Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Спрощення у групах приголосних внаслідок занепаду зредукованих у давньоукраїнській мові.

Поиск
 

До занепаду зредукованих сполучення кількох приголосних могло бути лише на початку складу. У двозвуковому сполученні поєднувалися лише фрикативний+сонорний, проривний+сонорний, дзвінкий фрикативний+дзвінкий проривний, глухий фрикативний+глухий проривний: сло-во, тра-ва, гні-здо. Тризвукові сполучення приголосних в той період були такі: стр, ств, скр, скл, скв, здр: се-стра, и-скра, скво-зь. Внаслідок занепаду зредукованих утв. багато нових звукосполучень приголосних. Деякі з них виявилися важкими для вимови і тому стали спрощуватися. Як правило, спрощувалися три звукові сполучення, середнім приголосним у яких був проривний д або т, а кінцевим – сонорний н, л або африката ц: здн – зн (поздно –позно), ждн – жн (кождный – кожний), стн – сн (честный – чесный), стл – сл (стлати – слати), рдц – рц (сердце – серце), стц – сц (містце – місце). Відб. Спрощення сполучень, у яких поряд стояли два сонорних: слн – сн (сонце – сонце), рнч – нч (горнчар – гончар). Частина давньорус. говорів уратила фрикативний /г/ у звукосполученні мгл: мьгла – мла.

 

Поява подовжених приголосних внаслідок асиміляції j в українській мові

 

● якщо зредукований занепадав між приголосним та ј, відбувалась прогресивна асиміляція: приголосні [л'],[н'],[д'],[т'],[з'],[с'],[ц'],[ж'],[ч'],[ш'] асимілювали наступний ј, внаслідок чого виникло їх подовження: судьја-суддя, т(ять)ньју-тінню, знаніје-знання. Це явище продуктивно виявляється у

віддієслівних іменниках (життя, дозвілля, ходіння),

збірних іменниках (колосся, волосся, каміння),

●імен. Зі значенням простору (заріччя, піддашшя)

●імен. ІІІ відміни в О.в. Однини (сіллю, ніччю)

●Тверді приголосні звука ј не асимілювали, тому матір*ю, здоров*я тощо.

●Написання подовжених приголосних є нормативним в СУЛМ, проте в південно-західних діалектах поширений в цій позиції неподовжений голосний: житє, знанє, нічю, хоча на початку слова асиміляція все ж відбувалась: ллю, лляти.

Дисиміляція приголосних внаслідок занепаду зредукованих у давньоукраїнській мові.

 

Процес дисиміляції охопив сполучення кт із кът, в якому збіглося два проривних, та ч т і чн із чьт, чьн, в якому стали поряд африката з проривним і африката з носовим; всі вони мають елемент проривності.

У процесі дисиміляції сполучення кт перетворилося в хт: къто – кто – хто; чт змінилося в шт (африката ч утратила проривний компонент): что – што.

Внаслідок утрати проривного ч група приголосних чн з мінилась у шн: мірочник – мірошник, ручник – рушник.

У сполуці кр проривний к перейшов у х: крест – хрест.

31. Історія ě(ять) в українській мові.

ě успадкований від східнослов*янсткої мови. П. Ф. Фортунатов вважав, що цей голосний ще на прслов*янському грунті незалежно від його походження звучав як дифтонг [іе] або [іе]. Така вимова була йому властива і в давньоруській мові. О. О. Шахматов вважав, що [ě] (ять) у спільнослов*янській мові, звучав перед твердими приголосними як дифтонг [êä] (сěно, крěпъкъ), а перед м*яким та в кінці слова – як [іе] (рěчь, водě).

Останнім часом висуваються серйозні аргументи проти розуміння [ě] лише як дифтонгічного звука. Припускається, що у більшості давньоруських говорів вимовлявся як закритий [ê], що був голосним середньо-верхнього підняття. Вимову [ě] як закритого [ê] відбиває орфографія ранніх східнослов*янських пам*яток, у яких розрізнялися літери є і ě.

В переважній частині українських говорів відповідником до давньоруського [ě] виступає звук [і]: сěно→сіно, лěто→літо, дěдъ→дід, сěрыи→сірий. Він становить норму СУЛМ.

Давньоруські пам*ятки південного походження на місці ě засвідчують написання и ще з ХІ ст.: н и ции, въ вър и, исц и ли. А. Ю. Кримський вважав, що такі написання вже відбивають перехід давнього [ě] в [і].

Зміна [ě] в [і] в українській мові не залежить від наголосу чи фонетичного оточення. Староукраїнські пам*ятки з найдавніших часів досить широко відбивали зміну [ě] в [і]: всихъ, розиздъ, выихали, на рици, лисы, крипость, пасика, наився, побигли, невистку, свидков,согрєши, Днєпра.

Голосний [і], що виник з [ě], якісно відрізнявся від [і], успадкованого давньоруською мовою від спільнослов*янської; як напружений звук більш високого підняття він мав здатність сильніше, ніж давній [і], палаталізувати попередні приголосні, й тому зубні, що перед [ě] були напівпалаталізовані, перед секундарними [і] з [ě] змінилися у палаталізовані.

32. Історія чергування [о],[е] з [і] в укр. мові.

До найхарактерніших ознак укр. мови належить чергування етимологічних голосних о, е з і у нових закритих складах.(року – рік, ночі – ніч). Загальна закономірність цього чергування полягає в тому, що у відкритих складах зберігається о, е, а у закритих їм відповідає голосний і.

