Розслідування заподіяння тілесних ушкоджень.

 

На початку розслідування справ цієї категорії проводяться такі слідчі дії, спрямовані на встановлення події злочину і виявлення винного: а) допит потерпілого; б) огляд місця події; в) допит очевидців події та інших свідків; г) огляд одягу потерпілого; ґ) призначення судово-медичної експертизи потерпілого.

Під час допиту потерпілого слід спробувати одержати відповіді на зазначені нижче основні питання.

А. Де і коли було заподіяно тілесне ушкодження.

Б. Хто заподіяв потерпілому тілесне ушкодження.

В. Про можливі мотиви і цілі злочину, а якщо злочинець відомий, то які взаємовідносини з ним.

Г. За яких обставин заподіяно тілесне ушкодження.

Допитуючи потерпілого про обставини заподіяння тілесного ушкодження, необхід­но з'ясувати:

1. Звідки прийшов і куди пішов злочинець, які були умови освітленості, стан погоди (як­що подія відбувалася поза помешканням).

2. Яка послідовність дій винного, хто був присутній при заподіянні тілесного ушко­дження.

3. Яким знаряддям заподіяне тілесне ушкодження.

Огляд місця події. Під час огляду місця події у справах про навмисні тілесні ушко­дження слідчий може виявити сліди і предмети, що мають значення речових доказів.

Допит очевидців злочину та інших свідків. Встановлення очевидців злочину може бу­ти зроблено як безпосередньо слідчим, так і за допомогою оперативних працівників міліції, належний контакт із якими є однією з умов успішного розслідування справ про заподіяння тілесних ушкоджень.

Розслідування навмисного заподіяння тілесних ушкоджень необхідно здійснювати в тісній взаємодії з органом дізнання, працівникам якого можуть бути дані такі завдання:

а) встановити на підставі наявних даних особу злочинця;

б) встановити можливих очевидців злочину;

в) виявити свідків, які можуть дати свідчення, що характеризують особу підозрюва­ного або потерпілого;

г) встановити місцезнаходження особи в певний час;

ґ) ужити заходів до розшуку знаряддя злочину та ін.

Огляд одягу потерпілого. Оглядаючи ушкодження на одязі потерпілого, можна дійти висновку про те, в якому положенні знаходився потерпілий у момент удару або по­стрілу, яким знаряддям заподіяні ушкодження тощо. Огляд одягу потерпілого іноді дає підстави для висування версії про обставини вчинення злочину і його винуватця.

Судово-медична експертиза потерпілого повинна призначатися без зволікання. Мета цієї експертизи — не тільки визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а й вста­новлення часу і механізму їх заподіяння, виявлення даних про можливу родову на­лежність використаної зброї або знаряддя (вогнепального, тупого, гострого, колючо-ріжучого тощо).

 

Розслідування зґвалтувань.

 

Порушення кримінальних справ про зґвалтування мають свої особливості. Справи про зґвалтування без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 152 КК України) порушуються тільки за скаргою потерплої особи (ч. 2 ст. 27 КПК України). У виняткових випадках, якщо потерпіла особа в силу безпорадного стану, залежності від підозрюваного або інших причин не може самостійно захистити свої права й законні інтереси, криміналь­на справа може бути порушена прокурором і за відсутності скарги потерпілої особи. Та­ка справа у разі примирення потерпілої особи з обвинуваченим відповідно до ч. З ст. 27 КПК України закриттю не підлягає.

Перед порушенням кримінальної справи необхідно ретельно вивчити заяву по­терпілої особи.

За наявності у слідчого сумнівів необхідно провести дослідну перевірку відповідно до ст. 97 КПК України.

