Числівникикеруютьпевними формами відмінківіменників, з якимисполучаються, абоузгоджуються з ними.

ГОЛОСНІ І ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

Звукова система сучасної української мови нараховує 38 звуків – 6 голосних і 32 приголосні. Голосні звуки – це звуки, щотворяться за допомогою голосу.їхнімджерелом є коливаннярозташованих у гортаніголосовихзв’язок.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! В українській мов ішість голосних звуків: [а], [е], [и], [і], [о], [у].

Звернітьувагу! Для передавання на письмі шести голосних звуків використовують десять літер: а, е, и, і, о, у, я, ю, є, ї.

Залежно від місцянаголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними.

Приголосні звуки – це звуки, щотворяться за допомогоюголосу й шуму аболише шуму. При їх вимов іструмінь видихуваного повітря натрапляє на різні перепони органів мовлення (наприклад, язик, зуби, губи), унаслідок чого виникають шуми, які є основою сааме приголосних звуків.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

В українській мові 32 приголосні звуки:

[б], [в], [г], [г], [д], [д'], [ж], [дж], [з], [з'], [де], [де], [й], [к], [л], [л'], [м], [н], [н], [п], [р], [р'], [с], [с'], [т], [т'], [ф], [X], [ц], [ц'], [ч], [ш].

Звернітьувагу! Тверді і м’якіприголосні – церізні звуки, для позначенняяких на письмівикористовуютьтісамілітери: [сад] сад – [с'ад'] сядь.

Тверді і м’якіприголосні

Творенняприголоснихзвуківсупроводжуєтьсярухомязика в ротовійпорожнині. Звуки, при вимовіяких спинка язикапіднімається до верхнього твердого піднебіння, є м’якими.

В українськіймові є такім’якіприголосні: [д'], [ті, [з'], [с'], [ц'], [л'], [н'], [де], [р']. Звук [й] завждим’який.

Запам’ятайтеграфічнізасобипозначенням’якостіприголосних:

А) м’який знак (ь): [бат ко] батько, [вожд'] вождь, [воловйй] вольовий;

Б) літери я, ю, є: [р'аст] ряст, [л'убйсток] любисток, [сйн'с] синє;

В) літера і: [л'іто] літо, [д'іти] діти, [річка] річка, [д'н'іпро] Дніпро.

Примітка. У деякихвипадкахм’якістьприголосного не маєписемноговираження, зокремацестосується такого фонетичногоявища, як уподібненняприголосних за м’якістю: [п'іс'н'а] пісня, [мудрїс'т'] мудрість, [с'в'ато] свято.

Звернітьувагу! Усім’які звуки, крім [й], маютьтвердівідповідники та утворюютьіз ними пари за твердістю – м’якістю: [д] – [д'], [т] – [т'], [л] – [л'] тощо. Порівняйте: [тин] тин – [т'ін'] тінь; [лин] лин – [л'ін'] лінь; [раса] раса – [р'аса] ряса; [рад'] радь – [р'ад] ряд; [л'із] ліз – [л'із'] лізь. Як видно, за цієюознакою слова тежможутьрозрізнятисялексичним і граматичнимзначеннями.

Приголосними, що не буваютьм’якими, є:

А) губні: [б], [п], [в], [м], [ф];

Б) шиплячі: [ж], [док], [ч], [ні];

В) задньоязикові: [ґ], [к], [х];

Г) гортанний [г].

Ці звуки лише перед голосним [і] тазрідкапередголосними [а], [е], [у] можуть бути пом’якшеними (напівм’якими). На цевказуютьбукви і, я, є, ю, наприклад: [в'ітамі'ни] вітаміни, [веч'ір] вечір, [зб'1ж':а] збіжжя, [к'увёт] кювет. Не забувайте, щопом’якшені є відтінкамитвердихзвуків.

Таким чином, в українськіймові є 22 тверді й 10 м’якихприголоснихзвуків.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Приголосні звуки залежновідпозиції (зокреманаступного звука в слові) бувають: а) тверді; б) м’які; в) пом’якшені (напівм’які).

При фонетичномузаписім’якістьприголосногопозначають знаком ['] – скісноюрисочкоюзверхуправоручвідлітери [с'іл'], а пом’якшеність – графічним знаком апостроф [дв'іч'і].

Звернітьувагу!

