Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Живопис, як вид образотворчого мистецтва.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Живо́пис — вид образотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образів нанесенням фарб на тверді, гнучкі або тканеві поверхні, а також твори мистецтва, створені таким способом. Найбільш поширені твори живопису, виконані на пласких або майже пласких поверхнях, таких як натягнуте на раму полотно, папір, поверхні стін і т. д. До живопису відносять і виконані фарбами зображення на декоративному та церемоніальному посуді, поверхня якого може мати складну форму. Як і інші види мистецтва, живопис може виконувати пізнавальну, естетичну, релігійну, ідеологічну, соціально-виховну або документальнуфункції. Проте основне і першочергове, виразне і змістовне значення в живописі має колір, який сам по собі є носієм ідеї (в тому числі і в силу психологічних факторів впливу і сприйняття). Це вельми переконливо роз'яснює і показує, наприклад, теорія Й. Іттена. Невипадково існує таке поняття як «літературність», коли живопис, з тієї чи іншої причини, не володіючи достатніми пластичними і виразними якостями, залучає до свого арсеналу чисто розповідну, «літературну» складову. Тим не менше, живопис набув і нове тлумачення, і нове розуміння завдань. Так, спочатку володіючи явними ознаками самостійних пластичних характеристик (невипадково одним з основних параметрів, що відокремлюють живописну техніку від графічних, є мазок, що надає великий діапазон саме пластичних можливостей — найбільш, звичайно, поширеному виду — олійного живопису, але й, звичайно ж, — творення нових її видів і технік, що мають на увазі синтез форм). Уявлення про шляхи та завдання живопису, як і всі засоби і способи самовираження, мистецтвознавства і творче середовище — випробували на собі явний вплив розвитку загального пізнавального процесу, але закономірно й самі вони вплинули на нього, торкнувшись багатьох сторін світогляду та діяльності людини. Переосмислення функцій живопису, як, втім, і знову ж таки — всієї творчості, пройшло через заперечення доцільності його як такого («Тільки усвідомивши, що це зовсім безглуздо, можна почати творити» — говорить Р.-М. Рільке); — через усвідомлення того, що «це глибинний ірраціональний процес» — в такій думці сходяться не тільки той же Р.-М. Рільке і правильно сприйнятий, добре зрозумілий їм П. Клеє, але й багато художників і філософи; причому підготував нове розуміння мистецтва і його завдань саме їх розвиток: неможливо було вмістити всю повноту швидкоплинного життя, технічних і технологічних, нарешті — громадських і моральних перетворень — в прокрустове ложе ідеологічних і академічних догм і штампів, жрецькі ізолюючих мистецтво від самого розвитку життя, які зводять до «добре зрозумілих і давно відомих» функцій сам цей глибинний творчий процес. Відображаючи на полотні навколишній світ, художник виражає своє ставлення до нього, що дає підстави мистецтвознавцям визначити манеру і стиль живописця і оперувати поняттями «світовідчуття митця», «колористична палітрам та ін. Існує значна кількість різновидів техніки живопису: фреска, мозаїка, олійний розпис, тампера, акварель, пастель тощо. Фреска – живопис водяними фарбами по вологій штукатурці. Це дуже складний вид живописної техніки, оскільки він передбачає швидкість малювання і високий професіоналізм митця. Виправити вже намальоване неможливо: водяні фарби миттєво висихають, а багатошаровість у фресковому живописі заборонена. Яскравими взірцями цього різновиду живописного мистецтва є відомі фрески Софійського собору у Києві, «Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі у церкві Санта Марія делле Граціє в Мілані та «Страшний суд» Мікеланджело у Сікстинській капелі у Ватикані. Мозаїка – різновид живопису, який ґрунтується на своєрідному принципі «моделювання» з шматочків природного каменю чи кольорового скла – смальти, що скріплюються між собою за допомогою в'язкої сполуки. Так виникає зображення – мозаїчне панно. В епоху Відродження розпочинається складний, але надзвичайно цікавий процес взаємодії науки і мистецтва. Вивчення законів перспективи, оптики, анатомії сприяло розвиткові творчих пошуків художників. Можна твердити, що проблема дифузії науки і мистецтва, витоки якої пов'язані з добою античності, в епоху