Основні ознаки культури мови

Якості мовлення

Правила мовлення

1. Змістовність   2. Правильність і чистота   3. Точність   4. Логічність і послідовність   5. Багатство (різноманітність)   6. Доречність (доцільність)   7. Виразність і образність

Продумати текст й основну думку висловлення; розкрити їх повно; матеріал підпорядкувати темі й основній думці; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає. Дотримуватися норм літературної мови: в усному висловленні – орфоепічних, лексичних, орфогра-фічних, граматичних, стилістич-них. У писемному – лексичних, словотвор-чих, граматичних, стилістичних, орфографічних і пунктуаційних. Добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлення; прагнути, щоб зміст сказаного або написаного був переданий точно, зрозуміло. Говорити й писати послідовно, виділяючи мікротеми і встановлю-ючи зв’язок між ними; забезпечува-ти смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті; скласти план (простий чи складний) висловлення, систематизувати дібраний матеріал, виділити “дане” і “нове” у вислов-ленні; уникати логічних помилок. Використовувати різноманітні мовні засоби (слова, словосполучення, речення), уникати невиправданого повторення слів, однотипних конст-рукцій речень. Враховувати, кому адресовано висловлення, як воно буде сприйняте, за яких обставин відбувається спілкування. Добирати слова і будувати речення так, щоб якнайкраще, найточніше передати думку, бути оригінальним у висловленні і впливати на спів-розмовника (адресата мовлення).

Мова регулює стосунки між людьми, впливає на них. Це виявляється в мовленні, коли виникають певні обставини спілкування. Щоб мовці розуміли один одного, їхнє мовлення повинно бути якісним. Творячи висловлювання, люди враховують також логічність, ясність, емоційність мовлення. Усі ці ознаки підпорядковують найголовнішій – правильності. Це основна комунікативна якість мовлення. Правильне мовлення передбачає користування усіма мовними правилами, уміння будувати висловлення, що відповідає типу і стилю висловлення. Отже, щоб говорити правильно, треба добре знати усі розділи української мови та її чинні норми [22].

Завдання і запитання:

1. Як слід розуміти зміст таких понять: “сучасна українська національна мова” і “сучасна українська літературна мова”? Чи правильно буде сказати, що друге поняття входить до складу першого?

2. В якому відношенні до сучасної української мови перебувають ті мовні явища, які охоплюються термінами “українські територіальні діалекти” і “українські соціальні діалекти: жаргон і арго”? Наведіть приклади діалектизмів, жаргонізмів і арготизмів.

3. На основі яких говірок сформувалася сучасна українська літературна мова? Якою є роль І. Котляревського і Т. Шевченка в історії формування та розвитку сучасної української літературної мови?

4. Які ви знаєте висловлення видатних українських діячів культури про українську мову?

5. В яких формах реалізується літературна мова?

6. Назвіть основні функції мови.

7. Обґрунтуйте правильність тези про те, що нормативність сучасної української літературної мови становить її найголовнішу ознаку.

8. Чи правильно буде сказати, що нормативність української літературної мови – це сукупність усіх норм, які їй властиві?

9. Що таке мовна норма? Що таке мовне правило? Яким є зв’язок

між мовною нормою і мовним правилом? Що з них виступає реальною одиницею мови, а що – характеристикою, описом цієї одиниці, тобто частинкою науки про українську мову?

10. Назвіть норми літературної мови.

11. Наведіть по два-три приклади на кожен з різновидів норм сучасної української літературної мови.

12. Яким був статус української мови в царській Росії, в цісарській Австро-Угорщині, в Українській РСР і в Союзі РСР?

13. Які функції виконує українська мова в незалежній Україні?

14. Яке місце посідає українська мова в родині слов’янських мов?

15. Обґрунтуйте слушність положення про те, що українська мова є елементом і формою культури українського народу, його великим духовним надбанням?

Стилі української літературної мови. Загальні ознаки, призначення, сфера поширення та мовні засоби стилів

Мовний стиль (від латинського stylus – загострена паличка для писання, яка використовувалася в часи античного Риму і Середньовіччя) – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом мовлення, метою, характером висловлення, практикою мовного спілкування, функціональним призначенням.