Існуютьсловесні формули1, якіполегшуютьзапам’ятовуваннякласифікаціїприголоснихзвуків:

Буде гоже Ґедзю у джазз – дзвінкіприголосні. Усе це кафе «Птах і чаша» – глухіприголоснііМавпа Буф – губніприголосні. Щ(шч)е їжджу – шиплячіприголосні. Де ти з ‘їсицілини? – м’якіприголосні.

Звернітьувагу! Літера ї ніколи не позначаєм’якостіприголосного звука, тому щостоїтьабо на початку слова ([йіжак] їжак), абопісляголосного ([круйіз] круїз). Якщозаймаєпозиціюпісляприголосних (зокрема губного, [р] та кінцевогопрефікса), то за орфографічним правилом перед нею слідставити апостроф і трактуватипопередній звук як твердий: [солоувйі] солов’ї, [п'ірйіна] пір’їна, [рсРзтзд,]роз’їзд.

Дзвінкі й глухіприголосні

Залежновіднаявності голосу розрізняють:

А) дзвінкі (шум переважає над голосом): [б], [г], [ґ], [д], [д'], [ж], [док], [з], [з'], [дз], [дз'];

Б) глухі (складаютьсятільки з шуму): [к], [п], [с], [с'], [т], [т'], [ф], [х], [ц], [ц'], [ч], [ш].

Приголосні звуки, схожі за артикуляцією, утворюють пари: дзвінкий – глухий. Наприклад, [д] -

[т], [г] – [х]. Вони розрізняютьлексичнезначенняслів: казка – каска, ґава – кава, плід – пліт, гриб – грип. При швидкомумовленніпарні звуки артикулюютьсянечітко, тому й виникаютьтруднощі при передаванніїх на письмі. Правопислітери, щопозначаєсумнівнийприголосний звук (дзвінкийчиглухий), визначаютьорфографічним правилом чиз’ясовують за словником.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

В українськіймові 11 співвідносних пар приголосних за дзвінкістю – глухістю:

Дзвінкі б г г Дд’ ж 3 з’ ДОК ДЗ дз

Глухі п X к т т’ ш с с’ ч п ц’

Не маютьпарних глухих такідзвінкіприголосні: [в], [й], [л], [л'], [м], [н], [н], [р], [р'].

Звернітьувагу! Запозиченийізгрецькоїмовиглухий звук [ф], щовживаєтьсялише у словах іншомовногопоходження та зрідка у звуконаслідувальних, парного дзвінкого не має.

4. Числівник — цечастинамови, яка означає абстрактно-математичнукількість (12, 124, 52/3, 0,25) або точно визначенукількістьпредметів при лічбі (25 кілометрів, 150 грамів, 5 санти-метрів^десятеро курчат).

Правопис складних числівників

Разом пишуться:

а) складні кількісні числівники: одинадцять, п'ятдесят, триста (трьохсот, трьомстам);

б) складні порядкові числівники й схожі з ними прикметники, останнім компонентом яких є -сотий, -тисячний, -мільйонний: дев'ятисотий, тридцятисемитисячний, п'ятсоттридцятитисячний, двохсотий, шістдесятип'ятимільйонний, багатотисячний, кількамільйонний.

Окремо пишуться:

а) складені кількісні та порядкові числівники: тисяча п'ятсот тридцять вісім, тисяча дев'ятсот вісімдесят восьмий;

б) порядкові числівники, до складу яких входять слова з половиною й под., теж пишуться окремо: три з половиною тисячний загін.

Через дефіс пишуться:

а) порядкові числівники, написані цифрами й літерами: 7-й, 10-ї, 11-го, 35-мільйонний, 3-тисячний;

б) складні займенники з компонентами -будь, -не-будь, казна-, хтозна -: хтозна-скільки, скільки-небудь іт. ін.

М'який знак у числівниках

М'який знак пишеться:

1. У кінці числівників п'ять, шість, дев'ять, десять, від одинадцяти до двадцяти та в числівнику тридцять.

2. У непрямих відмінках після літери, що позначає м'який приголосний, перед о та закінченням -ма: трьох, двадцятьох; трьома, двадцятьма.

3. У називному відмінку числівників від п'ятдесяти до вісімдесяти та від п'ятисот до дев'ятисот м'який знак не пишеться ні в середині, ні в кінці слова: п'ятдесят, вісімдесят.

