на це, він став її справжнім основоположником. Справа не тільки в тому, що Шевченко ствердив і виховав національну гідність українського народу. Справа не тільки в тому, що Шевченко нагадує своїм універсальним талантом таких людей, як Леонардо да Вінчі. Справа насамперед у тому, що завдяки Шевченкові українською мовою були написані твори, які мають як з естетичного, так і з ідейного боку світове значення.

 

5. Опрацюйте (стисло законспектуйте) уривок із монографії Юносової В.О. «Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові» (додається).

Проблема статусу кличного відмінка в українському мовознавстві

Українська мова належить до тих слов’янських мов, які для граматичного оформлення звертання використовують кличний відмінок із прадавніх часів.

Кличний відмінок був поширений у слов’янських мовах і вживався у звертаннях в однині іменників чол. та жін. роду. У множині для вираження звертання вживався не окремий кличний відмінок, а форма називного відмінка.

Кличний відмінок дуже рано почав втрачатися. Його втрата відбувалася нерівномірно в різних східнослов’янських діалектах. Як свідчать давні пам’ятки і факти сучасних східнослов’янських мов, втрата кличного відмінка особливо охопила північну і частково південно-західну частини давньоруських діалектів, що пізніше ввійшли до складу російської та білоруської мов. Саме тому кличний відмінок зберігається в українській мові і досі.

Довгий час у мовознавстві питання про статус кличного відмінка було дискусійним. У вузівських курсах української мови він кваліфікувався як клична форма. З цього приводу зазначалося, зокрема: “В українській мові шість відмінків... Крім цих відмінків, в українській мові вживається ще клична форма” [44, 222; 154, 84; 25, 139]. В академічному виданні “Сучасна українська літературна мова” за загальною редакцією І.К. Білодіда було спростовано цей статус. Основним аргументом послужило те, що клична форма протиставляється формі називного відмінка, через що її неможливо розглядати поза відмінковою парадигмою [126, 74]. С.П. Бевзенко, С.П. Cамійленко, І.Р. Вихованець та інші українські мовознавці ввели кличний відмінок до відмінкової парадигми іменників [5, 15; 112, 13; 25, 139]. Лише у третьому виданні “Українського правопису” (1990 р.) клична форма офіційно набула статусу відмінка. З цього часу у граматиках сучасної української мови стали виділяти сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний [7, 21; 129, 205].

 

Спадкоємність системи флексій кличного відмінка

У сучасній українській мові кличний відмінок вживається в тих самих випадках, що й у давнину. Форми кличного відмінка використовуються у звертаннях і властиві переважно іменникам – назвам істот. Від назв неістот кличний відмінок вживається здебільшого в поетичній мові, пор.: Не дітись, не дітись мені від вогню! О ноче, ночуй мене! Днюй мене, дню; Прощайте, ферми! Й ви, воли розумні! Й сторожкі коні в траурнім вбранні, і чисте сонце, й люди, й лист кленовий, і ви, машини, й ти, кринице вірна! Прощай, дорого! Й ви, воли розумні! (І. Драч); Водо молоденька, Громе молодий, Слізонько тоненька, - Упади... Рученько біленька, - проведи (М. Вінграновський); Від чого твоя гіркота, Чому ти, полине мій, сивий? (М. Луків).

Від деяких іменників в українській мові можна утворити варіантні форми, пор.: бунтівник – бунтівнику, бунтівнику; мандрівник – мандрівнику, мандрівнику, мандрівниче; робітник – робітнику, робітниче тощо.

Значною варіантністю характеризуються форми кличного відмінка іменників чол. роду ІІ відміни. У сучасній українській літературній мові ці іменники у вокативі мають флексії -у(-ю), -е, які є рефлексами давніх форм іменників -о- (-jo-) та -й- основ.

Іменники колишніх -о- основ, що становлять тверду групу, мають звичайно у кличному відмінку рефлекс своєї давньої флексії -е: брате, вовче, друже та ін. Проте чимало іменників твердої групи, втративши свою стару флексію -е, набули за аналогією до іменників -й- основ нову флексію -у.

