Правила тлумачення договорів

Стосовно тлумачення договору сформульовано декілька легальних правил тлумачення.

При тлумаченні умов договору судом береться до уваги буквальне значення містяться в ньому слів і виразів.

Буквальне значення у разі його неясності встановлюється шляхом співставлення з іншими умовами договору та змістом договору в цілому.

Якщо перші два правила не дозволяють визначити зміст договору, повинна бути з'ясована дійсна загальна воля сторін з урахуванням мети договору.

При цьому беруться до уваги всі відповідні обставини, включаючи попередні договору переговори і листування, практику, усталену у взаємних відносинах сторін, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін.

Перше правило фактично відсилає інтерпретатора до мовного способу тлумачення, друге - до систематичного, вимагає розгляду неясного умови як частини цілого договору у зв'язку і при зіставленні з іншими умовами.

Третє правило відсилає до використання правил функціонального тлумачення - встановлення волі сторін з урахуванням мети, тобто функції договору.

Четверте правило апелює до історичного способу тлумачення (опора на те, що передувало договором: переговори, колишня практика відносини сторін). Відсилання до подальшого поведінки сторін - відсилання вже до умов фактичного функціонування договору, до функціонального способу тлумачення.

Таким чином, на наш погляд, способи, правила тлумачення договорів ті ж самі, що і способи тлумачення нормативних актів, але з певними модифікаціями і деякими особливостями, зумовленими особливостями самого об'єкта тлумачення. Інакше кажучи, при тлумаченні договору використовуються прийоми мовного, логічного, систематичного, історичного та функціонального способів тлумачення.

Наведемо деякі специфічні правила тлумачення договорів.

1. Словам і виразам договору слід надавати те значення, яке визначено самими сторонами.

Визначення значення слів і виразів сторонами може бути зроблено безпосередньо в самому договорі, додатку до договору або особливому угоді. Очевидно, що перший варіант відноситься до укладення (складання) договору, а два других можуть бути визначені і після укладення договору.

Як приклад можна назвати Мирова угода (проект) між комерційним банком "СБС АГРО" та Об'єднанням його кредиторів. Воно має спеціальний розділ, озаглавлений "Основні поняття, що використовуються в цій угоді", в якому містяться визначення 17 різних понять, у тому числі таких, як "облігації", "цінні папери", "вексель", "сумнівні угоди" та ін Визначення цих понять дано стосовно тільки до даної угоди і, як правило, ці визначення більш вузького обсягу, ніж аналогічні поняття, якими оперує закон і звичайна практика. Стосовно до даної угоди визначення, в ньому містяться, мають перевагу перед усіма іншими, в тому числі і перед вираженими в законі, якщо не суперечать останньому.

2. Якщо сторони в тексті договору чи іншому документі не визначили значення слів і виразів, то їм надається те значення, яке міститься в легальних дефініціях або іншим способом визначено законом.

У даному випадку мова йде фактично про розуміння виразів договору в контексті не тільки його самого, але в контексті законодавства, що регулює дані відносини. Можна сказати, що використовується прийом систематичного способу тлумачення, при якому договір включається у систему норм права певної інституту, галузі.

3. Якщо в договорі зустрічаються терміни і вирази спеціальної сфери діяльності і знань (технічні, медичні тощо), то вони повинні розумітися в тому сенсі, в якому вони використовуються у відповідній сфері діяльності.

4. Якщо зміст і значення слів і виразів не визначено способами, зазначеними в п. 1-3, їм слід надавати те значення, яке склалося в юридичній науці і практиці.

5. Якщо зміст і значення слів і виразів договору не визначено відповідно до п. 1-4, їм слід надавати те значення, яке вони мають у відповідному літературній мові.

6. Слова і вирази договору слід тлумачити в контексті договору.

У сумнівних випадках віддавати перевагу тому розумінню, яке найбільш відповідає змісту договору.

7. Ідентичним словами в різних пунктах договору не можна надавати різне значення без достатніх підстав; неприпустимо таке тлумачення договору, при якому окремі слова і вирази вважалися б зайвими.

