Спортивно – оздоровчий туризм

Конфлікти і конфліктні ситуації в туристському поході.

Методичні принципи розробки

Туристських маршрутів

 

ІІодорожуючи тим чи іншим туристським маршрутом, турист повинен мати гарантовану можливість активного відпочинку з оптимальним фізичним навантаженням, елементами загартування організму, а також продуманим змістом, цікавою екскурсійною програмою, цікавим дозвіллям.

Туристська подорож повинна давати задоволення її учасникам, викликати у них позитивні емоції, нести змістовну і цікаву інформацію, бути джерелом приємних спогадів. Маршрут тим привабливіший для туристів, чим більше можливостей він містить для відпочинку і оздоровлення, чим цікавіший його зміст і екскурсійна програма. Оптималь­не поєднання цих факторів є обов'язковою і основною вимогою до розробки туристського маршруту. Крім того, траса маршруту повинна бути послідовно розробленою, безпечною і відповідати фізичним можливостям кожного з учасників.

Існує два рівноцінних варіанти обрання маршруту і комплектування групи при підготовці до туристської подорожі: при наявності добре розробленого і описаного цікавого маршруту добирається група для його подолання; вже укомплектована група обирає район подорожі і розробляє трасу маршруту.

Обрання маршруту є досить складною справою. Крім природних умов та інших особливостей того чи іншого району обов'язковим є врахування побажань більшості учасників відповідно до їх уподобань, інтересів, туристського досвіду, фізичної і технічної підготовленості, наявна вільного часу, коштів, спорядження тощо. Необхідною умовою є також відповідність маршруту, меті і основному завданню походу.

Розробка маршруту здійснюється в три етапи:

> обрання району подорожі;

> прокладання траси маршруту;

> детальне відпрацювання основної нитки маршруту І пасних варіантів.

Обрання й оцінка регіону подорожі здійснюються на основі таких факторів, як сприятливість природних умов, наявність цікавих екскурсійних об'єктів, наявність транспортного зв'язку.

Район майбутньої подорожі піддається докладному вивченню. З цією метою використовуються довідники, карти, туристські путівники, літературні джерела, географічні дані, метеорологічні спостереження, лоції рік і озер, звіти туристських груп і експедицій, які там побували. Важливі дані можна одержати через листування з місцевими організаціями, туристами, краєзнавцями, лісниками, а також шляхом консультацій із членами місцевої маршрутно-кваліфікаційної комісії, методистами та інструкторами турбаз.

Туристська група повинна мати уявлення про район походу: особливості рельєфу даної території, тривалість світлового дня, наявність і стан снігового покриву, перепади температур, кількість опадів, прогноз погоди на період подорожі, наявність лісу вмісцях ночівель, можливість виходу до населених пунктів тощо. Крім цього, необхідно з'ясувати можливість придбання на місці продуктів харчування і окремих предметів спорядження. Докладне попереднє вивчення району переслідує не тільки пізнавальну мету: воно спрямоване на досягнення безпеки подорожі.

При прокладанні траси маршруту необхідно стежити за поступовістю наростання кілометражу. Це обумовлено необхідністю адаптації й акліматизації учасників походу, тому фізичні навантаження повинні збільшуватись повільно і досягати максимуму в другій третині подорожі. На цей самий період бажано планувати подолання ділянок найбільш складних у технічному відношенні.

Поділ траси на відрізки, що відповідають денному переходу, планування днівок і складання графіку руху групи доцільно здійснювати відповідно до особливостей місцевості з урахуванням складності шляху, наявності екскурсійних і природних об'єктів, огляд яких передбачає зупинку.

Денний перехід у піших і лижних походах становить, як правило, 15 -23 км, гірських – 15 - 18 км, водних - 20-30 км. Необхідно враховувати, що при тривалості походу в шість-вісім днів, варто планувати одну днівку, а більше дев'яти днів – дві.

В лісовій місцевості з переважанням мішаних і широколистяних лісів з густим підліском трасу маршруту краще прокладати вз­довж річок, так само як і на заболочених територіях, де найбільш сухі ділянки тягнуться вузькою смугою вздовж водотоків (прируслові вали, надзаплавні тераси). При цьому слід враховувати також лісові дороги, стежки, просіки.

При розробці лижних маршрутів необхідно пам'ятати, що довжина денного переходу значною мірою залежить від стану снігового покриву. Так, на сніговій цілині або під час відлиги швидкість просування може зменшуватись удвічі порівняно з розрахунковою. В густому лісі в першій половині зими і після значних снігопадів сніг набагато пухкіший і глибший, ніж на узліссі, на галявинах. Крім того, необхідно робити поправку на можливість таких природних явищ, як заметіль, різке зниження температури, сильний зустрічний вітер. Це вимагає у переході тимчасового укриття для туристів, а то й відхилення від маршруту для виходу до населеного пункту.

