Кримінальних справах, встановлювати істину у справі, виносите за-

конне і справедливе судове рішення. Усе залежить від того, хто і як ви-

користовує його положення. У нинішній ситуації їх можна використати в

інтересах правосуддя, а можна — і всупереч їм.

Зміст нового КПК заведено вважати таким, що повною мірою відпові-

дає сучасним вимогам кримінального процесу. За твердженням його авто-

рів, новий КПК приносить у вітчизняний кримінальний процес європейські

цінності та принципи, перетворює неухильне дотримання прав людини на

ключову ідею всього кримінального процесу, утверджує реальну змагаль-

ність процесу, дає змогу віднайти справедливий баланс між інтересами

держави та особи, котра притягується до кримінальної відповідальності,

оскільки з одного боку, передбачає сучасні інструменти для боротьби зі

злочинністю, підвищує оперативність і ефективність кримінального судо-

чинства, а з іншого — сприяє утвердженню гарантій прав людини і надає

їй значні можливості для захисту своїх прав, свобод та інтересів. Виходячи

І таких оцінок змісту нового КПК, можна вважати, що Україна отримала

сучасний, досконалий та ефективний процесуальний інструмент утвер-

дження законності і справедливості.

Однак наявність такого інструменту зовсім не гарантує кардинальних

позитивних змін у вітчизняному кримінальному судочинстві. Річ у тому,

що існує низка чинників, які стосуються умов і механізму реалізації зако-

ну: вони істотно впливатимуть на застосування нового КПК. Ці чинники

здатні не лише заблокувати прогресивні новели у сфері кримінального

процесу, а й поглибити наявні у ньому проблеми.

Перший і головний — відсутність в Україні незалежної судової вла-

ди. Такий стан української судової влади — по суті, загальновизнаний

факт, констатований експертами, політиками (в т.ч. навіть самими автора-

ми судової реформи), підтверджений судовою практикою, відзначений мі-

жнародною спільнотою. Так, Парламентська асамблея Ради Європи в січні

ц.р. в останній у часі Резолюції стосовно України повторно висловила

«своє глибоке занепокоєння через відсутність незалежної судової системи»

та «уважила, «що це є основним викликом для системи правосуддя в Укра-

їні».

Нинішня залежність судової влади здатна повністю нівелювати найпро-

гресивніші й найдосконаліші законодавчі положення, у тому числі приписи

КПК. Адже залежний суд апріорі не може виступати об'єктивним арбіт-

ром. Це унеможливлює належний судовий контроль за діяльністю органів,

які здійснюють оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідуван-

ня, а отже, в цій сфері залишається широке поле для різного роду зловжи-

вань.

Залежність суду породжує його упередженість під час розгляду криміна-

льних справ. А отже, немає жодних гарантій того, що його рішення за новим

КПК в усіх випадках будуть законними (ухваленими згідно з нормами мате-

ріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження),

обґрунтованими (ухваленими на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які

підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та відповід-

но оціненими судом) та вмотивованими (аргументованими належними і дос-

татніми мотивами за наявності підстав для їх ухвалення).

Передбачене новим КПК удосконалення процедури судового розгляду з

метою перетворення суду на незалежного і об'єктивного учасника кримі-

нального процесу не вирішує проблеми зовнішньої (зокрема, політичної)

залежності судової влади (йдеться про політичні моменти у процедурі при-

значення та обрання суддів, притягнення їх до відповідальності тощо, на

чому неодноразово наголошувала Венеціанська комісія).

Безперечно, чим досконаліший закон, тим складніше ним маніпулюва-

ти, зловживати його положеннями. Водночас, за упередженого підходу, як

свідчить практика, і біле цілком може бути назване чорним. І судові рішен-

ня не будуть винятками.

Звести нанівець модернізацію кримінального судочинства може висо-

Кий рівень корумпованості вітчизняної влади, в т.ч. судової та правоо-

хоронної систем. Цей факт також незаперечний — він доведений резуль-

татами наукових досліджень, констатований політичним керівництвом

держави, відзначений різними міжнародними інституціями, які впродовж

останнього десятиліття, за різними критеріями, традиційно зараховують

Україну до найбільш корумпованих країн світу. Так, у 2011 р., за індексом

сприйняття корупції, що його формує міжнародна антикорупційна органі-

зація Тгатрагепсу Іпіетаііопаї, Україна мала найгірший результат з усіх

європейських країн — вона посіла 152-ге місце серед 183 держав світу.

