Завжди, в поспіху — з усіма наслідками, що звідси випливають.

КПК був внесений президентом 13 січня й ухвалений у ніч на п'ятницю

13 квітня у традиційному режимі парламентської вакханалії, про що

ОТ.ІМ писало в одному з попередніх номерів. Щодо того, як працювали

над сугпо, також свідчать промовисті, з дозволу сказати, деталі. Напри-

клад, профільний комітет Верховної Ради планував провести «мозковий

штурм» проекту в Харкові, Одесі, Дніпропетровську та низці інших міст,

які мають авторитетні юридичні школи. Адже після першого читання було

запропоновано 3 700 правок. 181 пропозицію (всі, до речі, досить розумні)

передано в комітет за підписом Сергія Ківалова (працювали над ними спе-

ци з Харківської та Одеської юридичних академій). Тобто тривала серйозна

робота, як і має бути, коли йдеться про такий значимий документ, як Кри-

мінальний процесуальний кодекс. Але... налетів форс-мажор у вигляді ві-

дмашки згори: треба його кінчати! І автоматично «відпала необхідність» у

конференціях на місцях. А Сергій Васильович, що до майже половини сво-

їх правок... наполягати перестав, про що повідомив в офіційному листі на

сайті Партії регіонів. А також закликав політиків не піаритися на «такій,

здавалося б, буденній темі, як внесення правок у той чи інший законопро-

ект», стверджуючи, що подавав свої правки виключно як юрист, і це «суто

професійна юридична робота». Подавав, може, й як юрист, але ж зняв — як

політик. А так, звісно, яка там політика, саме лише чисте мистецтво... мо-

жливого і неможливого.

Так народжуються, без перебільшення, найважливіші документи, що

втім, не новина. Але ж для багатьох внесення чи не внесення певних корек-

тив у КПК виявиться не просто доблесним — фатальним.

Що ж до опозиції, то ні на етапі підготовки, ні на етапі ухвалення КПК

особливої ролі їй зіграти не вдалося. Та, вочевидь, вона, за поодинокими

винятками, не сильно й старалася. Ось, наприклад, як стало відомо ОТ.ІІА,

уже будучи за ґратами, спробувала внести свою лепту у створення нового

КПК Юлія Тимошенко. На листках, написаних розгонистим почерком, —

правки, по-справжньому вистраждані екс-прем'єром. Наприклад що до

того, хто може бути захисником підозрюваного та обвинуваченого... Ці

пропозиції не знайшли свого відображення в КПК, про що йтиметься ниж-

че. Що ж настане час, і "хтось із нинішніх вивчатиме КПК з непідробним

особистим інтересом...

А взагалі, цікаво б було б довідатися, скільки народних депутатів про-

читали КПК — троє, чи, може, навіть п'ятеро? Зате, як зазначив в інтерв'ю

ОТ.11А, яке стосується створення нового КПК, Андрій Портнов, «автором

та ідеологом цього документа є президент України В. Янукович». Як усе —

таки здорово й корисно для суспільства, коли настільки важливими речами

займаються люди, які знаються на них!

Дійсність щодня утверджує нас у думці, що народу від влади нічого доб-

рого від влади очікувати не доводиться. Однак постараємося розглянути

КПК, не виходячи з презумпції винуватості влади, котра якщо й зробить хо-

роше для когось, крім себе, то це виходить зовсім не навмисно, випадково...

Гуманізація принципів застосування такого заходу, як арешт, у кон-

тексті економічних злочинів (хоч би кого вони там мали на увазі насампе-

ред) — це, безперечно, плюс. Фактично «економісти», підозрювані у ско-

єнні злочину, який карається штрафом, що перевищує три тисячі неоподат-

кованих мінімумів доходів громадян, можуть «загриміти» лише в разі, як-

що раніше порушували умови іншого запобіжного заходу або не внесли

необхідної суми, як застави.

Можливість внесення застави — однозначний позитив. Якщо він не

залишиться виключно на папері, що вже траплялося. Питання — як реалі-

зовуватиметься така норма на практиці? Розмір застави повинен максима-

льно надійно гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покла-

дених на нього зобов'язань. Водночас застава не повинна бути непомір-

ною. І тут є широке поле для суддівського розсуду.

