Мовою танцю (підвищена складність)

Багато українських танців – це реальне відображення селянського чи козацького способів життя. До речі, достовірно відомо, що запорізькі козаки не могли обійтися без танців, головним серед яких був запальний гопак. Танцюристи, зливаючись із емоційною, сповненою енергією мелодією, зображують сміливих і сильних воїнів – захисників рідної Вітчизни. Найчастіше танець подається як змагання: танцюрист виконує певний елемент, який складається із непростих рухів, а саме: стрибків, присядок, обертань тощо. Потім, гордий собою, він пропонує уявному супротивникові повторити рух або ж показати щось більш важке. В українському гопаку, крім демонстрації індивідуальної майстерності, відзначається також і тема побратимства: танцюристи виконують рухи, спираючись на плечі чи руки один одного.

Візитівка танцювальних традицій західноукраїнських земель – віртуозний чоловічий танець гуцулів, який має назву «аркан». За деякими версіями, він містить у собі елементи ритуалу, є танцем-ініціацією, посвятою в чоловіки. Переплітаючи руки та стаючи в коло, виконавці утворюють символічне сонце – усесильний магічний знак. Аркан – це танок, у якому хлопці демонструють свою силу, спритність, а також дисциплінованість. Дослідники стверджують, що його можна читати як шифр.

За «Народним календарем» (163 слова)

Про що розповідає писанка

Писанка – це маленьке диво, створене талановитими руками майстринь чи розписане власноруч.

Безсумнівним є те, що своїм корінням писанка сягає дохристиянських часів. Про це свідчить її знаковий код, тобто орнамент.

Писанка – абсолютно унікальний витвір народного генія. Вона завжди конденсувала в собі образно-символічний зміст. З давніх-давен у неї було багато функцій: її дарували на знак перемир’я, побажання здоров’я, сили, урожаю, краси. Вірили, що писанка лікує від різних хвороб, від переляку, наговору, качали по землі, щоб була родючою. А ще підкладали під вулики, щоб бджоли носили духмяний, настояний на травах мед.

До речі, з мистецького погляду писанка вражає витонченістю розпису на такій маленькій площині, а також довершеністю композиційних та орнаментальних елементів. На цьому маленькому диві органічно поєднуються різноманітні кольори: чорний, багряно-червоний, золотисто-коричневий, темно-зелений, синій, білий, жовтогарячий та багато інших. Усі вони наділені певним символічним значенням. Кожний регіон України має свої традиції, пов’язані з виготовленням писанок, але скрізь це святкове, огорнене особливою святістю дійство.

Без перебільшення можна сказати, що писанка – всесвітньо відома візитівка України.

За В. Манько (160 слів)

Українська кухня (підвищена складність)

Кулінарія – одне з найдавніших мистецтв світу. У кухні кожного народу знайшли своє відображення особливі, лише йому притаманні смаки.

Українська кухня формувалася на основі народних традицій, і в її асортименті є безліч смачних і здорових страв. Український борщ з пампушками, голубці, капусняк знані в усьому світі. А вареники, оспівані в піснях, стали кулінарним символом України. Славиться наша земля і різними видами печива: паски, пляцки, струдлі, медівники, пінники, сметанники, рогалики – усього не перелічити! Вони ваблять духмяним ароматом, оригінальністю форми і, звичайно ж, вишуканим смаком.

Українці завжди ставилися до їжі з превеликою пошаною. Кажуть, що звичайний кухонний стіл – це долоня, на якій Бог простягає нам свої дари. Споконвіків у багатьох сім’ях є не загублений у роках звичай: від покоління до покоління передавати родинні, перевірені часом рецепти. Ця традиція має символічний зміст: разом із простими словами переходить до нас любов предків, повага до роду. Смаколики, які готують за старовинними рецептами, – це вже не просто їжа, це страви-обереги. А господиня, готуючи такі страви, гордо каже: «Так кутю робила моя бабуся, а паску пекла мама!»

За «Народним календарем» (169 слів)

Живий зв’язок епох

Необхідність збереження культурної спадщини нашого народу спричинює активізацію діяльності сучасних музейних закладів. Зберігаючи національну культуру, саме музеї, незважаючи на всю різноманітність пам’яток, покликані підкреслювати національну єдність. Традиційні заклади павільйонного типу, експозиції яких створюються за тематично-жанровим принципом, не здатні виконати головного завдання: викликати активність широкої публіки та допомогти їй усвідомити значення природного та культурного надбання. Цю проблему успішно вирішують музеї просто неба – скансени, матеріали яких експонуються в оригінальних пам’ятках. Це допомагає комплексному сприйняттю інформації та посилює емоційно-образний лад показу.

