Поняття, предмет криміналістики та закономірності об’єктивної дійсності, що вивчаються нею.

Поняття, предмет криміналістики та закономірності об’єктивної дійсності, що вивчаються нею.

 

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення пред­мета криміналістики: як науки про розслідування злочи­нів, або науки про розкриття злочинів, або науки про суку­пність технічних засобів, тактичних прийомів і методич­них рекомендацій.

Криміналістика — це наука про закономірності зло­чинної діяльності та її відображення в джерелах інфор­мації, які слугують основою для розробки засобів, прийо­мів і методів збирання, дослідження, оцінки і викорис­тання доказів з метою розкриття, розслідування, судово­го розгляду та попередження злочинів.

Ппредмет криміналістики — це система, складовими якої є важливі типові елементи, що узгоджуються між собою:

1. закономірності виникнення слідів;

2. виявлення (відшукання) слідів;

3) збирання (фіксація і закріплення) слідів;

4) вилучення слідів, визнання їх речовими доказами, приєднан­ая до справи й дослідження;

5) зберігання речових доказів; 6) дослідження речових доказів;

7) оцінка речових доказів;

8) використання речових доказів у процесі доказування в кри­мінальній справі про злочин.

Предмет криміналістики як науки поділяється на дві частини. Перша частина предмета криміналіс­тики охоплює три групи необхідних елементів (закономірностей), між якими є об'єктивно існуючий зв'язок. Це: елементи механізму злочину; елементи виникнення інформації про злочин і осіб, при­четних до його вчинення; елементи збирання (виявлення, вилу­чення), дослідження, оцінки і використання доказів. Друга части­на предмета криміналістики охоплює спеціальні засоби і методи дослідження доказів і запобігання злочинам.

Об'єктом криміналістичної науки є злочинна діяльність і діяль­ність правоохоронних органів, спрямована на розкриття та розслі­дування цих злочинів, їх попередження.

Завдання криміналістики закономірно формуються на основі завдань кримінального судочинства. Так, відповідно до ст. 2 КПК України, завданням кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильно­го застосування закону. Отже, боротьба зі злочинністю, її засобами і методами — головне завдання криміналістики.

Спеціальними завданнями криміналістики є:

1. вивчення об'єктивних закономірностей, що становлять предмет криміналістики, та розробка загальних науково-методологічних основ;

2. удосконалення існуючих і розробка нових, техніко-криміналістичних засобів і методів виявлення, вилучення, дослідження, оцінки і використання доказів;

3. удосконалення і розробка організаційних, тактичних, методичних основ досудового слідства та криміналістичної експертизи;

4. удосконалення існуючих і розробка нових криміналістичних засобів і методів запобігання злочинам;

вивчення, удосконалення і застосування закордонного досвіду, криміналістичних засобів і методів процесуального використання доказів.

 

Система криміналістики та її завдання як науки на сучасному етапі.

 

Система криміналістика — це складові її розділи (частини), які мають поміж собою стійкі, взаємопов'язані зв'язки та мають тісне сплетіння. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дозволяють вирізнити в її системі чотири розділи:

1. Загальна теорія криміналістики — це її методоло­гічна основа, яка являє собою систему принципів, концеп­цій, категорій, понять, методів, що відбивають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до за­гальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; д) криміналістична систематика.

2. Криміналістична техніка — розділ криміналісти­ки, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів і методів, призначе­них для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впровадження досягнень природничих і технічних наук у практику бо­ротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміна­лістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.

3. Криміналістична тактика є інтелектуальним яд­ром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудо-вого і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів прове­дення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприя­ють вчиненню і прихованню злочинів. До складу криміна­лістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої си­туації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (так­тичні комбінації) та ін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред'явлен­ня для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки.

4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосо­вуються стосовно до розслідування конкретних видів зло­чинів. Типізація таких рекомендацій, їх синтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична ме­тодика (методика розслідування злочинів) — розділ кри­міналістики, який являє собою систему наукових поло­жень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо ор­ганізації і здійснення розслідування і запобігання окремим видам злочинів. Зміст криміналістичної методики станов­лять загальні положення (криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, кри­міналістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремі криміналіс­тичні методики (методики розслідування крадіжок, грабе­жів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).

Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засо­бами справі боротьби зі злочинністю. Найбільш загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і пов­ного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінальне караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кри­мінального циклу.

Специфічними завданнями криміналістики є:

1) вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики;

2) розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;

3) удосконалення тактичних і методичних основ досу-дового й судового слідства, основ судової експертизи;

4) удосконалення криміналістичних методів попере­дження злочинів;

5) вивчення можливості використання зарубіжного до­свіду в боротьбі зі злочинністю.

 

 

Класифікація засобів криміналістичної техніки, прийомів і методів збирання та дослідження криміналістичної інформації. Правова та етична регламентація їх застосування у розкритті та розслідуванні злочинів.

 

Науково-технічні засоби криміналістики можна класифікувати за різними ознаками.

Термін класифікація озна­чає ділити предмети, явища, поняття на певні види, класи залежно від їхніх загальних ознак.

Уперше запропонував класифікувати на види криміналістичну техніку192б р. С. М. Потапов. Він, зокрема, класифікував усі засо­би криміналістичної техніки за двома групами:

1. засоби для збирання інформації в ході слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

2. засоби для експертного дослідження речових джерел, тобто «засоби слідчого і оперативного працівника» та «засоби експерта».

Нині криміналісти вважають, що доцільніше класифікувати криміналістичні науково-технічні засоби за трьома ознаками: 1) виникненням; 2) видом; 3) цільовим призначенням.

За виникненням науково-технічні засоби можна поділити на три види. До першого виду належать криміналістичні засоби, що використовуються виключно в криміналістиці. Це, наприклад, ку-левловлювачі, йодні трубки та ін. До другого виду належать — науково-технічні засоби, запозичені криміналістами з інших галу­зей науки і техніки. З часом такі засоби суб'єкти криміналістичної діяльності пристосовують для вирішення криміналістичних потреб щодо виявлення, фіксації, вилучення і дослідження матеріальних об'єктів, а також явищ і процесів у розслідуваних кримінальних справах про злочини. Так, пристосованими криміналістичними за­собами є спеціальні фотоапарати, мікроскопи, ультрафіолетові випромінювачі тощо. До третього виду віднесено науково-технічні засоби загальнотехнічного призначення, запозичені криміналіста­ми для виконання криміналістичних завдань: ноутбуки, відеоапа-ратура, звукозаписуючі засоби, зубопротезні пасти і т. ін.

Основними видовими групами криміналістичних науково-технічних засобів є: прилади, обладнання й апаратура, пристосуван­ня та інструменти, матеріали і приналежності, комплекти, пере­сувні криміналістичні лабораторії.

За цільовим призначенням криміналістичні науково-технічні засоби можна класифікувати на три групи:

1) криміналістична техніка для збирання доказів (валіза слідчого, одорологічна валіза, дактилоскопічні порошки та ін.);

2) криміналістична техніка для фіксації ходу і результатів слідчих дій (кіно-, фото-, відеоапаратура, засоби звукозапису, а також вимірів часу, висоти, відстані та ін.);

3) криміналістична техніка дослідження доказів (мікрофото-пристосування горизонтальної конструкції, кулетримач для горизонтального (вертикального) розміщення кулі, мікроскопи МБС-1,МБС-2таін.).

Криміналістичні науково-технічні засоби можна також класи­фікувати за сферою і суб'єктами застосування, за спеціальним призначенням тощо. Так, за суб'єктом використання технічні засоби поділяють на техніку слідчого, оперативного працівника та експерта. Слідчий може застосовувати науково-технічні засоби, наприклад, для виявлення слідів проникнення в при­міщення через пролом у стіні (мікрочастинок одягу за допомогою макрофотографування), тайнопису (рентгенівське опромінення, ультрафіолетове освітлення документів, запилення їхньої поверхні спеціальними порошками, термічна обробка, окурювання парами аміаку, йоду, кислоти).

Суд також має право застосовувати науково-технічні засоби для дослідження криміналістичної інформації. Як правило, зазначена діяльність суду реалізується для перевірки результатів слідчих дій, оперативних розробок, експертиз.