4. У непрямих відмінках числівників, що позначають сотні, м'який знак вживається у їхній першій частині: трьохсот, трьомстам, трьомастами.



15. ДІЄВІДМІНИ ДІЄСЛІВ

Змінадієслів за особами, часами і числами називається дієвідмінюванням. За типом відмінюваннядієсловаподіляються на дієслова 1-ої і 2-ої дієвідмін:

1-а дієвідміна	привезуть, скажуть, зможуть
2-а дієвідміна	заходять, говорять, сидять

Практично 1-а і 2-а дієвідміниподіляються за закінченням 3-ої особи множинитеперішнього часу, тобто до 1-ої дієвідміни належать дієслова, які у 3-ії особімножинимаютьзакінчення -уть, -ють (думають, хочуть, переживають), до 2-ої дієвідміни - закінчення -ать, -ять (сушать, варять).

Голосні звуки [е], [є] та [и] (ї) в закінченняхдієслів, за якимирозрізняютьсядієвідміни, називають тематичнимиголосними (шиєш, шиємо; стоїш, стоїмо).

До 1-ої дієвідміни належать дієслова:

• з основою на -оро-, -оло- (полоти, бороти, колоти);
• з односкладовою основою (бити, лити, пити);
• з суфіксами -ува-, -ну-, -і-, -а -, які в особових формах не випадають (крикнути, грати, перезимувати);
• з основою на приголосний (берегти, могти, нести);
• дієслова іржати, ревіти, сопіти, гудіти, хотіти.

Дієслова 1-ої дієвідмінивідмінюються так:

	однина	множина
1-а особа 2-а особа 3-я особа	везу, принесу везеш, принесеш везе, принесе	веземо, принесемо везете, принесете везуть, принесуть

. До 2-ої дієвідміни належать дієслова:

• з суфіксом -а- післяшиплячих та [й], якийвипадає в особових формах (стояти, лежачи);
• з суфіксами -и-, -і- (-ї-) -, які в особових формах випадають (клеїти, сидіти);
• дієслова бігти, спати.

 

Дієслова 2-ої дієвідмінивідмінюються так:

	однина	множина
1-а особа 2-а особа 3-я особа	стою, прошу стоїш, просиш стоїть, просить	стоїмо, просимо стоїте, просите стоять, просять

Окремугрупускладаютьдієслова їсти, бути, дати і вісти (в сучасніймовівживаєтьсялише з префіксами: розповісти, відповісти та ін.):

	однина	множина
1-а особа 2-а особа 3-я особа	відповім, їм відповіси, їси відповість, їсть	відповімо, їмо відповісте, їсте відповідять,їдять

Віддієслова бути вживаєтьсялише форма є (втім, інколи в поетичніймовізустрічаються єсть - для першої і третьої особи однини, а також суть - для третьої особи множини)

 

 

16.

В орудному відмінку одини іменники ІІІ відміни мають закінчення -ю.

Перед закінченням приголосні звуки подовжуються: мідь – міддю, віддаль – віддаллю.

Не подовжуються перед закінченням губні звуки та [р]. Після букв, що їх позначають, ставиться апостроф: любов’ю, кров’ю, матір’ю.

Якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних, подовження не відбувається: радістю, скатертю, якістю, нехворощю.

I відміна

1. До першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого та спільного роду з закінченням -а(я) у називному відмінку однини: ж і нк-а, Полт а в-а, Мик о л-а, земл- я, мр і -я, Ілл- я.
2. Залежно від якості приголосного в кінці основи іменники I відміни поділяються на три групи:

КІНЦЕВИЙ ПРИГОЛОСНИЙ ОСНОВИ	ГРУПА	ПРИКЛАДИ
ТВЕРДИЙ НЕШИПЛЯЧИЙ	ТВЕРДА	рук-а, сосн-а, Микол-а
ТВЕРДИЙ ШИПЛЯЧИЙ	МІШАНА	миш-а, площ-а
М'ЯКИЙ	М'ЯКА	мрі-я, Марус-я, судд-я

II відміна

1. До другої відміни належать іменники чоловічого та середнього роду, чоловічого - з нульовим закінченням у називному відмінку однини (шл я х, кр а й, ст е п, к і нь,т е сть), із закінченням -о (Дніпр- о, б а тьк-о), середнього роду з закінченням -о,-е,-я (о лов-о, м о р-е,л и ст-я).
2. Iменники II відміни поділяються на три групи:

 

ГРУПА	ПРАВИЛО	ПРИКЛАДИ
ТВЕРДА	Iменники, основа яких у називному вiдмiнку однини закiнчується на твердий нешиплячий приголосний	дуб, студент, Павло, сiдло
М'ЯКА	iменники чоловiчого роду з кiнцевим м'яким приголосним	скрипаль, вiнець, герой, обрiй
iменники середнього роду з закiнченням -е, крiм тих, у яких перед -е виступає нешиплячий приголосний	море, сонце, серце
iменники середнього роду з флексiєю -я	умiння,знання, полум'я, пiр'я
МІШАНА	iменники чоловiчого роду і середнього роду з основою на шиплячий	скрипаль, вiнець, герой, обрiй

 

1. Розподіл на групи іменників, які закінчуються на р:

ГРУПА	ПРАВИЛО	ПРИКЛАДИ
ТВЕРДА	іменники на -ар, -ер, -єр, -ир, -ір, -їр, -ор, -ур, -юр, -яр; наголос при відмінюванні не переходить з основи на закінчення	базар, інженер, карє'р, інжир, звір, Каїр, прапор, муляр
М'ЯКА	іменники на -ар, -ир; наголос при відмінюванні, особливо у множині, переходить з основи на закінчення	вівчар, лікар, богатир, поводир
МІШАНА	іменники на -яр; наголос при відмінюванні переходить з основи на закінчення	cкляр, гусляр, газетяр

 

III відміна

1. До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини (кр о в, н і ч, с і ль, в і дданість), а також іменник мати.

 

IV відміна

1. До четвертої відміни належать іменники середнього роду на -а(я), які при відмінюванні у непрямих відмінках, крім знахідного і орудного, мають суфікси -ен-, -ат-, -ят-: галчен- я, кошен- я, коліщ- а, т і м'-я, пл е м'-я.

іменники з суфіксом -ат (здебільшого позначають малих за віком істот або здрібнілі назви предметів)	список іменників з суфіксом -ен
тел-я - телят-и	ім'-я - імен-і
курч-а - курчат-и	плем'-я - племен-і
порос-я - поросят-и	сім'-я - сімен-і
цуцен-я - цуценят-и	вим'я - вимен-і
лош-а - лошат-и	тім'-я - тімен-і

Правопис складних іменників

Правопис сполучників

Складні сполучники, утворені від інших частин мови, пишуться разом: отже, тож, також, теж, ніж, аніж, якщо, якби, мовби, мовбито, немов, немовбито, начеб, начебто, неначе, ніби, нібито, тобто, щоб, притому, причому.

Примітка. Сполучники проте, зате, притому, причому, тож, теж, щоб, якби, якже, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучного поєднання повнозначного слова (займенника чи прислівника) з прикметником або часткою. Сполучник як службове слово поєднує члени речення або окремі речення. Однозвучні сполучення слів виступають членами речення, до них можна поставити питання. Наприклад: Щоб зекономити час, користуйтеся послугами Аерофлоту; Шукали, за що б зачепитись.

Якщо частки би (б), же(ж) зберігають підсилювальне значення, то вони пишуться окремо: або ж, адже ж, але ж, коли ж, хоча б, хоч би.

У складених сполучниках кожна частина завжди пишеться окремо: тому що, через те що, подібно до того як, після того як, задля того щоб, в міру того як, внаслідок того що, для того щоб, тому що.

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ

Розділові знаки сучасної української мови становлять цілу систему.

До цієї системи входять:

розділовий знак	його графічне позначення	приклади уживання
одиничні розділові знаки
крапка	.	Я добре попрацював.
двокрапка	:	Дівчинка відповіла: "А я знаю, як тебе звати"
три крапки	…	А ти все та ж…
кома	,	У Калини та Горпини як не свадьба, то родини
крапка з комою	;	1) звук; 2) буква; 3) слово
тире	--	Сила та розум - краса людини
знак питання	?	Хто вони? А хто ми?
знак оклику	!	Привіт тобі, море!
знак виноски	…	кн. Володимир^1
парні розділові знаки
дві коми	,,	Михайло, син Марії, був ще хлопчиськом
два тире	-- --	Мати плаче- лихо тяжке- і цілує сина
лапки	" "	"Яка ж ти вереда"- сказала мати
дужки	()	Троянду треба рвати, поки вона цвіте (Л.Костенко)

Призначення розділових знаків- полегшити читачеві сприйняття смислу написаного.

