Основні ідеї економічного вчення Д. Рікардо

Давид Рікардо (1772–1823) – видатний представник класичної буржуазної політичної економії. Він народився в сім’ї лондонського біржового маклера. Два роки він навчався у торговій школі в Амстердамі. Згодом він займається біржовими операціями самостійно і наживає багатство.

Рікардо не одержав систематичної освіти і самостійно вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Якийсь час він працював викла­дачем математики, двічі обирався шерифом, а з 1819 до 1823 р. був членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами з економічних питань. Його перші економічні праці були присвячені проблемам грошового обігу. В 1817 р. була опублікована його головна праця «Начала політичної економії і оподаткування».

У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Причому він не лише розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії з землевласниками.

Як і Сміт, Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні й вічні. Він розвиває смітівську ідею про особистий інтерес як основну рушійну силу суспільного розвитку в умовах повної свободи дій. Але у нього не всякий егоїстичний інтерес є рівноцінним. На перше місце він ставить інтереси промислової буржуазії і рішуче виступає проти лендлордів.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства, тобто економічного зростання, то Рікардо розглядає розподіл як фактор зростання.

Рікардо був прихильником кількісної теорії грошей, повязуючи зміну їх вартості як товарів з їх кількістю в обігу. Щодо паперових грошей, то він тяжів до досвіду нерозмінного паперовогрошового обігу. Купівельна спроможність паперових грошей визначається їх кількістю. Рікардо не бачив принципової різниці між паперовими грошима і золотом, розглядаючи золото як знак вартості. Він вбачав у грошах тільки засіб обігу і не враховував усієї складності і багатогранності їх функцій.

Аналіз порівняльної переваги свідчить про те, що коли починається торгівля і кожна країна зосереджує зусилля у своїй сфері порівняльної переваги, то всі мають вигоду. Робітники різних країн можуть отримати більшу кількість споживчих товарів за ту саму кількість праці, коли країни спеціалізуються у своїх сферах порівняльної переваги і обмінюють власну продукцію на товари, для виробництва яких у них не зовсім сприятливі умови. Коли кордони відкриті для міжнародної торгівлі, національний доход кожної торгуючої країни зростає.

1 8. Закон Сея як класична модель розвитку макроекономіки

Основу класичної макроекономічної моделі складає твердження, що всяка пропозиція створює рівний собі попит. Обґрунтування цього закону дав Жан Батіст Сей – французький економіст кінця XVIII – початку XIX ст. Логіку його міркувань можна представити таким чином. Всякий виробник готовий придбати товарів рівно на стільки грошових одиниць, на скільки він у змозі продати своєї продукції. Тому для нього попит і пропозиція тотожні. Але якщо це твердження справедливе по відношенню до кожної людини, то воно справедливе і по відношенню до суспільства, що утворюється спільністю цих людей. Навіть якщо в одному з секторів економіки пропозицію перевищить попит, то напевно знайдеться інший сектор, де спостерігатиметься компенсуюче перевищення попиту над пропозицією. Таким чином, зберігатиметься загальна рівновага. Іншими словами, якщо позначити через У – сукупний доход, а через Е – сукупні витрати, то загальна рівновага припускає тотожність.

.

Проте таке обгрунтування будується на двох припущеннях: а) весь доход використовується на споживання; б) витрачаються тільки власні засоби. Насправді частина доходу зберігається, а джерелом засобів, що витрачаються, окрім власних доходів, досить часто виступають ще і кредити.

Тоді сукупний доход можна представити у вигляді складового з двох частин, призначених для споживання (С) і заощадження (S):

.

Сукупні витрати складаються із споживчих витрат (С) і витрат на інвестиції (І):

Таким чином, нескладно відмітити, що загальна рівновага досягатиметься в тих випадках, коли частина доходу, що зберігається, дорівнюватиме інвестиційним витратам:

Завдання ускладнюється тим, що найчастіше спостерігається неспівпадання в діях осіб, що зберігають частину доходу, і осіб, що здійснюють інвестиції. У своїй господарській діяльності вони керуються різними інтересами і мотивами. Проте, на думку економістів класичного напряму, в конкурентному середовищі ринку існує механізм, що автоматично забезпечує рівність заощаджень й інвестицій.