Як відомо, музеї-скансени почали створювати в Україні з метою вивчення та пропаганди народної культури в усіх її формах, а саме: побутових предметах, архітектурних пам’ятках, історичних місцях, різних сферах діяльності людини тощо. Окрім завдань консервації, збереження та експонування колекцій, такі музеї відіграють дедалі важливішу роль у накопичуванні інформації: тут зберігають матеріал і надають різноманітні послуги науковим, культурологічним та освітнім установам. До речі, предмети, зібрані в таких музеях, є не лише складовою матеріальної культури народу – вони допомагають нації усвідомлювати свою самобутність.

За А. Данилюком (158 слів)

Народні звичаї

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої звичаї, що виробилися впродовж багатьох століть і освячені віками.

Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це втілені в рухи та дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми, які безпосередньо впливають на духовну культуру певного народу. Саме тому вся народна творчість з давніх-давен нерозривно пов’язана зі звичаями народу.

Звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому. Споконвіків це ті не писані ніким, але реальні закони, якими рік у рік керуються люди і в щоденних, і в загальнодержавних справах. Вони, як і мова, є найміцнішими елементами, які об’єднують народ у єдине ціле.

Усна народнопоетична творчість також може слугувати класичним прикладом єдності між усіма українськими землями. Уплетені в народні звичаї пісні старанно передавалися з уст у вуста, коли-не-коли змінюючись, удосконалюючись. Мабуть, не можна віднайти жодного звичаю нашого народу, який відбувається без мелодійних, сповнених почуттів пісень.

За О. Воропаєм (157 слів)

Самобутність подолян

Поділля – історична місцевість на півдні України в межиріччі Дністра та Південного Бугу. Предки сучасних подолян почали заселяти ці території в четвертому-третьому тисячолітті до нашої ери. Пізніше тут була зведена фортеця Кліпедава, навколо якої з часом виросло місто Кам’янець-Подільський.

Самобутня культура цього народу зазнала безліч впливів: і росіяни-старовіри, і поляки, і євреї, і вірмени додавали щось у неї. Тому й можна зустріти в цих місцях католицькі костели, православні храми, мусульманські мінарети. Уся еклектичність культурних традицій подолян, як у дзеркалі, відбивається в їхній декоративно-прикладній творчості, а саме: гончарстві, ткацтві, вишивці, лозоплетінні тощо.

Традиційний одяг подолян яскравий, прикрашений вишивкою та мережкою. Подільські жіночі сорочки, рукава яких вишиті мудрими візерунками, відомі далеко за межами України.

Мазані стіни подільських хат злегка підсинені. Окремі фрагменти підведені коричнево-червоною глиною, а внутрішній інтер’єр щедрий на прикраси.

До речі, у стародавніх подолян був поширений культ землі: копати, бити її без потреби вважалося неприпустимим. Також вони вірили, що чудодійна сила землі зцілює від ран і що рідна земля як амулет здатна захистити солдата від кулі ворога.

За «UAMODNA» (170 слів)

Українська хата

Традиційне українське житло – хату – недарма порівнюють із сонцем, навколо якого обертається весь світ національних традицій і звичаїв. Її конструкція – справжній солом’яно-глиняний шедевр, що досяг досконалості за багато століть.

Залежно від регіону й особливостей місцевого клімату матеріали для зведення стін могли використовуватися якнайрізноманітніші, а саме: дерен, земля, глина, змішані з різаною соломою, а також очерет, хмиз, колоди тощо.

Незважаючи на місцеві розходження, українські хати зазвичай мали однакове планування: складалися з трьох ізольованих одне від одного приміщень. Ліжко, мисник, стіл під іконами на покуті, лави вздовж стін – усі ці предмети побуту були обов’язковими для оселі. Ікони прикрашали засушеними духмяними квітами: чорнобривцями, волошками, гвоздиками, барвінком – і драпірували полотняними, власноруч вишитими господинею рушниками. Піч розмальовували традиційними символами – оберегами.

Неодмінним атрибутом української хати була дерев’яна, прикрашена орнаментами скриня. Часто на ній малювали козака Мамая, який був, мабуть, найулюбленішим героєм українського фольклору. У скринях зберігали святкове вбрання та повсякденний одяг, вінки, рушники, прикраси, а в прискринку (маленькій шухлядці вгорі, уздовж бічної стінки) – різноманітне зілля, яке, як вважали, мало цілющу силу.