СИСТЕМА РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ

Знаки пунктуаційної системи називають пунктограмами. Кожна з пунктограм виконує свою функцію.

Крапка ділить текст на речення.

Двокрапка відділяє одну частину від другою, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.

Три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване.

Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.

Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.

Тире розділяє головні частини речння (якщо вони виражені подібними лексично- граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно- часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.

Знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання.

Знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук.

Знак виноски - видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту.

Парні розділові знаки- дві коми, двоє тире, дужки, лапки виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речння), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання).

У текстах часто збігаються різні розділові знаки. Напр.: Привіт тобі, зелена Буковино, Твоїм хорошим горам і гаям; Твоїм одважним, дорогим синам! (В.Самійленко).

ВИДІЛЕННЯ РЕЧЕННЯ НА ПИСЬМІ

Речення - це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично та інтонаційно оформлена як відносно закінчена цілість.

В усній мові на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація. На письмі на початок речення вказує велика буква, на кінець- крапка, знак питання, знак оклику або три крапки.

У кінці розповідного і спонукального речень звичайно ставиться крапка (Ольга посміхнулася.).

Якщо ж розповідне чи спонукальне речення вимовляється з особливою, піднесеною інтонацією, то в кінці такого речення ставиться знак оклику: Фантазіє! Ти- сило чарівна! (Л.Українка).

У кінці питального речення ставиться знак питання (Сьогодні я такий щасливий!).

Якщо ж питальне речення вимовляється з особливим почуттям, то ставиться ще й знак оклику (Наскільки ж тоді я був не правий?!).

Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли хочуть показати, що думка ще не закінчена або що треба зробити велику паузу ("Охо-хо…"- зітхнув старий).

ГОЛОСНІ І ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

Звукова система сучасної української мови нараховує 38 звуків – 6 голосних і 32 приголосні. Голосні звуки – це звуки, щотворяться за допомогою голосу.їхнімджерелом є коливаннярозташованих у гортаніголосовихзв’язок.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! В українській мов ішість голосних звуків: [а], [е], [и], [і], [о], [у].

Звернітьувагу! Для передавання на письмі шести голосних звуків використовують десять літер: а, е, и, і, о, у, я, ю, є, ї.

Залежно від місцянаголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними.

Приголосні звуки – це звуки, щотворяться за допомогоюголосу й шуму аболише шуму. При їх вимов іструмінь видихуваного повітря натрапляє на різні перепони органів мовлення (наприклад, язик, зуби, губи), унаслідок чого виникають шуми, які є основою сааме приголосних звуків.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

В українській мові 32 приголосні звуки:

[б], [в], [г], [г], [д], [д'], [ж], [дж], [з], [з'], [де], [де], [й], [к], [л], [л'], [м], [н], [н], [п], [р], [р'], [с], [с'], [т], [т'], [ф], [X], [ц], [ц'], [ч], [ш].

Звернітьувагу! Тверді і м’якіприголосні – церізні звуки, для позначенняяких на письмівикористовуютьтісамілітери: [сад] сад – [с'ад'] сядь.

Тверді і м’якіприголосні

Творенняприголоснихзвуківсупроводжуєтьсярухомязика в ротовійпорожнині. Звуки, при вимовіяких спинка язикапіднімається до верхнього твердого піднебіння, є м’якими.

В українськіймові є такім’якіприголосні: [д'], [ті, [з'], [с'], [ц'], [л'], [н'], [де], [р']. Звук [й] завждим’який.

Запам’ятайтеграфічнізасобипозначенням’якостіприголосних:

А) м’який знак (ь): [бат ко] батько, [вожд'] вождь, [воловйй] вольовий;

Б) літери я, ю, є: [р'аст] ряст, [л'убйсток] любисток, [сйн'с] синє;

В) літера і: [л'іто] літо, [д'іти] діти, [річка] річка, [д'н'іпро] Дніпро.