Позитивною є можливість домашнього арешту, яка полягає в забороні

залишати житло цілодобово або в певний період доби. Такий запобіжний

захід може бути застосований до особи, підозрюваної чи обвинуваченої в

скоєнні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення

волі.

Суд отримує право обґрунтовувати свої рішення тільки показаннями,

які були отримані безпосередньо в суді (за винятком низки випадків, пе-

редбачених КПК) або в присутності судді під час розслідування. А пока-

зання, дані слідчому, прокурору, не повинні мати доказової сили для суду.

Що ж до інших пунктів, то більшість із них слід було б віднести до по-

зитивних моментів, але... не в нашому сьогоденні.

Скасування додаткового розслідування. Без перебільшення, це «пе-

реворот свідомості» вітчизняної правоохоронної системи. Додаткове розс-

лідування, від початку запроваджуване для усунення окремих недоліків

слідства, обернулося тотально застосовуваною практикою, яка обумовила

місяці і роки перебування за ґратами тих, чию провину не зуміли довести.

Навіть для тих, хто залишався на волі, направлення справи на додаткове

розслідування перетворювалася на нескінченні муки очікування вироку.

Безперечно, цій порочній практиці давно треба було покласти край. І на

цей факт ніяк не впливає питання, яке залишається поки що відкритим: до

якої кількості засуджених безпідставно та виправданих настільки ж безпід-

ставно призведе скасування додаткового розслідування? Адже цього ново-

введення є ще одна грань зумовлена нашою реальністю.

Відомо, що мізерна кількість виправдувальних вироків є наслідком

психологічної неготовності суддів їх виносити. Ця неготовність ґрунтуєть-

ся на страху перед прокуратурою яка затвердила обвинувальний висновок і

направила його до суду. З огляду на традиційне вже «полювання» проку-

рорів на суддів і на, м'яко кажучи відчутний вплив прокуратури на діяль-

ність Вищої ради юстиції, цей фактор, із розширенням повноважень проку-

рора в кримінальному процесі, тільки посилиться. Тому якщо раніше суд-

дя, котрий сумнівається в наявності достатніх підстав для притягнення об-

винуваченого до кримінальної відповідальності, мав можливість уникнути

необгрунтованого рішення шляхом направлення справи на дорозслідуван-

ня, то тепер він скоріш буде схильний заплющити очі на недоведеність і

засудити особу, вини якої належно не доведено.

Показання ____________з чужих слів. Багатообіцяюча стаття в найгіршому сенсі

цього слова. По суті це розповідь в усній, письмовій чи іншій (?) формі про

якийсь факт зі слів іншої особи. Причому суд має право визнати такий до-

каз допустимим незалежно від можливості допитати ту саму іншу особу!

На цьому тлі досить слабкою розрадою видається обов'язок суду врахову-

вати «складність спростування показань з чужих слів для сторони, проти

якої вони спрямовані», «співвідношення показань з чужих слів з інтереса-

ми особи, яка дала ці показання» або те, що «суд може визнати доказами

показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами»,

— адже суд у нас може практично все. І останнє: «суд має право визнати

допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвину-

вачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може

бути допитана». А те, що отримані в такий спосіб докази повинні бути під-

тверджені іншими, то це в теорії добре, а на практиці самі знаєте, як бу-

ває...

Зазначена новела може призводити до випадків обмови особи у скоєнні

злочину без можливості перевірити обвинувальні показання — наприклад,

першоджерела може давно не бути в живих.

Суд присяжних. Таке словосполучення в новому Кримінальному про-

цесуальному кодексі фігурує. Але ні про плюси, ні про мінуси цього пунк-

ту говорити не доводиться, бо насправді суду присяжних КПК не передба-

чає. Видно, що автори старалися, навіть вивчали іноземний досвід, але,

можливо, від великої кількості інформації в результаті все переплутали...

Те, що в даному документі названо судом присяжних, — це троє народних

засідателів при суддях. (До того ж це суд для особливих випадків, який

розглядає виключно справи, в яких передбачено довічне позбавлення волі,

а не справи про тяжкі та особливо тяжкі злочини).