Під час розслідування зґвалтувань підлягають встановленню такі обставини:

1) чи мав місце факт зґвалтування або в наявності інсценування злочину чи обмова;

2) де, коли (місце і час вчинення злочину), яким способом і за яких обставин вчинено зґвалтування, у яких конкретно злочинних діях спосіб виражається, чи мало місце психічне, фізичне насильство або застосовувався безпорадний стан потерпілої особи; що робив злочинець для приведення жертви в безпорадний стан — поїв спиртним, за­стосовував наркотики тощо, чи мали місце погрози й наскільки вони були реальними; чи був ґвалтівник озброєним (холодна зброя, вогнепальна зброя) або мав при собі інші предмети (залізний прут, ціпок, камінь) та ін.; чи мав місце опір ґвалтівникові, якщо так, то в чому він виражався; якщо опір не чинився, то чому;

3)хто потерпілий (потерпіла), її вік (чи повнолітня вона), стан здоров'я (чи не страж­дає психічним або соматичним захворюванням), розумовий розвиток, досягнення ста­тевої зрілості; спосіб життя й поведінки; як опинилася потерпіла особа на місці події й чи відомий їй ґвалтівник, якщо відомий, то в яких стосунках вони перебували до злочи­ну; які сліди могли залишитися на тілі й одязі ґвалтівника; кому відомо про те, що тра­пилося; поведінка до, під час і після зґвалтування;

4) хто конкретно вчинив цей злочин (особа злочинця), вік, ставлення до жертви, стан здоров'я, психіки, спосіб життя, наявність судимостей; якими особливостями поведін­ки злочинця й жертви супроводжувався акт насильства; яким чином ґвалтівник реагу­вав на опір потерпілої особи; неповнолітній, група неповнолітніх, група ґвалтівників; чи притягувалася раніше ця особа до кримінальної (адміністративної) відповідальності за аналогічні діяння, коли; наявність обставин, що обтяжують провину;

5) за яких обставин і коли виник намір винного на статеві зносини або дію сексуально­го характеру проти волі потерпілої (потерпілого); чи усвідомлював він, що вчинив про­типравне діяння, застосував насильство або погрози (слова, дія), які зломили опір жінки (потерпілого) та ін.;

6) злочин вчинений однією особою чи групою осіб, який склад групи, які дії вчинив кож­ний із співучасників і яка роль кожного, обставина виникнення наміру, підготовки й приховання слідів злочину, мети й мотиви зґвалтування (задоволення сексуальних по­треб, хуліганство, помста та ін.); хто організатор злочину; як поводилася потерпіла до злочину, що пропонували їй ґвалтівники; чи зробили вони раніше аналогічні або інші злочини;

7) хто є свідком або пособником зґвалтування, їх характеристики;

8) наслідки зґвалтування: заподіяння тілесних ушкоджень, вагітність, зараження ве­неричною хворобою, розлад психіки, самогубство потерпілої особи;

9) який матеріальний (моральний збиток заподіяно потерпілій особі; якими ціннос­тями заволодів злочинець, які відмітні ознаки вони мають;

10) чи не супроводжувалися зґвалтування вчиненням інших злочинів, якщо так, то яки­ми саме;

11) причини та умови, що сприяли зґвалтуванню.

Наведений перелік має орієнтовний, приблизний характер і конкретизується залеж­но від типових слідчих ситуацій, обставин злочину і його учасників.

 

Розслідування контрабанди.

 

Слідчі ситуації, що виникають на початковому етапі розслідування, доцільно кла­сифікувати на три групи залежно від обсягу та змісту даних, що послужили підставою порушення кримінальної справи та інформації про злочинця.

1. Є ознаки — достатні дані про вчинення контрабанди, відома особа, яка її вчинила.

А. Вихідні (початкові) дані—ознаки контрабанди отримано працівниками митниці при здійсненні митного контролю під час затримання злочинця з речовим доказом безпосередньо під час незаконного перетину кордону.

При проходженні митного контролю виявляють предмети контрабанди, що за найменуван­ням, кількістю, вартістю, способом переміщення та приховування від митного контро­лю вказують на ознаки контрабанди. При цьому, відома особа, яка її вчинила.

Слідчі дії:

а) обшук особи, затримання і до­пит підозрюваного; б) огляд місця затримання з метою з'ясування обстановки події, ви­явлення слідів злочину та речових доказів; в) слідчий огляд предметів, що мають відно­шення до злочину (предметів контрабанди, документів, транспортних засобів, тай­ників, записних книжок, листів тощо); г) допит осіб, які виявили і спіймали з речовим доказом злочинця, а також допит свідків-очевидців про обставини злочину та затри­мання; ґ) призначення судових експертиз (трасологічної, біологічної, товарознавчої, вибухово-технічної, балістичної, а також техніко-криміналістичної експертизи доку­ментів); д) обшук за місцем проживання підозрюваного та в інших місцях, де, зважаю­чи на обставини справи, можуть зберігатися документи та інші предмети, що мають зна­чення для справи.

Б. Вихідні (початкові) дані про вчинення злочину отримано в результаті прикордонного контролю співробітниками Державної прикордонної служби України.

Початкові дані про вчинення контрабанди отри­мано в результаті прикордонного контролю співробітниками ДПС України, коли виявлено предмети посягання і затримана особа, яка переміщує їх.

Протокол затримання, в якому не­обхідно фіксувати всі обставини вчинення контрабанди.

Слідчі дії такі ж самі.

В. Інформацію про вчинення контрабанди отримано в результаті здійснення оператив­но-розшукових заходів, коли кримінальну справу було порушено за матеріалами СБУ або МЕС України.

Початкові дані про вчинення контрабан­ди отримані в результаті здійснення оперативно-розшукових заходів.

Відомі причетні до злочину особи і місце події, дані про підготовку, безпосереднє вчинення контрабанди або про результати контрабандної діяльності, проте інші обставини відомі не повністю.

У цьому випадку матеріали оперативно-розшукової діяльності є приводом і підставою для порушення кримінальної справи і проведення невідкладних слідчих дій (п. 1 ст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Раптовість проведення комплексу оперативно-розшукових заходів, організаційних та слідчих дій:

1) затримання, обшук особи підозрюваного; 2) допит підозрюваного; 3) огляд місця події; 4) огляд предметів контрабанди, місць їх приховування та транспортного засобу, в якому вони виявлені; 5) огляд документів, пред'явлених митному контролю для переміщення товарів або валюти і для перетинання кордону; 6) допит свідків; 7) об­шук за місцем роботи та проживання підозрюваного (підозрюваних) і за місцем його «зв'язків»; 8) призначення за необхідністю судових експертиз — товарознавчої, трасо-логічної, технічної експертизи документів тощо; 9) виїмка та огляд документів за місцем роботи підозрюваного; 10) огляд складських та виробничих приміщень за місцем робо­ти підозрюваного і товарів, що там знаходяться; 11) виїмка та огляд дискет і даних, що містяться в пам'яті комп'ютерів за місцем роботи та проживання підозрюваного, і за не­обхідності призначення щодо них експертизи; 12) накладення арешту на поштово-те-леграфну кореспонденцію.

Г. Інформацію про ознаки вчинення контрабанди отримано в ході розслідування інших злочинів.

Відрізняється від розглянутих вище насамперед фактором несподіванки, коли ознаки контрабанди слідчий виявляє в результаті проведення слідчих дій у іншій кримінальній справі, не пов'язаній із контрабандою.

На­прямами розслідування в таких ситуаціях є передусім встановлення події злочину та вини особи, яка його вчинила. Діяльність працівників дізнання (слідства) орієнтована на зби­рання доказів та встановлення всіх обставин, що входять до предмета доказування.

Ґ. Початкові дані про підготовлювану або вчинену контрабанду отримано із заяв, повідомлень громадян, а також інформації, що надійшла від інших правоохоронних органів.

Початкові дані щодо контрабанди отрима­но в результаті попередньої перевірки заяв і повідомлень фізичних та юридичних осіб про підготовлювану або вчинену контрабанду.

Під час проведення перевірки шляхом відібрання пояснень або витребування документів (ст. 97 КПК Ук­раїни) нерідко має місце передчасне витікання інформації, що дає можливість злочин­цю вжити заходів щодо приховування слідів контрабандної діяльності чи самому пере­ховатися від слідства.

Слідчі дії аналогічні першій типовій ситуації

2. Є ознаки про вчинену контрабанду, особа, яка її вчинила, невідома.