Це фонетичне явище пов’язане із занепадом зредукованих і появою закритих складів. Одна з версій полягає у тому, що о, е, опинившись у закритому складі, зазнає наступних змін: подовження – дифтонгізація – звуження до монофтонга і. Проте більш вірогідною є версія про те, що о, е не подовжувалися, не дифтонгізувалися, а проходили стадію поступового звуження, кінцевим результатом якого став монофтонг і.

Типи іменникових основ у праслов'янській мові

Система іменникового відмінювання в праіндоєвропейській мові грунтується на розподілі іменників за типами основ. Іменник являв собою трикомпонентну єдність:

-коренева морфема

-показник основи

-флексія

Суфікс основи(детермінатив) слугував показником належності слова до певного класу. За особливостями детермінатива розрізнялися основи на голосний і основи на приголосний.

Серед основ на голосний виділялись іменники з детермінативами *ã/jã, *ǒ/jŏ, *ŭ, *ū, * ĭ:

*ã/jã - іменники чол. І жін. роду, спільного роду, які мають закінчення -а, -йа, рідше -і (графічно и): рука, нога, слуга, душа, земля, княгини, судии;

*ǒ/jŏ - іменники чол., сер. роду. У Н.в. Одн. Іменики чол.р закінчувалися на -ъ чи -ь, а іменники сер.р на о,е: братъ, чоло, вино, листъ, конь, море, ножь, олень.

- іменники чоловічого роду з закінченням -ъ. До цього типу відмінювання беззаперечно відносять 6 іменників: сынъ, волъ, верхъ, домъ, полъ, медъ. Деякі дослідники вважають, що їх було більше.

*ū – іменники жіночого роду, що в Н.в мають закінчення -ы: кры, любы, букы, моркы

*ĭ – іменники жіночого і чоловічого роду, що в Н.в мали закінчення -ь: гость, ночь, вождь, гусь, гвоздь

Серед основ на приголосний виділялись іменники з детермінативами *r, *n, *s, *t. До *r-основ належать іменники жіночого роду матеръ і дочка, до *s-основ – імен. Сер.р., в яких при відмінюванні зявляється -с: око, вухо, чудо, небо,слово, до *t-основ - іменники сер.р на -ат, -ят, що позначали недорослих істот: теля, отроча,дитя, до *n-основ відносять іменники чол.р і сер.р, що в Н.в закінчувалися на -ы: камы, пламы, - мя: племя, время, імя, -ень: ремень, перстень, ячмень.

 

Іменники з основою на –a-(-ja-) довге.

До давніх основ на –a-(-ja-) довге належали усі іменники ж.р. та ч.р., що у Н.в. одн. мали закінчення -а, -я: вода, ріка, воєвода. А також:

- ім. ж.р., які у Н.в. одн. закінчувалися на –ыни: пустыни, милостыни;

- ім. ж.р. і ч.р., які у Н.в. одн. закінчувалися на –ии: млънии, балии;

- ім. ч.р. на –чии: кънигчии.

Ім. цієї відміни поділялися на групи:

Тверда – ім. з осн. на твердий приголосний і мали закінчення –а.

М’яка – на –я, –ыни, –ии, –чии, з основою на мякий приголосний (шиплячий).

36. Іменники з основою на -ǒ (-jǒ).

Сюди належать іменники чол.р. Це найбільший за обсягом, за кількістю клас іменників давньоруської мови, в межах якого розрізнялися два різновиди: тверда група (з основою на твердий приголосний) і м*яка група (з основою на м*який приголосний): городъ, человěкъ, дроугъ; конь, ножь, краи.

Іменники з основою на – u

До цього типу належать іменники лише чол.р. До іменників ŭ- основ входила невелика група, проте важко назвати всі слова, бо дуже рано вони почали змішуватися з ǒ-основами.

Сюди відносять: сынъ, волъ, мєдъ, домъ, полъ(половина), вдьхъ(верх). Крім цих 6 у різних джерелах можуть зараховувати й інші іменники типу: лєдъ, миръ.

 

40. Іменники з основами на приголосний.

Основа на –n

І Іменники чол. р., які в Н.В. одн. закінчуються на ы (камы, пламы), вєлєнь, пємєнь, корєнь, грьбьнь, крємєнь, дєнь. Усі іменники, крім камы, пламы в формі Н.В. у старосл. пам*ятках фіксуються з формою на нь

ІІ Іменники сер.роду з закінч. (юс малий): им(юс), плєм(юс), врěм(юс)

Основа на –s

Іменники сер.роду на [-о]: слово, нєбо, дрєво, око, оухо, диво, коло.

Особливість відмінювання – при відмінюванні з*являється приголосний –s

Основа на –t

Тільки сер.рід, які закінчуються на –n, позначали недорослих, таких за віком істот: козьл(юс), осьл(юс). У відмінках з*являлась t

Основа на –r

У формі Н.В. одн. – закінчення [и]

Сюди належало двоє 2 імен: мати, дьшти!!! Мали основу на – ter, у непрямих відмінках виступає – р.

Іменники з основою на приголосний відмінювалися однаково. Форми Н.В. одн. відрізнялися від форм непрямих відмінків. Це пов*язано з дією ЗВС

Н. sēmen→semę=cьм(юс малий)

Р. sēmene→c(ять)мєнє

Відмінювання основ на приг. почало руйнуватися ще у праслов. мові під впливом більш продуктивних відмін.

Раніше цього впливу зазнали іменники ж.р. з основою на –r



Поделиться:


Познавательные статьи:




Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; просмотров: 75; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.148.106.31 (0.009 с.)