При розробці гірського маршруту важливо враховувати, що швидкість руху групи знижується прямо пропорційно збільшенню крутизни схилу і на особливо складних ділянках (круті засніжені і трав'янисті схили, осипи та ін.) мої досягати лише 0,4 - 0,5 км/год. Взимку в горах схили крутизною 16°С і більше при глибині снігового покриву понад 30см вважаються лавинонебезпечними. Маршрут не повинен перетинати від'ємних форм рельєфу - снігозбірних воронок, лавинних лотків тощо. Треба уникати переходів К вузькими гребенями, над якими з нависають снігові кар^ зи, а також дуже засніженими ділянками схилів, оскільки сніговий покрив може виявитися нестійким.

Розробляючи водний маршрут, потрібно пам'ятати провплив на швидкість пересування таких факторів, як звивистість річки, швидкість течії, переважання певних глибин можливість інших перепон і перешкод для руху плавучих засобів (низькі мости, греблі, паромні переправи, відмілини, пороги, завали дерев, зарості очерету тощо). На озерах і річках з повільною течією маршрути розробляються в розрахунку на їх подолання її на гребних човнах. При швидкості течії понад 4-6 км/год доцільно використовувати надувні човни-понтони (плоти), катамарани.

Якщо маршрутом передбачено подолання технічо складних перешкод, то його слід планувати на першу половину дня - найкраще зранку. Напередодні, облаштовуючись на ночівлю, слід здійснити докладну розвідку з метою визначення основних способів подолання перешкоди і передбачення місць страховки.

Траси туристських маршрутів повинні пролягати за межами заповідників та інших природоохоронних зон, для огляду яких плануються природознавчі екскурсії, заздалегідь погоджені з дирекцією заповідника.

Вся траса маршруту повинна бути нанесена на топографічну карту з поділом на відрізки, що відповідають даному переходу. Складні ділянки маршруту потребують детальнішого картографічного відображення в масштабі (1:50 000, 1:25000).

Багатоденні туристські маршрути які обслуговуються турбазами повинні бути запаспортизовані і детально описані (з кроками, напрямками, віддалями, орієнтирами тощо).

ОРІЄНТУВАННЯ В ТУРИСТСЬКОМУ ПОХОДІ

 

Орієнтування на місцевості

 

Під орієнтуванням на місцевості слід розуміти сукупність дій, спрямованих на визначення місця свого перебування відносно навколишніх об'єктів чи певних орієнтирів, сторін світу. Орієнтування передбачає також умііння швидко і точно запам'ятовувати незнайому місцевість, упевнено рухатись наміченим маршрутом, а в разі необхідності відшукувати зворотний шлях. Вміння орієнтуватись дозволяє пройти маршрут без відчутних відхилень, від наміченого напрямку, від графіка руху і дозволяє раціонально використати час для продуктивної роботи і повноцінного відпочинку.

Вміння туриста орієнтуватись є ознакою доброї технічної підготовки. Подорожувати незнайомою місцевістю при відсутності компаса, картографічних матеріалів і без попереднього вивчення даної території неприпустимо. Необхідні туристові вміння орієнтуватись на місцевості користуватись картою і компасом він здобуває в період підготовки до походу і під час тренувань. З усієї різноманітності об'єктів, що зустрічаються на місцевості на шляху туриста, з метою набуття навичок орієнтування використовують природні або штучні предмети-орієнтири - точкові, лінійні і площинні.

Точкові орієнтири - об'єкти, що зображуються на топрографічних картах позамасштабними умовними позначен­нями, а на місцевості локалізуються у вигляді точки (окремі вершини, пункти геодезичної мережі, домінантні споруди, вежі тощо).

Лінійні орієнтири - об'єкти, що мають значну довжину і зображуються на карті лінійними позначеннями (річки, канали, шляхи сполучення, лінії зв'язку та електропередач, лісові просіки, яри та урвища, берегова лінія тощо).

Площинні орієнтири - об'єкти, що мають чітко окреслені контури і займають значну площу (озера, болота, лісові галявини, ділянки сільськогосподарських угідь, населені пункти тощо).

Розрізняють загальне і детальне орієнтування на місцевості.

Загальним називають таке орієнтування, при якому відомі напрямок руху, район перебування, відстань до найближчих об'єктів. Загальним орієнтуванням обмежуються тоді, коли нема необхідності в детальному вивченні території, точному визначенні точки перебування чи в разі, коли група прямує до конкретного орієнтира.