Виникають при виявленні предметів контрабанди на митному кордоні, коли особа, яка вчинила злочин, невідома.

Кримінальна справа по­рушується за фактом виявлення злочину, за відсутності особи, підозрюваної у його вчи­ненні.

Встановлення особи злочинця, його розшук, затримання та викриття.

а) висококваліфіковане проведення огляду місця події, утому числі огляд пред­метів контрабанди та місць їх приховування; б) допит свідків-очевидців, а за їх відсут­ності дії мають бути спрямовані на їх виявлення; в) залучення спеціалістів кінологічної служби митниці або прикордонників; г) перевірка результатів оглядів та допитів за кри­міналістичним обліком (дактилоскопічним, за способом вчинення, за ознаками зовніш­ності тощо); ґ) вивчення матеріалів архівних кримінальних справ даної категорії (розкри­тих і нерозкритих) шляхом порівняльного аналізу способів вчинення контрабанди (розслідуваного та вказаного в архівній справі); д) взаємодія митних органів, Прикор­донних військ, підрозділів СБУ і МВС України та ін.

3. Є ознаки контрабанди і відомості про злочинця, але останній зник з місця події.

Особа контрабандиста відома, але останній зник з місця злочину. Напрями розслідування в цій ситуації мають бути орієнтовані на досліджен­ня матеріальної обстановки на місці події, виявлення, збір і фіксацію доказової та орієнтуючої інформації про подію злочину й особу злочинця, який зник.

Дії мають бути спрямовані на негайне переслідування злочинця «по гарячих слідах» та на його затримання, а також на збір даних, що характе­ризують особу розшукуваного, виявлення його зв'язків, встановлення можливого його місцезнаходження, вжиття заходів для затримання злочинця та доставлення його за місцем дізнання.

Комплекс початкових слідчих дій у даній ситуації може виглядати таким чином: а) огляд місця події, включаючи огляд предметів контрабанди та місць їх приховування; б) допит свідків-очевидців, співучас­ників (якщо такі є); в) допит осіб, що можуть дати відомості про злочинця та його спосіб життя (родичів, товаришів по службі, знайомих); г) затримання й обшук особи підозрю­ваного; ґ) допит підозрюваного; д) обшук за місцем проживання та його «зв'язків»; е) за необхідності — призначення криміналістичних експертиз (за предметами посягання або результатами оглядів) та ін.

Паралельно зі слідчими діями здійснюються оперативно-розшукові й організаційні заходи, до числа яких належать: а) використання службово-розшукових собак; б) пе­реслідування злочинця, який зник з місця події, «по гарячих слідах»; в) виявлення мож­ливих свідків та їх допит; г) прочісування й обстеження місцевості із залученням при­кордонників у районі місця події; ґ) проведення загороджувальних заходів; д) складан­ня (або постановка завдання про складання) композиційного портрета особи, яка вчинила контрабанду; е) складення розшукових орієнтувань стосовно злочинця; є) на­кладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію; ж) оперативне спостереження у місцях вірогідної появи злочинця; з) блокування можливих місць перебування злочинця та ін.

 

И это далеко-еще не все!

 

 

Розслідування крадіжок.

 

Вихідними даними для порушення кримінальної спра­ви про вчинення крадіжок є такі: а) заяви громадян чи по­садових осіб; б) заяви очевидців чи інших осіб, які дізнали­ся про крадіжку; в) заяви громадян про злочинну діяль­ність конкретних осіб; г) затримання з краденим; ґ) інші джерела.

Найбільш типовими слідчими ситуаціями початкового ета­пу розслідування крадіжок є такі:

1. Факт крадіжки виявлено і підозрюваного затрима­но з речовими доказами або по «гарячих слідах».

2. Факт крадіжки встановлено, є відомості про гада­ного злочинця (групу осіб), проте нікого не затримано.

3. Факт крадіжки встановлено (зламані вхідні двері, своєрідний безлад у приміщенні, відсутнє певне майно), але дані про суб'єкта злочину відсутні.