За А. Клімовим (165 слів)

Обереги

З давніх-давен одяг був для людини своєрідним оберегом, адже захищав її від холоду та спеки, а ще, як казали, від зла та біди. Наприклад, сорочка з вишитими коміром, низом, манжетами рукавів ніби обрамляла тіло та оберігала його. До речі, це стосувалося і головного убору: наші предки вважали, що вінок, хустка чи шапка – це посередники між людиною та вищим, небесним світом. Зображення кола було магічним знаком, символом сонячного світила. Саме тому споконвіків дівчата пов’язували навколо голови стрічку. Оберегом для давніх людей був і пояс. Для хлопчиків, яким виповнилося три роки, проводили спеціальний обряд «зав’язування пояса». А про людину, яка поводиться негідно, у народі кажуть: «Він зовсім розперезався!»

Могутнім оберегом завжди вважали вінок. Традиційно він налічував дванадцять квіток. Кожна з них мала своє значення: безсмертник символізував здоров’я, барвінок – життя та безсмертя людської душі, яблуневий і вишневий цвіт – материнську любов, ружа, мальва та півонія – віру, хміль – гнучкість і розум. Різнокольорові стрічки теж розташовувалися в певному порядку. Наприклад, світло-коричнева завжди була посередині, бо символізувала землю.

За календарем (162 слова)

ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ

Витоки писемності

Батьківщиною слов’янської абетки, як відомо, стала одна з найдавніших європейських держав – Болгарія. Саме там, на її Балканських високогір’ях, у долинах Тракії знайшли собі притулок і захисток мудрі вигнанці – учні Кирила і Мефодія. Вони продовжили велику освітню місію братів, не дали згаснути духовному вогнищу.

Писемність – очі людини. А вони мають бути проникливими, тобто дивитися на світ, бачити його очима і предків, і наступних поколінь. А для цього потрібно знати все: витоки своєї духовності, і свою історію, і свою культуру.

Писемність – це наше духовне тисячолітнє надбання. І майстри слова, письменники-класики та сучасні творці додають до цього мистецького океану і свою частку. Вони, охоронці життя, його співці, у всі часи поповнювали скарбницю людської духовності здобутками поезії, прози, драматургії, публіцистики тощо.

Писемність допомагає нам творити майбутнє, пізнавати та утверджувати сучасну культуру, зберігати на віки вічні минуле. Писемність – це творчість, а творчість споконвіків поруч з народом. Писемність, література – це розмова людини з собою, зі своєю суттю, зі світом. Ця розмова обірветься лише тоді, коли зникне сама людина.

За М. Сингаївським (162 слова)

Історія освіти в Україні

Разом із християнством в Україну прийшли освіта й школа. Перші християнські князі дуже пильно зважали на те, щоб громадянству дати початки грамотності й науки. Школи містилися при кафедральних церквах у великих містах: тут було більше освіченого духовенства, що ставало за вчителів. Були також школи при монастирях, а згодом і по селах почали вчити молодь.

Учителями були священики та дяки. За підручники слугували богослужебні книги, зокрема Псалтир. До речі, школи не мали окремих будинків, на науку учні сходилися деінде. Учитель навчав усіх разом, показуючи їм, як писати і читати. Світські люди на цьому й закінчували науку, а кандидати на духовний сан продовжували вчитися довше, бо повинні були пізнати докладно Святе Письмо й інші церковнослов’янські книги. Але, власне кажучи, і від них не вимагали особливо великого знання. Вищу освіту здобували тільки по-справжньому талановиті одиниці, які прагнули того, щоб дійти до найвищих церковних урядів або визначитися як проповідники чи письменники. Недосяжною метою для всіх була візантійська освіта, що опиралася на скарби старовинної культури.

За І. Крип’якевичем (160 слів)

Перші анекдоти та загадки

Загадки існують у різних народів із давніх-давен. У наші дні ми розглядаємо їх як вид розваги, але стародавні люди ставилися до них дуже серйозно.

До речі, давні оракули відповідали на запитання чи давали поради часто саме у формі загадок. Як свідчать літописи, королі західноєвропейських держав полюбляли обмінюватися секретними посланнями, використовуючи загадки. Греки та римляни проводили змагання з розгадування загадок, а переможець отримував приз. Деякі легенди свідчать, що іноді від того, чи зможе людина дати правильну відповідь на загадку, залежало її життя. Загадки трапляються навіть у Біблії.