 

 

Розслідування вбивств.

 

У процесі розслідування вбивств необхідно з'ясувати низку обставин, що сприяють встановленню істини. До них належать:

1) безпосередня причина смерті;

2) що мало місце — насильницьке заподіяння смерті чи смерть сталася з інших причин (нещасний випадок, хвороба);

3) яким способом, за допомогою яких знарядь вчинено вбивство;

4) час настання смерті (має важливе значення для встановлення багатьох обставин, зокрема часу вчинення злочину, визначення кола можливих свідків, організації оперативно-розшукових заходів, пов'язаних з пошуком злочинця, та ін.);

5) місце вчинення вбивства;

6) обставини, за яких вчинено вбивство;

7) особа жертви (може бути встановлена у разі вияв­лення документів, які посвідчують особу, а також пред'яв­лення для впізнання особам, котрі першими виявили по­терпілого, або тим, які проживають поруч з місцем події; особа жертви може бути встановлена шляхом звернення до криміналістичних обліків, зокрема, до дактилоскопічно­го і обліку осіб, що безвісти зникли);

8) співучасники вбивства і роль кожного з них у вчи­ненні злочину;

9) особа вбивці (може бути встановлена шляхом опиту­вання свідків, складання суб'єктивного портрета, його по­казу по телебаченню);

10) мотиви вбивства (помста, користь, ревнощі, бажан­ня усунути конкурента, «розборки» мафіозних груп);

11) обставини, що сприяли вбивству (умисному чи нео­бережному), заходи, яких треба вжити для попередження таких злочинів.

Первісні дії при розслідуванні вбивств включають не­відкладні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. До оперативно-розшукових заходів належать організація пе­реслідування злочинця, опитування громадян, які перши­ми виявили труп, або тих, котрі перебували на місці зло­чину, організація спостереження на вокзалах, пристанях, улаштування засідок тощо.

Первісною невідкладною слідчою дією є огляд місця події і трупа.

Огляд місця події і трупа здійснюється з участю судо­во-медичного експерта, який виконує у цьому випадку функції фахівця.

При огляді трупа в протоколі зазначаються:

а) загальні дані (зріст, вік, стать, поза, положення);

б) одяг (його стан, ознаки, наявність слідів впливу зна­ряддя вбивства);

в) будова тіла, колір шкіри, особливі прикмети;

г) ушкодження, що є на тілі (розмір, форма, місце роз­ташування).

Велике значення має огляд ложа трупа (тобто місця його виявлення). Тут можуть бути виявлені документи, предмети, загублені злочинцем, знаряддя вбивства та інші сліди.

До первісних слідчих дій належить призначення до провадження судово-медичної експертизи.

Поряд із судово-медичною експертизою можуть призна­чатися й інші експертизи, в тому числі судово-балістична, трасологічна, дактилоскопічна, біологічна та ін.

До невідкладних слідчих дій належить пред'явлення трупа для впізнання. Необхідність у цьому виникає тоді, коли іншим шляхом особу постраждалого встановити не­можливо.

До­пит свідків. До плану допиту включаються всі питання, що характеризують склад злочину.

Показання свідків мо­жуть мати значення для розшуку злочинця (опис прикмет зовнішності) та наступного пред'явлення для впізнання.

Обшук, метою якого є виявлення слідів і речових до­казів причетності особи до злочину.

Плану­вання, яке в своїй основі передбачає висунення версій, виявлення доказів внаслідок логічного аналізу їх похо­дження, ролі та значення.

Висунення загальних версій.

Залежно від одержаних матеріалів можуть бути висунуті такі слідчі версії:

а) смерть є наслідком вбивства;

б) смерть є наслідком самогубства;

в) смерть є наслідком нещасного випадку;

г) природна смерть.

Щодо мотивів вбивства можуть бути висунуті наступні версії:

а) вбивство з метою заволодіння майном потерпілого;

б) вбивство із помсти;

в) вбивство з метою приховання іншого злочину і стра­ху викриття;

г) вбивство з метою позбавитися необхідності турбува­тися про потерпілого чи з метою одержати свободу дій (вступити в інший шлюб, не сплачувати аліменти та ін.);

ґ) вбивство у сварці, бійці;

д) вбивство з необережності;

е) вбивство при необхідній обороні.

