Розділ 1. Історичний екскурс в розвиток геотроніки

Що таке геотроніка? В історії розвитку методів і засобів геодезичних вимірювань за останні півстоліття відбулися дві революції. Перша з них здійснилась в сорокових – п'ятдесятих роках ХХ сторіччя, і полягала вона в тому, що в геодезію прийшла електроніка. До цього всі геодезичні прилади були виключно оптико-механічними пристроями. Електроніка почала свій тріумфальний хід в геодезії з лінійних вимірювань, потім проникла в кутові вимірювання, а згодом і в найконсервативнішу область – нівелювання. Інтенсивна розробка светловіддалемірів, радіовіддалемірів, електронних тахеометрів, радіогеодезичних систем для визначення координат рухомих об'єктів означала настання нової ери в геодезії. Величезну роль зіграла поява в 1960 році лазерів, бурхливий розвиток мікроелектроніки і обчислювальної техніки, що забезпечила створення сучасних комп'ютерних технологій. До вище перелічених електронних засобів геодезичних вимірювань додалися лазерні інтерферометри і балістичні (лазерні) гравіметри.

Друга революція, початок якої відноситься до сімдесятих років, - це створення глобальних супутникових навігаційно-геодезичних систем. Хоча розробка і використання супутникових систем типу «Транзит» (США) і «Цикада» (СРСР) для мети навігації почалася ще в 60-х роках, переворот в геодезії вчинили саме глобальні системи: GPS (США) і ГЛОНАСС (Росія). Ці системи називаються глобальними тому, що вони забезпечують отримання координат в будь-якій точці Землі в будь-який довільний момент часу. В них реалізовані принципово нові методи вимірювань, і ці системи дозволяють здійснити абсолютно нові підходи до виконання геодезичних робіт.

Роль глобальних супутникових систем важко переоцінити. Визначення координат точок на земній поверхні за допомогою цих систем отримало широке застосування в самих різних областях людської діяльності. Координати потрібні не тільки геодезистам – вони потрібні і морякам, і авіаторам, і військовим, і учасникам різних експедицій, і багатьом іншим споживачам. Раніше, щоб отримати координати, доводилося виконувати трудомісткі геодезичні роботи на місцевості, виміряючи геометричні величини – відстані, кути і перевищення між точками на земній поверхні. Для передачі координат треба було будувати мережі різних конфігурацій, закріплені на місцевості спеціальними центрами, що закладаються у верхньому шарі земної поверхні. Над центрами зводились геодезичні знаки (піраміди, сигнали) – дерев'яні або металеві «наглядові вежі», часто значної висоти (до 30м), для забезпечення взаємної видимості між пунктами. Поява супутникових систем зробила, у принципі, непотрібними всі ці роботи. Маючи супутниковий приймач, ми маємо можливість зразу ж визначити координати місця його установки з точністю порядку десятків метрів, що достатньо для багатьох навігаційних задач, а за наявності двох приймачів отримати «геодезичну точність» визначення їх взаємного положення – до сантиметрів і навіть міліметрів. Це дозволяє створювати опорні мережі, виконувати знімальні і прив’язочні роботи набагато більш ефективно в порівнянні з традиційними методами.

Історично появі глобальних супутникових систем передувала розробка методу радіоінтерферометрії з наддовгою базою (РНДБ) і створення лазерних супутникових віддалемірів для вимірювання відстаней до штучних супутників Землі (ШСЗ). Саме цими засобами побудована глобальна геодезична мережа, яка постійно вдосконалюється, і є опорною для мереж, створюваних всіма іншими методами.

В результаті вказаних революцій і еволюції вимірювальної техніки, що відбувалася між ними, сучасна геодезія є областю, в якій вимірювання виконуються переважно електронними засобами. Злиття геодезії і електроніки привело до утворення нового розділу геодезичної науки – геотроніки, а також до виникнення навчального курсу з тією ж назвою.

Геотроніка як наука. Науковий зміст геотроніки становить застосування її досягнень для розробки нових способів вирішення різних задач геодезії. Тут можна виділити два напрями. Перший з них – використання досягнень геотроніки для вирішення фундаментальних наукових задач геодезії. До них відносяться вдосконалення земної системи координат, визначення параметрів обертання Землі, створення глобальних геодезичних мереж, вивчення геодинамічних явищ, постановка планетарних досліджень і так далі. Основними методами і засобами тут є РНДБ, лазерна супутникова віддалеметрія, лазерна локація Місяця і глобальні супутникові системи. Другий напрям – це використання методів і засобів геотроніки для вирішення практичних задач геодезії. В сучасному розумінні більшість таких задач зводиться до забезпечення створення геоінформаційної системи на територію країни в цілому і на кожний її регіон і об'єкт зокрема.

