Альтернативні теорії О.В. Чаянова та М.Д. Кондратьєва

Чаянов запропонував організаційний план розвитку с/г за прикладом німецької таксації (оцінювання), який включає:

Ø вибір спрямування господарства;

Ø поєднання його галузей; узгодження трудових ресурсів і обсягів робіт;

Ø розподіл продукції для споживання і продажу на ринку;

Ø баланс грошових надходжень і витрат.

Чаянов на момент розповсюдження в СРСР схеми «куркуль–середняк–бідняк» запропонував власну класифікацію господарств:

Ø капіталістичне;

Ø напівтрудове;

Ø заможне сімейно–трудове;

Ø бідняцьке сімейно–трудове;

Ø напівпролетарське;

Ø пролетарське.

Чаянов вважав, що до кооперативів повинні належати ті типи діяльності технічний оптимум яких перевершував можливості окремого селянського господарства. Він вказував на те, що окреме селянське господарство здатне вести ефективний обробіток грунту і тваринництво.

Для Чаянова було характерним поєднання статистичного і динамічного підходу в аналізі: необхідність статистичного аналізу диктувалась вихідним логічно–абстрактним розглядом об’єкта, динамічний аналіз розкривав його зв’язки з народним господарством у цілому. У праці «До питання про теорію некапіталістичних систем господарства» Чаянов робить спробу побудувати на основі системного методу «метатеорію» економічний систем.

Одне з визначальних положень теорії Чаянова – про відносну стійкість селянського сімейно–трудового господарства – випливає з аналізу реорганізації виробництва, сімейних бюджетів і цілей, якими керується це господарство.

М. Кондратьєв у своїй праці «До питання про поняття економічної статистики, динаміки і кон’юнктури» вперше у розгорнутому вигляді сформулював принципи нового на той час напряму дослідження – економічної динаміки, визначив її основний зміст, показав подібність і відмінність статистичного і динамічного методів стосовно аналізу явищ господарського життя, а також місце кон’юнктурних досліджень у розробці проблем економічної динаміки. У своїй праці дослідник формулює свій план вивчення, який базується на двох якісно різнорідних кон’юнктурних процесах: з одного боку – зворотних, хвилеподібних процесах, з іншого – незворотних, еволюційних, у яких виявлявся поступальний розвиток продуктивних сил.

Кондратьєв дійшов висновку, що довгострокові коливання в економіці мають регулярний, циклічний характер. Він виділив комплекс соціально–економічних процесів, розвиток яких характеризується довгочасною періодичністю, і припустив наявність внутрішнього взаємозв’язку між ними.

Кондратьєв, розвиваючи ідею А. Маршала про природу економічної рівноваги, запропонував єдиний підхід до пояснення економічних циклів різної тривалості, а також обґрунтував інвестиційну теорію довгих хвиль в економіці.

Заслугою Кондратьєва є те, що він застосував у своїх працях методологічні прийоми економіко–математичного аналізу, які у світовій економічній науці знаходились лише у стадії становлення.

Економічні ідеї В.І. Леніна

Розвиток Леніним теорії марксизму полягав не стільки в позитивній творчості, скільки в доведенні винятковості марксистського економічного вчення, його справедливості щодо всіх етапів розвитку капіталістичного суспільства та щодо всіх країн.

Ленін повністю поділяв марксистське формаційне розуміння розвитку суспільства, в основу якого покладався класовий принцип. В одній із перших своїх статей він пише про зародження капіталістичних відносин у сільському господарстві та розшарування селянства на класи внаслідок розвитку товарного виробництва. Він указує на невідворотність наступу капіталізму і його проникнення в усі сфери економічного життя.

Виходячи з тези про особливості розвитку капіталізму в Росії, аграрній країні, в якій процес переходу від феодального устрою ще не завершився, Ленін намагається визначити перспективи розвитку внутрішнього капіталістичного ринку. Він аналізує етапи переростання натурального господарства в товарне і товарного в капіталістичне. На прикладі сільського господарства досліджує процес відокремлення безпосереднього виробника товару від засобів виробництва, що знаменує собою утвердження капіталістичних відносин. Його характеристики товарного виробництва є достатньо вичерпними.

Розкривши взаємозв’язок внутрішнього ринку і генези капіталізму, Ленін аналізує процес становлення капіталістичних відносин у сільському господарстві Росії, характеризуючи механізм цього становлення.

У згаданих працях Ленін доповнив теорію відтворення Маркса міркуваннями про суть та особливості капіталістичного відтворення і криз за нових історичних умов.