Висунення слідчих версій сприяє вирішенню наступ­них питань: 1) чи вчинено вбивство в місці виявлення тру­па; 2) шляхи проникнення вбивці до місця злочину або ви­явлення трупа; 3) діяла на місці злочину одна людина чи декілька; 4) які зміни на місці події залишив вбивця; 5) тривалість перебування вбивці на місці події; 6) час вчинен­ня вбивства (час доби); 7) положення жертви і вбивці в мо­мент вбивства; 8) які дії, крім вбивства, вчиняв злочинець на місці злочину; 9) які предмети залишив вбивця на місці злочину; 10) які сліди з місця події могли залишитись на вбивці; 11) хто і звідки міг бачити і чути, що відбувалося.

 

 

Розслідування зґвалтувань.

 

Порушення кримінальних справ про зґвалтування мають свої особливості. Справи про зґвалтування без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 152 КК України) порушуються тільки за скаргою потерплої особи (ч. 2 ст. 27 КПК України). У виняткових випадках, якщо потерпіла особа в силу безпорадного стану, залежності від підозрюваного або інших причин не може самостійно захистити свої права й законні інтереси, криміналь­на справа може бути порушена прокурором і за відсутності скарги потерпілої особи. Та­ка справа у разі примирення потерпілої особи з обвинуваченим відповідно до ч. З ст. 27 КПК України закриттю не підлягає.

Перед порушенням кримінальної справи необхідно ретельно вивчити заяву по­терпілої особи.

За наявності у слідчого сумнівів необхідно провести дослідну перевірку відповідно до ст. 97 КПК України.

Під час розслідування зґвалтувань підлягають встановленню такі обставини:

1) чи мав місце факт зґвалтування або в наявності інсценування злочину чи обмова;

2) де, коли (місце і час вчинення злочину), яким способом і за яких обставин вчинено зґвалтування, у яких конкретно злочинних діях спосіб виражається, чи мало місце психічне, фізичне насильство або застосовувався безпорадний стан потерпілої особи; що робив злочинець для приведення жертви в безпорадний стан — поїв спиртним, за­стосовував наркотики тощо, чи мали місце погрози й наскільки вони були реальними; чи був ґвалтівник озброєним (холодна зброя, вогнепальна зброя) або мав при собі інші предмети (залізний прут, ціпок, камінь) та ін.; чи мав місце опір ґвалтівникові, якщо так, то в чому він виражався; якщо опір не чинився, то чому;

3)хто потерпілий (потерпіла), її вік (чи повнолітня вона), стан здоров'я (чи не страж­дає психічним або соматичним захворюванням), розумовий розвиток, досягнення ста­тевої зрілості; спосіб життя й поведінки; як опинилася потерпіла особа на місці події й чи відомий їй ґвалтівник, якщо відомий, то в яких стосунках вони перебували до злочи­ну; які сліди могли залишитися на тілі й одязі ґвалтівника; кому відомо про те, що тра­пилося; поведінка до, під час і після зґвалтування;

4) хто конкретно вчинив цей злочин (особа злочинця), вік, ставлення до жертви, стан здоров'я, психіки, спосіб життя, наявність судимостей; якими особливостями поведін­ки злочинця й жертви супроводжувався акт насильства; яким чином ґвалтівник реагу­вав на опір потерпілої особи; неповнолітній, група неповнолітніх, група ґвалтівників; чи притягувалася раніше ця особа до кримінальної (адміністративної) відповідальності за аналогічні діяння, коли; наявність обставин, що обтяжують провину;

5) за яких обставин і коли виник намір винного на статеві зносини або дію сексуально­го характеру проти волі потерпілої (потерпілого); чи усвідомлював він, що вчинив про­типравне діяння, застосував насильство або погрози (слова, дія), які зломили опір жінки (потерпілого) та ін.;

