Особливості пересування по розчленованій місцевості

 

Долаючи лісові завали, що утворилися внаслідок буреломів і вітровалів, необхідно постійно намічати шлях на якомога більшу відстань, щоб не потрапити в пастку. Можна пересуватись по товстих повалених стовбурах дерев постійно контролюючи напрямок руху і запобігаючи ушкодженню сучками та гілками.

На крутих трав'янистих схилах, особливо гірських, часто виникають серйозні труднощі - слизька трава, виходи ґрунтових вод, хитке каміння. Перш ніж розпочати підйом або спуск, необхідно заздалегідь намітити маршрут. Слід уникати трав'янистих схилів над крутими і прямовисними скелями.

Виходити на круті мокрі схили взагалі не варто. Пересуватись ними можна лише у крайньому разі, забезпечивши самостраховку або зовнішню страховку. Слід обирати такий шлях, де підйом чи спуск проходить по вибоїнах або стежках, протоптаних тваринами, що розташовані одна під одною і обминають перешкоди.

Піднімаючись по трав'яному схилу, ноги ставлять на всю ступню, щоб посилити зчеплення з поверхнею землі Якщо кут нахилу перевищує 10°, носки розвертають назовні "ялинкою". Рухаючись поперек схилу (траверс, ноги ставлять усією підошвою поперек схилу таким чином, щоб ступня "внутрішньої" відносно схилу ноги була повернута трохи вгору, а ступня "зовнішньої" - трохи вниз. Спускаючись пологим схилом носки розвертають трохи до середини - "клишаво". А на дуже крутих спусках іноді доводиться ступати як сходинками - повернувшись до схилу боком, ступні ставлять поперек схилу і страхуються за допомогою альпенштока

(рис. 8

На схилах крутизною 25-30° піднімаються і спускаються короткими зигзагами ("серпантином"). Швидко стримати ковзання на схилі можна таким чином: трохи присівши, упертись вістрям альпенштока у схил позаду себе і налягти рукою, ближчою до схилу, на древко. Йдучи схилом, не треба до нього притулятись - це створює додатковий кут для ковзання.

Для проходження маршруту в умовах засніжених схилів найбільш придатними є штормовий костюм, взуття на профільованій підошві, брезентові рукавиці, темні захисні окуляри.

Навіть незначні снігові схили і фірнові поля можуть бути небезпечними. Часто на них зустрічаються нагромадження каміння, яке іноді видно з-під снігу. Не маючизасобів для затримання на схилах і необхідної страховки, в разі падіння вниз зі схилу, можна отримати серйозні ушкодження, тому на сніговий схил не можна виходити без альпенштока.

 

Рухаючись схилом, вкритим м'яким снігом, легким натиском підошви поступово витоптують східці, намагаючись їх не зруйнувати. Якщо схил вкритий сніговим настом, приступки вибивають носком черевика, ущільнюючи сніг. У фірні східці також вибивають рантом черевика, вістрям альпенштока, льодорубом тощо.

При пересуванні засніженим схилом наявні дві точки опори, а на дуже крутих схилах і в глибокому снігу за допомогою альпенштока, необхідно створити третю точку опори. Рухаючись схилом, необхідно підтримувати корпус у вертикальному положенні, що дозволяє не зруйнувати приступки. Всі учасники походу просуваються слід у слід. Ведучому групи знаходять заміну в інтервалі 5-7 хв., що забезпечує оптимальний режим руху і витрати сил. Увесь час слід пам'ятати про лавинну небезпеку, відшукуючи найбільш безпечний шлях.

Сніговими схилами незначної крутизни піднімаються прямо вгору "ялинкою", вибиваючи приступки внутрішніми рантами черевиків. На крутих схилах краще підніматися зигзагами, вибиваючи рантами черевиків паралельні приступки трохи навскіс. Спускатися слід спиною до схилу, роблячи неширокі кроки і приминаючи сніг підборами. Виходити на твердий фірн і льодові схили без спеціальної підготовки, спорядження і страховки забороняється.

Правила руху на пологих скельних ділянках є аналогічними правилам пересування трав'янистими схилами. При цьому слід враховувати особливості підстилаючої поверхні. Підніматись на круті, і особливо прямовисні, скелі не рекомендується без спеціального спорядження відповідної підготовки. Легковажне ставлення до цих питань є дуже небезпечним і може призвести до тяжких наслідків.

Слід пам'ятати, що підніматися крутими скелястим схилами значно легше, ніж спускатися. Тому навіть в альпіністській практиці для спуску найчастіше користуються мотузки (рис. 9.).

 

При подоланні скельних ділянок необхідні штормовий костюм, черевики з гумовою профільованою підошвою (або кросівки), брезентові рукавиці (щоб утримати мотузку), а на складних ділянках - захисний пластмасовий шолом (монтажна каска) для захисту від падіння каміння.

Перш ніж підніматися скельними схилами, слід намітити шлях пересування, виявити найбільш складні його ділянки визначити безпечні місця для відпочинку, з урахуванням можливості падіння каміння розробити варіанти обходу небезпечних місць. Під час руху необхідно зберігати вертикальне положення тіла (не треба притулятись до схилу чи відхилятись від нього). Основні м'язові зусилля при подоланні скельних ділянок припадають на ноги і руки, які дозволяють підтримувати тіло в рівновазі, тримаючи опору. Перш ніж спертися рукою чи ногою на виступ, необхідно перевірити його надійність.

Під час пересування слід постійно опиратись на три точки. Перш ніж перенести ногу на наступний виступ, потрібно переконатися, що друга нога і обидві руки мають надійну опору. Просуватися вгору треба поступово, уникаючи ривків, широких кроків (а тим більше стрибків), підтримуючи рівновагу, і берегти сили (рис. 10.).

 

Підйом по скелі завжди слід супроводжувати зовнішньою страховкою. Більшість спусків здійснюється за допомогою альпіністської мотузки. Найпоширеніші способи спортивний, на карабінах, "дюльфером" (сидячи на мотузці), на гальмівних пристроях.

Подолання таких досить небезпечних перешкод, як тріщини, промоїни, рівчаки, канави, струмки, річки, має свої особливості. В залежності від характеру перешкоди, конкретних умов місцевості, можливостей групи обирається вид переправи: перестрибування, перехід по каміннях, через кладку, вбрід, за допомогою навісної переправи тощо

Пересуванні! по воді. Долання водних перешкод

При підготовці маршруту за картографічними мате-ІІии і в ході опитування місцевих жителів, здійснюється Іння необхідної інформації про всі мости, кладки, бро-к придатність для переправи. Обираючи місце і спосіб ирави, слід брати до уваги ширину і глибину об'єкта, •кгер дна, швидкість течії, наявність місць, зручних для

' <ОВКИ.

І Іеширокі перешкоди (промоїни, рівчаки, канави, струм-южна просто перескочити, в разі необхідності спираю-на альпеншток або жердину.

Переправа по каменях найчастіше практикується на

опиких гірських річках. При цьому важливо, щоб ці ка-

ІІ, які виступають з води, знаходились на відстані кроку

Іевеликого стрибка один від одного і не були надто

.ькими.

Гірські і невеликі рівнинні річки, лісові струмки іноді сходять через кладку, по стовбуру дерева, що пере-• Ідило річку, а також по колоді спеціально перекинутій

Іного берега на другий. Підстраховують таку перепра-

чоручнями, натягнутими з основної мотузки або дов-

жердиною, яку міцно тримають на обох берегах

! И.

Переходити річку в брід зручно в тих місцях, де вона

ІІша - тут, як правило, менша глибина і слабкіша течія.

І|>учне для переправи також русло, розгалужене на окремі

рукави. Полегшує переправу дрібнокам'янисте або піщане

$но. Гірські річки переходять, не роззуваючись.

Долаючи водну перешкоду через брід поодинці, само-(гграховку забезпечують двометровою жердиною, на яку опираються і якою перевіряють глибину перед собою. На річках із швидкою течією переправу здійснюють "шерен-іою". Цей спосіб передбачає одночасний перехід кількох •Іоіб, які просуваються обличчям до протилежного берега, тинявшись за плечі (рис. 11.).

•

112-113

 

Для переправи над водою (навісна переправа, щ4 лельно натягнені мотузки) необхідно мати спеціальне и»{ рядження і володіти прийомами туристсько-альпіністоь^ техніки і страховки (рис. 12.).

Болота, що утворилися в результаті підтоплення чи п| резволоження низинних ділянок, переходять, переступим! чи або перестрибуючи з купини на купину чи на клати*| твердого фунту, на яких ростуть поодинокі дерева і чаї яр ники. Для самостраховки користуються альпенштоком;»в довгою жердиною.

 

 

юта, що утворилися у результаті заростання стоячих І, являють собою серйозну небезпеку. Під вкритим „:. м хитким поверхневим шаром - сплавиною - знахо-Ьр вода або мул. Такі болота слід обминати, їх можна рінати за гойданням сплавини під ногами. Переходити І болото можна лише в крайньому випадку м'якими •Ними, кроками шириною 4-5 см з довгою жердиною в н, Загрузнувши в трясовині, жердину слід покласти на рій ну і, спираючись на неї, спробувати вибратись на Річне місце або ж чекати на допомогу товаришів.

 

Особливої уваги вимагає дотримання правил безпеки І водних об'єктів. Ще до початку подорожі необхідно за-•чїти техніку безпеки поведінки на воді, правила, яких

 

114-115

слід дотримуватися при купанні, відпрацьовувати • | порятунку потопаючих.

Для участі у водних походах необхідно вміти ми,і?| користуватися плавучими засобами, рятувальним ч&4 нанням.