Геоінформаційна система містить дані про результати виконаних на тій або іншій ділянці топографо-геодезичних і кадастрових робіт. Вона дозволяє оперативно вносити зміни в банк даних: результати нових вимірювань, відомості про виявлені грубі помилки у виконаних раніше роботах, результати зрівняння, дані про знову створені і втрачені опорні пункти і т.д. В деяких регіонах з використанням супутникових систем удосконалюється геодезична мережа, створена колись наземними методами. Отримання більш точних координат вимагає внесення виправлень в топографічні і кадастрові матеріали. Ця процедура легко виконується за наявності геоінформаційної системи на конкретний регіон або об'єкт.

Найефективнішим засобом створення геоінформаційної системи, яка об'єднує результати геодезичних, топографічних і кадастрових робіт, є поєднання супутникових методів і електронної тахеометрії, причому на частку супутникових вимірювань припадає від 50 до 90 % об'єму робіт.

І супутникова апаратура, і електронні тахеометри за останні 10-15 років удосконалювалися надзвичайно швидкими темпами. За ці роки електронний тахеометр пройшов шлях від приладу, що є оптичним теодолітом з світловіддалемірною насадкою і окремим обчислювальним пристроєм, до «роботизованої станції», що має можливість дистанційного керування. Вона оснащена сервоприводами, мікрокомп'ютером з багатофункціональним пакетом програм. Є можливість автоматичного наведення на ціль і її відстежування, передбачена передача інформації по телеметричному каналу зв'язку. Розроблена модульна геодезична система, яка об'єднує супутниковий приймач, електронний тахеометр і потужний польовий комп'ютер.

Існує ще один напрям в області геотроніки, що має велике значення для прикладної геодезії. Це створення просторово-координатних систем (ПКС) для прецизійного (з помилкою 10-50 мкм) визначення координат контрольних точок складних поверхонь (таких, як крило літака або елементи антени радіотелескопу). Такі системи називають 3D-системами – від англійського 3-Dimension (тривимірні, трьохкоординатні). Існуючі системи використовують або електронні стежачі теодоліти, що виконують пряму кутову засічку, або стежачі лазерні інтерферометри, що здійснюють лінійну засічку. Робота управляється комп'ютером і виконується в просторі об'ємом до декількох кубічних метрів.

Що стосується вимірювань за допомогою глобальних супутникових систем, то ця технологія безперервно і стрімко удосконалюється. До числа останніх досягнень входять такі, як розробка двохсистемних приймачів GPS/ГЛОНАСС, можливість отримання диференціальних поправок з геостаціонарного супутника зв'язку і радіомаяків, можливість роботи в режимі кінематики в реальному часі, яка не вимагає постобробки, поєднання супутникового приймача з електронним тахеометром. Поява супутникових систем зробила непотрібним застосування радіовіддалемірів, які широко використовувалися раніше, поставивши крапку в їх виробництві, і сильно вплинула на роль світловіддалемірів. Корисно відзначити, що до недавнього часу була загальноприйнятою класифікація світловіддалемірів, відповідно до якої вони ділилися на три групи:

· Світловіддалеміри групи Г (геодезичні), що мають дальність дії до 15-50 км і точність порядку [(5-10)мм + (1-2)мм/км], призначені для вимірювання сторін в державних геодезичних мережах і базисів тріангуляцій вищих класів.

· Світловіддалеміри групи Т (топографічні), з дальністю дії до декількох кілометрів і точністю 5мм + 5мм/км (типове значення), призначені для вимірювання відстаней в геодезичних мережах згущування і для топографічних зйомок.

· Світловіддалеміри групи П (вживані в прикладній геодезії), з дальністю дії до 0,3 – 3 км (в окремих випадках і більше), що характеризуються підвищеною і найвищою точністю вимірювань (помилка близько 2 мм і менш). Їх часто називають також прецизійними віддалемірами.

Приведену класифікацію в даний час можна вважати застарілою. З появою глобальних супутникових систем геодезичні світловіддалеміри практично витіснені з сцени, а топографічні світловіддалеміри, як правило, використовуються не як окремі прилади, а у складі електронних тахеометрів. Фактично зберегли своє значення лише прецизійні віддалеміри з їх високою точністю, які використовуються для вирішення спеціальних задач прикладної геодезії (при монтажі і експлуатації прискорювачів заряджених частинок, антен радіотелескопів і інших унікальних споруд).

