Відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми, неповнолітніми

І недієздатними

Відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми. Малолітні особи, які не досягли 15 років за ЦК УРСР, 14 років — за ЦК України, не відповідають за шкоду, заподіяну ними іншим особам, у тому числі за заподіяння шкоди з використанням джерела підвищеної небезпеки. Згідно зі ст. 446 ЦК УРСР, ст. 1178 ЦК України за шкоду, заподіяну малолітньою особою, відповідають перед потерпілими його батьки (усиновителі) або опікуни (інші визначені законом особи) за наявності загальних підстав відповідальності, тобто поведінка зазна­чених відповідальних осіб має бути протиправною і винною. При цьому під їхньою виною слід розуміти нездійснення належного нагляду за малолітніми в момент заподіяння шкоди або безвідповідальне ставлення до їх виховання чи неправомірне використання батьківських прав, потурання пустощам, хуліганським діям, бездоглядність дітей, відсутність до них уваги та ін. Тому відповідальні особи не можуть звільнитися від відповідальності, намагаючись довести свою невинність посиланням, зокрема, на такі обставини:

1) відсутність їх вдома в момент заподіяння малолітніми шкоди;

2) шкода заподіяна дітьми тоді, коли вони гостювали у родичів, знайомих;

3) проживання окремо від дитини і якщо шлюб з матір'ю (батьком) дитини розірваний або визнаний недійсним.

До відповідальності притягуються обидва батьки дитини, бо мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Відповідальність батьків повинна мати частковий характер, оскільки кожний з батьків неповнолітнього відшкодовує заподіяну шкоду в зв'язку з власними винними діями (бездіяльністю). Посилання батьків на те, що один з них або обидва проживають окремо від дітей, не береться до уваги, бо батьки користуються рівними правами і мають рівні обов'язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірваний (ст. 59 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст. 142 СК України).

Іноді трапляються випадки, коли шкода заподіяна дитиною, батьки якої не перебувають у зареєстрованому шлюбі. У даному разі відповідають обидва батьки, якщо відносно дитини встановлено батьківство. Якщо ні — відповідає тільки мати, бо на неї покладений юридичний обов'язок виховувати позашлюбну дитину і здійснювати за нею нагляд. Батько позашлюбної дитини, щодо якого батьківство не встановлено, повинен відповідати, якщо він призначений опікуном. Шкоду, заподіяну кількома малолітніми особами, відшкодовують їх батьки (усиновителі), опікуни в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду (ст. 1181 ЦК України). Убачається, що суд має право визначати розмір цих часток залежно від ступеня їхньої вини у вихованні дитини.

На підставі закону суд може зменшити розмір відшкодування шкоди бать­ками (усиновителями) чи опікунами залежно від їх майнового стану (п. 2 поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.).

Батьки, які позбавлені батьківських прав, за шкоду, заподіяну малолітнім, за ЦК УРСР не відповідають, бо вони усуваються від участі у вихованні дитини і здійсненні за нею нагляду.

За новим ЦК України на батьків, позбавлених батьківських прав, суд може покласти відповідальність за шкоду, завдану їхніми малолітніми дітьми, протягом трьох років після позбавлення батьків батьківських прав, якщо поведінка неповнолітнього, що спричинила шкоду, стала наслідком неналежного здійс­нення ними обов'язку з виховання малолітнього. Ця норма є доцільною, бо вона певним чином гарантує відшкодування шкоди потерпілому за рахунок батьків навіть у випадках, коли вони позбавлені батьківських прав.

Якщо малолітня особа заподіює шкоду тоді, коли вона перебувала під на­глядом навчального, виховного, лікувального або іншого закладу, ці заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини (ст. 446 ЦК УРСР, ст. 1178 ЦК України). До на­званих закладів належать школи всіх профілів (загальні, спеціальні, інтер­нати), дитячі майданчики, дитячі кімнати, дитячі садки, дитячі ясла, санаторії, лікарні тощо. Під виною зазначених організацій слід розуміти вину їх пра­цівників, яка полягає у нездійсненні ним (ними) належного нагляду за мало­літнім у момент заподіяння шкоди. Відповідна юридична особа має право вимагати через суд від винного робітника відшкодування збитків за нормами трудового законодавства.

Якщо шкода заподіяна малолітніми як з вини їх батьків (усиновителів), опікунів, так і з вини навчальних, виховних чи лікувальних закладів, то застосо­вується принцип часткової відповідальності названих фізичних і юридичних осіб, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1181 ЦК України, якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду в частці, яка визначається за рішенням суду.

Зазначений у ст. 446 ЦК УРСР, ст. 1178 ЦК України перелік фізичних і юри­дичних осіб, які несуть відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми осо­бами, є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає.

Новий ЦК України розширив коло осіб, які можуть бути суб'єктами відповідальності за шкоду, заподіяну малолітніми особами. Це фізичні особи, які зобов'язані відповідно до закону або договору здійснювати виховання мало­літнього, юридичні особи — навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, інші заклади зобов'язані здійснювати нагляд, а також функції опікуна. Наведена норма є цивільно-правовою гарантією відшкодування шкоди, заподіяної малолітнім.

Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми особами. Згідно зі ст. 1179 ЦК України неповнолітні віком від 14 до 18 років (за ЦК УРСР — від 15 до 18 років) несуть відповідальність за заподіяну ними шкоду іншим особам самостійно на загальних підставах. У разі коли у них немає майна, достатнього для відшкодування заподіяної ними шкоди, вона у відповідній частці, якої не вистачає, або в повному обсязі повинна бути відшкодована їхніми батьками (усиновителями), піклувальниками за умови їх неправомірної винної поведінки, що сприяла виникненню шкоди. Отже, поряд із заподіювачами шкоди відповідають їхні батьки (усиновителі), піклувальники. Інші фізичні особи, а також юридичні особи не відповідають за шкоду, заподіяну неповнолітніми за­значеного віку.