При детальному орієнтуванні точно визначаються точка перебування спостерігача (групи), сторони світу і азимут руху, досліджуються навколишні географічні об'єкти, встановлюються орієнтири для подальшого руху.

Орієнтування на територіях з різною мірою вивченості має значні змінності, обумовлені його складністю, обсягом і змістом. Орієнтування на добре знайомій території обмежується розпізнаванням об'єктів-орієнтирів і вибором найзручнішого шляху для продовження маршруту. На територіях, знайомих за описами і з вивчення картографічних джерел, а також тих, за якими наявні великомасштабні топографічні карти чи аерофотознімки, орієнтування вимагає детальної ідентифікації об'єктів, зображених на карті, і постійного орієнтування карти відносно сторін світу. Найбільш складно орієнтуватись на зовсім незнайомих територіях, покладаючись на розповіді місцевих жителів, рукописні схеми тощо.

Щодо матеріалів для орієнтування, то найкраще виристовувати великомасштабні топографічні карти. Доповнюють картину матеріали аерофотозйомки, схеми земле- і лісовпорядкування, лоції водних об'єктів, туристські карти і схеми. Мало придатні для орієнтування рукописні фрагменти карт чи їх любительські фотокопії без позначення масштабу, матеріали окомірної зйомки, зарисовки, виконані по пам'яті, тощо. При користуванні додатковими картографічними матеріалами необхідно знати (чи мати можливість встановити) їх масштаб, перевірити точність, докладність інформації, характер вибірковості зображення, умовні позначення, рік видання тощо.

Основними приладами, що забезпечують точне орієнтування на місцевості, служать геодезичні бусолі, компаси (Адріанова, рідинні, спортивні, туристські тощо). Додатковим засобом орієнтування, без точного визначення азимутів, може бути визначення сторін горизонту за допомогою небесних тіл (Сонця, Місяця, Полярної зірки та ін.). Використання з метою орієнтування природних ознак (більш швидке висихання об'єктів з південної сторони, наростання мохів і лишайників з північної сторони, поведінка рослин - "компасів" тощо) дозволяє лише приблизно визначити сторони горизонту і виступає в ролі як додаткового засобу тільки при загальному орієнтуванні. Для успішного орієнтування необхідно мати навички роботи з картою і компасом.

Робота з картою і компасом

Робота з картою включає її читання, навички орієнтування (за компасом, місцевими об'єктами), визначення точки знаходження. Робота з компасом передбачає визначення сторін горизонту і азимутів на місцевості, орієнтування карти і визначення азимутів на ній. До важливих елементів техніки орієнтування на місцевості відносяться також орієнтування карти за точками і лініями на місцевості, визначення точки знаходження методом засічок або зіставлен­ня з місцевістю.

Орієнтування на місцевості в кожному конкретному випадку має специфічні особливості, пов'язані з характером місцевості, сезоном, способом пересування. При орієнтуванні влітку під час піших переходів особливу увагу слід приділяти лінійним об'єктам - дорожній мережі, системі лісових просік, річковій мережі, береговій лінії озер тощо. Грунтові дороги і стежки в процесі орієнтування допомагають мало, оскільки вони не завжди відображаються на карті, а ті, що на ній позначені, недостатньою мірою деталізовані. До того ж ґрунтові дороги і стежки (особливо в степах і на луках) є найбільш змінним елементом місцевості. Лісові просіки менш зручні для пересування, хоча є більш надійними орієнтирами в лісовій місцевості. Встановити місцсзнаходження при наявності робочої карти лісовпорячдкування досить просто за допомогою написів на квар­тальних, візирних і дільничних стовпчиках.

Специфіку орієнтування в зимовий період визначає перш за все наявність снігового покриву і льодоставу на водних об'єктах. З настанням зими літні грунтові дороги і стежки в горах і лісах перестають бути скільки-небудь надійними орієнтирами. Непрохідні влітку водойми і болота стають найбільш зручними для пересування, особливо на лижах. Крім того, сніг на них більш щільний, ніж у лісі, вони дають можливість рухатись навпростець, що значно скорочує шлях.

Зорове сприйняття місцевості взимку відрізняється від літнього: на безлісній заплаві слабко простежується русло річки; важко відрізнити озеро від болота, а болото - від плоскої низовини. Різкішими стають обриси пагорбів і гірських вершин, відсутність листя на деревах значно покращує видимість у лісі.

За сприятливих обставин походи здійснюються як, влітку, так і взимку. При цьому умови подорожі і способи пересування значно відрізняються в залежності від пори року, прийоми і тактика орієнтування мають багато спільного. На більшій частині гірських маршрутів, особливо в літню пору, видимість залишається хорошою, відкриваються широкі краєвиди, що охоплюють відразу кілька вершин. При цьому слід пам‘ятати, що через підвищену прозорість повітря і крупні форми рельєфу відстані здаються значно меншими від реальних.

Шлях пересування, що, як правило, проходить уздовж хребтів і через долини (взимку - переважно долинами) легко піддається контролю за допомогою визначення точок місцезнаходження способом зворотних засічок. Як поміжний матеріал для орієнтування в горах можуть прислужитися панорамні замальовки і фотографії.

При подоланні водних маршрутів необхідно знати особливості орієнтування на невеликих річках та інших дрібних водоймах. Плавання на великих річках - це, з погляду орієнтування, рух за орієнтиром. З водної поверхні, особливо на річках, що протікають у лісистій місцевості, огляд дуже обмежений. Іноді з човна не видно населеного пункту позначеного на карті біля самого берега річки. Факт його існування підтверджується додатковими ознаками: витягнуті на берег човни, містки для прання білизни, водоплавна домашня птиця, облаштування місць для купання тощо Основним засобом орієнтування на таких водних об'єктах є чітке фіксування часу і швидкості руху з паралельною ідентифікацією орієнтирів, коли це можливо. Окремі ділянки великих річок, озер і водосховищ з регулярним, а подекуди навіть інтенсивним судноплавством мають плавуче і берегове судноплавне обладнання. В таких випадках необхідно заздалегідь вивчити правила і розклад руху водного транспорту, освоїти основні технічні прийоми плавання у відкритих водоймах: рух у створі, навички читання карти і лоції, пересування за "орієнтиром в азимуті» за допомогою компаса. Лоції містять великий обсяг інформації щодо орієнтирів, розміщених на березі. Їх слід не випускати з поля зору, постійно спостерігаючи за ними з метою загального орієнтування чи визначення азимуту (пеленг) для детального орієнтування і визначення точки свого місцезнаходження.

Ґрунтовна топографічна підготовка і володіння прийомами техніки орієнтування дозволяють розв'язувати не лише завдання тактичного порядку, а й проблеми, пов'язані з безпекою учасників експедиції чи подорожі.

Основними правилами орієнтування на місцевості, яких слід неухильно дотримуватись, є такі:

- необхідно добре знати картографічний матеріал і мати навички роботи з ним, уміти користуватись компасом, визначити сторони горизонту, азимути і румби;

- в польових умовах необхідно тренувати свій окомір, визначати на око відстань до видимих орієнтирів і звірятися з картою;

- не повинен стати причиною розгубленості виявлений на місцевості "зайвий" струмок чи інший новий об'єкт: чим дрібніший масштаб карти, тим менше деталей вона містить;

- ідентифікувати на карті наявні на місцевості об'єкти можна за допомогою правильного розрахунку пройденого шляху. При цьому слід пам'ятати про те, що подорожуючі схильні перебільшувати фактичну швидкість свого пересування;

- рухаючись за азимутом, напрямок витримує провідник гоупи, а відхилення від нього частіше помічає замикаючий, тому на найбільш відповідальних ділянках необхідна тісніша взаємодія між ними;

маршрути слід прокладати через найбільш безпечні ділянки території, фіксуючи на них усі значимі орієнтири. Довжина і складність маршрутів повинні бути посильні для всіх учасників походу;

- на випадок критичних ситуацій важливо мати запасний, безпечніший варіант маршруту. В разі необхідності слід припинити роботи чи просування за маршрутом, вийти на безпечне місце або чекати на допомогу, про яку треба заздалегідь потурбуватись.

 

 

Рух пішки.

І ЗШИНИ.

>жна автомашина повинна бути забезпечена протипо-

пми засобами. В розпорядженні водія мають бути со-

попата, відро. Ремонтний інструмент перевіряється

І, кожним виїздом на маршрут. Виїзд на маршрут, в по-

Іх умовах, повинен забезпечуватись збільшеним запа-

І.ального і мастила, а в засушливих районах - також

ом води для заправляння радіатора. В пустельних,

их і заболочених районах доцільно використовувати

= /Іашини з двома ведучими мостами.

Пюди у транспорті повинні бути розміщені з максималь->» зручністю. Під час руху автомашини забороняється •Іди й на бортах, стояти в кузові, сідати в машину і зіскаку-чти на ходу, залишати не піднятими борти.

При переправленні автомашин на паромі, при роз'їзді і вузьких гірських дорогах, у дощову погоду чи в ожеледь * крутих схилах у машині може залишатись тільки водій.

При низькій температурі перевезення людей у відкри-м автомашинах може призвести до переохолодження і вмерзання, тому час від часу необхідно робити зупинки, •ІГі люди могли зігрітися.

Всі транспортні засоби повинні бути укомплектовані ікяосуваннями для надійного закріплення вантажу, боч-Іи з пальним і мастилом, водою, а також ящиками для

 

 

118-119

інструментів, дрібного інвентарю, спорядження, харчи продуктів тощо. Вантаж у кузові повинен бути розміїциіі рівномірно. Не допускається перевантаження автом;ичц У важких подорожах, особливо у віддалених раимні іноді доводиться користуватись гужовим транспортом і ревезення вантажів на конях, ослах, верблюдах, олеїн І. ін. На коня не слід навантажувати більше 80 кг, на оі.ми оленя - більше 40 кг. Верблюд здатен везти до 250 кі»І тажу.

Використання тварин для перевезення людей і т\>* портування вантажів дозволяється при наявності вен.І парного свідоцтва. За допомогою необхідно пересінд тись у тому, що тварина витривала і не полохлива.

Нав'ючують тварин погоничі або люди, що мяїн досвід у цій справі. Для в'юків найкраще підходять міш* Вантаж для в'юка розподіляється таким чином, щоб оби< частини були однакові за вагою, об'ємом і, бажано, фі мою. При переході через відкриту місцевість габари в'юка можуть бути довільними, не заважаючи при цьому 11 ресуванню тварини. На лісових стежках, а також у горах н обхідне більш компактне пакування вантажу. На складім ділянках маршруту треба передбачити можливість швидс го звільнення тварин від вантажу.

Пересуваючись гужовим транспортом, не слід допуо ти перевантаження возів. Вози будь-якого типу повинні м ти гальмівні пристрої. Рухаючись незнайомими, особлиі гірськими, дорогами, по бездоріжжю, в негоду, переправні ючись через брід або ненадійний місток, при роз'їзді зустрічним автотранспортом необхідно вдаватись до:» побіжних заходів - зсаджувати людей, перевіряти перепр; ви, містки тощо.

Забороняється проводити в'ючних тварин у зв'яаі вузькими гірськими стежками, через ненадійні містки, болі та, річкові переправи.

Спорядження

Побір особистого і групового спорядження для тури->го походу чи подорожі залежить від природних умов, •ну, тривалості походу, сезону, чисельності групи, мети,ань походу і т.ін.

•сновний принцип добору і комплектування туристсь-:порядження - брати з собою тільки те, без чого не І на обійтись, і нічого зайвого. Навіть досвідчені мандрів-ІМ складають список необхідного спорядження і доклад­ного аналізують, викреслюючи все зайве. І Головні вимоги до туристського спорядження - його |НІсть, легкість, надійність, пристосованим до похідного (Іду, здатність створити максимально безпечні умови І подолання маршруту і збереження здоров'я учасників ДОрожк

Особисте спорядження має складатися з мінімуму обхідних речей:

рюкзак (у гірському поході варто мати два рюкзаки: ос­новний, або вантажний (70-100 л), і легкий, штурмовий (30-50 л));

 

 

> капелюх (легка шапочка з козирком або полями, всжя на шапочка чи берет); 1

> взуття (кеди або кросівки з повстяною устілкою і шкі|«черевики на підошві "вібрам" з міцними шнурками), М має бути міцним, закритого фасону, на низькому підЬоі достатньо розношеним, бажано на один розмір білив звичайного, щоб можна було вкласти устілку або вдия вовняні шкарпетки; І

> штани типу техасів або джинсів;, І

> шорти; 5 І

> сорочка; І

> змінна білизна; І

> шкарпетки бавовняні (дві - три пари) і вовняні (одна • в пари); 1

> носові хустки; І

> штормовий костюм;

> светр вовняний;

> плавки; І

> костюм тренувальний трикотажний; * І

> водонепроникна плащ-накидка або накидка поліетилі нова з капюшоном; > І

> окуляри сонцезахисні в жорсткому футлярі; г *

> годинник; *'

> туалетний набір; *

> столовий набір (кружка, ложка, миска, ніж); р

> швейний набір (голки, нитки, шпильки, ґудзики);

> індивідуальна аптечка чи медичний пакет; і

> польова сумка, загальний зошит для польового щод«ника, набір олівців, ручка, гумка, особисті документи, І

> ліхтарик із запасом батарейок; |

> сЬотоапаоат з набооом Фотоплівок:

речі, різні за призначенням, масою, формою, міцністю, |ІІд розмістити найбільш раціонально. При цьому не-йно пам'ятати, де що лежить. Речі повсякденного кори-Ьння повинні бути завжди під рукою. Крихкі і ламкі [мети треба вкладати у спеціальні чохли. По групового спорядження на випадок ночівлі вхо-

Івмет;

юсуд для приготування їжі;

окира;

Іозливна ложка;

ІВічки стеаринові;

ІІрники у водонепроникній упаковці;

(едична аптечка;

Іемонтний набір;

|>ляга для води (5-10 л);

Іарчові продукти;

рупові документи і картографічні матеріали.

Перед походом усім його учасникам повідомляється

І пункт збору групи для виїзду на маршрут, схема мар-

ту, його основні і контрольні пункти, система зв'язку.

Режим харчування І

Основою режиму харчування є його регулярність, Щ то сталий ритм. Одна й та сама за якісним складом і н лорійністю їжа засвоюється по-різному в залежності від т го, як її вживання розподілена протягом дня.

В побуті прийнято триразове харчування. При гшр ході від домашніх до похідних умов не рекомендує І мі різко змінювати режим харчування і характер їжі. Трир.н ве гаряче харчування не лише зберігає звичний режим,.І дозволяє ефективніше компенсувати енергетичні витр.м пов'язані з постійними фізичними навантаженнями т тенсивним рухом.

НІданок дозволяє створити енергетичний запас ор­ну, що дає можливість підтримувати працездатність Ким першої половини дня, на яку припадають макси-41 фізичні навантаження в умовах походу. Тому сніда-Иг. бути висококалорійним (близько 30% добової нор-ГІорій), невеликим за об'ємом, легко засвоюваним, ба-I на вуглеводи, вітаміни, тонізуючі речовини. Від призначений компенсувати можливий дефіцит її, що утворився в організмі в результаті напруженої Ги, значних фізичних навантажень, інтенсивного руху, він повинен бути досить тривним, мати високий вміст Інних білків, жирів, вуглеводів. В обід раціональним є Ивання продуктів, багатих на клітковину, і таких, які) затримуються в шлунку. Калорійність обіду повинна дати 30-35% добової норми.

їечеря. Має компенсувати витрачену протягом дня»гію і підготувати організм до наступного робочого дня. р продуктів повинен бути розрахований на відновлен-Іілків у тканинах організму, поповнення запасів вугле-І. Під час вечері не рекомендується споживати продук-цо збуджують нервову систему і активізують діяльність Іних органів. Калорійність вечері має досягати 25% до->ї норми. Решту добової норми калорій (10-15%) ор­ім одержує з продуктами, які споживають під час при-

Іі.

Раціональний режим харчування передбачає також йо-Ізноманітність, яка забезпечується правильним добо-страв на основі заздалегідь продуманого меню. Проте рактиці не завжди вдається забезпечити триразове га-І харчування, особливо у складних гірських умовах і в >вий період, через малу тривалість світлового дня і з /вань економії часу. Такі умови диктують вимушений гхід на дворазове гаряче харчування, а відновлення Ігетичних витрат досягається за рахунок калорійного і, ожливості, збалансованого харчування у вигляді сухо-ійка під час довгих привалів.

Іри дворазовому гарячому харчуванні калорій доцільно)ву норму розподілити таким чином: сніданок - 35%, - 20%, харчування на привалах - 15%, вечеря - 30%.

 

 

136-137

При наявності термосів обід можна доповнити мрйМІ стравами. Ц

Після тривалої роботи, пов'язаної із значними фІяИІ| ми навантаженнями, довгого переходу слід відпочиїи • тягом 20-30 хв., перш ніж приступити до їжі. НасІуяІ вихід на маршрут, не слід робити раніше як через ІояІ після чергового прийому їжі. Т

Вода. |

Режим водоспоживання

Якщо без їжі людина може прожити кілька тижнії, І без води - всього кілька діб. Вода необхідна для підтрими ня життєдіяльності організму. Саме її наявність у тканині живого організму забезпечують необхідні хімічні перині рення. Така роль води визначається її хімічними і фізичну ми властивостями: вона забезпечує надходження пожй(них речовин до тканин і органів.

Вода складає 65% загальної маси тіла людини. В І)| ганізмі вона наявна у вільному і у зв'язаному стані(у скпл(клітин). Для людини однаково небажаним є як надмірні так і недостатнє споживання води. При надмірному її спи живанні зростає навантаження на серце і нирки, посини ється вимивання з організму необхідних йому солей. О(>м воднення може викликати важкі розлади в роботі сери шлунку та інших життєво важливих органів.

Добова потреба людського організму у воді, що скік дає в середньому 2,5 л, задовольняється не лише за ра>' нок випитої рідини, й за рахунок її вмісту в рідких і тверді І продуктах харчування, а також води, що утворюється самому організмі в результаті хімічних реакцій. З цієї загалі, ної кількості, об'єм випитої рідини становить 0,8-1,0 л; води спожитої у складі супів - 0,5-0,6 л, твердих продуктів - 0,7 й води, що утворюється в самому організмі в результаті тр;т них процесів - 0,3-0,4 л (при окисленні 100 г жирів ви/м пяється 107 мл води, білків - 41 мл, вуглеводів - 55 мл)

'ІІьна витрата води організмом у стані спокою дося-) мл/год. При середньому фізичному навантаженні • • < помірного клімату витрата води збільшується до І/добу. Напружена м'язова діяльність при підви-імператури повітря викликає інтенсивне виділення пез шкіру і за рахунок посилення легеневої венти-ця цифра зростає до 10 л/добу. Витрачена ор-¹1 вода вимагає обов'язкової компенсації. (іональна організація харчування і режиму спо-<я води при подоланні маршруту передбачає ос- поповнення водних витрат організму до почат-після закінчення переходу чи іншого фізичного чппаження під час привалу, на бівуаку. Найдо-ппие більшу частину денної норми рідини вживати «•/й, коли навантаження на серце є мінімальним. 1'. ході маршруту під час коротких зупинок можна випити • Іри ковтки підкисленої рідини чи прополоскати ротову ні І мину. Для в тамування спраги краще використовувати вр.Ільну або звичайну підсолену воду. Людям із посиле-» потовиділенням рекомендується до сніданку проковтну-І-10 г солі, запивши чаєм або водою. Позбутися відчуття Ості в роті допоможе кисла або м'ятна цукерка чи таблет-Іекорбінової кислоти з глюкозою. Для цього придатна та-(тала снігова або джерельна вода з додаванням лимон-

0 або журавлинного екстракту, лимонної чи яблучної кис-и, яблучного оцту. У спеку добре втамовує спрагу зеле-

1 чай із м'ятою, материнкою, смородиновим листям і т. ін. В польових умовах необхідно вміти відшукувати і вико-

Іговувати природні джерела води, серед яких - відкриті Іойми (ріки, озера, струмки), грунтові води (джерела, ко-цязі), атмосферна волога (дощ, сніг, лід, роса), а також Ьлини-водоноси (водорості, бамбук, кактуси).

Проточну воду із джерел, гірських і лісових річок і >умків можна пити сирою (хоча краще прокип'ятити). Во-Ю із стоячих водоймищ (озер, ставків) слід користувати-з обережністю. Не можна використовувати для пиття во-

з канав, калюж, ям. Небезпечно пити сиру воду з во-йм, розташованих поблизу промислових підприємств, релених пунктів, пасовищ.

 

 

138-139

Якщо викликає сумнів якість води в районі подорож виконання робіт, потрібно взяти з собою необхідний.їм який найкраще тримати у спеціальних флягах. Для цв найбільше підходять військові фляги місткістю 0,5 м, | разі їх відсутності - пластмасові пляшки місткістю 1,В«| з-під газованої чи мінеральної води. Н

У безвихідному становищі перед вживанням н(У сумнівної я кості її необхідно прокип'ятити протягом 15-Л)І або знезаразити за допомогою спеціальних засобів (оя таблетка пантоциду на 0,5-1,0 л води). В разі їх відсуїня з цією метою можна використати настойку йоду (5-10 т пель на 1 л води) або марганцевокислий калій (3-5 криоі ликів на 1 л води). І

Для очищення каламутної води її можна профільтруї ти, пропустивши через посудину (відро, казанок, поліетіі новий мішок, флягу), в якій чергуються шари піску і Дій ного вугілля. Воду з болота, озера, річки можна профІЯ трувати, викопавши біля берега ямку, в якій невдовзі н,І и1| рається і відстоїться вода.

Солона озерна і морська вода абсолютно неприд.пц для пиття. В таких умовах прісну воду можна видобути І и| доростей, віджимаючи їх до виділення соку. В зимпиіі період солону воду можна опріснити шляхом її заморі "ні вання у відрі або казанку. Заморожувати воду т\»-П тільки до половини об'єму. Після цього лід виймають, ірін топлюють і знову заморожують до половини об'єму. Пк І\ дво-, триразового заморожування вода стає майже зоік,((прісною.

Взимку воду можна отримати також розтоплюваніІнІ снігу або льоду в казанку над вогнищем.

І

Фситуаций I катастроф I

Для авар!йних умов та екстремальних ситуацм хара^ терт п'ять категор!й захворювань \ ушкоджень.

