Обставини, які підлягають доказуванню у криміналі.чому ііроніїджсіші

У будь-якій справі має бути встановлений склад злочину:

об'єкт злочину

об'єктивна сторона

суб'єкт'їлочииу |

суб'єктивна сторона

Обставини, які підляга-

ють доказуванню: >

1) подія кримінального правопорушення (час, місце,

спосіб та інші обставини вчиненім кримінального

правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні криміна-

льного правопорушення, форма вини, моїй» і мета

вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним право-

порушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості

вчиненого кримінального правопорушення, характе-

ризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'я-

кшують покарання, які виключають кримінальну

відповідальність або є підставою закриття криміна-

льного провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від

кримінальної відповідальності або покарання.

©

Обов'язок доказування (опизргоЬапйі)

Обов'язок доказування належності та

допустимості доказів, даних щодо

розміру процесуальних витрат та

обставин, які характеризують

об ви нуваченого, п Складається на

сторону, що їх надає.

Обов'язок доказування

покладається на слідчого,

прокурора та, установлених КПК

випадках - на по терпілого.

КПК зобов'язує прокурора, слідчого, в деяких випадках потерпілого

вжити всіх передбачених законом заходів до покарання осіб, винних у вчи-

ненні злочину. Слід мати на увазі, що право визначити кримінальне пока-

рання вказаним особам є прерогативою правосуддя і належить виключно

суду (ст. 124 Конституції України). Тому лише відносно суду зміст

обов'язку, що розглядається, слід розуміти як діяльність по визначенню

виду і міри кримінального покарання. Щодо прокурора, слідчого, потерпі-

лого зміст цього обов'язку полягає у необхідності встановлення і відповід-

ного процесуального закріплення всіх об'єктивних і суб'єктивних обставин

справи, що дасть змогу суду визначити злочинцю обґрунтовану і справед-

ливу міру покарання.

Підозрюваний, обвинувачений, захисник та інші учасники процесу мо-

жуть брати участь в процесі доказування. Обов'язок доказування належно-

сті та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та

обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону,

що їх надає.

У відповідності зі ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами

кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому КПК.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слід-

чих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування

та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядуван-

ня, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей,

документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів пере-

вірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК.

Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витре-

бування та отримання від органів державної влади, органів місцевого само-

врядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб

Збирання і оцінка доказів

речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів

перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних

слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом

здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і до-

пустимих доказів.

Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшу-

кових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних

клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому КПК. Постанова

слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення

слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути

оскаржена слідчому судді.

Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в резуль-

таті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального про-

вадження.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконан-

ням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослі-

дженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом,

оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовір-

ності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взає-

мозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден

доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст. 95 КПК показання — це відомос ті, які надаються в ус-

ній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свід-

ком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному про-

вадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий у кримінальному прова-

дженні у формі приватного обвинувачення мають право давати показання

під час досудового розслідування та судового розгляду.

Свідок, експерт, потерпілий (за виключенням потерпілого у криміналь-

ному провадженні у формі приватного обвинувачення) зобов'язані давати

показання слідчому, прокурору та показання слідчому суді, суду в устано-

вленому КПК порядку.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він

безпосередньо сприймав під час судового засідання або на отриманих у

порядку, передбаченому КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішен-

ня показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Особа надає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто,

за винятком випадків, передбачених КПК.

Висновок або думка особи, яка надає показання, можуть визнаватися

судом доказом лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного

розуміння показань (їх частини) і ґрунтуються на спеціальних знаннях.

Показання

Якщо суд визнав доказом показання особи, яке містить висновок або

думку, що ґрунтується на спеціальних знаннях, інша сторона має право

допитати особу згідно з правилами допиту експерта.

Сторони, потерпілий мають право отримувати від учасників криміналь-

ного провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом

доказів.

Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запи-

тання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а

також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достові-

рності показань свідка.

Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право нада-

ти показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, що-

до його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство

або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

Свідок зобов'язаний відповідати на запитання, спрямовані на з'ясу-

вання достовірності його показань. Свідок може бути допитаний щодо по-

передніх показань, які не узгоджуються із його показаннями.

Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмо-

вій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні

іншої особи. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чу-

жих слів, незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні

пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим до-

казом згідно.з іншими правилами допустимості доказів.