Примітка. У деякихвипадкахм’якістьприголосного не маєписемноговираження, зокремацестосується такого фонетичногоявища, як уподібненняприголосних за м’якістю: [п'іс'н'а] пісня, [мудрїс'т'] мудрість, [с'в'ато] свято.

Звернітьувагу! Усім’які звуки, крім [й], маютьтвердівідповідники та утворюютьіз ними пари за твердістю – м’якістю: [д] – [д'], [т] – [т'], [л] – [л'] тощо. Порівняйте: [тин] тин – [т'ін'] тінь; [лин] лин – [л'ін'] лінь; [раса] раса – [р'аса] ряса; [рад'] радь – [р'ад] ряд; [л'із] ліз – [л'із'] лізь. Як видно, за цієюознакою слова тежможутьрозрізнятисялексичним і граматичнимзначеннями.

Приголосними, що не буваютьм’якими, є:

А) губні: [б], [п], [в], [м], [ф];

Б) шиплячі: [ж], [док], [ч], [ні];

В) задньоязикові: [ґ], [к], [х];

Г) гортанний [г].

Ці звуки лише перед голосним [і] тазрідкапередголосними [а], [е], [у] можуть бути пом’якшеними (напівм’якими). На цевказуютьбукви і, я, є, ю, наприклад: [в'ітамі'ни] вітаміни, [веч'ір] вечір, [зб'1ж':а] збіжжя, [к'увёт] кювет. Не забувайте, щопом’якшені є відтінкамитвердихзвуків.

Таким чином, в українськіймові є 22 тверді й 10 м’якихприголоснихзвуків.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Приголосні звуки залежновідпозиції (зокреманаступного звука в слові) бувають: а) тверді; б) м’які; в) пом’якшені (напівм’які).

При фонетичномузаписім’якістьприголосногопозначають знаком ['] – скісноюрисочкоюзверхуправоручвідлітери [с'іл'], а пом’якшеність – графічним знаком апостроф [дв'іч'і].

Звернітьувагу!

Існуютьсловесні формули1, якіполегшуютьзапам’ятовуваннякласифікаціїприголоснихзвуків:

Буде гоже Ґедзю у джазз – дзвінкіприголосні. Усе це кафе «Птах і чаша» – глухіприголоснііМавпа Буф – губніприголосні. Щ(шч)е їжджу – шиплячіприголосні. Де ти з ‘їсицілини? – м’якіприголосні.

Звернітьувагу! Літера ї ніколи не позначаєм’якостіприголосного звука, тому щостоїтьабо на початку слова ([йіжак] їжак), абопісляголосного ([круйіз] круїз). Якщозаймаєпозиціюпісляприголосних (зокрема губного, [р] та кінцевогопрефікса), то за орфографічним правилом перед нею слідставити апостроф і трактуватипопередній звук як твердий: [солоувйі] солов’ї, [п'ірйіна] пір’їна, [рсРзтзд,]роз’їзд.

Дзвінкі й глухіприголосні

Залежновіднаявності голосу розрізняють:

А) дзвінкі (шум переважає над голосом): [б], [г], [ґ], [д], [д'], [ж], [док], [з], [з'], [дз], [дз'];

Б) глухі (складаютьсятільки з шуму): [к], [п], [с], [с'], [т], [т'], [ф], [х], [ц], [ц'], [ч], [ш].

Приголосні звуки, схожі за артикуляцією, утворюють пари: дзвінкий – глухий. Наприклад, [д] -

[т], [г] – [х]. Вони розрізняютьлексичнезначенняслів: казка – каска, ґава – кава, плід – пліт, гриб – грип. При швидкомумовленніпарні звуки артикулюютьсянечітко, тому й виникаютьтруднощі при передаванніїх на письмі. Правопислітери, щопозначаєсумнівнийприголосний звук (дзвінкийчиглухий), визначаютьорфографічним правилом чиз’ясовують за словником.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

В українськіймові 11 співвідносних пар приголосних за дзвінкістю – глухістю:

Дзвінкі б г г Дд’ ж 3 з’ ДОК ДЗ дз

Глухі п X к т т’ ш с с’ ч п ц’

Не маютьпарних глухих такідзвінкіприголосні: [в], [й], [л], [л'], [м], [н], [н], [р], [р'].

