Економіко–юридичні концепції Дж. Коммонса

Систему його поглядів викладено в таких пра­цях, як «Розподіл багатства» (1893), «Правові основи капіталізму» (1924), «Інституціональна економіка, її місце в політичній економії» (1934), «Економічна теорія колективних дій» (1950).

Коммонс формулює «юридично–мінову концепцію» суспільного розвитку. Її суть полягає в тім, що в основу розвитку покладено мінові відносини, зображені як юридичні. Вихідною економічною категорією він оголошує юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути суспільства: сім’я, тредюніони, акціонерні компанії і навіть держава. Відносини між капіталістом і робітником теж є угодою рівноправних членів суспільства.

Сама угода, яка становить основний елемент кожного економіч­ного інституту, включає в себе три моменти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це має означати, що всі суспільні конфлікти, усі суперечності можна розв’язати. Запорукою цьому буде юридичне регулювання правил «угоди». Коммонс допускає не лише мирне врегулювання конфлікту, а й примусове.

Конфлікт може і мусить розв’язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами розумної цінності. У концепції Коммонса категорія «розумної цінності» посідає важливе місце. Він навіть заявляє, що політична економія – це наука про процеси, які ведуть до встановлення «розумної цінності».

Коммонс критикує класиків і неокласиків за їх визначення вартості і зазначає, що воно могло бути придатним колись. З розвитком «банкірського капіталізму» поняття вартості випливає з угоди про виконання в майбутньому певного контракту. Така теорія виводить вартість із переговорів, її остаточне встановлення завершується в судах. На думку Коммонса, юридичний підхід до визначення вартості є прагматичнішим. Він не заперечує необхідності врахування і витрат виробництва. Проте самі ці витрати він розглядає із суб’єктивно–психологічних позицій як притаманну людині внутрішню психологічну протидію стимулам до дій (протидія ризику, передачі власності в наймання на невигідних умовах тощо). Саме в результаті такої протидії і виникає «розумна вартість». Таким чином, «розумна вартість» у Коммонса є не тільки результатом випадкового втручання судових органів у вирішення конфліктів між окремими підприємцями, а загальним принципом регулювання ними економічного життя, тобто «торжеством колективного розуму» над індивідуальним.

Визначаючи економічні критерії як юридичні відносини з приводу цих категорій, Коммонс і власність трактує не як економічну категорію, а як юридичний «титул власності». У нього власність поділяється на три категорії: речову, неречову (борги і боргові зо­бов’язання) і невідчутну (цінні папери).

Відтак у Коммонса капіталістична економіка набирає якогось нереального, містичного характеру. З аналізу випадає не лише виробництво, а й ринок, обмін. Усе це підмінюється лише «очікуванням майбутніх сприятливих угод».

«Інституціональна економіка» в Коммонса – це економіка «регульованого капіталізму», «адміністративного капіталізму», або, як він інколи висловлювався, «розумного капіталізму». Ці характеристики зв’язані з визначенням ролі держави в капіталістичному суспільстві. Держава має забезпечити управління розвитком капіталістичної економіки, регулювати конфлікти не лише між окремими капіталістами, а й між капіталістами і робітниками.

Коммонс визнавав неминучість конфліктів у сфері трудових відносин. Марксистському вченню про класову боротьбу він протиставив теорію «соціального конфлікту». Соціальні конфлікти не мають антагоністичного характеру. Уся проблема полягає лише в тім, щоб опрацювати задовільні правила регламентації. Велику роль у цій справі він відводив профспілкам, які мають забезпечувати «загальні інтереси», а не підривати капіталістичну систему.

45. Теорія «життевого циклу» Модельяні

Обидва автори протиставляють фактичний рівень доходу тому, який, виходячи з деяких раціональних міркувань, очікується отримати. У теорії життєвого циклу інформованість, а значить і ступінь раціональності в діях суб’єкта передбачається найбільшим. В основі теорії Модільяні лежить модель людини, яка, виходячи з очікуваної тривалості свого життя і очікуваних доходів, розраховує рівень споживання, що гарантує їй максимальну корисність на все життя, що залишилося.

Корисність розуміється тут як функція від сукупного сьогодення і майбутнього споживання, а ресурсами, які споживач використовує для вирішення оптимізаційного завдання, є сума його багатства, поточного доходу і дисконтованих майбутніх доходів. Ці три останні змінні в агрегованому вигляді і є незалежними змінними в рівнянні споживчої функції. Логіка економетричного дослідження, що має справу з реально спостережуваними статистичними даними, вимагає заземлити концепцію очікуваних майбутніх доходів. Для цього вводяться радикальні спрощення. По–перше, передбачається, що споживач завжди бажає, щоб протягом всього життя, що залишилося, він отримував дохід рівними річними порціями. Тому досить знайти цю середньорічну величину, і завдання буде вирішено. Що ж до середньорічного очікуваного доходу, то його Ф. Модільяни визначає як функцію від середнього поточного доходу на душу працюючого населення. Таким чином, у функції залишається лише поточний дохід і багатство, а оптимізаційні гіпотези розчиняються на дальніх підступах до остаточної специфікації регресійного рівняння.

46. Модель Манделла–Флемінга (рівновага товарного, грошового і зовнішнього ринків)

У сучасних умовах економіка кожної окремої країни є частиною єдиної світової економіки. Модель Манделла–Флемінга дає можливість пояснити поняття економічної рівноваги саме у такій відкритій економіці.

Модель Манделла–Флемінга була розроблена на початку 60–х років. Вона використовує і розвиває відому вже нам модель IS–LM. Цей розвиток полягає в тому, що до моделі включено нові змінні: чистий експорт, світову ставку процента та курс національної валюти. Модель розрахована на малу відкриту економіку. Під цим визначенням розуміють не стільки розміри економіки, скільки її здатність визначати світову процентну ставку. «Мала» економіка, на відміну від «великої», відчуваючи на собі вплив світової процентної ставки, не здатна суттєво впливати на неї, тобто її визначати. Саме цим модель Манделла–Флемінга цікава для українського споживача.

У результаті розширення кола змінних, введених до моделі IS –LM, остання набуває вигляду:

, де NX – чистий експорт;

.

.

,

де q – курс національної валюти,

n – еластичність реального обмінного курсу,

– гранична схильність до імпорту.

.

Власне модель Манделла–Флемінга складається з трьох рівнянь. Два з них є рівняннями кривих IS i LM з тими доповненнями, що пов’язані з уведенням нових змінних NX та q. Третє рівняння відображає зв’язок між ставкою процента всередині країни та на світовому ринку.

Даними рівняннями є:

Рівняння описує ринок товарів, що, крім звичних вже для нас C, I, G залежить від NX – чистого експорту. З рівняння випливає, що величина сукупних витрат, а отже і сукупного попиту та споживання, обернено залежна від величини реального курсу q: чим він вищий, тим Y менший. Фактично ми отримали видозмінене рівняння IS.