Це правило випливає з презумпції, що сторони ретельно і виважено підходять до складання договору, наділяючи кожну фразу певним змістом, істотним для дії договору. Очевидно, що така презумпція може бути спростована і деякі слова і фрази можуть бути визнані непотрібними, зайвими для договору. Однак такий висновок повинен бути обгрунтований за допомогою вагомих аргументів.

8. Кожен пункт договору слід тлумачити у взаємозв'язку з іншими положеннями договору.

9. Тлумачення одного пункту договору не повинно суперечити змістом інших пунктів договору.

10. У разі суперечливих, сумнівних істолковательние висновків слід віддавати перевагу тому змісту, який більше відповідає всьому змісту і цілям договору.

11. Мета договору встановлюється на основі аналізу сукупності всіх умов договору. Якщо зазначеним шляхом сумніви, невизначеність у розумінні мети не подолані, слід звернутися до обставин, які передували і супроводжували укладення договору.

Перш за все повинні бути проаналізовані документи, якими обмінювалися сторони з метою укладення договору. При цьому необхідно відмежовувати документи у вигляді простих повідомлень, заяв, повідомлень і т.п. від документів, які містять конкретні пропозиції про укладення договору із зазначенням його істотних умов (оферта), і документів, що виходять від іншої сторони, містять згоду укласти договір на запропонованих умовах або зустрічні пропозиції. Останні, звичайно, можуть стати більш вагомим аргументом на користь того чи іншого розуміння умов договору.

При неясності пунктів договору слід проаналізувати і практику, усталену між сторонами до укладення інтерпретованого договору.

Очевидно, що мова йде про практику не будь-яких відносин, а тільки аналогічних відносин, що випливають з інтерпретованого договору. Між сторонами можуть бути й інші відносини, що випливають з договорів іншого роду. Практика відносин, що випливають з договорів одного типу повинна враховуватися при тлумаченні з обережністю і стосуватися тільки загальних, аналогічних моментів. Тому що деякі моменти практики того чи іншого суб'єкта можуть характеризувати договірні відносини різного типу.

Так, по спору між словацькою та російською організаціями Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті РФ (МКАС), обгрунтовуючи дійсність договору, підписаного одноосібно головою правління словацького акціонерного товариства, в якості аргументу використовував сформовану в даному акціонерному товаристві практику підписання договорів одноосібно головою, хоча за статутом повинні бути підписи двох членів правління. В іншому випадку МКАС, спираючись на нормативний акт і ту ж практику підписання договорів між сторонами (підпис уповноваженої особи, завірена печаткою), визнав додаткову угоду недійсним (підпис не завірена печаткою).

Апелювання до попередньої практиці відносин буває, звичайно, між сторонами, що підтримують тривалі зв'язки. Це має місце, як правило, між комерційними підприємствами та організаціями. Їхні стосунки опосередковуються різної документацією (квитанції по здачі та приймання товарів, заявки, розрахункові документи і т.д.). Аналіз попередньої практики, отже, буде зводитися переважно до аналізу відповідної документації.

Апеляція до попередньої практиці не може служити єдиним аргументом на користь того чи іншого розуміння умов договору, бо новий договір якраз і може бути спрямований на зміну цієї практики.

12. Якщо при використанні вищевказаних правил ясність в розумінні умов договору не досягнуто, то слід звернутися до практики, що виникла після укладення договору (до подальшого поведінки сторін, за висловом статті).

Очевидно, що і тут мова йде не про будь-якому наступному поведінці сторін, а про поведінку, витікає з договору, так чи інакше пов'язаних з договором, спрямованим на його виконання. Однак і дані про подальшій поведінці не повинні бути єдиним вирішальним аргументом на користь того чи іншого розуміння умов договору. Сторона, яка здійснює дії, спрямовані на виконання договору, може бути і не згодна з трактуванням договору супротивної сторони, а вчиняє дії з реалізації договору, може бути, в силу того, щоб не допустити великих збитків, сподіваючись у майбутньому вирішити спірні моменти трактування договору.

