Договір як підстава юридичної кваліфікації

Вище зазначено, що договір як юридичний факт є об'єктом юридичної кваліфікації (оцінки). При юридичної кваліфікації договору оцінці на підставі норм права піддається кожен елемент договору, кожна умова. На основі оцінки окремих складових дається загальна, генеральна оцінка (кваліфікація) договору в цілому.

Договір, який є способом індивідуального регулювання суспільних відносин, вчиняється, полягає для того, щоб його суб'єкти, сторони в майбутньому здійснювали певні дії, що відповідають умовам договору. Договір - це певною мірою сукупність правил взаємного поводження сторін. Ці правила, встановлені сторонами для свого власного взаємного поведінки, скоєного в інтересах самих сторін, не тільки регулюють поведінку сторін, але і є підставою оцінки їх поведінки.

Точніше, мабуть, слід зазначити, що й саме регулювання взаємного поведінки сторін здійснюється за допомогою оцінки.

Кожне своє майбутнє поведінка суб'єкт договору неминуче оцінює з точки зору відповідності його умовам договору. Кожна зі сторін оцінює не тільки свою власну поведінку, а й поведінка контрагента з тих же позицій дотримання умов договору. Така оцінка неминуча для реального здійснення договору, щоб вчасно впливати на відхиляється від договору поведінку контрагента.

У ході виконання договору суб'єктами оцінки поведінки виступають самі учасники договору. Має місце, як зазначено вище, і самооцінка, тобто оцінка своєї власної поведінки, а підставою оцінки є договір.

У разі спору, конфлікту сторін, пов'язаного з реалізацією договору, суб'єктом оцінки (юридичної кваліфікації) виступає суд (третейський, арбітражний і т.п.), а підставою оцінки залишається договір.

Об'єктом оцінки є дії, поведінка сторін у договорі. Процес оцінки зводиться до співставлення реальної поведінки суб'єктів договору з належним або можливим поведінкою сторін, зафіксованих у договорі. При такому зіставленні реальної поведінки сторін договору з поведінкою, передбаченим договором, встановлюється відповідність або невідповідність ознак реальної поведінки з ознаками поведінки, встановленого договором.

У результаті і існує два основних види юридичної кваліфікації поведінки (дій, діяльності) сторін: позитивна і негативна.

У першому випадку в судженні про кваліфікацію затверджується про відповідність поведінки боку правилам (умов) договору, про виконання стороною своїх зобов'язань за договором або про використання своїх договірних прав.

У другому випадку, навпаки, в судженні про юридичної кваліфікації фіксується факт невідповідності поведінки боку правилам договору, стверджується, що сторона не виконала зобов'язань за договором, діяла в суперечності договором, на шкоду інтересам іншої сторони.

Зазначимо, що договір є додатковою підставою юридичної кваліфікації. Остаточна юридична кваліфікація дається на основі тієї норми права, яка кладеться в основу рішення. Отже, оцінка поведінки сторін на основі договору - це перший етап юридичної кваліфікації. На другому етапі в якості підстави виступає вже норма права.

Візьмемо як приклад рішення МКАС від 16 вересня 1996 у справі № 74/1995. У рішенні сказано: (. Позитивна юридична оцінка дій на основі договору - О.Ч.). "На підставі контракту позивач здійснив поставку товарів на умовах СІФ в порт призначення Згідно з додатком № 1 до контракту покупець (відповідач) повинен був сплатити поставлений товар Відповідач не оплатив поставлений товар, тим самим порушив умови контракту. (негативна оцінка дій покупця на підставі контракту -. О.Ч.), а також ст 59 Віденської конвенції 1980 року "..

Таким чином, на першому етапі дії сторін кваліфіковані (оцінені) на підставі контракту (договору), а на другому - на підставі норми Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980), яка і була покладена в основу рішення у справі.

При використанні колізійних норм міжнародного приватного права до процесу кваліфікації приєднується оцінка з точки зору зазначених норм. У цьому випадку юридична кваліфікація складається з трьох етапів.

