Славетне місто Лева (підвищена складність)

Сучасний Львів, центр Львівської області, абсолютно справедливо вважається індустріальною, духовною та культурною столицею Західної України. Місто з населенням понад 900 тисяч жителів одночасно є найбільшим музеєм під відкритим небом: тут збереглося більше двох тисяч пам’ятників історії та культури. Старий центр Львова внесено до списку Всесвітньої Спадщини людства, а відтак визнано найбільшою цінністю планетарного масштабу.

Заснований у середині 13 століття князем Данилом Романовичем Галицьким, Львів отримав своє ім’я на честь його сина та спадкоємця Лева. За кілька десятиліть він став успішним торгово-ремісничим містом, релігійним і культурним центром Галичини. Упродовж століть Львів зберігав не змінене роками попереднє планування.

Це всесвітньо відоме місто-музей – унікальний сплав архітектурних і художніх традицій Східної Європи та творчої спадщини Італії та Німеччини. До речі, з давніх-давен тут живуть люди, які належать до різних культур і віросповідань. В архітектурі сучасного Львова змішалося багато стилів: готика і ренесанс, романтичний стиль і розкішне рококо, величний ампір і конструктивізм. Те, що на перший погляд здається непоєднуваним і суперечливим, тут утворило напрочуд гармонійну єдність, яку відчуває кожний, хто потрапить у це місто.

За А. Клімовим (170 слів)

Золочівський замок

Золочівський замок вражає оригінальністю архітектурного ансамблю. Замість суворих мурів його оборонний комплекс складають широкі земельні вали – бастіони голландського типу. Саме вони за часів розвитку артилерії були найкращими захисниками від гарматних ядер. Їх спланували в такий спосіб, що навіть коли ворог захоплював один із бастіонів, то обстріл тривав із сусідніх. Чудовий земляний захисток закінчується равеліном – насипом перед брамою замку.

На цьому дива замку не закінчуються. Не надто високий зовні Великий палац, збудований 1634 року, облаштований усередині унікальною для тих часів системою опалення та каналізації. Система була розташована таким чином, що за допомогою кількох камінів опалювалися всі зали палацу, а каналізація працювала на основі дощової води – такої розкоші, як туалетний злив, на той час не було в жодному європейському замку, навіть у Луврі.

Поряд із Великим палацом примостилося ще одне диво Золочева – Китайський палац, який утілював європейське уявлення про архітектуру Сходу. Палац у Золочеві – одна з трьох подібних пам’яток у Європі та єдина в Україні. До речі, нині тут розміщено зібрання творів східного мистецтва – переважно дари іноземних послів.

За О. Бєліковим (165 слів)

Канів

Канів – місто з особливими пам’ятками. Головна серед них – Тарасова, або Чернеча, гора, на якій похований усесвітньо відомий геній українського народу Тарас Григорович Шевченко. Тут облаштовано меморіальний комплекс – одне з найшановніших місць в Україні. Крім меморіалу, тут розташований історико-культурний заповідник, який першим у країні здобув статус національного. Над Дніпром височіє Шевченкова могила, яка схожа на величезний скіфський курган. До пам’ятника ведуть 342 сходинки.

Тарас Григорович відвідував Канів і бажав оселитися тут на схилі літ, проте планам не судилося справдитися. 1861 року поет помер і був похований у Петербурзі. Друзі Шевченка, пам’ятаючи про його мрію, наполягали на тому, щоб перевезти тіло на рідну Вкраїну. Перепоховання поета стало визначною всенародною подією.

Канів заснував князь Ярослав Мудрий. Від часів Київської Русі дійшло небагато архітектурних пам’яток, і кожна має величезну культурну цінність. До наших днів зберігся давньоруський Успенський собор, збудований київським князем Всеволодом. Неподалік Тарасової гори розташоване Кам’яне поле – парк скульптур, який щороку поповнюється новими витворами українських майстрів. У місті працює музей декоративно-прикладного мистецтва. Це місто з багатою історією.

За О. Бєліковим (163 слова)

Острів Хортиця

Визначним місцем України є острів Хортиця – цитадель запорізького козацтва. Відвідувачів тут приваблює все: краса природи, і гучне бойове минуле, і цікаві експозиції місцевих історичних музеїв.

Хоча сліди козацького міста-фортеці не дійшли до наших днів, на його місці відтворений історико-культурний комплекс «Запорізька Січ», що дає уявлення про те, яким було козацьке поселення за часів його існування. Макет Січі розроблено за історичними документами та за участі вчених-істориків. Комплекс складається з дерев’яної фортеці з муром і дозорними вежами. Усередині фортеці розміщені курені, де козаки селилися за географічною ознакою: хто звідки родом. Крім того, на острові є великий Музей історії запорізького козацтва, експозиція якого охоплює історію Хортиці і в докозацькі часи. Поселення на острові існували ще за часів енеоліту і бронзового віку, про це свідчать знайдені археологами предмети побуту: знаряддя праці, рештки посуду та прикраси. Згодом на Хортиці поселилися скіфи, які залишили тут по собі кургани-могильники з кам’яними ідолами.

Охочі зануритися в козацьку атмосферу можуть відвідати кінний театр «Козацька залога» – фольклорно-етнографічний комплекс. Тут відтворюють звичаї козаків, і їхні військові маневри, і побут, і ремесла.

За О. Бєліковим (169 слів)

ДОСТОЙНИКИ

Вершник на бронзовому коні

Бронзовий вершник у військовому вбранні ХVІІ століття став своєрідним символом Києва. Це він – гетьман Богдан Хмельницький. Епітетів і титулів це ім’я не потребує. Кожен знає, хто він і що зробив. Про Хмельницького написано безліч творів: поеми, і романи, і монографії. Нащадки простежили чи не кожен день його життя в зрілому віці.

Молодий Тарас Шевченко ще до вступу до Петербурзької академії мистецтв виконав тушшю, пензлем і пером вражаючий за своїм драматизмом малюнок під назвою «Смерть Богдана Хмельницького». Художники змальовували його в бою і на самоті, у глибокій задумі та серед друзів-побратимів. Живопис, графіка, скульптура, кінофільми, театральні вистави – усе це розкриває нам яскраву, не загублену у віках постать.

У Києві на площі перед величним Софійським собором – гірка з сірих гранітних брил. На вершині її – бронзовий кінь, різко та раптово зупинений вершником у момент шаленої скачки. Скульптор до найменших деталей зумів передати динаміку, вони ніби злилися в єдиному пориві. Здається, ми чуємо іржання коня та владний окрик гетьмана. Чітко вимальовуючись на фоні неба, пам’ятник ніби пливе крізь віки.

За Д. Степовиком (165 слів)

Козаки на морі

Козаки були вмілими воїнами не тільки на суші, а й на морі. Їхні славнозвісні чайки не боялися нічого: ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Слово «чайка» походить від тюркських «чаік-каік», що значить човен, дубок. Вони, як правило, були 12 метрів завдовжки. На кожну сідало кілька десятків невтомних веслярів – і чайка, розсікаючи воду, летіла, як справжній птах.

Якщо козаки бачили на морі турецьку галеру, їхні чайки миттю шикувалися у формі півмісяця, щоб вона не змогла втекти. Наближаючись до ворожого судна, запорожці вели невпинний вогонь, змітаючи ним усе з палуби. До речі, з давніх-давен дійшли свідчення самовидців про загадкове козацьке судно, яке було, мабуть, одним із перших варіантів підводного човна. Воно мало два днища, між якими клався баласт для занурення. А у висунуту над поверхнею моря трубу – прообраз майбутнього перископа – козаки вели спостереження.

Історія козацького флоту – історія доблесті, кмітливості та винахідливості, якими завжди вирізнялися у своїх ратних діяннях запорожці.

За М. Слабошпицьким (160 слів)

Ліна Костенко

Ліна Костенко – одна з чільних постатей у плеяді українського шістдесятництва. Народилася вона на Київщині, у 1956 році закінчила Літературний інститут імені М. Горького в Москві. Але після виходу трьох перших збірок поетеса була заборонена на шістнадцять років. Повернення в літературу відбулося 1977 року, коли світ побачила збірка «Над берегами вічної ріки».

Творчість поетеси має щонайширший спектр: тут і монументальні твори, і мінімалістичні форми, тут трагізм та іскрометна іронія, тут занурення в глибини історії та гостре і парадоксальне бачення сучасності. Принципово перебуваючи за межами будь-яких шкіл, Ліна Костенко зумовила радикальну, філософську, стилістичну та мовну трансформацію української літератури. Також вона переклала багатьох польських, а також чеських, єврейських, грузинських поетів. Твори Ліни Костенко також перекладені різними мовами, а саме: англійською, французькою, німецькою, іспанською, усіма мовами Сходу Європи тощо.

Упродовж тривалого періоду поетеса вивчала зону біля Чорнобиля в складі історико-культурної експедиції. Результат цієї праці – сценарій фільму «Чорнобиль. Тризна».

Ліна Костенко – почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». У 1987 році вона стала лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка.

З альбому (163 слова)

Шевченко в Києві

У Києві Тарас Шевченко жив наїздами не більше двох років. Однак стародавнє місто, омите дніпровими хвилями, багато важить у всіх творчих доробках Кобзаря, а саме: поетичному, прозовому, образотворчому, а також і в особистій долі. На ньому не могла не позначитися сама атмосфера суспільного та культурного життя Києва, його славне минуле. Молодого поета, який приїхав до міста в 1843 році, вабило все: краса древніх храмів, скарби бібліотек, інтенсивність і внутрішня напруга політичного та суспільного життя. Тут, до речі, лунали тоді відголоски декабристського руху. Тарас Шевченко раз у раз звертався думкою до сміливців, трагічна доля яких мала великий вплив на формування його світогляду.

У Києві Тарас Григорович застав чималий гурт освічених молодих людей. Саме тут зріли ідеї, які згодом стали політичною платформою Кирило-Мефодіївського товариства.

Тарас Шевченко щиро любив Київ. Але найріднішим, мабуть, був для нього будинок на Пріорці. Про нього в спогадах він пише так: «Ішов та йшов – бачу: хатинка стоїть, не то панська, не то мужича».

Час не владний над пам’яттю народу: Кобзар довіку залишиться в Києві.

За В. Жмиром (169 слів)

Гетьман Петро Сагайдачний

Гетьман Петро Сагайдачний – це одна з тих світлих постатей, які назавжди залишаться в народній пам’яті. Він, людина широкого розуму, добре розумів головні проблеми політичного, економічного, освітянського та станового життя своєї епохи. Знався на проблемах не лише в Україні, а й у суміжних державах.

Крім того, йому був притаманний великий дипломатичний такт, завдяки якому, не оголюючи свого меча, Сагайдачний зумів домогтися в поляків таких благ для свого народу, про які жоден український гетьман ні до нього, ні після нього і мріяти не смів.

Петро Сагайдачний розширив козацьку територію і збільшив кількість свого війська до не бачених доти розмірів, заклав підвалини для подальшого існування українського козацтва. За час своїх вторгнень у Крим і Туреччину Сагайдачний визволив із важкої неволі силу-силенну бранців-християн, а також людей інших вірувань, чим осушив сльози багатьом матерям, сестрам, дідам і батькам. Він, до речі, надзвичайно любив свою рідну українську мову та розмовляв нею. Крім того, він знав і шанував інші слов’янські мови, про що свідчать його численні листи.

За Д. Яворницьким (160 слів)

Конституція Пилипа Орлика

У квітні 1710 року в Бендерах відбулася рада козацької старшини, яка відступила з Мазепою. Обирали гетьмана. Ним став Пилип Орлик, найближча до покійного людина, колишній генеральний писар. Як свідчать історики, за походженням Пилип Орлик – чех, але свою долю пов’язав з Україною. Він закінчив Києво-Могилянську академію, вирізнявся високою освіченістю. Мав літературний талант, писав поезії. Безперечно, це була людина непересічна в усіх розуміннях.

Рада в Бендерах була важлива не тільки тим, що на ній було обрано гетьманом сподвижника Івана Мазепи. Там уперше в історії було прийнято Українську Конституцію, у якій говорилося про вільну та незалежну державу, що захищає права людини. Цей документ свідчить про глибоко демократичні засади кабінету Пилипа Орлика, а також про те, якою серйозною політичною фігурою був він сам. Конституція значно випереджала свій час – і за неї почав боротьбу Пилип Орлик.

Попереду в гетьмана – важка та довга боротьба за Україну, яку, на жаль, йому не вдалося тоді виграти. Але у світову історію він назавжди ввійшов як творець першої демократичної конституції.

За М. Слабошпицьким (161 слово)

Нестор Літописець

Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився там, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії.

Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі.

Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді писав літописи. Але правильніше було б назвати його письменником та істориком. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше та докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ». Це виходило за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових сказань. Так конкретизовано й художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто.

Серед багатьох людей поширена така думка: Нестор – єдиний автор «Повісті временних літ». Вона помилкова. Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом – і з-під його невтомного пера вийшла цілісна і тематично завершена книга. Нестор був надзвичайно незалежною у своїх поглядах людиною – це часто викликало нарікання князів.

За М. Слабошпицьким (162 слова)

Золоте слово Мономаха

Володимир Мономах увійшов в історію не тільки мудрим і далекоглядним правителем, одним з найавторитетніших політичних діячів Київської Русі, а й відомим, по-справжньому талановитим письменником, чиє слово ось уже стільки століть не змізерніло та не змаліло у своїй мудрості.

Як відомо, цей князь дбав про просвіту рідної землі, кохався в книгах, вільно володів п’ятьма мовами. Після нього залишилася ціла рукописна збірка творів, а саме: знамените «Повчання», адресоване дітям, лист до князя Олега й молитви.

«Повчання» – це слова вже немолодої, зрілої людини про те, як належить жити у світі, яких непорушних законів слід дотримуватися. Усі ті правила продиктовані вимогами християнської моралі, спрямовані на очищення людських помислів, виховання в дусі доброзичливого ставлення до всіх, а надто – до знедолених, нещасних. «Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте», – радить він нащадкам.

З творів Володимира Мономаха постає яскравий образ енциклопедично освіченої людини, яка вболіває за майбутнє своїх нащадків і до порад якої завжди будуть дослухатися.

За М. Слабошпицьким (164 слова)

Королева Франції

Найбільш вірогідним роком народження князівни Анни є 1028 рік. Підтверджується ця дата французькими відомостями про те, що вона приїхала до Франції, коли їй було двадцять два роки.

Дитячі та дівочі літа Анни проходили в Києві – величному та прекрасному місті. Зростала вона в такій культурній атмосфері, що істотно відрізнялася від середньовічних європейських звичаїв, і це не могло не позначитися на її вихованні та світогляді. Князівна здобула початкову освіту, навчаючись у приватних учителів. Вона вивчила з ними багато предметів, а саме: грамоту, історію, іноземні мови, початок арифметичних знань, малювання, а також правила етикету. Анна була надзвичайно освіченою дівчиною – і в ті часи з нею в цьому не могла суперничати жодна князівна чи королівна.

Як стверджують літописи, Ярослав, батько Анни, не зразу дав згоду на шлюб своєї дочки з Генріхом І – королем Франції. Перші роки життя в чужій країні не були радісними. «У яку варварську країну ти послав мене, тут житла похмурі, церкви потворні, а звичаї жахливі!» – ці рядки з листа Анни до батька цитують французькі дослідники.

За О. Козулею (165 слів)

Славні сини України

У кожного народу минуле, сучасне та майбутнє зв’язані воєдино мріями та людською пам’яттю, яка споконвіків передається з покоління в покоління, живе в писаних і матеріальних пам’ятках. Щоб упевнено рухатися вперед, щоб ясніше розуміти шляхи, які пройдено, розуміти сучасність, треба знати минуле, знати історію.

На Дніпрі, за порогами, у першій половині ХVІ століття українське козацтво створило славнозвісну Запорізьку Січ, яка прославилася не лише своєю військовою силою та майстерністю, своїми перемогами, а й демократичним устроєм та освітою. Упродовж тривалого часу Січ була центром військової сили українського народу.

На Січі брали до уваги такі риси: хоробрість, кмітливість, розум, досвід і, звичайно, безмежну відданість Україні. Запорізькі козаки були героїчними захисниками свого народу. Вони билися з ворогами скрізь: у Криму, на Чорному морі, на Дунаї, на турецькій території – і скрізь перемагали. У ті часи про них писали так: «Не знайти деінде на землі більш сміливих, які б так мало боялися смерті». Січ була справжнім осередком освіти: на її території, крім військових шкіл, були і звичайні.

За П. Шелестом (161 слово)

Володимир Великий

Князь Володимир – син великого воїна Святослава, який завоював пів-Європи і, потрапивши в печенізьку засідку, склав голову на дніпрових порогах.

Сім довгих, сповнених складнощів років Володимир витратив, щоб утвердитися в Києві. Він доклав якнайсерйозніших зусиль до зміцнення та об’єднання держави. А ще, зневірившись у язичництві, запровадив на Русі християнство.

За часів правління Володимира Київ було прикрашено монументальними спорудами. Як засвідчив німецький хроніст, за тих часів у столиці було чотириста церков. Є підстави вважати, що за Володимира в Києві було збудовано прекрасний пишний палац і ряд не згаданих у літописах споруд. Перед Десятинною церквою стояла бронзова четвірка коней, а також статуї привезених із Корсуня античних богів.

Протягом багатьох років князювання Володимир будував нову фортецю. Захисний пояс складався з високих земляних валів, насипаних на дерев’яних конструкціях. У валах прорізали кілька воріт, головними з них були Софійські ворота, увінчані кам’яною вежею. Місто, розташоване на дніпрових кручах, було по-справжньому величним.

Ось таким успадкував Київ син Володимира Ярослав Мудрий.

За В. Денисенком (158 слів)

МОВА