Водночас суд присяжних (журі) принципово відрізняється від суду з

участю народних засідателів. Зокрема, суд присяжних складається з «пред-

ставників народу», судді відводиться лише роль ведучого процесу. А після

розгляду справи виключно присяжні, без участі професійного судді вино-

сять свій вердикт щодо наявності чи відсутності вини підсудного та обста-

вин, що пом'якшують чи посилюють його вину. Справа судді — оформити

вирок юридично, ґрунтуючись на вердикті суду присяжних. Такі суди ді-

ють у СЦІА, Канаді, Великобританії, Іспанії, Росії.

Автори кодексу стверджують, що запропонована ними «континенталь-

на модель суду присяжних (суд шеффенів) існує в Німеччині, Франції,

Греції, Австрії, Швеції».

Що ж, давайте побіжно проаналізуємо цю «континентальну модель».

Німеччина. Посилання на суд шеффенів як на суд присяжних не ви-

тримує жодної критики. Суд шеффенів — це «непрофесійні судді», які

обіймають суспільно значимі посади і мають під час розгляду справи, при

винесенні рішення всі права та обов'язки професійного судді. При розгляді

певної категорії справ ці непрофесійні судді представляють зацікавлені

групи населення: професійні осередки, роботодавців, профспілки тощо. У

Німеччині для виконання ними відповідних зобов'язань установлюється

строк чотири роки. Шеффенів вибирає виборча комісія на підставі канди-

датського списку, підготовленого представницьким органом відповідного

муніципалітету. Мабуть, не все те, що німцеві добре, прийнятне в наших

українських реаліях. Хоча, безперечно, дана модель набагато зручніша для

влади, ніж справжній суд присяжних, і, певна річ, дешевша.

Франція. Троє суддів і дев 'ятеро присяжних, які обираються шляхом

жеребкування. Склад суду з 12 осіб спільно проводить засідання і спільно

вирішує питання винуватості — невинуватості та покарання. Рішення суд

ухвалює більшістю голосів (!). Негативне для обвинуваченого рішення ма-

ють прийняти не менш як вісьмома голосами з 12. Вироки такого суду апе-

ляційного оскарження не підлягають і можуть розглядатися лише в каса-

ційному суді Франції. Виправдувальний вирок взагалі не може бути оскар-

жений! Проте рішення тут приймають судці — професіонали разом із

представниками народу, тому навіть це — не суд присяжних по суті.

Такі суди у Франції розглядають кримінальні справи, у яких передбаче-

но покарання від п'яти років позбавлення волі. Крім того, існує спеціаль-

ний суд присяжних для неповнолітніх (від 13 до 18 років) громадян, що

розглядає тяжкі кримінальні злочини.

Коли говорити про Австрію, то тут ідеться саме про засідателів, у тому

числі засідателів — спеціалістів у якійсь галузі, залежно від категорії спра-

ви, що розглядається, або кількох суддів — не юристів які представляють

роботодавців, найманих працівників тощо.

Отже, те, що запропонував український законодавець, не запатентуєш

навіть на якусь «українську модель» суду присяжних. Фактично йдеться

про народних засідателів, а коло справ, які розглядаються, остаточно зво-

дить цей пункт нанівець. Крім того, нарадою цього своєрідного суду керує

головуючий, а всі питання вирішуються простою більшістю голосів.

Взагалі, маючи такого спеціаліста із судових систем країн світу як Вік-

тор Шишкін, нині суддя — Конституційного суду України, не використати

його науковий потенціал і так плутатися в поняттях просто соромно...

Застереження щодо того, що держава не має грошей на створення пов-

ноцінного суду присяжних, не переконливі, бо цій же державі не бракує

грошей на багато чого іншого. А якщо вже, крім як на це «багато чого ін-

шого», ні на що більше грошей не викроїти, то потрібно було передбачити

можливість створення повноцінного суду присяжних у майбутньому, а не

його фікції прямо тепер. Ми надто довго його чекали, щоб у результаті

отримати такий пшик «континентальної моделі».

Так, інститут суду присяжних у принципі досить не однозначний. Що й

казати про нашу країну, в якій голос виборця інколи коштує не дорожче,

ніж пакет гречки та пляшка олії, а в кримінальних же справах ставки бу-

дуть у багато разів вищі! Однак давним-давно передбачений Конституцією

України суд присяжних мав бути, хай як маленька — але для когось остан-

ня надія на справедливість...