Перша категор!я - травмування. Воно е^найбтьш ПО* ширеним в авармних ситуац!ях \ пщ час стихмного лиха. Дв ц!еУ категори вщносяться всякого роду поранения, перелО^ ми, вивихи, отки I т. Ы. Травмування в звичайних умов!! може стати причиною припинення дослщжень або перед» часного завершения маршруту, тод! як в екстремальшй СИ»¹ туацм воно може призвести до загибел! потерпшого I нав!т% уаеУ групп. Правила издания першоТ медичноУ допомоги I основы прийоми реашмаш'У детально розглянуто в розд1л("Медичне забезпечення туристського походу".

Друга категор!я - захворювання, характеры! для гв& граф1чн!й зон!, в яюй сталась авар!я. В пустел! \ натвпуФ тел! в Л1тню пору це можуть бути теплое! 1 сонячн! ударй| обезводнення орган!зму, оп1ки шюри тощо; в прсьш м'юцЦ воет! в зимовий перюд - загальне переохолодження, обмв| роження, "сн'|гова сл'тота", прська хвороба. В под1бних вф падках основна допомога полягае в усуненн! \ припинеж4 впливу на оргаызм хвороботворних фактор1в.

Третя категор!я захворювань - отруення неякюними або 31псованими продуктами, отруйними рослинами, гриба» ми, рибою чи морськими продуктами, наслщки укуав отруй» них зм!Й, павуюв, комах; отруення чадними газами (вна-слщок гор'|ння примуав, саморобних жирових ламп тощо, • наметах 1 укриттях); паразитарн! та шфекцмт захворюваи* ня, викликан'1 контактом 13 хворими тваринами, ноаями чи збудниками цих хвороб, бдиний надмний споаб уникнути под'|бних захворювань - умшня вщр!знити придатн! дли вживания продукти вщ з'шсованих, Тст'|вн'| види рослин I тва» рин - вщ отруйних.

Четверта категор!я - рантов/ гостр! захворювання щ також загострення хрон!чних хвороб. Хворому необхщнф по можливост'1 забезпечити 1ндивщуальний режим I вщповщне харчування для запоб'|гання подальшому роз-

етку хвороби. В тяжких випадках слщ негайно транспорту-5ати хворого до найближчого медичного закладу. Але юкшьки така можливють у польових умовах часто вщсутня, ю при пщготовц! до туристського походу вс1 кандидати по-мнн! пройти медичний огляд \ отримати дозвт на участь у)ьому.

П'ята категор!я - р/зного роду нервово-псих!чн1 розла-Ю / гостр! псих1чн! захворювання, викликан! екстремальни-ми умовами, травмами, невпевненютю в завтрашньому ды, ЮСТ1ЙНИМ почуттям страху та «ншими причинами. Ц1 захво-рювання дуже часто не усвщомлюються потерпшими \ тому ^уже небезпечн! як для хворого, так 1 для васУ групп. В ек-:тремальн1й ситуаци виключноУ важливост! набувае ЮСТ1ЙНИЙ контроль за своУм станом: ф!зичним I псих1чним. Категорично неприпустимо приховувати вщ кер!вника групп товариш1в наявнють болю, травми 1 т. 1н.: все це поглиб-пюе кризовий стан потертлого \, вщповщно, ваеУ групп, що \ложе призвести до трапчних наслщюв. Контакт такого хво-юго з {ншими членами групп необхщно звести до м1н1муму, поручивши йому виконання нескладноУ роботи.

ГИки, що входять до авар!йного комплекту, слщ витра-1ати дуже економно, максимально використовуючи пщ-;)учн1 засоби I матер1али, щоб зберегти необхщш медика-^енти для бтьш тяжких випадк1в.

Втрата продукт1В.

Я1- ™ ^^Г>

Голод

Дуже часто екстремальн! ситуацП' виникають у зв'язку з астковою або повною втратою продукте \ води. В густона-:елен1й М1сцевост1 вщновлення запаав обмежуеться в ос-ювному матер!альними витратами 1 не вщн!мае багато ча-;у. В умовах автономного функц!онування групп у вщдале-<их районах повна втрата продовольства розглядаеться як (эдзвичайна под1я, що виключае можливють продовження юдорож! чи роботи в нормальному режим! \ вимагае ермтового виходу до населених пункт!в найкоротшим \

.....„. „-...-^.^.«>г«*тол«едд#**#й58ЯЩЯ^^^^^^^^В

^^^^^^^Щт'

найбезпечн|'шим шляхом. Спроба прохарчуватися за рахуь нок полювання на дичину, рибалки чи збирання Уст1вн

Рослин обернеться невиправданою витратою асу I перф1 творить експедифю на експеримент з виживання. «у При анал!31 шлях1в виходу з екстремальноУ ситуацн' н§Ш обхщно реалютично оцжити вщстань, швидкють пересуш вання, енерговитрати \ супутн! труднощк В таких умо