Криміналістична версія: поняття, види, правила висування та перевірки.

 

Гіпотетичний метод пізнання характерний не тільки для попереднього й судового наслідку. Тією самою мірою він властивий оперативно-розшукової діяльності, а також роботі експерта. Версії, що виникають у процесі дізнання й попередній наслідок, називаються слідчими версіями. Стосовно до стадії судового розгляду виділяються судові версії. Версії, висунуті й, що перевіряються в процесі оперативно-розшукових заходів, одержали назву оперативно-розшукових. В експертній практиці використаються так звані експертні версії. Як загальна форма розвитку людських знань гіпотеза (версія) знаходить широке застосування в плануванні розслідування, у пізнанні обставин кожного зробленого злочину.

Версії в цьому пізнавальному процесі виконують роль імовірних інформаційно-логічних моделей розслідуваних злочинних діянь і діляться на два види:

1) загальні версії - припущення, що охоплюють установлюваний об'єкт у цілому;

2) приватні версії, що пояснюють його окремі елементи, обставини.

У криміналістиці існує також поняття типових версій. Вони характерні для типових кримінальних, слідчих і оперативно-розшукових ситуацій, що виникають при здійсненні (кримінальних) і в процесі розкриття окремих видів (груп) злочинів. Типові версії, будучи результатом наукового узагальнення слідчої, судової, експертної й оперативно-розшукової практики, описуються у відповідних посібниках і руководствах по розслідуванню окремих видів злочинів. Проводячи ж розслідування по конкретній кримінальній справі, слідчий висуває не типові, а конкретні версії, засновані на матеріалах даної справи, з урахуванням типових версій.

Однією з умов повноти й об'єктивності розслідування є дотримання правил побудови й перевірки версій. У відношенні кожної неясної або сумнівної обставини, досліджуваного в справі, повинні бути висунуті й перевірені всі можливі в цей момент версії. Не можна захоплюватися одними версіями й ігнорувати інші на тім підставі, що вони здаються малоймовірними. Кожна версія повинна бути досить обґрунтованої й ретельно перевірятися. Порушення цієї вимоги породжує обвинувальний ухил у розслідуванні, що частіше є не стільки результатом навмисної тенденційності слідчого, скільки саме результатом його однобічного захоплення тією або іншою версією.

Версія як ідеальна (уявна) логічна модель пізнаваного об'єкта проходить у своєму розвитку три чітко виражені, послідовні стадії.

1) Виникнення (висування) версії - перша стадія її розвитку.

2) аналіз (розробку) висунутого припущення й визначення ряду наслідків (обставин, подій, фактів), що логічно випливають із цього припущення.

3) виробляється практична перевірка передбачуваних наслідків і зіставлення їх з тим, що в результаті перевірки встановлено в реальній дійсності. Якщо це зіставлення покаже, що наслідку, логічно виведені шляхом аналізу змісту версії, у дійсності не існує, значить висунута версія не відповідає об'єктивній істині й повинна бути відкинута. Якщо ж передбачувані наслідки відповідають установленим фактам дійсності, то це буде доводити, що висунута версія заможна (імовірна).

Уважати її достовірним знанням, що відповідає дійсності, поки не можна, тому що ті самі наслідки можуть випливати з різних підстав і не виключено, що встановлені факти дійсності обумовлені іншою закономірністю (причиною), не охопленою даною версією. Розумова діяльність при висуванні й аналізі версії охоплює сукупність установлених у справі фактів, їхню оцінку й передбачувану причину. Через неясність справжньої причини, природи, інших ознак явища, що перевіряється, (факту) виникає не одна, а відразу кілька взаємовиключних версій, що конкурують між собою доти, поки не з'ясується, які з них неспроможні і яка виражає об'єктивну істину. Пізнавальна роль версії полягає не тільки в тім, що вона здатна пояснити вже відомі наслідку обставини злочину, але й у тім, що з її допомогою відкриваються нові обставини й факти, не відомі слідчому до моменту виникнення версії. Здатність версії не тільки пояснити раніше відомі факти, але також забезпечувати виявлення нових, є важливою умовою можливості перевірки висунутого припущення, показником високого пізнавального значення криміналістичних версій.

 

 

39. Поняття і значення планування, як умови і методу наукової організації розслідування. Принципи, види і технологія планування розслідування.

