Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним.

Плюси. Забезпечує компенсацію збитку, завданого потерпілому, і до-

зволяє обвинуваченому впливати на свою подальшу долю.

Ризики. Враховуючи усталену практику, швидше за все обвинувачено-

му доведеться платити «подвійний тариф», — навряд чи правоохоронці

допустять, щоб гроші йшли повз них.

Захисником не може бути адвокат, не внесений до Єдиного реєстру

Адвокатів і адвокатських об'єднань або виключений із нього.

Плюси. Держава, розчистивши від конкурентів поле для професійних

адвокатів — «членів клубу», отримує реальну можливість забезпечувати

надання безплатного захисту у передбачених законом випадках, впливати

на якість надання послуг, чистоту адвокатських лав. Адже наразі нерідко

трапляється, що і-те й інше в нас, прямо скажемо, «нижче найнижчої ме-

жі». Свій привілей захисник отримує в комплекті з обов'язками й відпові-

дальністю, на відміну від того, що відбувається тепер.

Мінуси. Відчутне подорожчання і так недешевих адвокатських послуг.

Очевидно, внаслідок цього чимало тих, хто потребує правової допомоги, не

зможуть її отримати. Це також означає, що значна кількість осіб, які притя-

гуються до кримінальної відповідальності, не матимуть змоги частіше ба-

читися з рідними, які позиціюють себе як захисники, хоча й не є такими

насправді. Чимало таких захисників згодом настільки набили руку в пи-

таннях юриспруденції, що надавали реальну юридичну допомогу близькій

людині.

Якби держава керувалася виключно шляхетними цілями, ґрунтовно

«проріджуючи» лави захисників у кримінальному процесі, «мінусів» у цьо-

го положення більше, мабуть, не було б. Однак зважаючи на сучасні реалії,

адвокат потрапляє в жорстку залежність від тих, хто вноситиме або викре-

слюватиме його ім'я з жаданого реєстру. І цей чинник, безперечно, стане

безвідмовним важелем, який дозволятиме вплинути на будь-якого захисни-

ка у будь-якій справі, де є державний інтерес або інтерес впливових персон

з їхніми партнерами, друзями, друзями друзів та іншою камарильєю. Маю-

чи такий важіль, нічого й розмінюватися на дрібниці з якимись санкціями

за зволікання з ознайомленням справи стороною захисту. А єдиного, що

могло протистояти цим ризикам, — потужної, авторитетної професійної

спільноти, здатної, незважаючи на внутрішньовидову конкуренцію,

об'єднатися для лобіювання та захисту своїх професійних інтересів, як і

самоочищення власних лав, — поки що не спостерігається. Це вам не леге-

ндарні адвокати міста Парижа...

І не варто все-таки ігнорувати той факт, що існує рішення Конститу-

ційного суду України від 16.11.2000 року № 13-рп/2000 у якому зазначено:

захисниками можуть виступати будь-які особи, котрі мають достатній рі-

вень знань у сфері права, а також родичі обвинуваченого за його бажанням.

Насправді новий КПК досить неоднозначний. Але головне, що будь-

який, навіть ідеально продуманий кодекс, як та ж сокира чи атомна енергія

може, як відомо, застосовуватися з діаметрально протилежними цілями.

Тут усе залежить від кадрів, які його втілюватимуть в життя. Візьмемо на

себе зухвалість стверджувати: якби в наших судах, правоохоронній системі

були люди переважно професійні й совісні, вони б нормально працювали і

зі старим кодексом, і з усім нашим, скажемо м'яко, не кодифікованим за-

конодавством. Тим часом наявний сьогодні кадровий склад, отруєний бага-

толітньою традицією свавільної «правозастосовної практики», не працюва-

тиме інакше, хоч який чудовий кодекс їм запропонуй. Отож новий КПК

містить одночасно цілу низку безперечно прогресивних положень та ста-

тей, що надають величезний простір для творчості правоохоронців, суддів,

які на будь-який закон дивляться крізь пальці і читаю його «між рядками»

у пошуках найзручнішого «обхідного» шляху.

Всупереч обіцянці, даній державою Україна Раді Європи стосовно фун-

кцій прокуратури, з прийняттям нового КПК вона лише наростила свою і

так чималу могутність. 16 років тому в Перехідних положеннях Конститу-

ції України зазначалося: прокуратура виконуватиме функцію попереднього

слідства до формування системи досудового слідства (передбачалося, що

це станеться впродовж кількох років). Однак «перехід» виявився значно

тривалішим, а в результаті ще й вийшли зовсім не туди: нинішній КПК

функцію досудового розслідування прокуратури продовжив ще на п'ять

років, так і не створивши належної системи досудового розслідування.

У підсумку КПК — об'ємний документ, який дає матеріал для невесе-

лих роздумів та багату поживу для небезпідставних недобрих передчуттів

щодо того, як на практиці застосовуватимуться деякі новації, лише частину

яких згадано вище. Причина того — не фобії, а реальний досвід виживання

и нашій державі, традиційно ворожій до своїх громадян.