Він суворо дотримувався методологічних принципів, узагальнень та висновків Маркса, доводячи прогресивність капіталізму щодо попередніх форм організації суспільного виробництва, але вказуючи на його експлуататорську суть і об’єктивну природу всіх його антагонізмів.

У межах дослідження суті капіталістичного відтворення Ленін звертається до категорії вартості суспільного продукту, до питання про роль його натуральної форми, категорії національного доходу, до характеристики відносин виробництва і споживання за капіталізму, умов і наслідків розширеного капіталістичного від­творення. Схему реалізації продукту він моделює з урахуванням впливу динамічних факторів на цей процес у часі. Він досліджує, як зростання органічної будови капіталу, що відображає процес розвитку продуктивних сил, впливає на пропорції суспільного відтворення.

Ленін сформулював закон про визначальну роль виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання та вплив першого підрозділу на формування загальної структури суспільного виробництва.

Ленін також досліджує процес формування внутрішнього та зовнішнього ринків, який пов’язує з розвитком суспільного та міжнародного поділу праці. Він уважав, що зовнішній ринок не має нічого спільного з проблемою реалізації, а розвивається відповідно до існуючих традицій міжнародної торгівлі, внутрішніх диспропорцій, а також переростання розширеним виробництвом меж окремої країни. Тобто суперечності відтворення, а не проблеми реалізації, породжують боротьбу за зовнішні ринки.

Значне місце у творах Леніна присвячується доведенню одноти­пності дрібнотоварного та капіталістичного господарства, що було наслідком полеміки з народниками. Ленін, використавши метод Маркса, показав генетичні джерела капіталістичного товарного виробництва.

Для підтвердження своїх висновків він використовує велику кількість статистичних матеріалів, що надає його роботам ілюстративного, вірогідного характеру. У цілому праці Леніна кінця XIX ст. присвячено захисту марксизму та доказу того, що в Росії процес розвитку капіталізму відбувається за марксистською схемою, а тому й революційна теорія марксизму є справедливою і для Росії.

60. Представники суб’єктивно–психологічно­го напрямку на Україні: Орженцький та Білимович

Найбільш відомими представниками суб’єктивно–психологічного напряму в Україні на початку XX ст. були P.M. Орженцький та О.Д. Білимович.

Р. Орженцький свою працю «Корисність і ціна. Політико–економічний нарис» (1895) присвячує популяризації ідей австрійської школи. Він детально викладає теорію цінності Менгера, підтримує критику австрійською школою трудової теорії вартості і особливо теорії вартості К. Маркса. У магістерській дисертації «Учення про цінності у класиків і каноністів» (1896) Р. Орженцький дає історико–філософське обґрунтування психологічного напряму, його загальних методологічних принципів. Він високо оцінює теоретичні розробки представників австрійської школи і під впливом їхніх праць запроваджує в науковий обіг поряд з категорією суб’єктивної цінності такі категорії і поняття, як «об’єктивна суспільна цінність», «споживні» та «продуктивні блага».

Цінність благ Р. Орженцький визначає почуттям. Величина цінності, писав він, визначається «величиною чуттєвого стану», який породжується фактом володіння благом, або його відсутністю.

На еволюції суспільно–економічних поглядів Р. Орженцького позначився вплив соціальної школи в політичній економії. Суб’єктивно–психологічне визначення цінності він доповнює такими поняттями, як історичний характер формування потреб, їхня залежність від обмеженості благ тощо.

Послідовником Київської психологічної школи був також професор Київського університету О. Білимович. Розробляючи і пропагуючи ідеї австрійської школи, він заперечує трудову теорію вартості і відповідні теоретичні концепції К. Маркса. Білимович бачить заслугу австрійської школи саме в тім, що вона виступила проти трудової теорії вартості, завдяки чому всі теоретичні розробки Маркса – положення про двоїстий характер праці, робочу силу як товар, додаткову вартість – як і вся «теорія експлуатації» зависли у повітрі. У О. Білимовича цінність є продуктом «оцінної діяльності суб’єкта». Величину цінності він зв’язує з інтенсивністю потреб і на цій засаді визначає зміст поняття «гранична корисність», зв’язуючи ступінь задоволення потреб з кількістю благ.

О. Білимович виступав прихильником використання математичних методів. У праці «До питання про розцінку господарських благ» (1914 р.) він дав найдокладніше в російській літературі висвітлення всіх позитивних якостей і недоліків застосування математичних методів з позицій психологічної школи. Що ж до перспектив суспільно–економічного розвитку, проблем поліпшення становища трудящих, то О. Білимович зв’язував їх з нагромадженням капіталу і підвищенням продуктивності праці.