Початок досудового розслідування. Згідно з новим КПК, слідчий,

прокурор негайно після отримання заяви, повідомлення про кримінальне

правопорушення або після самостійного виявлення ним обставин, які мо-

жуть свідчити про здійснення кримінального правопорушення, зобов'я-

заний внести відповідні дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань і

почати розслідування. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви або повідо-

млення про кримінальне правопорушення не допускається.

Тобто було в нас одне лихо: заяви громадян міліція і прокуратура дружно

ігнорували. Тепер інше лихо спіткало: вони реєструватимуть абсолютно все

без мінімальної перевірки суті заяви. Неважно уявити, що буду з нашими

правоохоронцями, коли народ дізнається про таку приємну новацію. І піде

писати губернія, і все буде безвідмовно прийматися й відразу, як обіцяють,

високоякісно розслідуватися. Надходитимуть заяви від пильних сусідів,

скривджених родичів, партнерів, які чогось не поділили. Комусь, може, й не

хотілося б, та генетична пам'ять примусить, так би мовити — поклик пред-

ків, оскільки в наших краях не одне покоління виросло, змагаючись в епісто-

лярному жанрі. Тим більше настрочив заяву — і автоматично (!) отримуєш

усі права потерпілого (надавати докази, заявляти клопотання, брати участь у

слідчих діях, користуватися заходами гарантування безпеки, отримувати

копії процесуальних документів, укладати договір про примирення з підоз-

рюваним). До чого все це призведе? Не виключено, що до колапсу правоохо-

ронної діяльності, якщо раптом вони всі ці заяви сприйматимуть всерйоз,

що, втім, сумнівно. Зате можна не сумніватися, що тут спрацює принцип

вибірковості, побудований на субактивних міркуваннях тих, хто вживатиме

заходів кримінального переслідування від імені держави.

З іншого боку, той, про кого «доброзичливці» настрочили в компетент-

ні органи, може до 12 місяців навіть гатки не мати про своє перебування

«під ковпаком»...

Угода про визнання винуватості. Після укладення такої угоди розслі-

дування або судовий розгляд зупиняється. (Прокурор має право відкласти

направлення до суду обвинувального акта з підписаною стороною угодою

до отримання висновку експерта або завершення інших слідчих дій, необ-

хідних для збору та фіксації доказів, які можуть бути втрачені з часом або

яких неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результа-

ту, якщо суд відмовить у затвердженні угоди.) І суд негайно розглядає пи-

тання про її затвердження.

Плюси. Поширена у світі практика, що дозволяє значно скоротити час

досудового слідства та судового розгляду.

Мінуси. Не зовсім зрозуміло, в яких категоріях справ можуть укладати-

ся такі угоди. Критерії їх укладання та обставини, які при цьому бере до

уваги прокурор, забезпечують надзвичайно широкі повноваження проку-

рора в зазначеному питанні, надаючи йому надто широкі можливості для

вирішення питання на власний розсуд.

Виникають небезпідставні підозри на той предмет, чи не стануть такі

угоди наслідком улюбленої тактики наших правоохоронців типу «слоник»,

«ластівка» тощо. Крім того, за умови зловживання положеннями цього ін-

ституту з боку слідчого, прокурора або судді він легко може перетворитися

на своєрідний шантаж підозрюваного. Чи ж нашим операм і слідчим не

знати, як це зробити, та й ще й маючи таку нормативну базу... А в КПК

впроваджується нова стаття про відповідальність за невиконання угоди.

Ким? Правильно — засудженим...

Спрощене провадження. Якщо під час досудового розслідування підо-

зрюваний (тільки стосовно проступків) беззастережно визнав свою вину і

згоден із розглядом обвинувального акта за його відсутності, прокурор має

право подати до суду обвинувальний акт із клопотанням про його розгляд у

спрощеному порядку, без проведення судового розгляду в судовому засі-

данні. Слідчий і прокурор зобов'язані переконатися в добровільності згоди

підозрюваного і потерпілого на розгляд справи у спрощеному провадженні.

Плюси. Розвантаження місць попереднього тримання (підозрюваних у

вчиненні проступків не братимуть під варту) і судів, прискорення процесу

судочинства.

Мінуси. Ті самі що і в попередньому пункті.