На першому етапі спірні відносини для вибору застосовуваного права оцінюються на основі понять, що використовуються в першій частині колізійної норми, її обсязі. Такими поняттями, наприклад,: позовна давність, правоздатність та дієздатність, право власності на майно, право власності на транспортні засоби, форма угоди, окремі види договорів, зобов'язання з заподіяння шкоди, відносини з спадкоємства та ін

Фактичні обставини в ході кваліфікації оцінюються як відносяться до явищ, мислимим за допомогою зазначених понять. Така кваліфікація необхідна для вибору відповідної колізійної норми. Вона є, отже, необхідною передумовою вирішення колізійного питання, в літературних джерелах з міжнародного приватного права зазвичай називається первинної кваліфікацією.

На другому етапі фактичні обставини, в нашому випадку договір, кваліфікуються на основі норм застосовного права, тобто того, до якого відсилає колізійна норма. У міжнародне право така кваліфікація зазвичай називається вторинною. Залежно від обставин справи одночасно або слідом за вторинної кваліфікацією оцінюються, кваліфікуються на підставі договору і норм застосовуваного права дії сторін у договорі, - це третій етап.

Проаналізуємо з цих позицій справу № 347/1995, розглянуту МКАС 15 квітня 1996 Суперечка виникла з договору, згідно з яким російська організація (позивач) передала словацькій організації (відповідач) сировину для переробки, а відповідач зобов'язався передати перероблений продукт позивачеві.Позивачем зобов'язання були виконані, а відповідач передав лише незначну частину переробленого продукту.

Опускаючи інші деталі розгляду спору, зупинимося лише на питаннях кваліфікації. Насамперед суд кваліфікував зазначений договір як договір підряду (первинна кваліфікація). На цій підставі він звернувся до ст. 166 ОГЗ СРСР п. 5. На основі п. 5 названої статті юридична кваліфікація була уточнена: зазначений договір був кваліфікований як договір, до якого застосовується право країни, де має основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання, має вирішальне значення для змісту такого договору. Таким правом на підставі зазначеної статті з урахуванням змісту договору було визначено право Словаччини.У рішенні по справі на підставі договору була дана оцінка (юридична кваліфікація) і діям сторін.

Ця оцінка знайшла вираження у словах "позивач повністю виконав свої зобов'язання за оспорюваним договором" і "відповідач не виконав своїх зобов'язань з переробки поступив до нього сировини у відповідності з договором". Далі дії відповідача були кваліфіковані за ст. 54 і 373 ЦК Словаччини.На підставі зазначених статей і було винесено рішення на користь позивача.

У тих випадках, коли рішення справи не ускладнюється колізійним питанням, так звана первинна кваліфікація відсутня. Існують два етапи юридичної кваліфікації: на першому дії сторін оцінюються з точки зору правил договору, на другому - на підставі норми, яка кладеться в основу рішення. Договір у цьому випадку виступає в якості додаткової підстави юридичної кваліфікації.

Слід підкреслити, що, хоча оцінка дій сторін здійснюється на основі умов (правил) договору, зміст яких вже точно встановлено, кваліфікація не може бути чисто формальним актом, грунтуватися тільки на буквальному тлумаченні, вона повинна враховувати суть договору в цілому і цільове призначення кожного окремого умови (в інтересах якого боку сформульовано те чи інше умова). Якщо умова договору порушено стороною, на користь якої воно встановлено, то це навряд чи спричинить небудь несприятливі наслідки для іншої сторони. Інша річ, якщо учасник договору порушує умови в договорі, встановлені в інтересах іншої сторони. Очевидно, що важливим критерієм кваліфікації дій контрагентів як порушують договірні умови, є інтереси іншої сторони. Якщо вони не порушені, то не всяке відступ іншого боку від умов договору може бути оцінений як порушує договір.

Так, за договором між російською і українською організаціями був укладений договір купівлі-продажу товарів, в якому містилася умова, що передбачає передоплату товарів. Однак російська організація (продавець) поставила товар без передоплати. У зв'язку з тим що оплата була неповною, продавець пред'явив позов. Відповідач (покупець) заперечував проти задоволення позову на тій підставі, що товар йому був відпущений без передоплати і його згоди.

Суд зазначив у своєму рішенні, що умова про передоплату було встановлено в контракті в інтересах продавця. Відвантажуючи товар без передоплати, продавець (позивач) діяв на свій ризик, не порушуючи інтересів відповідача, за умовами контракту не вимагалося згоди покупця на відвантаження товарів (відсутнє умова)

На закінчення відзначимо, що тлумачення договору і його юридична кваліфікація, а також кваліфікація поведінки контрагентів договору нерозривно пов'язані.