Вона властива, зокрема, іменникам із суфіксами -к-(о), -ок, -ик, -ук (-чук): батьку, синку, голубчику, братику, конику, ковальчуку та ін. [12, 282].

У м’якій групі, яку сформували переважно іменники -о- основ, у кличному відмінку вживається здебільшого флексія -ю: коню, місяцю, краю та ін. Проте іменники із суфіксом -ець ще з давніх часів почали набувати закінчення -е під впливом -о- основ [5, 48].

Іменники -і- основ, що злилися з іменниками -о- (-jo-) основ, втративши свою стару форму кличного відмінка, набули нової від іменників -о-(-jo-) основ: гостю, зятю; голубе, яструбе. Іменники -й- основ частково зберегли старі кличні форми, пор. сину, частково зазнали впливу іменників -о- основ, напр.: воле [5, 48].

Отже, українська мова майже без змін успадкувала систему флексій кличного відмінка давньоруської мови. Л.А. Булаховський вважав, що флексії кличного відмінка іменників сучасної української літературної мови становлять “спадщину найдавнішої слов’янської і навіть індоєвропейської старовини” [12, 281], що кличні форми іменників чол. роду української мови дуже близькі до кличних форм іменників чол. роду мови давньоруської [12, 73].

 

Юносова В.О. Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові / Валентина Юносова; НАН України, Інститут української мови. – К.: Знання України, 2003. – 126 с. – С. 81-82.

Сучасна українська літературна мова, ІІІ курс

Практичне заняття № 5

Словозміна іменників. Розмежування варіантів відмінкових форм

План

1. Поняття про парадигму іменника. Повна та неповна парадигма.

2. Принципи поділу іменників за парадигматичними ознаками на відміни та групи.

3. Характеристика парадигм іменників 1, 2, 3, 4 відмін.

4. Розмежування варіантів відмінкових форм.

Література

1. Сучасна українська літературна мова: підручник / М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я. Грипас та ін.; За ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., 2005. – С. 215-228.

2. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін., За ред. О.Д. Пономаріва. – К.: Либідь, 2005. – С. 123-134.

3. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; за ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004. – С. 103-107.

 

Практичні завдання

1. Записати іменники в чотири колонки за відмінами. Іменників, що не належать до жодної відміни, не виписувати.

Ніч, сплюха, біль, мрія, галка, галченя, осел, осля, листя, оцвітина, скатерть, мелодія, люстра, плече, кров, мазь, таксі, коліща, площа, людина, успішність, одиниця, канікули, дьоготь, типовість, плем'я, знамено, сирота, хворий, творчість, завзятість, зневага, калюжа, пальто.

Ключ. У кожному іменнику І, II і III відмін підкресліть другу від початку букву. З цих букв прочитаєте вислів О. Гончара.

 

2. Виписати підряд іменники І і II відмін у три колонки: 1) тверда; 2) мішана; 3) м'яка група.

1. Мураха, ясен, груша, горище, здоров'я, вишня, вдача, стихія, життя, діжка, знання, морж, острівець, змішувач, сміх, стебельце, діжа, лихо, квітень, озеленювач, затишшя. 2. Скрипач, алмаз, осоння, тюльпан, дощ, бджола, звичай, кваша, ломаччя, ягідниця, сонце, гараж, площа, ущільнення, вимога, надія, сніг, льодосховище, осердя, стеля, батько, зять.

Ключ. У кожному слові підкресліть другу від початку букву. З цих букв прочитаєте: 1) вислів А. Сент-Екзюпері; 2) прислів'я.

 

3. Виписати іменники в три колонки: 1) тверда; 2) м'яка; 3) мішана група.

Рілля, хмеляр, еліксир, тесляр, тюбик, анатомія, снігоприбирач, удар, вівчар, різьбяр, ущемлення, пивовар, книш, поле, клей, весляр, тюлень, снігур, училище, односелець, гусляр, псалтир, мадяр, Уж (річка), льонар, скриня, лялька, межа, секретар.

Ключ. У кожному слові підкресліть другу від початку букву. З цих букв прочитаєте вислів давньоримського письменника Теренція.

4. Тестування.