Анекдоти такі ж давні, як і мова. Споконвіків у будь-якій країні світу люди розповідали дотепні, сповнені гумору історії, щоб посмішити один одного та щоб поліпшити настрій. У середньовіччі придворні блазні забавляли короля жартами, які часто були досить жорстокими. Хтось щиро сміявся, комусь це було не до вподоби. Такі історії, тобто анекдоти, почали з’являтися в збірниках. Одна з найвідоміших таких книг – «Жарти Тарльтона», яка побачила світ 1611 року. Тут є все: іронія, і гумор і деінде навіть сарказм.

За книгою «Світ навколо нас» (164 слова)

Тримай зв’язок

Електронна пошта, або e-mail, дуже схожа на звичайну, тобто паперову, але значно швидша та зручніша. З часу винайдення (а це були шістдесяті роки минулого століття) ця послуга дуже вдосконалилася. Перші листи могли пересилати лише в межах одного комп’ютера. Кажуть, це були навіть не листи, а зовсім короткі повідомлення. Згодом винайшли можливість спілкуватися на різних машинах – і повідомлення полетіли, як фантастичні птахи,у різні куточки світу.

Сьогодні всі електронні листи спочатку вирушають на поштовий сервер – віртуальний склад інформації, а вже звідти прямують до адресатів. До речі, на тривалість шляху від автора до адресата місце розташування сервера практично не впливає.

Якщо поштову службу вибрано, це, по суті, півсправи. Ще треба зареєструватися, натиснувши спеціальну кнопку, потім вигадати для своєї скриньки цікаву назву – логін, а ще свій власний код – пароль.

Після реєстрації ти одержуєш електронну адресу та можеш писати своїм друзям і знайомим. До листа можна додати все, що тобі заманеться: фото, відео, цікаві адреси, тексти тощо. Пожвавлення твоєму листуванню нададуть кумедні помічники тексту – смайлики.

За Т. Щербаченко (162 слова)

Цікаве про капусту

Капуста – найбільш доступний і дешевий овоч. До того ж вирощують її майже повсюдно, навіть за Полярним колом. Батьківщина її – територія сучасної Греції. Принаймні стародавні елліни вирощували три сорти білокачанної капусти ще за триста років до нашої ери. До речі, від римлян пішла українська її назва, адже «капуста» латиною означає «голова». В українській кухні з капусти готують багато смачних страв, а саме: капусняк, голубці, борщ тощо.

Давньогрецькі та давньоримські лікарі першими побачили цілющі властивості цієї рослини: їй приписувалася здатність усувати головний біль, виліковувати глухоту та безсоння.

Перші згадки про появу капусти на території України датуються 1073 роком. Але, мабуть, набагато раніше її завезли грецькі колоністи, які проживали в Криму. Цікаво, що червонокачанна капуста потрапила до нас значно пізніше. Ця рослина має півтори сотні різновидів, про деякі з них у нас не знають і зараз.

Зі 128 сортів білокачанної капусти, зареєстрованих в Україні, вітчизняних лише двадцять дев’ять. Лідери тут голландські і французькі сорти, хоча трапляються німецькі та навіть польські сорти й гібриди.

За книгою «Земля 2000» (161 слова)

Витончена порцеляна

Порцеляна – це винахід китайців, відомий ще з шостого століття. Саме вони досягли виняткової майстерності у виготовленні порцелянових виробів – тонких, прозорих, яскраво розмальованих. У середні віки тут виготовляли порцелянові ліхтарі, на стінках яких були нанесені дивовижні фігури: казкові квіти, фантастичні риби, дракони. Вражали своєю красою і чаші, у яких крізь мережану стінку виднілася ще й друга, виготовлена із суцільного матеріалу.

У Європі про порцеляну довідались у тринадцятому столітті від венеційського мандрівника Марко Поло. Італійцям порцелянові черепки кольором і формою нагадували черепашок. Саме тому від італійського слова «порчело» з’явилася назва «порцеляна», а слово «фарфор», запозичене з арабської мови, ми перейняли від турецьких і перських купців.

У шістнадцятому столітті порцеляна, завезена китайськими купцями, поширюється Європою. Статуетки, вази, посуд із цього чудового матеріалу вражають своєю красою – і їх починають колекціонувати. Польський король мало не спустошив державну скарбницю заради порцеляни, такої милої його серцю. Він, до речі, навіть ув’язнив відомого в ті часи алхіміка, який і розгадав секрет дивовижного матеріалу. Перший порцеляновий завод з’явився в Європі 1710 року.