6) злочин вчинений однією особою чи групою осіб, який склад групи, які дії вчинив кож­ний із співучасників і яка роль кожного, обставина виникнення наміру, підготовки й приховання слідів злочину, мети й мотиви зґвалтування (задоволення сексуальних по­треб, хуліганство, помста та ін.); хто організатор злочину; як поводилася потерпіла до злочину, що пропонували їй ґвалтівники; чи зробили вони раніше аналогічні або інші злочини;

7) хто є свідком або пособником зґвалтування, їх характеристики;

8) наслідки зґвалтування: заподіяння тілесних ушкоджень, вагітність, зараження ве­неричною хворобою, розлад психіки, самогубство потерпілої особи;

9) який матеріальний (моральний збиток заподіяно потерпілій особі; якими ціннос­тями заволодів злочинець, які відмітні ознаки вони мають;

10) чи не супроводжувалися зґвалтування вчиненням інших злочинів, якщо так, то яки­ми саме;

11) причини та умови, що сприяли зґвалтуванню.

Наведений перелік має орієнтовний, приблизний характер і конкретизується залеж­но від типових слідчих ситуацій, обставин злочину і його учасників.

 

Розслідування контрабанди.

 

Слідчі ситуації, що виникають на початковому етапі розслідування, доцільно кла­сифікувати на три групи залежно від обсягу та змісту даних, що послужили підставою порушення кримінальної справи та інформації про злочинця.

1. Є ознаки — достатні дані про вчинення контрабанди, відома особа, яка її вчинила.

А. Вихідні (початкові) дані—ознаки контрабанди отримано працівниками митниці при здійсненні митного контролю під час затримання злочинця з речовим доказом безпосередньо під час незаконного перетину кордону.

При проходженні митного контролю виявляють предмети контрабанди, що за найменуван­ням, кількістю, вартістю, способом переміщення та приховування від митного контро­лю вказують на ознаки контрабанди. При цьому, відома особа, яка її вчинила.

Слідчі дії:

а) обшук особи, затримання і до­пит підозрюваного; б) огляд місця затримання з метою з'ясування обстановки події, ви­явлення слідів злочину та речових доказів; в) слідчий огляд предметів, що мають відно­шення до злочину (предметів контрабанди, документів, транспортних засобів, тай­ників, записних книжок, листів тощо); г) допит осіб, які виявили і спіймали з речовим доказом злочинця, а також допит свідків-очевидців про обставини злочину та затри­мання; ґ) призначення судових експертиз (трасологічної, біологічної, товарознавчої, вибухово-технічної, балістичної, а також техніко-криміналістичної експертизи доку­ментів); д) обшук за місцем проживання підозрюваного та в інших місцях, де, зважаю­чи на обставини справи, можуть зберігатися документи та інші предмети, що мають зна­чення для справи.

Б. Вихідні (початкові) дані про вчинення злочину отримано в результаті прикордонного контролю співробітниками Державної прикордонної служби України.

Початкові дані про вчинення контрабанди отри­мано в результаті прикордонного контролю співробітниками ДПС України, коли виявлено предмети посягання і затримана особа, яка переміщує їх.

Протокол затримання, в якому не­обхідно фіксувати всі обставини вчинення контрабанди.

Слідчі дії такі ж самі.

В. Інформацію про вчинення контрабанди отримано в результаті здійснення оператив­но-розшукових заходів, коли кримінальну справу було порушено за матеріалами СБУ або МЕС України.

Початкові дані про вчинення контрабан­ди отримані в результаті здійснення оперативно-розшукових заходів.

Відомі причетні до злочину особи і місце події, дані про підготовку, безпосереднє вчинення контрабанди або про результати контрабандної діяльності, проте інші обставини відомі не повністю.

У цьому випадку матеріали оперативно-розшукової діяльності є приводом і підставою для порушення кримінальної справи і проведення невідкладних слідчих дій (п. 1 ст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Раптовість проведення комплексу оперативно-розшукових заходів, організаційних та слідчих дій:

1) затримання, обшук особи підозрюваного; 2) допит підозрюваного; 3) огляд місця події; 4) огляд предметів контрабанди, місць їх приховування та транспортного засобу, в якому вони виявлені; 5) огляд документів, пред'явлених митному контролю для переміщення товарів або валюти і для перетинання кордону; 6) допит свідків; 7) об­шук за місцем роботи та проживання підозрюваного (підозрюваних) і за місцем його «зв'язків»; 8) призначення за необхідністю судових експертиз — товарознавчої, трасо-логічної, технічної експертизи документів тощо; 9) виїмка та огляд документів за місцем роботи підозрюваного; 10) огляд складських та виробничих приміщень за місцем робо­ти підозрюваного і товарів, що там знаходяться; 11) виїмка та огляд дискет і даних, що містяться в пам'яті комп'ютерів за місцем роботи та проживання підозрюваного, і за не­обхідності призначення щодо них експертизи; 12) накладення арешту на поштово-те-леграфну кореспонденцію.

Г. Інформацію про ознаки вчинення контрабанди отримано в ході розслідування інших злочинів.

Відрізняється від розглянутих вище насамперед фактором несподіванки, коли ознаки контрабанди слідчий виявляє в результаті проведення слідчих дій у іншій кримінальній справі, не пов'язаній із контрабандою.

На­прямами розслідування в таких ситуаціях є передусім встановлення події злочину та вини особи, яка його вчинила. Діяльність працівників дізнання (слідства) орієнтована на зби­рання доказів та встановлення всіх обставин, що входять до предмета доказування.

Ґ. Початкові дані про підготовлювану або вчинену контрабанду отримано із заяв, повідомлень громадян, а також інформації, що надійшла від інших правоохоронних органів.

Початкові дані щодо контрабанди отрима­но в результаті попередньої перевірки заяв і повідомлень фізичних та юридичних осіб про підготовлювану або вчинену контрабанду.

Під час проведення перевірки шляхом відібрання пояснень або витребування документів (ст. 97 КПК Ук­раїни) нерідко має місце передчасне витікання інформації, що дає можливість злочин­цю вжити заходів щодо приховування слідів контрабандної діяльності чи самому пере­ховатися від слідства.

Слідчі дії аналогічні першій типовій ситуації

2. Є ознаки про вчинену контрабанду, особа, яка її вчинила, невідома.

Виникають при виявленні предметів контрабанди на митному кордоні, коли особа, яка вчинила злочин, невідома.

Кримінальна справа по­рушується за фактом виявлення злочину, за відсутності особи, підозрюваної у його вчи­ненні.

Встановлення особи злочинця, його розшук, затримання та викриття.

а) висококваліфіковане проведення огляду місця події, утому числі огляд пред­метів контрабанди та місць їх приховування; б) допит свідків-очевидців, а за їх відсут­ності дії мають бути спрямовані на їх виявлення; в) залучення спеціалістів кінологічної служби митниці або прикордонників; г) перевірка результатів оглядів та допитів за кри­міналістичним обліком (дактилоскопічним, за способом вчинення, за ознаками зовніш­ності тощо); ґ) вивчення матеріалів архівних кримінальних справ даної категорії (розкри­тих і нерозкритих) шляхом порівняльного аналізу способів вчинення контрабанди (розслідуваного та вказаного в архівній справі); д) взаємодія митних органів, Прикор­донних військ, підрозділів СБУ і МВС України та ін.

3. Є ознаки контрабанди і відомості про злочинця, але останній зник з місця події.

Особа контрабандиста відома, але останній зник з місця злочину. Напрями розслідування в цій ситуації мають бути орієнтовані на досліджен­ня матеріальної обстановки на місці події, виявлення, збір і фіксацію доказової та орієнтуючої інформації про подію злочину й особу злочинця, який зник.

Дії мають бути спрямовані на негайне переслідування злочинця «по гарячих слідах» та на його затримання, а також на збір даних, що характе­ризують особу розшукуваного, виявлення його зв'язків, встановлення можливого його місцезнаходження, вжиття заходів для затримання злочинця та доставлення його за місцем дізнання.

Комплекс початкових слідчих дій у даній ситуації може виглядати таким чином: а) огляд місця події, включаючи огляд предметів контрабанди та місць їх приховування; б) допит свідків-очевидців, співучас­ників (якщо такі є); в) допит осіб, що можуть дати відомості про злочинця та його спосіб життя (родичів, товаришів по службі, знайомих); г) затримання й обшук особи підозрю­ваного; ґ) допит підозрюваного; д) обшук за місцем проживання та його «зв'язків»; е) за необхідності — призначення криміналістичних експертиз (за предметами посягання або результатами оглядів) та ін.