Всі плавучі засоби (човни, байдарки) знаходяться ш

порядженні керівника експедиції, або спеціально прилип

ного відповідального, без дозволу яких користуватись м

нами забороняється (виключаючи випадки, коли неойнц

надання термінової допомоги). І

Плавучі засоби повинні бути обладнані всім необхідні

Безпечність користування ними значною мірою залежиЦ

від надійності лав (банок) для гребців, перед якими помп)

бути міцні упори для ніг. Забороняється використовуйте

для сидіння дошки, покладені на борти. І

Необхідною умовою безпеки є правильне розміщ»^

на човні людей і вантажу, а також маневрування. Сід.иІІ

човен і сходити на берег дозволяється тільки поодинці 1

бороняється стрибати в човен (чи з човна), ставати нот)

на борт. Правильне завантаження досягається, при в|>«и

ванні загальної маси екіпажу, рівномірним розподілом ні

тажу по всій довжині човна та його надійним закріплений

Класти вантаж на лави і борти човна забороняється. Пн|І

кладати вантаж і пересаджуватися з місця на місце до її*

ляється лише біля берега чи після повного пришвартувапіі

На кожному човні призначається старший, виконає

команд якого обов'язкове для всіх. Під час маневрувань

рекомендується для виконання одних і тих самих дій вим

ристовувати однакові команди. Всі роботи на воді викоіп

ються сидячи. При цьому не допускаються різкі рухи.

Не можна користуватися веслом для відштовхуванії човна від берега і при пересуванні по мілководдю. Всі рям вальні засоби повинні зберігатися в доступному місці і (м бути прив'язаними).

Забороняється виходити в плавання під час сильні зливи, при швидкості вітру понад 5 м/сек., а також хвилк ванні, що перевищує 3 бали. Якщо ж непогода застала гр\ пу під час подорожі, треба негайно плисти до берега^ уті муючи човен проти хвиль.

Вр/ аварії на воді необхідно дотримуватись таких

Нщко звільнитись від важких предметів і одягу;

• іідмливати від човна, а, тримаючись за нього, нама-•им> наблизитись до берега;

шп з берега має надійти допомога, не поспішати пли- т до берега, а берегти сили, намагаючись утриматись

• ипнву.

• ризі тривалої стоянки човни витягують на берег і Щіякріплюють. На їх борти навішують м'які кранці, щоб •Йти ушкодженню внаслідок тертя об борт іншого суд-ІШІ його причалювання до пристані.

Ншвання човнами і плавання на судноплавних ділян-

^Нк вимагає певних знань з навігації. Перше і обов'яз-

Нря всіх правило - будь-яке гребне судно (човен,

рІ',-І) не має права перерізати курс самохідного судна.

(І Іалельному курсі човен не повинен підходити близь-

| амохідного судна і заважати його рухові. В цьому

обхідно відреагувати на подані сигнали і залишити

І ер. При зустрічному курсі судна розходяться, як

•тю, лівими бортами.

I Іри проведенні на водних об'єктах гідрометричних іг із застосуванням тросів необхідний додатковий ін-уктаж з техніки безпеки. В цьому випадку для пере-і»»ння човна вздовж троса використовують спеціальні кітрої (петлі, гаки, карабіни), що дозволяє в разі необхід-

II швидко звільнити човен від троса. Забороняється Імивати на човні до троса за течією, якщо її швидкість ювищує 0,3 м/сек.

Необхідно дотримуватись відповідних правил по-

І/н/ш на воді:

м незнайомому місці не стрибати у воду з берега, з круч, мостів, причалів, і особливо вниз головою: у воді можуть знаходитись небезпечні предмети; 'не купатись у місцях із забрудненою водою (нижче скидів стічних вод, водопою худоби тощо); не переоцінювати свої сили і не ризикувати без не­обхідності;

 

116-117

> не ставити перед собою завдань, що перевершуй! ваші можливості; І

> не запливати на глибокі місця при наявності швидя течії; І

> не влаштовувати ігри на воді, особливо з тими, хто пін ває гірше за вас; І

> ні в якому разі не плавати поблизу гідротехнічних Іігії руд і на судноплавних ділянках водойм; І

> при перших ознаках втоми вийти на берег; І

> не купатись поодинці;

> підпливаючи до мілини не слід поспішати опускати ІшІ на дно: це можна робити тільки тоді, коли ви впевним що вже дісталися мілкого місця;

> ті, хто не вміє плавати, повинні купатися тільки там, і добре відомий рельєф дна, заходячи у воду не глиГма пояса; І

> не відпливати від берега більше як на 70 - 100 м;

> потрапивши у скрутне становище, не втрачати самотій дання, не впадати в паніку;

> при сильній течії слід плисти за течією навскіс, постумщ во наближаючись до берега; І

> заплутавшись у водоростях, не слід робити різких рухіиі звільняючись від них спокійно і поступово; Ц

> не заходити у воду після вживання спиртного, навіть иа| що це лише кухоль пива; ]|

> не купатись відразу після їжі: це можна робити иі| раніше як через 1,5 год.; ||

> не заходити у воду, якщо ви спітніли або змерзли; І]

> не залишатись у воді, якщо вам стало холодно. ЛюдтІІ не досить загартованим не рекомендується купатш яII при температурі води нижче 18°С. Тривалість переГІу І вання у воді залежить також від температури повітри і ] сили вітру: в похмуру вітряну погоду не слід довго пери ' бувати у воді. Після виходу з води треба добре обтер І й ся рушником, розігрітись за допомогою гімнастичнм вправ або бігу.