За А. Комарницьким (165 слів)

Мистецтво розмови

Для того, щоб вас уважно слухали, необхідно завжди мати в запасі щось нове, не пізнане ще ніким, до того ж розповідати цікаво та яскраво. А для цього потрібно бути уважним, стежити за подіями не тільки у своїй країні, а й у всьому світі, цікавитися всім: політикою, і культурою, і спортом, і наукою, і технікою. Потрібно також любити природу, мати певні захоплення. Знання, інформацію, події – усе необхідно сприймати таким чином, щоб пізніше цим можна було поділитися з друзями та знайомими, співробітниками та випадковими співрозмовниками.

Щоб навчитися добре і змістовно говорити, необхідно постійно працювати, збагачуючи себе знаннями та досвідом, удосконалюючи освіту, інакше кажучи, усебічно розвиваючи свою особистість. До речі, успіхів у праці та стосунках із людьми ви теж досягнете лише тоді. Людина, яка вміє правильно і гарно говорити, легко спілкується, знаходить собі справжніх друзів. Усесвітньо відомі ритори відпрацьовували своє мистецтво постійно, незважаючи на успіх і досвід.

Отже, працюйте над мистецтвом розмови щодня – і побачите: воно того варте!

За І. Томаном (160 слів)

Сучасна геральдика

Сучасні логотипи надзвичайно різні. Тут немає єдиних правил, а все залежить від специфіки діяльності. Юридичні фірми, наприклад, завжди розміщують на логотипах назву установи, оскільки багато фірм носять прізвище власника. Ця традиція пішла ще з давніх-давен: купці називали свої крамниці та виробництва власними іменами, щоб люди знали, з ким мають справу. Як стверджують психологи, це правильний хід. Клієнт, щойно прочитавши назву, має певне уявлення про керівництво.

Створювати логотип, до речі, потрібно обов’язково. По-перше, це просто гарний тон. По-друге, це один із засобів формування статусу фірми, який свідчить про певні факти: заможність, впливовість, організованість тощо. Крім того, товарний знак формує не просто позитивний, а емоційно забарвлений ореол, роблячи фірму такою, яку впізнають.

Психологія сприйняття логотипа доволі складна. Слід враховувати і те, до чого звикли люди, і те нове, до якого вони майже готові. Дуже важливо усвідомити, як саме повинен діяти ваш логотип, які якості він символізуватиме: солідність, надійність, стабільність, новаторство тощо. Найстаріші юридичні логотипи зазвичай використовують традиційні символи, а саме: терези, щит, меч, Феміду.

За Н. Гузенко (160 слів)

Умивати руки

Звідки пішов цей цікавий крилатий вислів?

Понтій Пілат – це історична особа, проте ні рік його народження, ні рік смерті не відомі. Ми знаємо лише те, що він був римським прокуратором (намісником) в Іудеї в двадцять шостому – тридцять шостому роках нашої ери.

За біблійною легендою, проданий за тридцять срібників засновник християнства Ісус Христос був схоплений. Понтій Пілат неначебто не хотів його судити, бо Ісус був родом з Галілеї, і відправив його до Ірода, правителя цієї місцевості. В’язень відмовився давати свідчення Іроду – і той відіслав його назад до Пілата. Темний, розлючений, підбурюваний первосвящениками натовп вимагав від Пілата страти Христа, вигукуючи: «Розіпни його!». Цей вислів також став крилатим і вживається на позначення настирливої вимоги засліплених зненавистю людей розправитися з невинною жертвою.

Далі легенда розповідає, що Понтій Пілат на вимогу юрби затвердив смертний вирок і при цьому вмив руки. За тодішнім ритуальним звичаєм це означало, що він стверджує свою непричетність до смерті праведника.

З цієї легенди й походить вислів «умивати руки» в значенні ухилятися від будь-якої відповідальності.

За А. Коваль (166 слів)

Історія морозива

Ще легендарний лікар Гіппократ, якого називають батьком медицини, радив їсти, як він казав, «заморожений крем», який, на його думку, поліпшує самопочуття. До речі, великим любителем морозива був усесвітньо відомий полководець Олександр Македонський. Йому готували солодку суміш – різноманітні фрукти з медом, а потім охолоджували, заморожували її на льоду.

У Давньому Римі сніг разом з льодом закладали до спеціально обладнаних приміщень. Літом цей сніг змішували з медом і сиром і подавали до столу багатих людей. Але навіть римське морозиво, виявляється, не найдавніше. Є відомості, що в країнах Далекого Сходу воно було відоме за тисячу років до нашої ери. Саме з Китаю мандрівник і купець Марко Поло привіз у ХVІІІ столітті в Іспанію секрет виготовлення фруктового морозива.