Паралельно зі слідчими діями здійснюються оперативно-розшукові й організаційні заходи, до числа яких належать: а) використання службово-розшукових собак; б) пе­реслідування злочинця, який зник з місця події, «по гарячих слідах»; в) виявлення мож­ливих свідків та їх допит; г) прочісування й обстеження місцевості із залученням при­кордонників у районі місця події; ґ) проведення загороджувальних заходів; д) складан­ня (або постановка завдання про складання) композиційного портрета особи, яка вчинила контрабанду; е) складення розшукових орієнтувань стосовно злочинця; є) на­кладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію; ж) оперативне спостереження у місцях вірогідної появи злочинця; з) блокування можливих місць перебування злочинця та ін.

 

И это далеко-еще не все!

 

 

Розслідування крадіжок.

 

Вихідними даними для порушення кримінальної спра­ви про вчинення крадіжок є такі: а) заяви громадян чи по­садових осіб; б) заяви очевидців чи інших осіб, які дізнали­ся про крадіжку; в) заяви громадян про злочинну діяль­ність конкретних осіб; г) затримання з краденим; ґ) інші джерела.

Найбільш типовими слідчими ситуаціями початкового ета­пу розслідування крадіжок є такі:

1. Факт крадіжки виявлено і підозрюваного затрима­но з речовими доказами або по «гарячих слідах».

2. Факт крадіжки встановлено, є відомості про гада­ного злочинця (групу осіб), проте нікого не затримано.

3. Факт крадіжки встановлено (зламані вхідні двері, своєрідний безлад у приміщенні, відсутнє певне майно), але дані про суб'єкта злочину відсутні.

Для початкового етапу розслідування крадіжок харак­терні певні типові слідчі версії.

1) крадіжку вчинила стороння особа;

2) крадіжку вчинила стороння особа за участю або при сприянні працівника об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою;

3) крадіжку вчинив працівник даного об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою, або особа, яка охороняла даний об'єкт;

4) крадіжку вчинила стороння особа, але факт крадіж­ки використано матеріально відповідальною особою для приховання недостачі або присвоєння інших цінностей, що є у її розпорядженні;

5) крадіжку вчинила стороння особа при сприянні ма­теріально відповідальної особи, яка намагається прихова­ти недостачу;

6) крадіжку зі зломом інсценувала матеріально відпо­відальна особа метою приховання недостачі або ухилення від сплати податків (нібито викрадене майно списується на збитки і тим самим знижується реальний прибуток, який підлягає оподаткуванню).

Для розслідування крадіжок особистого майна грома­дян, які вчинено з квартир, будинків, дач, характерні такі типові версії:

а) щодо події злочину:

— крадіжка дійсно мала місце;

— крадіжки фактично не було, а заявник помиляється стосовно події злочину, або крадіжка інсценована ним са­мим з метою приховання факту загублення чи розтрати довірених власнику приміщення документів, коштовнос­тей, зброї тощо;

б) щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то вона вчинена:

— однією особою чи злодійською групою;

— особою з числа родичів потерпілого;

— особою, обізнаною про місця знаходження викраде­ного;

— особою, яка має певні навички;

— особою, яка раніше проводила якісь роботи у потер­пілого або побувала в його квартирі з іншого приводу;

в) щодо місць можливого перебування злочинця: квар­тири; заміські дачі родичів, знайомих; готелі, вокзали та ін.;

г) щодо місць знаходження викраденого майна:

— сховано за місцем мешкання, роботи злодія, його знайомих, родичів;

— здано в комісійні крамниці, ломбарди;

— реалізовано;

— вивезено за межі даного населеного пункту;

— відправлено поштовою посилкою та ін.

Висунення робочих версій у конкретному випадку роз­слідування залежить від обсягу зібраної первісної інфор­мації та слідчої ситуації, що склалася. Так, при висуненні версій про осіб, причетних до вчинення крадіжки, беруть­ся до уваги спосіб учинення злочину, вид і кількість ви­крадених цінностей, а також відомості, отримані в резуль­таті дослідження слідів та інших речових доказів, виявле­них на місці злочину.