Новий ЦК України розширив коло суб'єктів відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми віком від 14 до 18 років, за рахунок включених до за­значеного кола дитячих закладів, які за законом є їх піклувальниками (ст. 1179).

Якщо шкода заподіяна неповнолітнім під час виконання ним трудових обов'язків, перед потерпілим відповідає юридична особа, з якою неповнолітній перебуває у трудових відносинах. Вона має право пред'явити до неповнолітнього регресний позов до суду про відшкодування збитків за нормами трудового зако­нодавства.

За своїм характером відповідальність батьків (усиновителів), піклувальників є додатковою або субсидіарною. її зміст полягає в тому, що відповідальність за­значених осіб є похідною від відповідальності неповнолітніх, тобто їх відповідаль­ність можлива, якщо неповнолітні притягнуті до відповідальності. Внаслідок цього виключається відповідальність батьків (усиновителів), піклувальників за відсутності відповідальності самих неповнолітніх.

За позовами про відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітніми у зазначе­ному віці, суди не тільки на прохання позивача, а й з власної ініціативи повинні залучати до участі у справі як співвідповідачів їхніх батьків (усиновителів) або піклувальників. На майно чи інші доходи зазначених осіб стягнення звертається лише за відсутності у неповнолітніх майна, заробітку або інших доходів, які до­статні для відшкодування шкоди.

За ст. 1182 ЦК України шкода, заподіяна спільними діями кількох неповно­літніх осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Обов'язок батьків (усиновителів) або піклувальників з відшкодування шкоди припиняється при досягненні неповнолітніми 18 років або появи у нього до досягнення ним повноліття майна або заробітку, достатніх для від­шкодування шкоди. При цьому немає значення чи в змозі заподіювач, який досяг повноліття, самостійно відшкодувати шкоду. Проте само по собі настан­ня зазначених обставин не може автоматично припинити відповідальність батьків (усиновителів) або піклувальників з відшкодування шкоди. Вони мають право пред'явити позов до суду про звільнення їх від додаткової (субсидіарної) відповідальності з відшкодування шкоди, заподіяної їхніми неповно­літніми дітьми.

Оскільки батьки (усиновителі) або піклувальники несуть відповідальність за власну неправомірну винну поведінку, вони після відшкодування шкоди не мо­жуть вимагати від своїх дітей сплачених ними коштів, навіть якщо їхні діти на цей час досягли 18 років.

Відповідальність за шкоду, заподіяну громадянином, визнаним недієздатним. Громадянин, визнаний недієздатним, не відповідає за заподіяну ним шкоду. Суб'єктами відповідальності є опікуни або юридичні особи, які зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатними особами (ст. 448 ЦК УРСР, ст. 1184 ЦК України). Відповідно до ст. 1184 ЦК України шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була за­вдана не з його вини. Такий обов'язок не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

Відповідальність за шкоду, заподіяну громадянином, не здатним розуміти значення своїх дій. Іноді дієздатні особи в момент заподіяння шкоди не можуть розуміти (усвідомлювати) значення своїх дій та (або) керу­вати ними внаслідок, наприклад, раптової втрати свідомості чи у стані афекту. Враховуючи можливість таких життєвих ситуацій, ст. 449 ЦК УРСР, ст. 1186 ЦК України передбачають, що дієздатний громадянин, який заподіяв шкоду в такому стані, не відповідає за заподіяну ним шкоду, оскільки він невинний. Для звільнення від відповідальності заподіювач шкоди повинен довести, що він у момент заподіяння ним шкоди не розумів значення своїх дій або не ке­рував ними. Одним із доказів хворобливого стану заподіювача і, отже, відсутності його вини є висновок судово-психіатричної експертизи. В ухвалі про призначення експертизи перед експертами ставиться питання: чи міг дієздатний заподіювач шкоди розуміти значення своїх дій або керувати ними на момент заподіяння шкоди? Зазначені правила не поширюються на випадки заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Оскільки володілець дже­рела підвищеної небезпеки відповідає незалежно від вини, він не може бути звільнений від відповідальності на підставі того, що, наприклад, шофер, який є володільцем джерела підвищеної небезпеки, втратив свідомість і як невинний не міг запобігти наїзду на громадянина.

Трапляються випадки, коли шкоду завдано особою, яка не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними внаслідок психічної хвороби чи недоумст­ва і при цьому не визнана в судовому порядку недієздатною і над нею не вста­новлена опіка. Виникає питання, хто буде суб'єктом відповідальності за заподіяну шкоду? Судова практика на подібні ситуації поширювала ст. 449 ЦК УРСР, хоч остання розрахована на дієздатних осіб як заподіювачів шкоди. Тому можна констатувати в цьому питанні прогалину в цивільному деліктному зако­нодавстві. Новий ЦК України заповнив цю прогалину. В ньому передбачається норма, згідно з якою за шкоду, завдану особою, яка не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними внаслідок психічної хвороби або не­доумства, суд може покласти обов'язок відшкодувати шкоду на одного з под­ружжя, батьків, повнолітніх дітей, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди.

Обмежено дієздатні громадяни внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами не звільнені від відповідальності за заподіяну ними шкоду і несуть її на загальних підставах, що прямо передбачено в ст. 1185 ЦК України.