Звернітьувагу! Запозиченийізгрецькоїмовиглухий звук [ф], щовживаєтьсялише у словах іншомовногопоходження та зрідка у звуконаслідувальних, парного дзвінкого не має.

4. Числівник — цечастинамови, яка означає абстрактно-математичнукількість (12, 124, 52/3, 0,25) або точно визначенукількістьпредметів при лічбі (25 кілометрів, 150 грамів, 5 санти-метрів^десятеро курчат).

Числівникикеруютьпевними формами відмінківіменників, з якимисполучаються, абоузгоджуються з ними.

1. Числівник один узгоджується з іменником у роді,.числі й відмінку: один зошит, одна книжка, одно (одне) перо. Числівникоднісполучається з іменниками, щомаютьтільки форму множини (множиннііменники): одні сани, канікули, ворота.

2. Числівник два маєдвіформи роду (два — чоловічий і середній, дві — жіночий): два плуги, озера, двірічки.

3. Післячислівників два, три, чотири (а такожпісляскладенихчислівників, останнімсловоыяких є два, три, чотири) іменникивживаються у форміназивноговідмінкамножини: два трактори, три автомашини, двадцятьчотирипричепи. Якщо при іменниках є прикметники, то вони можутьмати форму називного (три новікасети) або родового відмінкамножини (три новихкасети).

Обліково-фінансовідокументи

Числівники два, три, чотири не сполучаються з абстрактними іменниками, тобто іменниками, які не підлягають лічбі (турбота, доброта, людяність). Не поєднуються вони також з іменниками: а) IV відміни (теля, порося), при них вживаютьсязбірнічислівники (двоє,троє, четверо поросят); б) щомаютьтільки форму множини (гроші, кошти, відходи).

4. Післячислівника п 'ять і наступнихіменникивживаються у формі родового відмінкамножини: п 'ять метрів, вісім цистерн, шістнадцять комп 'ютерів, сто двадцять дев 'ять верстатів.

5. При числівникахтисяча, мільйон, нуль іменникивживаються у формі родового відмінкамножини: тисяча картин, мільйонкарбованців, нуль одиниць.

Примітка. При словах пара, десяток, дюжина, сила, масаіменникивживаються у родовому відмінкумножини: пара шкарпеток, десяток гусей.

6. Післячислівників половина, третина, чвертьіменникивживаються у родовому відмінкуоднини: половина шляху, чверть товару (але половина задач, третина дерев, чвертьпоказників).

7. Знеозначено-кількісними (багато, небагато, кілька, кільканадцять, кількасот, декілька) та збірнимичислівниками (двоє, троє, четверо... десятеро... двадцятеро, тридцятеро) іменникивживаються у формі родового відмінкамножини (декількароків, багатостудентів, п 'ятнадцятерокаченят).

8. Післядробовихчислівниківіменникивживаються у формі родового відмінкаоднини: одна друга числа, одна ціла і п'ятьдесятих гектара, двітретіх урожаю.

Якщо до складу чисел входять слова половина, чверть, то відмінкова форма іменниказалежитьвідформицілого числа: дві з половиною доби (бодвідоби), вісім з половиною кілометрів (бовісімкілометрів).

9. Числівникипівтора, півторисполучаються з іменниками у формі родового відмінкаоднини, а числівникпівтораста — у родовому відмінкумножини: півтора року, півторидоби, півторастацентнерів.

10. Порядковічислівникиузгоджуються з іменниками у роді, числі й відмінку: п 'ятиймісяць, двадцятьдругий день, двісті сорок шостий номер.

5. Речення - багатоаспектнаодиниця, виділенняякоїбазується на такихознаках, якірепрезентуютьйого структурно-семантичнуєдність:

1) самостійністьфункціонування;

2) предикативність;

3) інтонаційнаоформленість та смисловазавершеність;

4) граматичнаорганізованість.

Сукупністьцихознак і характеризуєречення як одиницюмови й мовлення.

Отже, речення - цеграматично й інтонаційно оформлена за законами певноїмовикомунікативнаодиниця, яка є основнимзасобомформування, вираження й повідомлення думок, вольовихпочуттів, емоцій: / спасе того в недолі наша мрія золота, наше гасло і мета: ріднамова в ріднійшколі; Живіть! Ідіть на сизі гори, в тернах співаючипісні, летіть в незміреніпростори, назустрічсонцю і весні (3 тв. О. Олеся).