Корупція, в основі якої лежить зловживання посадовим становищем у

корисливих чи інших особистих інтересах, здатна викривити будь-яке про-

цесуальне положення, зруйнувати будь-який принцип кримінального про-

вадження. Під вплив корупції може потрапити будь-який суб'єкт криміна-

льного провадження (оперативний працівник, слідчий, прокурор, суддя) на

будь-якому його етапі. «Продуктом» корупції є незаконні оперативно-

розшукові заходи, безпідставне кримінальне переслідування, незаконне

застосування заходів процесуального примусу (у тому числі затримання та

арешт), зрештою — незаконне засудження й покарання. І навпаки — кору-

пція дає можливість уникнути відповідальності небезпечним злочинцям,

які мають відповідний майновий або владний статус.

Корупція,особливо таких рівня й характеру, як у нашій державі, здатна

ішрішити практично будь-яке питання в будь-якій сфері. У тому числі — у

сфері кримінального процесу. У такій ситуації досконалість закону не

Має вирішального значення.

Нереформованість вітчизняної правоохоронної сфери. Це ще один

чинник, який істотно впливатиме на дію нового КПК. Попри тривалі роз-

мови про необхідність реформування органів, які здійснюють оперативно-

розшукову діяльність і досудове слідство, їх законодавча й організаційна

трансформація відповідно до сучасних вимог не відбулася. Особливо це

стосується прокуратури, яку, фактично, оминають будь-які реформи з мо-

менту прийняття Конституції України 1996 р. Це означає збереження спря-

мованості дій цих органів, принципів та підходів у роботі, кадрового скла-

ду і його менталітету. Своєю чергою, це дає підстави сумніватися в тому,

що нове кримінально-процесуальне законодавство застосовуватиметься не

так, як сьогодні, а інакше. Відомо про заявлені владою наміри істотно ре-

формувати правоохоронну сферу, але, по-перше, сьогодні не зрозуміло,

якого змісту набере це реформування, по-друге, вже очевидно, що здійсни-

ти його до часу набуття чинності новим КПК об'єктивно не вдасться.

На тлі нереформованості системи правоохоронних органів викликає за-

непокоєння посилення ролі прокурора у кримінальному процесі і зниження

процесуального статусу слідчого. Згідно з передбаченою КПК процедурою

кримінального провадження, прокурор здійснюватиме процесуальне керів-

ництво розслідуванням, даватиме доручення слідчим, прийматиме або по-

годжуватиме ключові процесуальні рішення. Такі моделі кримінального

розслідування властиві ряду європейських країн, і вони успішно діють. Але

потрібно враховувати особливості України.

По-перше, у нас трохи інша правова система, не кажучи про правову

ситуацію загалом. У багатьох державах прокуратура належить до системи

правосуддя. В Україні, як відомо, вона є абсолютно самостійним держав-

ним органом (можна навіть сказати — своєрідною гілкою влади). По-друге,

як уже зазначалося, вітчизняна прокуратура залишається найменш транс-

формованим із радянських часів правоохоронним органом. По-третє, і до

прийняття нового КПК прокуратура мала гіпертрофовані (за європейськи-

ми мірками) повноваження, поєднуючи в собі функції, які мають належати

різним органам, що дозволяє їй домінувати не лише у правовій, а й у полі-

тичній та економічній сферах. До здійснення прокуратурою так званого

загального нагляду, проведення досудового слідства (воно залишається у

прокуратурі ще щонайменше на п'ять років), нагляду за таким слідством і

за здійсненням оперативно-розшукової діяльності відтепер додається ще й

керівництво кримінальним розслідуванням. Концентрація таких повнова-

жень у прокурора загрожує його необгрунтованим вивищенням не лише

над іншими правоохоронними органами, слідчими, а й над судом.

Отже, саме собою прийняття якісно нового (а він справді якісно новий)

КПК ще не означає реформування кримінального судочинства, яке забез-

печить виконання задекларованих для такого реформування цілей та за-

вдань. їх реалізація стане можливою лише тоді, коли буде створено належ-

ні умови й механізми правильного (на засадах верховенства права і закон-

ності) застосування нового закону. Очевидно, що створення таких умов

потребує набагато більше зусиль, часу та ресурсів, ніж підготовка будь-

якого закону, зокрема й такого важливого, складного та об'ємного, як КПК.

ГЛАВА І

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА