Головні представники в живопису 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Головні представники в живопису



Відомими піонерами імпресіонізму стали художники:

§ Едуар Мане ,

§ Каміль Піссарро

§ Клод Моне

§ П'єр-Оґюст Ренуар,

§ Альфред Сіслей,

§ Дега Едгар

§ Поль Сезанн

§ Берта Морізо

§ Марі Бракмон

§ Арман Гійомен

§ Франсіс Пікабіа,

§ Гюстав Кайботт та інші.

 

Білет № 8

Мотивування і вчинок.

Мотивування – раціональне пояснення суб’єктом причин дії через вказування на соціально прийнятні для нього і його референтної групи обставини, що спонукали його до вибору даної дії.

Референтна група – це та соціальна група, до якої відносить себе індивід, або відчуває до неї приналежність.

Дія, що є об’єктивно пов’язаною з двома мотивами так, що править за крок у напрямку до одного з них і одночасно – за крок у напрямку від іншого, і внаслідок цього сповнена конфліктним змістом, - є вчинок.

Класицизм, просвітництво, романтизм у театрі – "золотий вік" авторської режисури. Нормативна естетика класицизму. Мольєр, Корнель, Расін.

Класици́зм — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.

Для драматургії встановився — закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця).

Практиками класицизму були насамперед французькі письменники: поет Франсуа де Малерб, драматурги П'єр Корнель, Жан Расін, Жан-Батист Мольєр, письменники-афористи Франсуа де Ларошфуко, Ж. де Лабрюйєр, байкар Жан Лафонтен, пізніше — просвітителі Вольтер, Жан-Жак Руссо та інші.

 

Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства. Тим самим новітні посту лати спричинили надлам старої феодальної організації.

 

 

Романтизм, що виник після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 — 19 ст. абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Філософську базу романтизму було закладено німецьким філософом Фрідріхом Шеллінгом. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм. Романтизм співіснував з пізнім класицизмом, академізмом.

 

 

Театр епохи романтизму

В області театральної техніки класицизм продовжує подальший розвитокстаціонарного театру від громіздко розкиданої по площі середньовічної містерії, відуявлень бродячих труп, від перехідних форм англійської та іспанської публічнихтеатрів в сторону палацового театру, що переносить спектакль в обстановкупалацового залу для глядачів. Основним технічним моментом включення всієї спадщини театральних форм під дах театрального будинку був моментзастосування перспективи, тобто винахід картинного задника і лаштунків в обсязісценічної коробки.

Драматурги нового напряму прагнули зображувати людські почуття, тому стиль театральних постановок було змінено. Відмовилися від єдності події, часу й місця, від пишних декорацій (оскільки теоретики театру вважали, що глядач не ототожнює події на сцені з реальним життям і повірить акторові, навіть якщо той не перебуватиме серед дорогих декорацій). Декламація й наспіви були замінені на просту розмовну мову.

Передмова до твору «Кромвель» Віктора Гюго (1827 р.) містить у собі правила нового театру. Гюго одним із перших зображував у своїх п'єсах нетипового героя.

Альфред де Мюссе працював в жанрі ліричної комедії. Якщо Гюго робив акцент на подіях, то Мюссе цікавила духовна рефлексія героя. Гюго змінював місце події по актах, Мюссе — по сценах та картинах, що було важко втілити в життя.

Автором 66 п'єс є Александр Дюма-батько.

Огюстен Ежен Скріб у своїй творчості утверджував здоровий глузд, його герої є прагматиками.

В Англії Джордж Ноел Гордон Байрон («Каїн», «Манфред») і Персі Біші Шеллі (трагедія «Ченчі») не створювали п'єс для широкої публіки, орієнтувалися на читача. Характерної особливістю їхніх героїв, одинаків-бунтарів, є відчай і песимізм. Німецький театр представляють Август Вільгельм Глегель (теоретик, творець «Шекспірівського культу»), Генріх фон Клейст, Ернст Теодор Амадей Гофман та Людвиг Йоган Тік.

Російська імперія

У Російській імперії зміни в театральному житті відбулися завдяки діяльності Московського художнього театру (засновники — Костянтин Станіславський, Володимир Немирович-Данченко) та літературній творчості Антона Чехова, Максима Горького.

МОЛЬЕР - французький письменник, драматург і актор, один із засновників «Ілюстр Театр» (L'Illustre Théâtre) 1643, пізніше його провідний актор. Творчість Мольєра мала чималий вплив на подальший розвиток світової драматургії. Юнацькі поневіряння Мольєра по французькій провінції (1645—1658) в роки громадянської війни — фронди збагатили його життєвим і театральним досвідом. З 1650 Мольєр заступає на місце голови трупи герцога Епернона, місце Шарля Дюфрена, очолює трупу. Репертуарний голод трупи Мольєра і став стимулом початку його драматургічної діяльності. Так роки театрального навчання Мольєра стали роками і його авторського навчання. Безліч фарсових сценаріїв, написаних ним в провінції, зникла. Збереглися тільки п'єски «Ревнощі Барбульє» (La Jalousie du barbouillé) і «Літаючий лікар» (Le Médecin volant), належність яких Мольєру не цілком достовірна. Відомі ще заголовки ряду аналогічних п'єсок, граних Мольєром в Парижі після його повернення з провінції («Гро-Рене школяр», «Доктор-педант», «Горжібюс в мішку», «План-план», «Три доктори», «Козакин», «Удаваний вайло», «В'язальник галузяччя»), причому заголовки ці перекликаються з ситуаціями пізніших фарсів Мольєра (напр. «Горжібюс в мішку» і «Витівки Скапена», д. III, сц. II). Ці п'єси свідчать про те, що традиція старовинного фарсу сформувала драматургію Мольєра, увійшла органічним компонентом в основні комедії його зрілого віку.

Корнель створив монументальну трагедію, у якій політичні ідеї абсолютистської держави - єдність нації, наступ на феодальну анархію, зміцнення влади монарха, пріоритет громадянського обов'язку й обов'язків перед приватними інтересами й особистими пристрастями - вперше втілилися в героїчних ідеалізованих образах, здебільшого запозичених із політичної історії Риму.

1629 року Корнель ставить свою першу п'єсу - комедію "Melite". Згодом поставив низку комедій, насичених, за тодішньою звичкою, різними інцидентами: "Clitandre ou L'іnnосеnсе delivree" (1632) - трагікомедія, саме лишень резюме якої в Корнеля займає 8 сторінок; "La Veuve ou le Traitre puni" (1633), заснована на непорозуміннях і брехливих визнаннях; "La Galerie du Palais", "La Suivante", "La Place Royale".

Для театру Корнель написав "Pertharite", "Sertorius", "Oedipe", "Sophonisbe", "Othon", "Agesilas", "Attila", "Tite et Berenice", "Pulcherie", "Surena" та ін., але всі ці твори підстаркуватого драматурга мають дуже мало чеснот. Останні роки життя Корнель провів дуже відлюдно у вкрай скрутних умовах. Лише завдяки турботам свого друга Ніколя Буало, Корнелю виплачували маленьку пенсію.

Значення Корнеля для французького театру полягає насамперед у створенні національної трагедії. До Корнеля театр був сліпим наслідуванням латинської драми Сенеки,і навіть такі талановиті його попередники, як Гарді, Гарньє, Ротру й ін., не зуміли позбутися рамок умовності, що перетворювала трагедію на мертву, суху декламацію. Корнель першим оживив французьку драму, прищепивши їй еспанський елемент руху і сили пристрасті; з іншого боку, він відновив традиції класичної драми в зображенні пристрастей, глибоко людяних за своєю природою, які своєю силою стоять вище за повсякденне життя. Деякі критики, порівнюючи творчість Корнеля з творчістю його спадкоємця Жана Расіна, зазначають, що "Корнель малює людей такими, якими б вони повинні були бути, а Расін - такими, які вони є в дійсності". Корнель зображає ідеальне людство, героїв із непохитною волею у виконанні найсуворішого обов'язку, і якщо це й додає певну сухість його трагедіям, то її компенсовує життєвість трагічних конфліктів, зображуваних автором. Корнель виходить з аристотелівського принципу, що трагедія повинна відтворювати важливі події - у ній повинні діяти сильні люди, щиросердечні конфлікти яких призводять до фатальних наслідків. Але разом з тим він пам'ятає, що душу глядача зачіпають лише нещастя, котрі випливають із властивих йому самому пристрастей. Ці принципи Корнель викладає у своїх теоретичних міркуваннях, тобто в передмовах до трагедій і в "Discoars snr le poeme dramatique", і втілює у своїх найліпших трагедіях. Усі вони перейняті вічною боротьбою обов'язку і почуття; любов протиставляється обов'язкові перед батьками, патріотизм - сімейним прихильностям, великодушність - навіюванням державної політики, відданість релігійній ідеї - захопленням особистого почуття і т.д. Тільки в "Сіді" перемога опиняється на боці кохання, що вносить гармонію в роз'єднані обов'язком душі. У "Горації" головне значення й остаточна перемога належать патріотизму; Корнель досягає найвищого пафосу в зображенні римського громадянина, старого Горація, що віддає перевагу смерті сина, який ставить державу вище за цінності родини. У "Полієвкті" чудова трагічна фігура мученика, раптово огорнутого благодаттю віри, що знаходить у ній силу стати вище земних пристрастей. Могутній вірш Корнеля, за пластичністю, виразністю та силою - унікальний. Уміння зобразити в одній фразі цілісну людську душу є характерною рисою Корнеля.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-28; просмотров: 111; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.117.125 (0.007 с.)