Прикладом апеляції до подальших дій є наведена вище справа по спору між російською та словацькою організаціями. В обгрунтування дійсності договору суд послався на наступні дії сторін: позивач виконав свої зобов'язання за оспорюваним договором, а відповідач, отримав сировину від позивача, не заперечуючи проти його приймання через недійсності договору, переробивши сировину, відвантажив партію переробленої сировини.

Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації досить часто, спираючись на наступні дії сторін у договорі, вирішує питання про підсудність при неясності арбітражного застереження. Такі подальші дії, як подача позовної заяви до МКАС і відгук на позов відповідача, зазвичай розглядаються як згоду сторони стосовно компетенції МКАС розглядати їх спор.

13. Правило «слова договору слід тлумачити більш строго по відношенню до сторони, яка запропонувала договір».

Це слова з давньоримського правила тлумачення договорів: слова договору слід тлумачити більш строго по відношенню до сторони, яка запропонувала договір (спірне умова). Як підкреслює В. Ансон, воно має використовуватися тільки у випадках двозначності, коли інші правила тлумачення не привели до бажаних результатів, коли залишаються два варіанти розуміння того чи іншого умови. У цьому випадку відкидається той з варіантів тлумачення, який веде до користі, вигоді (наприклад, до звільнення від відповідальності) сторони, яка запропонувала, склала договір, сформулювала умови.

Всі умови, безпосередньо виражені в договорі, не тільки повинні бути правильно витлумачені, але розглянуті, оцінені з точки зору закону.

Перш за все вони повинні бути оцінені з позиції повноти істотних умов певного типу договорів. Відсутність одного з них у договорі дає підставу вважати договір неукладеним.

Підставою оцінки договору з позиції повноти його умов є нормативні акти, що регулюють даний тип договору, загальні норми про договори, а також заява однієї із сторін щодо певних умов, які на думку цієї сторони повинні бути узгоджені.

Кожне окреме умова (пункт договору) також має бути піддано оцінці з точки зору його відповідності закону й іншим нормативним актам. На основі оцінки окремі умови договору можуть бути визнані недійсними або нікчемними з самого початку укладення договору і тому як би неіснуючими, підлягають виключенню зі змісту договору.

Так, іноді в договорі банківського вкладу, укладеному з громадянином, включається пункт, що передбачає право банку зменшувати розмір процентів в односторонньому порядку без згоди громадянина. Така умова договору є нікчемною, юридично не існуючою. В

У разі визнання умови недійсною, воно виключається з змісту договору, і договір оцінюється як не має у своєму складі даної умови. Якщо воно носить істотний характер, то і договір у цілому визнається недійсним. У таких випадках виникає питання про подільність умов договору на законні і протизаконні. І тут слід вирішити питання про можливість примусового виконання законної частини договору або про визнання всього договору недійсним.

Припускаються умови договору фактично збігаються з такою їх різновидом, як звичайні умови. Вони припускаються, тому що прямо в документах (або одному документі) договору не виражені, що не записані. Звичайні - бо зазвичай притаманні тому чи іншому типу договору і містяться в інших джерелах, а саме в регулюючих даний тип договору нормативних актах і звичаях торгового, комерційного обороту чи іншій сфері людської діяльності, професії і т.д.

У ході тлумачення договору припускаються умови, які подумки включаються у зміст договору. Їх тлумачення в такому випадку є не що інше, як тлумачення самих норм права, які передбачають такі умови. Ці умови-припущення за своїм змістом можуть стосуватися найрізноманітніших аспектів договору, крім істотних умов, угода по яких обов'язково має бути досягнуто і у відповідній формі виражено.

Умовами-припущеннями фактично поповнюються прогалини в договорі. Те, що не погоджено, не врегульоване у своїх відносинах самими сторонами, виявляється врегульованим з урахуванням припущених умов.

В одних випадках сторони можуть свідомо не включати в договір ті чи інші умови, погоджуючись з варіантом, передбаченим диспозитивними нормами. В інших випадках, передбачених імперативними нормами, ці умови для сторін виявляються як би примусовими (або за іншим варіантом: погоджуючись на укладення договору, сторони погоджуються і з тими умовами, які передбачені імперативними нормами).