Реченняспіввідноситься з логічнимсудженням: Моя мати - наївність, тиха жура і добрістьбезмежна (М. Хвильовий). У цьомуреченністверджується думка, яка є судженням, а формою вираженняйого є речення.

Речення й судження - поняттяспіввідносні, але не тотожні. Судження є предикативнимпоєднаннямсуб'єкта, тобтопоняття про певний предмет, і предиката, щовиражаєознакусуб'єкта. Суб'єктвиражаєтьсягрупоюпідмета, а предикат - групоюприсудка: Мова (суб'єкт) є дивовижне і досконалетворіння народного духу (предикат).

У судженнізавждинаявні два головні члени, а реченняможескладатися й з одного: Осяяти землю безщасную треба (Леся Українка); Пізнійвечір. Темінь (В. Козаченко). У першомуреченні словесно не вираженийсуб'єкт, у другому - предикат.

Судженнявиражаєтьсялишереченням, а реченняможевиражати, крімсудження, почуття, емоції, переживаннялюдини: Весна, Весна! Яка блакить, який кругом прозорі (П. Тичина).

Отже, кожнесудження є реченням, але не кожнеречення є судженням (не є судженнямипитальні, спонукальнібажальніречення).

Найістотнішимиознакамиречення є предикативність, модальність та інтонація.

Предикативність - цевідношенняповідомлюваного до дійсності. Вона охоплюєтіособливостіречення, щорепрезентують:

а) повідомлюване як реальне (у теперішньому, минуломуабомайбутньомучасі): В синіхскеляхпоезії волею й розумом я обтесую слово, мовкаміньтверде (Л. Забашта); Пошив собіїжачок з будяковихколючокгарнесенький кожушок (О. Олесь); Я тебе шукатиму, шукатиму, я тебе чекатиму, чекатиму, я про тебе у людей питатиму, все віддамза тебе без ваги (С. Летюк);

б) повідомлюване як ірреальне, тобтоможливе, бажане, необхідне: Ніжну, ніжну, як подихбилини, я хотівби вам пісню сплести. Ізпроміннязорі, із ниток павутини... (О. Олесь). У наведених прикладах не тільки говориться про окреміподії, стверджуєтьсянаявністьїх, а йвиражаєтьсяставленняавторів до зміступовідомлення (йогобажаністьчинебажаність, необхідність, імовірність). Оцінказмістумовцемреальності/ірреальностіназивається модальною. Засобамивираженнямодальності є формиспособівдієслів-присудків, інтонація, модальні слова, частки. Дієсловадійсного способу позначаютьдіїреальні, щовідбуваютьсячи невідбуваються, дієслованаказового способу виражаютьдіїбажані, а дієсловаумовного способу - діїірреальні, імовірні. До модальнихслів належать повнозначні слова, за допомогиякихвиражаєтьсяоцінкаповідомлюваного (на щастя, на жаль, мабуть, напевно, безперечно, до речі та ін.). Модальнічастки (наче, неначе, мов, немов, ніби), інтонаціяможутьнадавативисловлюванню характеру невизначності. Пор.: Віндумає. - Мабуть, віндумає. - Віннібидумає.

Істотноюознакоюречення є інтонація, яка виступаєзасобомоформленняпредикативності й модальності. Інтонаціяоформляєречення як ціліснукомунікативнуодининю. Залежновідкомунікативногопризначенняреченнявиділяютьінтонаціюповідомлення, запитання, спонуканнятощо. А в дзвінкійпрохолоднійсиніпропливаютьключіжуравлині! (Н. Кащук)

Інтонаціявиконує і роль супровідного способу виділеннякомунікативного центру висловлювання. Інтонаційніособливості є важливимзасобомрозрізненнятипівречень за метою висловлювання: розповідних, питальних і спонукальних.

Предикативність та інтонаційназавершеність є основнимиознакамиречення, щовідрізняютьйоговідсловосполучення і слова.

6. Орфограма: ні в заперечнихзайменниках

 

Іззаперечнимизайменниками ні пишеться разом: ні хто, ні ким, ні чого. Частка ні пишетьсяіззаперечнимизайменникамиокремо, якщо в непрямихвідмінкахвонавідділяєтьсявідзайменникаприйменником: ні до кого, ні перед чим.