 

Планом розслідування кримінальної справи про злочин є система організаційних, процесу­альних і тактичних рішень, які передбачають порядок, терміни, способи, засоби, конкретних виконавців процесуальних та непро-цесуальних дій. При плануванні розслідування злочину багато що залежить від тактичних прийомів. Відповідними тактичними при­йомами з організації планомірного розслідування кримінальної справи про злочин, розробленими на основі наукової організації праці, є:

1) планування досудового слідства кримінальної справи про злочин;

2) мобілізація і розставлення сил;

3) взаємодія слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

4) організація дослідження обставин, що підлягають доказуван­ню в кримінальній справі;

5) організація дослідження матеріальної обстановки.

Важливість зазначених тактичних прийомів з організації плано­мірного розслідування злочину цілком об'єктивна. Адже організа­ція розслідування є вагомою складовою в обсязі належних прав і обов'язків слідчого - повноважень, зміст яких становить вирішен­ня питань найоптимальнішої організаційно-управлінської форми розслідування, розподілу обов'язків між слідчими слідчої групи та їх виконання.

Тобто, організація розслідування кримінальної справи про зло­чин - це застосування суб'єктами криміналістичної діяльності тактичних прийомів щодо планомірного досудового слідства, кри­мінальної справи про злочин, які розроблені на основі науково організованої методики праці, взаємодії слідчих і оперативно-роз­шукових дій, дослідження матеріальної обстановки.

Належна організація розслідування кримінальної справи про злочин упорядковує слідчу ситуацію. Організаційно-процесуаль­ною, упорядкованою слідчою ситуацією є різновидність складної слідчої ситуації, що характеризується специфічним співвідношен­ням суттєвих організаційно-управлінських та кримінально-процесуальних труднощів у ході досудового слідства кримінальної спра­ви про злочин, браком об'єктивних ресурсів і суб'єктивних мож­ливостей слідчого для їх подолання.

Планування розслідування як практичний прийом застосо­вується в організації слідства у справі в цілому і у провадженні окремих слідчих дій є в основних рисах єдиним для цілого і для частини розслідування. Тобто, планування розслідування в кримі­нальній справі про злочин має суцільний характер. Планування слідства є передбаченням роботи з відповідними розрахунками та організаційним забезпеченням її оптимального виконання стосов­но мети, затрати часу і засобів.

Отже, планування розслідування, в широкому розумінні - це скла­дова проблема організації досудового слідства кримінальної справи про злочин, що являє собою визначену законодавством процесуальну форму, а також: відповідні шляхи, засоби і способи.

Планування розслідування злочину може бути письмовим і умовно письмовим (комп'ютерний набір). Письмові плани є тіль­ки технічною частиною планування. План має бути науково обґрунтованим дієвим та ефективним. Відповідно до принципів наукової організації праці планування розслідування кримінальної справи про злочин має віддзеркалювати:

1) загальну мету і проміжні завдання;

2) етапи діяльності;

3) конкретні дії на кожному етапі, необхідні для вирішення зав­дань і досягнення мети кримінального судочинства;

4) засоби й умови, які передбачаються для цих дій;

5) терміни і місце виконання;:

6) склад учасників кожної дії;

7) мобілізацію і розставлення сил, розподіл обов'язків у кож­ній дії;

8) контроль і облік виконання;

9) підведення підсумків.

Письмове планування може бути сітковим, концентрованим ка­лендарним. Сіткове планування є методом планування суб'єкта криміналістичної діяльності у складній, багатоепізодній кримі­нальній справі про злочин, завдання якого полягає у складанні за допомогою умовних схематичних позначень сіткового графіка з указівкою повного переліку запланованих робіт, з урахуванням ча­су, необхідного для їх проведення.

Концентрованим календарним плануванням є метод плануван­ня, що дозволяє узгодити проведення всіх слідчих дій і заходів у кримінальних справах про злочин шляхом чіткого їх провадження з урахуванням основних положень досудового слідства (його стро­ків) та запобіжних заходів.

Сіткове, концентроване календарне, комплексне чи інші пла­нування (шахматне) можуть зазнавати істотних і неістотних змін з урахуванням слідчої ситуації, що склалася на певному етапі роз­слідування кримінальної справи про злочин. Це означає, що кож­ний письмовий план розслідування кримінальної справи про зло­чин на відповідному етапі виходить з її складності (один, декілька епізодів), сукупності тих обставин, що підлягають доказуванню, і є ситуативним. Отже, ситуативний план розслідування злочину потрібно складати з урахуванням умов і обставин, що постали пе­ред слідчим. Ситуативний план розслідування злочину є одним з видів сіткового та концентрованого календарного планування.