Суд зобов'язаний ураховувати:

значення пояснень і

показань, у випадку

їх правдивості, для

з'ясування певної

обставини і їх

важливість для

розуміння інших

відомостей;

Інші докази щодо

питань,

передбачених

КПК, які

надавалися або

можуть бути

подані;

обставини надання

первинних пояснень, які

викликають довіру щодо їх

достовірності;

переконливість

відомостей щодо факту

надання первинних

пояснень;

складність

спростування пояснень,

показань з чужих слів

для сторони, проти якої

вони спрямовані;

співвідношення показань з

чужих слів з інтересами

особи, яка надала ці

показання;

Можливість допиту особи, яка надала

первинні пояснення, або причини

неможливості такого допиту;

Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона:

^ відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через важ-

ку фізичну чи психічну хворобу;

^'відмовляється давати показання в судовому засіданні, використову-

ючи гарантоване статтею 63 Конституції України право, або не підкоряю-

чись вимозі суду дати показання;

^ не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було вста-

новлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;

^ перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони по-

годжуються визнати їх доказами.

Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів,

якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обста-

вин, за яких особа не може бути допитана.

Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обста-

вин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується ін-

шими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами ст. 97 КПК.

У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом пока-

зання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітни-

ком оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб,

наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу

під час здійснення ними кримінального провадження.

Предмети, які можуть бути речовими доказами, найчастіше виявляють-

ся під час проведення слідчих дій — огляду, обшуку, виїмки та ін. При

Речові докази

Речовими доказами є матеріальні

об'єкти, які були знаряддям вчинення

кримінального правопорушення,

зберегли на собі його сліди або

містять інші відомості, які можуть

бути використані як доказ факту чи

обставин, що встановлюються під час

кримінального провадження, в тому

числі предмети, що були об'єктом

кримінально протиправних дій, гроші,

цінності та інші речі, набуті

кримінально протиправним шляхом.

Документи с

речовими доказами,

якщо воии містять

ознаки,зазначені в

КПК

цьому вони у відповідності з вимогами КПК оглядаються, можуть бути

сфотографовані. Лише після того, як слідчий, прокурор, суддя (суд), вста-

новлять належність предметів до справи (тобто, що вони були знаряддям

вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом зло-

чинних дій, нажиті злочинним шляхом (гроші, цінності та інші речі) або

можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних чи для

спростування обвинувачення або пом'якшення відповідальності), вони

складають мотивовану постанову про приєднання предметів до справи як

речових доказів.

До знарядь злочину можуть бути віднесені як предмети, які спеціально

були виготовлені або пристосовані для вчинення злочинів (кастет, відмич-

ка), так і предмети, які мають певне призначення у іншій області, не

пов'язаній із злочинною діяльністю, — військовій, медичній, побутовій.

До предметів, які зберегли на собі сліди злочину, відносяться предмети з

матеріальними слідами злочину, які неможливо відокремити від їх поверхні.

У такому разі сліди вилучаються разом з предметом (відбитки пальців рук).

Речові докази — об'єкти злочинних дій — це предмети, на які було

безпосередньо спрямоване злочинне посягання (гроші, цінності, автотран-

спорт, різні промислові товари).

До речових доказів коментована стаття відносить також гроші, цінності

та інші речі, нажиті злочинним шляхом. Йдеться про все, що було набуто

за викрадені або отримані іншим злочинним шляхом гроші і цінності

(об'єкти злочинних дій). Це можуть бути гроші, отримані після реалізації

матеріальних цінностей, отриманих злочинним шляхом. У такому разі це

буде підтвердженням такої реалізації і тут не мають значення індивідуальні

ознаки отриманого в результаті таких дій.

Всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину,

виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення

відповідальності, також можуть бути визнані речовими доказами. Сюди

можна віднести знайдені на місці події дрібні предмети (ґудзики, недопал-

ки, окурки) або продукти злочинної діяльності.

Відповідно до ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збе-

реження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомо-

гою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути

використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час криміна-

льного провадження.

Види документів:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інфор-

мації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального

провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами,

згоду на обов'язковість яких надано ВРУ;

Документи

3) складені в порядку, передбаченому КПК, протоколи процесуальних

дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою тех-

нічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння

окремих осіб та груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням

вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», за умови

відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використову-

ватися в кримінальному провадженні як докази.

Сторона, потерпілий зобов'язані надати суду оригінал документа. Ори-

гіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа

— його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Дублікат документа (документ, виготовлений таким же способом, як і

його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.

Для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустими-

ми й інші відомості, якщо:

- оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, коли він

втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає;

- оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних

правових процедур;

- оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін криміна-

льного провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

Сторона, потерпілий мають право надати витяги, компіляції, узагаль-

нення документів, які незручно повністю досліджувати у суді, а на вимогу

суду — зобов'язані надати документи у повному обсязі.

Сторона зобов'язана надати іншій стороні можливість оглянути або

скопіювати оригінали документів, зміст яких доводився у передбаченому

КПК порядку.

Відповідно до ст. 100 КПК речовий доказ, який був наданий стороні

кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшви-

дше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених КПК.

Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судо-

вого рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він

наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ

або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання

у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слі-

дчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в

протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здій-

снюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального

провадження. За клопотанням володільця документа, слідчий, прокурор,