Не слід, проте, вважати, що супутникові системи є якоюсь «панацеєю», яка може бути використана у всіх випадках. В реальних умовах вимірювань часто зустрічаються ситуації, коли робота супутникових систем утруднена, а іноді і просто неможлива через несприятливі умови спостережень, коли місцеві перешкоди екранують пряме проходження радіосигналів від супутників або створюють численні віддзеркалення радіохвиль від будівель, металевих конструкцій і т.п., порушуючи стійку роботу супутникових приймачів (особливо характерно це при роботі в міських умовах). Неможливо використовувати супутникові системи при маркшейдерських роботах. Все це враховується при плануванні супутникових вимірювань, і у ряді випадків доводиться використовувати і «традиційні методи» світловіддалеметрії та електронної тахеометрії.

Ще одна важлива область застосування геотроніки – метрологічне забезпечення геодезичних вимірювань. Сюди входить побудова високоточних метрологічних базисів для калібрування віддалемірів і електронних тахеометрів. Тут істотна роль належить оптичній інтерферометрії, як самому точному методу лінійних вимірювань. На основі нового визначення метра і створення єдиного еталона часу-частоти-довжини передача розміру одиниці довжини на базис здійснюється за допомогою лазерного інтерферометра з гелій-неоновим (Не-Ne) лазером, відкаліброваним за оптичним стандартом частоти. Варто відмітити також, що лазерний інтерферометр є основою абсолютного балістичного гравіметра. Балістичні гравіметри використовують для метрологічного забезпечення гравіметричної мережі країни.

Всі перераховані напрями геотроніки утворюють могутній арсенал вимірювальної техніки в сучасній геодезії і достатньою мірою відображені в курсі «Геотроніка».

Геотроніка як навчальна дисципліна. Курс «Геотроніка» сформувався на основі курсу, що носив раніше назву «Радіогеодезія». Пізніше з'явилась більш довга назва «Радіогеодезичні і електрооптичні вимірювання». В 90-х роках курс включив супутникові вимірювання, і його назва стала настільки довгою, що стало викликати незручності. Відмітимо, що назва «Радіогеодезія», при всій своїй стислості, має істотний недолік. Існує багато областей геодезії: вища геодезія, космічна геодезія, морська геодезія, прикладна геодезія. Всі ці назви відображають різні області застосування геодезії. Радіогеодезія ж, будучи по звучанню схожа на ці назви, випадає з цього ряду, оскільки «обслуговує» всі вказані області. Термін «геотроніка» – поєднання слів «геодезія» і «електроніка» - краще відображає сутність справи, оскільки позначає не область застосування геодезії, а сукупність електронних методів і засобів геодезичних вимірювань, що можуть використовуватися в будь-якій області геодезії.

В основі супутникових методів лежать принципи, що відносяться до електронних методів лінійних вимірювань, тобто до одного з розділів геотроніки. Тому введення нових «супутникових дисциплін» не виключає збереження в курсі геотроніки матеріалу за основними принципами супутникових вимірювань.

Пропонований для дистанційного комп'ютерного навчання курс «Геотроніка» є якоюсь мірою «універсальним» і може використовуватися студентами будь-якої спеціальності, що вивчають даний предмет протягом одного семестру. В основі лежить ідея створення базового курсу, що відображає реальність – повсюдне застосування електронних методів в геодезії. При відборі матеріалу і викладі окремих розділів головну увагу надано тому, щоб забезпечити засвоєння студентами ключових, основоположних принципів геотроніки, дати студентам, так би мовити, «електронно-геодезичну підготовку», яка стала б базою для вивчення надалі методів, приладів і систем, що розглядаються в інших дисциплінах.

Особливістю курсу «Геотроніка» є його «синтетичність». В ньому використовуються різні області знання: радіоелектроніка, фізична оптика, лазерна техніка, вища геодезія, супутникова геодезія, математичний аналіз. Маючи на увазі вищевикладене, в даному курсі зроблена спроба дати по можливості простий, короткий і наочний, але разом з тим достатньо строгий виклад всіх основних аспектів сучасної геотроніки.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

 

1. Коли почалось проникнення електроніки в геодезію?

2. Коли з’явився перший лазер?

3. Яка супутникова система не є глобальною?

4. Що визначається за допомогою супутникових систем?

5. Що є предметом вивчення в геотроніці?

6. Які прилади і пристрої використовуються для створення геоінформаційної системи?

7. Які координати визначають просторово-координатні системи?

8. Які світловіддалеміри мають максимальну точність?

9. В яких умовах можуть працювати супутникові приймачі?

10. Що грає головну роль при метрологічному забезпеченні лінійних вимірів?