Ефективність розслідування крадіжок багато в чому обумовлена наявністю погоджених планів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Планами розслідування передбачаються заходи щодо встановлення і затримання злочинця, виявлення співучасників, виявлення і вилучен­ня викраденого, відшкодування шкоди, розпізнання інсце­нування тощо. Організуюча роль у цій діяльності нале­жить слідчому, який визначає пріоритетні напрями роз­слідування, дає окремі доручення органу дізнання щодо проведення оперативно-розшукових заходів.

 

Наступний етап розслідування крадіжок характеризується вирішенням завдань, спрямованих на розширення доказо­вої бази та підтвердження раніше зібраних фактів щодо винності обвинуваченого.

Можуть скластися такі типові слідчі ситуації:

1. Подія злочину не мала місця.

Розпізнання інсценування крадіжки проводиться на під­ставі вивчення:

а) негативних обставин під час розслідування події;

б) результатів слідчого експерименту по перевірці пев­ного факту;

2. Факт крадіжки й особа, яка її вчинила, встановле­ні, злочинець затриманий і визнає себе винним у повному обсязі пред'явленого обвинувачення, його показання не су­перечать зібраним по справі доказам, викрадене майно виявлено.

3. Факт крадіжки встановлено, зібрано докази про винність особи, яка її вчинила, однак обвинувачений ви­знає свою вину частково

4. Факт крадіжки встановлено, зібрано докази винно­сті обвинуваченого у її вчиненні, але він пред'явленого об­винувачення не визнає, посилаючись на алібі (називає міс­це перебування на момент крадіжки й осіб, які можуть це підтвердити), викрадене майно не знайдено.

 

 

Розслідування вимагання.

 

Приводом до порушення кримінальної справи є за­ява особи, щодо якої застосовувалось вимагання або її близьких чи знайомих; повідомлення службових осіб дер­жавних органів або громадських організацій; повідомлення в засобах масової інформації; явка з повинною, а також безпосередня ініціатива правоохоронних органів. Типови­ми версіями на початковому етапі розслідування вимаган­ня будуть такі: 1) вимагання дійсно мало місце; 2) інсцену­вання вимагання. Інформація, яка є на цьому етапі, підля­гає ретельній перевірці.

На початковому.етапі розслідування вимагання мо­жуть складатися такі типові слідчі ситуації'.

1) у правоохоронні органи надійшла інформація про те, що вимагачами сформульовані певні вимоги до потерпіло­го, висловлені в його адресу погрози або вже початі дії на­сильницького характеру чи потерпілим дана згода на пе­редачу предмета вимагання, обговорені час і місце передачі;

2) потерпілий погоджується на вимоги вимагачів і пе­редає їм предмет вимагання, після чого звертається з за­явою в правоохоронні органи;

3) вимагання має довготерміновий характер, здійсню­ється організованими злочинними групами, проте жертва не звертається в правоохоронні органи, а про факт вимагання стає відомо з інших, у тому числі оперативних, джерел;

4) отримана інформація свідчить про утримання вима­гачами заручників або викрадення ними людей.

 

Здійснення затримання вимага­чів «на гарячому»:

1) забезпечити конфіденційність майбутніх дій і вжити заходів щодо запобігання можливого витоку інформації;

2) попередньо тайно вивчити місце майбутнього затри­мання, з огляду на те, що злочинці можуть здійснювати спостереження за цим місцем;

3) визначити необхідну кількість учасників затриман­ня, дислокацію осіб, що забезпечують захоплення, підстрахування, прикриття, спостереження, відеофіксування, переслідування вимагачів по маршруту їхньої можливої втечі з урахуванням того, що злочинці можуть мати у своєму розпорядженні вогнепальну зброю та володіти на­вичками бойових єдиноборств;

4) провести інструктаж із заявником: про дії під час зустрічі із вимагачами;

При проведенні операції затримання «на гарячому» доцільно:

1) затримати одержувачів у момент узяття ними пред­мета вимагання, а у випадку його оброблення хімічними маркерами, то після кон