Прогалини в договорі поповнюються не тільки за допомогою включення в їх зміст умов, передбачених диспозитивними і імперативними нормами, а й іншими способами. У разі, якщо відносини прямо не врегульовані законодавством або угодою сторін і відсутня застосовний до них звичай ділового обороту, до таких відносин, якщо це не суперечить їх суті, застосовується цивільне законодавство, що регулює подібні відносини (аналогія закону).

При неможливості використання аналогії закону права та обов'язки визначаються виходячи із загальних засад цивільного законодавства (аналогія права) та вимог сумлінності, розумності та справедливості.

Таким чином, поряд з прямо вираженими умовами договору, складовими зміст письмово зафіксованих пунктів договору, у зміст договору включаються:

1) умови, прямо передбачені імперативними і диспозитивними нормами;

2) умови, передбачені звичаями ділового обороту;

3) за відсутності обставин, зазначених у п. 1 і 2, умови, передбачені нормами, регулюючими подібні відносини;

4) за відсутності обставин, зазначених у п. 1,2 і 3, умови, передбачені загальними началами і сенсом цивільного законодавства, або, інакше, принципами цивільного права і вимогами добросовісності, розумності та справедливості.

Законодавець загальні початку і сенс законодавства ставить фактично на один рівень з вимогами добросовісності, розумності та справедливості.

Відсилання до добросовісності, розумності та справедливості є фактично відсилання до моральних цінностей і нормам, а також і до звичайного здоровому глузду. Апелювання до розумності зустрічається і в інших випадках.

Якщо зобов'язання не передбачає термін його виконання і не містить умов, що дозволяють визначити цей термін, воно повинно бути виконане в розумний термін після виникнення зобов'язання.

Таким чином, уявлення про розумності, добросовісності та справедливості виступають як джерело, що заповнює прогалини в договорі.

Стосовно до двостороннім оплатним договірним відносинам справедливість повинна базуватися на принципі еквівалентності, зустрічного задоволення за правилами: даю, щоб ти дав; даю, щоб ти зробив; роблю, щоб ти дав;роблю, щоб ти зробив.

Вимоги сумлінності - це вимоги вибору морального, доброго поведінки серед інших варіантів поведінки на основі власної внутрішньої оцінки ситуації, самоконтролю, внутрішнього, без зовнішнього впливу імпульсу. Коротше, в даному випадку закон шляхом формулювання у вигляді вимог сумлінності відсилає нас до норм моралі.

Вимоги розумності ще більш загальні, ніж вимоги сумлінності, це вимоги насамперед здорового глузду, засновані на досвіді повсякденного буття, вимоги вирішувати ті чи інші питання на основі знань, "зі знанням справи" у певній сфері людської діяльності, з певною обачністю, з урахуванням вимог соціальних норм, досвіду попередніх поколінь.

Відсутні умови договору

У ході тлумачення договору найчастіше важливо встановити і усвідомити не тільки те, що є у змісті, тексті договору, але і з певністю встановити ті умови, яких там немає. Звичайно, встановлення умов, відсутніх у конкретному договорі, випливає з потреб рішення конкретної справи, з суперечки сторін, в якому одна з них в обгрунтування своїх вимог або заперечень може апелювати до умов, які договором прямо не передбачені і не фігурують серед припущених, звичайних умов.

У числі відсутніх можуть бути умови, передбачені диспозитивними нормами, імперативними нормами і звичаями. У першому випадку відсутнє в договорі умову заповнюється диспозитивноюнормою, у другому випадку - відповідно імперативною нормою, звичаями. У третьому випадку мова йде про відсутність такої умови, яке не передбачено прямо законом і може бути встановлено тільки угодою сторін (випадкове умова).

Якщо в ході тлумачення встановлено відсутність умови, відповідно до закону є істотним, то це дає підставу для визнання договору недійсним.

У спорах, пов'язаних із зовнішньоторговельними угодами, важливе значення має вирішення питання про застосовне до даної справи права і про компетенції відповідного суду розглядати цю справу. У таких випадках необхідно встановити наявність або відсутність відповідних вказівок у договорі. Встановивши відсутність вказівок договору про застосовне до договору праві або арбітражного застереження, суд самостійно вирішує зазначені питання відповідно до норм міжнародного приватного права.