Відродження виходить на принципово новий щабель. У цей період живопис стає одним з провідних видів мистецтва і дарує світові цілу плеяду яскравих особистостей. Саме тому італійське Відродження можна назвати мистецтвом видатних персоналій, імена яких говорять самі за себе: Джорджоне (1477–1510), Тінторетто (1518–1594), Тіціан (1487–1576). Та слава італійського Ренесансу безперечно пов'язана з іменами його титанів: Рафаеля Санті (1483– 1520), що створив «Сікстинську мадонну», «Портрет, папи Юлія II» та «Автопортрет», і Мікеланджело Буонарроті – автора фресок Сікстинської капели: «Сотворіння Адама» і «Страшний суд» та ін. У творчості цих художників відбилися основні принципи мистецтва Відродження – відображення дійсності у всій її повноті, а головне – уславлення краси людини та її почуттів. Основні теми творів Рафаеля, Мікеланджело, Тіціана пов'язані як з міфологічними сюжетами, так і з проблемами, що мають загальнолюдський характер. Живописці італійського Відродження прекрасно володіли законами перспективи, відтворювали на своїх полотнах вікову анатомію людини, передавали її рух у просторі. Всі ці досягнення італійського Ренесансу сконцентрувалися в особі, яка вважається «постаттю поза конкуренцією» серед геніїв Відродження – Леонардо да Вінчі – видатного живописця, вченого, філософа. У спадщині Леонардо да Вінчі важливе місце посідають його філософські концепції, які дають науковцям право говорити про існування «філософсько-естетичної системи Леонардо». Спробу психологічного аналізу феномена Леонардо да Вінчі здійснив 3. Фрейд у своїй роботі «Нарис спогадів дитинства». У діяльності Леонардо мистецтво і наука органічно поєдналися між собою. Створюючи свої живописні шедеври, митець водночас на сторінках «Трактату про живопис» та манускрипту «Кодекс Леонардо» теоретично осмислював як проблеми живопису зокрема, так і загальнофілософські проблеми сенсу людського буття взагалі. Минають століття, а творча спадщина великого італійця не перестає захоплювати і залишається об'єктом аналізу, стимулює теоретичні пошуки провідних естетиків і мистецтвознавців світу. Ренесанс яскраво проявився також у нідерландському живописному мистецтві, що привело до виникнення особливої техніки живопису, відомої під назвою фламандської манери. Провідні митці нідерландського Відродження володіли майстерністю деталізувати зображуване, намагалися удосконалити колористичну гаму, передати емоційно-чуттєву напругу. Видатними представниками нідерландського Ренесансу були брати ван Ейк – Гумберт (1366– 1426) і Ян (1385–1441), які створили прославлений Гентський вівтар; П. Брейгель (1525–1569) – автор всесвітньо відомої картини «Сліпі»; Г. Босх (1450–1516), у творчості якого нідерландський живопис досяг свого найвищого розквіту. З одного боку, полотна Босха безпосередньо пов'язані з традиціями національної нідерландської культури («Віз сіна»), з іншого – орієнтовані на загальнолюдські проблеми і відображають одну з страшних сторінок в історії людської цивілізації – інквізицію. Твори Босха метафоричні за своїм змістом. Наприклад, інквізитори на полотнах митця представлені у вигляді страшних чудовиськ, поряд з якими знаходяться їхні жертви – перелякані люди. Ці образи через кілька століть знову виникнуть у живописному мистецтві – на картинах художників-сюрреалістів, які вважатимуть Босха своїм «хрещеним батьком». Живопис італійського та нідерландського Відродження мав значний вплив на розвиток цього виду мистецтва у Німеччині, зокрема на творчість А. Дюрера (1471–1528). Його ім'я пов'язане з розвитком портретного жанру – «Молода людина», «Автопортрет»; з монументальним живописом – «Чотири апостоли». Проте найбільшу славу Дюреру принесли його всесвітньо відомі гравюри «Три селянини», «Св. Ієронім», які отримали високу оцінку великих сучасників художника, зокрема відомого нідерландського вченого і письменника Еразма Роттердамського. Мистецтво живопису кінця XVI – XVIII ст. розвивалося у межах трьох основних напрямів: бароко, рококо та класицизму. Необхідно зазначити, що провідні художники цього періоду, експериментуючи у межах різних стилів і напрямів, в основному починають віддавати перевагу реалістичному мистецтву.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-28; просмотров: 886; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.95.36 (0.007 с.) |