З того часу ця оригінальна страва стала модною в Європі. Але це було тільки фруктове морозиво. А смаколик з молока та вершків винайшов повар французького короля, коли був при дворі англійського короля. Морозиво довгий час було привілеєм багатих, бідні люди про нього нічого не знали.

За Г. Яковенко (160 слів)

Могутня граматика

Усі словникові багатства – це будівельний матеріал, склад непорушних одиниць, які тільки тоді оживають, звучать і поєднуються з думкою, коли до них торкається граматика. Саме граматика – невидимий диригент, який без відпочинку день у день керує велетенським оркестром слів, змушує їх виконувати найрізноманітніші мелодії думки.

Нашу безпорадність без граматики красномовно засвідчує такий факт. Ви можете вивчити напам’ять великий словник або навіть декілька словників, наприклад, англійської мови. І, звичайно, будете вважати, що спроможні розмовляти з носіями англійської мови. Але, повірте, уже з першої спроби ваша сміливість буде катастрофічно танути. Ви не зможете запитати про щось або порозмовляти. Причина очевидна: це незнання граматики. Лише вона вказує, як змінювати слова і як поєднувати їх між собою.

Отже, щоб опанувати мову, необхідно знати граматику. Адже кожне слово в мовленні може бути тільки в певній граматичній формі, яка виявляється або в закінченні, суфіксі, префіксі, або в закріпленому розташуванні слова в реченні. Саме граматика регулює вживання слів у мові, спрямовує їх у потрібне для точного вираження думки річище.

За І. Вихованцем (160 слів)

Таємниці прізвищ

З давніх-давен в Україні повсюди були поширені вуличні прізвиська. Окрім даного від народження імені, їх мали і старий, і малий.

Присліпа, Кабанець, Підвечеря, Корж, Горб – ці та сотні інших схожих прізвищ значилися в списках куренів Запорізької Січі. Але вони, мабуть, не були справжніми. Козаки, до речі, не шукали славу в гучному імені. Найважливіше було залишити після себе добрі справи. Навпаки, змінам раділи: нове ім’я – нова доля, адже серед козаків було чимало втікачів. Загубившись у пониззі Дніпра, вони надовго, якщо не назавжди, розлучалися зі старим найменням. У Січ надходили різноманітні запити про втікачів від урядових осіб, але кошовий отаман незмінно відсилав одну і ту саму відповідь, що в списках такого-то немає.

Нагородження прізвиськом у козаків було своєрідним іспитом для новачків. Як повинен був себе почувати молодий козак, названий, скажімо, Стріляйбабою чи Завийвовком? Комусь такі прізвиська здавалися образливими – і вони навіть кидалися з кулаками на товаришів. Таких не поважали. Але більшість козаків усе ж витримувала характер: сказано на глум, а ти бери на ум.

З тих часів вільного козацького товариства пішли гуляти Україною виразні та веселі прізвища.

За В. Супруненком (177 слів)

Хто зробив першу голку?

Голка – це дуже маленький інструмент, загострений на одному кінці, з отвором на іншому, який служить для того, щоб просмикувати в нього нитку.

Людина вигадала голку так давно, що ми навіть не можемо точно сказати, коли вона була винайдена.

Нам відомо, що вже перші голки виготовляли з різноманітних матеріалів: кістки, бронзи, рогу тощо. Деякі з них, до речі, швидше нагадували шило, яким користуються чоботарі, оскільки в них не було отвору. Вони використовувалися для пробиття дірочок у різних матеріалах. Голки, виготовлені з риб’ячих і пташиних кісток, були знайдені серед предметів кам’яного віку. А в давньоєгипетських руїнах були виявлені голки з каменю. Римляни виготовляли їх із бронзи та заліза.

Сталеві голки, уже більш-менш схожі на сучасні, були зроблені, як уважають, китайцями. В Європу вони були завезені в середні віки. Виготовляти перші сталеві голки в самій Європі почали в німецькому містечку Нюрнберзі в чотирнадцятому столітті.

Незважаючи на те, що виготовлення швейних голок зараз добре механізоване, це залишається доволі складною процедурою: у процесі виготовлення бере участь понад 20 робітників!

За «Історичним календарем» (164 слова)

НЕПЕРЕСІЧНІ ОСОБИСТОСТІ