Для початкового етапу розслідування крадіжок харак­терні певні типові слідчі версії.

1) крадіжку вчинила стороння особа;

2) крадіжку вчинила стороння особа за участю або при сприянні працівника об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою;

3) крадіжку вчинив працівник даного об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою, або особа, яка охороняла даний об'єкт;

4) крадіжку вчинила стороння особа, але факт крадіж­ки використано матеріально відповідальною особою для приховання недостачі або присвоєння інших цінностей, що є у її розпорядженні;

5) крадіжку вчинила стороння особа при сприянні ма­теріально відповідальної особи, яка намагається прихова­ти недостачу;

6) крадіжку зі зломом інсценувала матеріально відпо­відальна особа метою приховання недостачі або ухилення від сплати податків (нібито викрадене майно списується на збитки і тим самим знижується реальний прибуток, який підлягає оподаткуванню).

Для розслідування крадіжок особистого майна грома­дян, які вчинено з квартир, будинків, дач, характерні такі типові версії:

а) щодо події злочину:

— крадіжка дійсно мала місце;

— крадіжки фактично не було, а заявник помиляється стосовно події злочину, або крадіжка інсценована ним са­мим з метою приховання факту загублення чи розтрати довірених власнику приміщення документів, коштовнос­тей, зброї тощо;

б) щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то вона вчинена:

— однією особою чи злодійською групою;

— особою з числа родичів потерпілого;

— особою, обізнаною про місця знаходження викраде­ного;

— особою, яка має певні навички;

— особою, яка раніше проводила якісь роботи у потер­пілого або побувала в його квартирі з іншого приводу;

в) щодо місць можливого перебування злочинця: квар­тири; заміські дачі родичів, знайомих; готелі, вокзали та ін.;

г) щодо місць знаходження викраденого майна:

— сховано за місцем мешкання, роботи злодія, його знайомих, родичів;

— здано в комісійні крамниці, ломбарди;

— реалізовано;

— вивезено за межі даного населеного пункту;

— відправлено поштовою посилкою та ін.

Висунення робочих версій у конкретному випадку роз­слідування залежить від обсягу зібраної первісної інфор­мації та слідчої ситуації, що склалася. Так, при висуненні версій про осіб, причетних до вчинення крадіжки, беруть­ся до уваги спосіб учинення злочину, вид і кількість ви­крадених цінностей, а також відомості, отримані в резуль­таті дослідження слідів та інших речових доказів, виявле­них на місці злочину.

Ефективність розслідування крадіжок багато в чому обумовлена наявністю погоджених планів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Планами розслідування передбачаються заходи щодо встановлення і затримання злочинця, виявлення співучасників, виявлення і вилучен­ня викраденого, відшкодування шкоди, розпізнання інсце­нування тощо. Організуюча роль у цій діяльності нале­жить слідчому, який визначає пріоритетні напрями роз­слідування, дає окремі доручення органу дізнання щодо проведення оперативно-розшукових заходів.

 

Наступний етап розслідування крадіжок характеризується вирішенням завдань, спрямованих на розширення доказо­вої бази та підтвердження раніше зібраних фактів щодо винності обвинуваченого.

Можуть скластися такі типові слідчі ситуації:

1. Подія злочину не мала місця.

Розпізнання інсценування крадіжки проводиться на під­ставі вивчення:

а) негативних обставин під час розслідування події;

б) результатів слідчого експерименту по перевірці пев­ного факту;

2. Факт крадіжки й особа, яка її вчинила, встановле­ні, злочинець затриманий і визнає себе винним у повному обсязі пред'явленого обвинувачення, його показання не су­перечать зібраним по справі доказам, викрадене майно виявлено.

3. Факт крадіжки встановлено, зібрано докази про винність особи, яка її вчинила, однак обвинувачений ви­знає свою вину частково

4. Факт крадіжки встановлено, зібрано докази винно­сті обвинуваченого у її вчиненні, але він пред'явленого об­винувачення не визнає, посилаючись на алібі (називає міс­це перебування на момент крадіжки й осіб, які можуть це підтвердити), викрадене майно не знайдено.