Кейнсіанська та монетаристська концепції грошової політики

Головна мета грошової політики, за кейнсіанським уявленням, – це зміна пропозиції грошей з метою впливу на ставку процента. Зробити це можна різними шляхами: зміною норми банківських резервів та залікової ставки процента або через операцію на відкритому ринку (купівлю–продаж облігацій державного боргу).

Наслідком змін у грошовій пропозиції стають зміни макроекономічних показників: випуску, зайнятості, цін. Зменшення ставки процента спричиняє збільшення інвестицій і це може сприяти забезпеченню випуску на рівні повної зайнятості.

Прихильники кейнсіанського підходу, як уже зазначалось, розглядають грошову політику як другорядну порівняно з фіскальною. Вони тлумачать причини недосконалості грошової (монетарної) політики тим, що існують певні обмеження впливу грошової пропозиції на ставку процента – нарівень інвестицій.

Обмеження впливу грошової пропозиції на ставку процента пояснюють явищем, що дістало назву «пастка ліквідності».

 

O^' D^'

Z

E_D

C^'

D

 

C

 

I I^'

45^o

0 Y_Z Y

 

Поясненя до графіка «пастка ліквідності»:

1. На графіку показано, що крива попиту на гроші має два відрізки: «нормальний» DE, на якому ставка процента виявляє залежність від попиту, і «особливий» ED, на якому рівень процента не залежить від попиту.

2. На другому відрізку, як би не змінювалась пропозиція грошей, ставка процента лишається незмінною.

«Пастка ліквідності» виникає тоді, коли ставка процента, досягнувши критично–мінімального рівня, надалі перестає знижуватись. І зміна пропозиції грошей тоді вже не має на неї жодного впливу. Це трапляється тому, що люди виявляють бажання тримати всі додаткові гроші у готівці, не звертаючи уваги на рівень процента. Коли ставка проценту занадто мала, альтернативна вартість утримання грошей на руках низька, і власники тримають гроші, очікуючи збільшення процента. Подальше зростання грошової пропозиції поглинається ринком без зменшення ставки процента. Отже, грошова пропозиція лише до певної межі може впливати на ставку процента.

Характеристика монетаристської моделі.

Монетаристські висновки щодо грошової політики ґрунтуються на відомому вже нам рівнянні З рівняння випливає, що коли грошова пропозиція М зростає, то ціни Р чи випуск Y повинні також зростати, або ж швидкість обертання грошей V має зменшуватись.

Монетаристи виходять з того, що при збільшенні М існує невелика імовірність зростання V. Адже, за їхньою аргументацією, швидкість обертання грошей V залежить передусім від звичок людей у користуванні грошима та структури грошового ринку (використовуваних грошових засобів). Якщо це так, то при збільшенні М мають зростати саме сукупні витрати .

У поглядах монетаристів на динаміку Y існують певні розбіжності. Якщо частина прихильників цієї теорії виходить із можливості зміни Y під впливом М, то інші, навпаки, вважають, що не лише V, а й Y є стабільним. Якщо це так, то із монетаристської формули випливає, що зростання М втілюється лише у збільшенні загального рівня цін Р, тобто існує безпосередній зв’язок між кількістю грошей та інфляцією.

3 4. Неокейнсіанська теорія циклу А. Хансена та модель Хінкса–Хансена

Неокейнсіанську інвестиційну теорію циклу детально викладено у праці Е.Хансена «Економічні цикли та національний доход». Ця теорія виявилася одним із перших плодів післявоєнної еволюції кейнсіанства. Вона ввібрала в себе основні положення теорії Кейнса, доповнила їх деякими новими положеннями, головним з яких є механізм акселератора. Рушійною силою, першопричиною виробництва, за Хансеном, є технічний прогрес, який потребує нових капіталовкладень, тобто автономних інвестицій, є розгортання мультиплікаційно–акселераційного процесу. Це означає, що інвестиції породжують доходи, сума яких тим вища, чим більша «схильність до споживання». Зростання доходів веде до похідних інвестицій, які ще збільшують національний дохід. У такий спосіб розгортається кумулятивне, самопідтримувальне піднесення, початковий поштовх якому дали автономні інвестиції.

На думку Хансена, технічний прогрес не тільки породжує автономні інвестиції, а й визначає рівень капітального коефіцієнта, акселератора. Тому інтенсивність та тривалість процесу зростання визначаються виключно характером технічного прогресу.

Процес зростання, що породжується зовнішніми факторами, зокрема технічним прогресом та кумулятивним процесом, може, на думку Хансена, виявитися достатнім або, навпаки, недостатнім для того, щоб використати наявні ресурси зростання зайнятості. Останнє залежить, у свою чергу, від величини автономних інвестиційних можливостей і граничної схильності до споживання, що визначає величину мультиплікатора, а також від коефіцієнта акселерації, який не є раз і назавжди заданим і змінюється разом зі змінами в техніці.

Хансен називає причини, що можуть припинити процес зростання і призвести до початку падіння. Перша група причин пов’язана з поступовим вичерпанням автономних інвестицій: зниження очікуваної норми прибутку в міру зростання інвестицій, підвищення цін капітальних товарів і позичкового процента. Друга група зв’язана з послабленням уже описаного «надкумулятивного процесу», що породжується дією мультиплікатора та акселератора.

Модель Хікса–Хансена відкриває великі можливості для дослідження взаємодії ринку товарів та грошей. Зокрема, можна довідатися, наскільки стійкою є рівновага, чи вона зберігається, як на ній відбиваються ті чи інші варіанти державного регулювання, інфляції і т.ін.

Так, наприклад, якщо в період рівноваги ринкової системи відбулося поліпшення інвестиційного клімату, що можливе у добу масового використання передових технологій, у результаті цілеспрямованих дій держави та з інших причин, то підприємці оптимістично оцінюючи перспективи виробництва і орієнтуючись на існуючу норму процента, збільшать капіталовкладення, використовуючи з цією метою наявні заощадження.

Зростання інвестицій приведе до розширення виробництва, що, у свою чергу, збільшуватиме обсяг сукупного доходу. Ці зміни зачіпають грошовий ринок, але оскільки пропозиція грошей залишається незмінною, а частина доходу перетворюється на додатковий попит на гроші, то ринок реагуватиме підвищенням норми процента. Тепер знову запрацює механізм ринку товарів: підвищення норми процента і зниження під її тиском очікуваної норми прибутку зменшить інвестиційний попит. Відбудеться гальмування зростання інвестицій, виробництва і сукупного доходу, у ринковій системі встановиться нова рівновага.

Розуміння цих процесів має велике значення для з’ясування суті й динаміки ринкової системи. Виявляється, що, сприймаючи імпульси ззовні, ринкова економіка здатна пересуватися з одного рівноважного стану в інший. Дуже суттєво, що рушійний імпульс негайно дає сплеск господарської активності, а потім взаємодія ринків товарів і грошей гасить її та стабілізує стан.