Стиль – це один із різновидів літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців. В українській літературній мові традиційно виділяють п’ять функціональних стилів:

1) науковий;

2) офіційно-діловий;

3) публіцистичний;

4) художній;

5) розмовний або стиль побутового мовлення.

Усна форма літературної мови має лише один стиль – розмовний. У писемній мові виділяють чотири функціональні стилі: науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий. Проте функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. У будь-якому з них переважають загальномовні, міжстильові засоби, незважаючи на те, що кожен вирізняється специфічними елементами, властивими тільки йому.

Кожний стиль має:

– сферу призначення;

– сферу поширення (коло мовців);

– систему мовних засобів;

– стилістичні норми;

– жанри реалізації;

– підстилі.

Кожен із стилів має свої характерні особливості і реалізується у властивих йому жанрах. Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться, насамперед, метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками. Сучасна українська літературна мова поєднує системи книжного (писемного) й усного літературного мовлення. Функціональна розгалуженість мови породжує різноманітні стилі літературної мови. Стилі розрізняються лексичними (набір слів), фразеологічними (усталені словосполучення), граматичними (будова речень, словосполу-чень) особливостями.

Науковий стиль

1. Загальні ознаки. У науковому стилі дбають про логічну послідовність, узагальненість, точність, стислість, чіткість, лаконічність, конкретність, переконливість, об’єктивність висловлення, аргументацію, висновки у висвітленні фактів, про правильність побудови теоретичних міркувань, узагальнень, доказів.

2. Призначення. Науковий стиль виконує функцію подачі наукової інформації, повідомляє про результати наукових досліджень, доводить теорію, обґрунтовує гіпотези, роз’яснює явища, систематизує знання.

3. Сфера поширення. Наука, техніка, освіта.

4. Мовні засоби. Науковий стиль характеризується широким використанням науково-термінологічної і абстрактної лексики, вживанням слів у прямому значенні. Широко використовуються складні синтаксичні конструкції, повні речення, часто ускладнені зворотами; використовуються схеми, таблиці, графіки, наукова фразеологія, цитати, посилання. У реченнях багато іменників, у тому числі абстрактних, які утворюються найчастіше суфіксами церковнослов’янського походження -ість, -ння, -ство; а також суфіксами з народної мови -ота, -ок: сліпота, напрямок, розвиток, сучасність, освіта, походження, виникнення, вплив, людяність, схильність, враження, відчуття, суспільство, виробництво; значна кількість відносних прикметників приміська зона, копіювальний папір, інститутський зал; мало дієслів.

5. Жанри, в яких реалізується науковий стиль: дисертація, монографія, стаття, підручник, навчальний посібник, лекція, рецензія,

відгук, анотація та ін.

6. Підстилі:

– власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, тези);

– науково-популярний (книги, статті в неспеціальних журналах);

– науково-навчальний (підручники, навчальні посібники, методичні вказівки).

 

Офіційно-діловий стиль

1. Загальні ознаки. Для офіційно-ділового стилю характерний високий ступінь стандартизації висловлення, лаконічність, сувора регламентація тексту, стислість, чіткість, стабільність (довго зберігаються традиційні форми), документальність (кожний папір повинен мати характер документа). Мова цих документів мусить бути точною, включати різні тлумачення зафіксованих статей, пунктів, параграфів.

2. Призначення. Цей стиль обслуговує юридично-правові, державно-адміністративні, виробничі, торговельні та інші галузі суспільного життя. Регулює офіційно-ділові стосунки мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах між підприємствами, організаціями, установами.

3. Сфера поширення. Офіційно-діловий стиль використовується для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, а також в офіційно-ділових стосунках.