Б. Микола МЕЛЬНИК,

науковий консультант Центру Разумкова,

доктор юридичних наук, професор.

ОБ'ЄКТИВНУ ОЦІНКУ НОВОМУ кпк

ДАСТЬ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ.

Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу породило

численні його оцінки з боку юристів, політиків, експертів, представників

іноземних держав та міжнародних організацій. Це й зрозуміло, оскільки

кодекс такого роду за визначенням є епохальним законом, здатним істотно

вплинути як на стан правової системи, так і на розвиток України загалом.

Спектр оцінок нового КПК надзвичайно широкий — від повного схвалення

до повного не прийняття.

Одні вважають, що новий КПК забезпечить неупередженість та об'єктив-

ність досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ,

належне дотримання прав людини у кримінальному процесі, дасть більше

можливостей для винесення справедливих судових рішень. У їхньому розу-

мінні, новий КПК — це панацея від тих проблем, які сьогодні властиві вітчи-

зняному кримінальному судочинству. На переконання інших, новий КПК, на-

впаки. Руйнує правові засади кримінального процесу, обмежує право на за-

хист, створює передумови для зловживань і безпідставного кримінального

переслідування. Вони вбачають у новому КПК загрозу для прав та свобод лю-

дини, справедливого правосуддя, правової держави. При цьому категоричні

висновки нерідко формулюються на підставі аналізу лише однієї чи кількох

новел, що саме собою робить оцінку не повною, не точною і не об'єктивною.

На мій погляд, сьогодні неможливо дати об'єктивну оцінку новому

КПК. Для такої оцінки самого «чистого» аналізу юридичного змісту його

положень недостатньо. Однозначно відповісти на запитання, що саме

отримала Україна в результаті кардинальних змін у сфері кримінального

процесу, можна буде хоча б через півроку дії нового КПК. Тоді стануть

зрозумілими спрямованість здійснених змін, ефективність запроваджених

новел, головні тенденції реформованого кримінального судочинства.

Наразі оцінити можна сам факт ухвалення нового КПК. Адже, коли ви-

ходити з того, що суть судочинства становить процес (законодавчо визна-

чена процедура розгляду справ), то давно була очевидна потреба у зміні

багатьох положень минулого кримінального процесу. Вона зумовлювалась

об'єктивними чинниками — стрімким розвитком суспільного життя, пра-

вової системи, кардинальною зміною законодавства, появою нових науко-

вих розробок у сфері кримінального процесу, запровадження міжнародних

стандартів кримінального судочинства.

Але зовсім не через абсолютну непридатність чинного КПК (як це бага-

тьма акцентується), що був ухвалений ще за радянських часів і призначався

для тоталітарної системи. У день (точніше — ніч) прийняття нового КПК

один знайомий суддя апеляційного суду (цивіліст за фахом) наполегливо

переконував мене у прогресивності нового КПК, базуючи свою оцінку на

неспростовному, як він вважав, аргументі. А саме — на тому, що чинний

КПК був прийнятий понад 50 років тому, а отже, непридатний для сучас-

ного застосування. На що в такому ж «аргументованому» дусі я йому запе-

речив, сказавши, що він теж народжений ще у сталінський період (йому

вже за 60), але ж не вважає себе «застарілим і непридатним» для «застосу-

вання» в сучасному судочинстві.

Справедливості ради, слід зазначити, що радянські закони, особливо

кодекси готувалися дуже ретельно і відзначалися відповідністю певним

принципам, ґрунтовністю, системністю, взаємоузгодженням положень,

закріпленням (правда, часто декларативним) демократичних інститутів.

Загалом вони були якісним «законодавчим продуктом». І, після певного

змістового корегування, цілком годилися для застосування у нових суспі-

льних умовах — що підтверджено багатолітньою практикою: ряд відкоре-

ґованих кодексів «старого зразка» чинні до сьогодні (той — таки КПК, Ко-

декс законів про працю, Кодекс про адміністративні правопорушення, Жи-

тловий кодекс). Деякі новоприйняті кодекси у своїй основі зберегли конце-

птуальні положення своїх радянських попередників (наприклад, Криміна-

льний кодекс). І це абсолютно нормально з погляду як забезпечення право-

вої наступності законодавства, так і використання правових положень, що

пройшли випробування практикою і відповідають сучасним потребам. До

речі, нікого не дивує той факт, що у Франції донедавна діяв наполеонівсь-

кий Кримінальний кодекс, а положення Цивільного кодексу Наполеона

зберігають свою актуальність і нині.

Дію будь-якого закону визначають три головні моменти: його зміст

(правова якість); умови застосування (політична, правова, соціальна ситуа-

ція в державі); механізм застосування (спосіб реалізації, який використову-

ється правозастосовними органами). Два останні моменти можуть як спри-

яти правильному застосуванню закону, так і перешкоджати цьому.

Якщо говорити про зміст чинного («старого») КПК то попри певні кон-

цептуальні вади, прогалини та недосконалості процедур, його нинішній

модернізований варіант (за період незалежності України до його тексту

внесено сотні змін) дозволяє здійснювати ефективне провадження у