4. Мовні засоби. Цей стиль характеризується насиченістю ділової лексики, складністю синтаксичних конструкцій, суворим дотриманням зразків оформлення ділових паперів, лексика стандартна, канцелярська ( доводжу до вашого відома, згідно з наказом, вищеназваний, нижчепідписаний, нижчезазначений), кліше (зважаючи на, договір з одного боку підписали, справа, оголошення, повістка, акт, рухоме майно, довідка, вхідний папір, лікарняний лист, кошторис, виконавчий лист, стаття закону), суспільно-політична і виробнича лексика (виробництво, закон, набувати чинності, кредит, готівка). Використовується нейтральна лексика, позбавлена емоційно-експресивного забарвлення, аби уникнути подвійного (переносного) значення. Обмежена синонімія, фразеологія відсутня, текст може бути поділений на частини: параграфи, пункти, підпункти. Широко використовується наказова форма дієслів (вважати, довести до відома, повідомити). Речення прості, поширені, іноді можуть бути складні. Мовна індивідуальність особи проявляється мінімально, авторського “я” немає. Граматичні особливості: офіційно-діловий стильмає до певної міри свій синтаксис.

5. Жанри, в яких реалізується офіційно-діловий стиль: міжнародні

угоди, договори, закони, накази, постанови, обов’язкові рішення, протоколи, акти, заяви, анкети, розписки, укази, доручення, інструкції.

6. Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:

– інформаційний (повідомлення-комюніке);

– дипломатичний (міжнародні угоди, ноти, протоколи);

– законодавчий (закони, укази, постанови);

– адміністративно-канцелярський (накази, розпорядження, довідки, заяви, інструкції).

Стиль законодавчих паперів значно відрізняється від канцелярського. У канцелярсько-діловій мові виразно виявляється безпосередній зв’язок мови з виробничою діяльністю людей.

Публіцистичний стиль

1. Загальні ознаки. Публіцистичний стиль – це мова газет, журналів, радіо і телебачення, він розрахований на велику аудиторію. Визначальна риса публіцистичного стилю – вдале поєднання логіки викладення з емоційно-експресивним забарвленням, які повинні бути взаємно врівноважені. Публіцистичний стиль повинен бути одночасно і впливовим, і інформативним.

2. Призначення. У публіцистичному стилі потрібно не тільки подати інформацію, а й пояснити її з певних позицій, переконати читача в правильності цих позицій. Його призначення – формування громадської думки.

3. Сфера поширення. Цей стиль тісно пов’язаний із суспільно-політичним життям народу, з поширенням періодичних видань. Різновиди його можуть наближатися або до стилю художнього (фейлетон, нарис), або до стилю наукового (стаття, лекція, доповідь, виступ, дискусія).

4. Мовні засоби. Для публіцистичного стилю характерні:

а) різноманітна загальновживана лексика, яка охоплює всі сторони життя народу: означає предмети, явища, пов’язані з життям людини. У публіцистичному стилі, крім загальновживаної лексики, широко використовується суспільно-політична лексика: демократизація, депутат, парламент, криза влади, парламентська більшість, свобода слова, страйк, біржа; економічна: товарообіг, експорт, кредит і таке інше.

б) емоційно забарвлена лексика, у якій крім елементів характеристики й оцінки є елементи відбиття почуттів мовця – його симпатії, незадоволення, обурення, відраза: красуня, красень, любий або нелюб, горе, нещастя, збіговисько, чвалати позаду цивілізації, плентатися, лихий поплутав, злодіячка, мракобіс. Тон мовлення пристрасний (іронія, сарказм, гнів, захоплення). Лексика має бути образна, здатна привернути увагу слухача (читача); вплинути на нього.

в) штампи: чорне золото (нафта), біле золото (бавовна), зелений змій (алкоголь), блакитне паливо (газ), цукровий Донбас (Поділля);

г) синтаксичні особливості: окличні, питальні, спонукальні речення, багато закликів, заголовки мають привернути увагу читача. Будьмо разом! Нас багато – нас не подолати! Нам потрібна тільки перемога! Нові технології – у нове століття! У третє тисячоліття – без ядерної зброї! Ти записався добровольцем?

ґ) художні засоби: вогняний ураган, запеклий ворог, земне пекло, хвороба віку (про тероризм), флагман індустрії (головне підприємство) – епітети, метафори, порівняння.

д) фразеологізми: сідати не в свої сани, (займатися не своїми справами), де згода, там і вигода (про користь дружби), накрити мокрим рядном (накинутись з докорами на когось), ні пари з уст (мовчати).

5. Жанри реалізації: виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія.

6. Підстилі: стиль засобів масової інформації (газети, журнали, телебачення, радіо); художньо-публіцистичний (памфлети, нариси, фейлетони); науково-публіцистичний (літературно-критичні статті).

Художній стиль

1. Загальні ознаки. Цей стиль являє собою складний сплав, у якому відображається все багатство національної мови. Тут можливі поєднання елементів усіх стилів літературної мови. Автор мусить орієнтуватися на літературну норму. Це закон художньо-словесного мистецтва. Образність, поетичність, експресія як інтенсивність вираження. За допомогою цього стилю автор може передати найтонші почуття, найскладніші психологічні моменти, поетично змалювати картини повсякденного життя.

2. Призначення – різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою образного відтворення життя, змалювання його за допомогою художніх образів, втілених у слова, формування ідейних переконань, моральних якостей, естетичних смаків мовців.

3. Сфера поширення. Творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

4. Мовні засоби. У художньому стилі застосовуються всі мовні засоби, особливо широко використовуються слова в переносному значенні, емоційно-експресивна лексика, синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми, історизми, архаїзми, діалектизми: бунда (вовняна накидка), ходоки (постоли), субітка (вогнище), журиця (журба), вінкель (теслярський інструмент), кельня (лопатка у штукатурів), либак (робітник на нафтових промислах), дараба (пліт), “токує готур (глухар) навесні” (М. Рильський).

5. Жанри реалізації: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.

Підстилі: епічні твори (епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричні (поема, балада, поезія, пісня); драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); ліро-епічні або комбіновані (драма-феєрія, усмішка).

Довідка:

Історизми – слова, які називають предмети і явища давньої культури, побуту, в них відбилися тодішні суспільно-політичні відносини; ці слова витісняються із сучасного мовлення: кольчуга, кріпак, поміщик, князь, земство, будьоновець, непман; десятник, осавул, унтер, війт (назвиколишніх урядових і військових чинів, посад); волость, ратуша (неіснуючі у наш час установи); меч, мушкет, щит, ятаган (назви старовинної зброї, амуніції); бондар, дігтяр, лакей, покоївка (назви колишніх професій); намітка, плахта, кирея, жупан (назви старовинного одягу); золотник, катеринка, лікоть, аршин, осьмак, гульден (назви старовинних монет, грошових одиниць, одиниць виміру). Історизми – це застарілі слова, до яких у сучасній мові немає відповідників. Використовуються вони в художніх творах, написаних на історичні теми.

Архаїзми – це застарілі слова, які в сучасній мові вийшли з ужитку, але до них можна підібрати відповідники. Отчий – батьківський. Ректи – говорити. Боян – співець. Отверзтися – розкритися. Глаголити – говорити, промовляти. Град – місто (архаїзми старослав’янського походження). Вікторія – перемога (архаїзм-запозичення).

Жаргонізми – це слова, які вживають у літературі як художній засіб мовної характеристики героїв твору. Вони стоять поза межами літературної лексики, знижують її вплив як засобу естетичного виховання. Наприклад, у студентських колективах: пара (незадовільна оцінка), здерти (списати), плавати (невпевнено відповідати), хвіст (академічна заборгованість).

Метафора – перенесення значень із кола явищ, властивих людині, на неживі предмети і навпаки: сірий колір – сірий день; тепла хустка – тепле серце, сміється дитина – сміється небо, сонце; грають діти – грають хвилі; полиновий смак – полиновий (гіркий) смуток; веселий вітер, солов’їна мова, залізний крок.

Омоніми – це слова, що однаково звучать і пишуться. Постріл з лука (означає предмет, з якого стріляють). За селом – зелена лука (сінокіс, пасовище). Балка – яр з пологими схилами. Балка – перекриття, настіл. Мул – відкладення на дні водоймищ. Мул – тварина (від латинського mulus).

Синоніми – це слова тотожні або близькі за значенням. Сум, жаль, туга, нудьга. Стійкий, міцний, сильний, непохитний. Сміятися, реготати, хихикати. Повільно, ледве-ледве, повагом. Хуртовина, завірюха, метелиця, хуга, віхола, сніговійниця, зав’юга. Безжалісний, безсердечний, жорстокий, безпощадний.

Антоніми – це слова протилежні за значенням, написанням і вимовою. Переживай завжди з народом: і горе, і радість. Вишиває і співає, і ніхто того не знає, де узор вона кінчає, де ту пісню починає. Друг природи й праці – грізний ворог нечисті і зла. Багато казати – мало слухати. Добра слава далеко йде – погана ще далі. Антоніми лежать в основі багатьох фразеологізмів: хоч стій, хоч падай; ні гріє, ні знобить; ні в сих, ні в тих.

Розмовний стиль

1. Загальні ознаки. Розмовний стиль є найдавнішим стилем будь-якої національної мови. Ним користуються люди різного віку в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та в інших сферах життя. У цьому стилі використовуються позамовні чинники (ситуація, рухи, жести, міміка, лаконізм).

2. Призначення – обмін інформацією, думками, враженнями; прохання про допомогу; виховний вплив; засіб невимушеного спілкування.

3. Сфера поширення – побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими, повсякденне спілкування в побуті, на виробництві.

4. Мовні засоби: а) побутова лексика,фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні (вільні, грубуваті), слова-звертання, вставні слова, вигуки, можливі діалектизми, фольклоризми, скорочені слова. Часом у розмовному стилі спостерігається вживання суржику.

Довідка:

а) Суржик. 1. Суміш зерен пшениці і жита, жита і ячменю, ячменю і вівса. 2. Нечиста мова, яка складається з елементів кількох мов.

б) емоційно забарвлені слова: дощичок, худющий, тонесенький, щастячко, спатоньки, височенний, дитинонька, татусь, злодюга, хлопчисько, місяченько, криниченька, парубійко. До цього ж шару лексики входять і всі лайливі слова: телепень, бовдур, недотепа, дурень.

в) просторічні (вільні, грубуваті) слова, жаргонізми: крутий, шкапа, скупердяга, вилупити баньки, чортяка, чортзна-що, сюдою, тудою (сюди, туди), мо (замість може), тепера (замість тепер), тута (замість тут), монаття, уторопати, давати прочухана, намилювати чуба (сварити)

г) скорочені слова: відеомагнітофон – відик, телевізор – телик, велосипед – велик, магнітофон – маг, багатоповерховий будинок – багатоповерхівка, електричний потяг – електричка, маршрутне таксі – маршрутка, вечірня газета – вечірка, бібліотека імені К. А. Тимірязєва – Тимірязєвка, роликові ковзани – ролики, мобільний телефон – мобільник, мобілка.

ґ) звертання: панове, пане, пані, добродійко, Вітько!

д) вигуки: О, ох, ой, ай, гей, ех, тьху, агей, геть, тю-тю, о, Господи; о, Боже; ой мені лихо велике; ех, і щука; ух-ти! Як зуби вишкірив. Тю-тю, дурний! Ой, рятуйте, мене. Ох, як ми напрацювались, ох, як я стомилась.

е) вставні слова: по-перше, по-друге, кажуть, мабуть.

є) діалектизми: тра (треба), файний (гарний), копач (лопата).

ж) обірвані речення:

– Будеш чабаном?

– Ні. Льотчиком.

– Куди хочеш літати?

– На Місяць.

– А дуже хочеш?

– Дуже.

з) фольклорні елементи: приказки, прислів’я, народні побажання: Наївся, аж лоб твердий. Гарна, як свиня в дощ. Бодай ти скис. Дай, Боже, щоб усе було гоже. Бодай вас Бог любив, а мене молодиці!

Довідка:

Прислів’я – це стислі образні вислови, в яких є поради, засудження,

схвалення. Поспішиш – людей насмішиш. Розумному легко поради давати. Учись змолоду, пригодиться на старість.

Приказка – зворот мови, недомовлений вислів, який вимагає свого кінця і розвитку: Молоко на губах не обсохло. Кіт наплакав. Як рукою

зняло. Хоч трава не рости. Хоч з мосту та у воду.

и) фразеологізми: Як сіль в оці (постійна перешкода). З дощу та під ринву (з великої біди та ще в більшу). Пасти задніх (бути останнім). У цьому він собаку з’їв (досвідчений у справі). Збити з пантелику (заплутати когось). Розводити антимонії (говорити багато зайвого). Тримати камінь за пазухою (затаїти злобу). Зелена вулиця (рухатися без перешкод).

5. Жанри, в яких реалізується розмовний стиль: бесіда, приватний лист.

Запитання і завдання:

1. Чому кожна розвинена літературна мова, а отже й сучасна українська літературна мова, членується на різновиди, які прийнято називати стилями?

2. Які ви знаєте стилі літературної мови?

3. Чи всі стилі мови реалізуються в усній і писемній формі? Яка з цих форм є для кожного із стилів провідною, найбільш типовою, природною?

4. Сформулюйте означення мовного стилю взагалі. Який стиль мови називається офіційно-діловим? Які його диференційні (розрізнювальні) ознаки?

5. Чому про багатство української літературної мови свідчить наявність у ній розгалуженої системи стилів?

6. Визначте сферу функціонування сучасної української літературної мови в її офіційно-діловому стилі. Які ланки життя охоплює офіційно-ділове спілкування?

7. У чому полягає культура ведення розмовно-побутового діалога, бесіди за різних життєвих ситуацій: у родинному колі, з друзями, товаришами, знайомими, між учнем і вчителем, студентом і викладачем, дітьми й батьками тощо?

8. Чому досконале володіння мовою науки є необхідною передумовою професійної зрілості будь-якого спеціаліста з вищою освітою?

9. Сформулюйте означення мовного стилю взагалі і означення мовного стилю науки. Вкажіть специфічні ознаки наукового стилю мови: а) лексичні, фразеологічні, б) граматичні: морфемні, морфологічні, синтаксичні.

10. Які мовні особливості характеризують підстилі (жанри) наукового стилю мови: а) підстиль академічної літератури, б) підстиль технічної літератури, в) галузевої (спеціальної) літератури, г) навчальної, ґ) популярної? Визначте сферу застосування наукового писемного (й усного) мовлення в межах кожного з названих підстилів.

11. Визначте найголовніші комунікативні (спілкувальні) якості культури наукового усного й писемного мовлення.

12. Якій основній меті служить наукове мовлення?

Склад української лексики зі стилістичного погляду

Відбір лексики залежить від мети висловлювання, сфери спілкування. Залежно від того, яка мовна функція реалізується, лексика української мови поділяється на:

науково-термінологічну: матерія, метафізика, диктатура, рефлекс, педіатр;

виробничо-професійну: трал, навігація, ехолот, пірогармата;

адміністративно-ділову: розпорядження, акт, заява, ухвала.

У науковому, публіцистичному, діловому та у всіх інших стилях використовується, насамперед, загальновживана лексика. У науковому та діловому стилях з емоційного погляду ця лексика нейтральна. Найближча до загальновживаної є лексика специфічно-побутова: стіл, кухоль, виделка, відро, рогач тощо.

Науково-термінологічна, виробничо-професійна й адміністративно-ділова лексики також нейтральні.

У публіцистичному стилі використовується і нейтральна науково-термінологічна й емоційно забарвлена лексика.

Емоційна лексика є основним елементом художнього мовлення. Справжні майстри художнього слова часто вдаються до загальновживаних слів, наснажуючи їх емоційним змістом: дитинонька, зіронька, віченьки, рученьки, козаченько, дівчисько, парубійко, злодюга, катюга тощо.

Емоційні слова, які виконують у художніх текстах специфічно-стилістичні функції (виступають епітетами, у порівняннях, у ролі образних символів тощо), називаються поетичними.

До емоційних належать і просторічні слова, які в поетичному мовленні є засобом образного зображення (роззява, телепень, бовдур, беркицьнутися та ін.): Чіпка собі блудить, як бовдур, не знає, що й розпочати (П. Мирний); Отак навіть беркицьнутись можна! – ледве втримався на санках Хведько (М. Стельмах).

Слово як одиниця мови.