Розслідування грабежів і розбійних нападів.

 

Вихідними даними для порушення кримінальної спра­ви про грабіж або розбій є такі джерела:

а) заява потерпілого;

б) повідомлення службових осіб про вчинення злочину;

в) заява очевидців про розбійницький напад;

г) затримання з речовим доказом у момент вчинення злочину;

ґ) інші джерела.

Для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій необхідна наявність у первісних матеріалах даних про характер та обставини події. Зміст початкового етапу розслідування грабежів або розбоїв у кожному конкретно­му випадку визначається слідчою ситуацією, яка так чи інакше пов'язана з обставинами.

З ураху­ванням зібраних і задокументованих відомостей слідчий визначає їх вірогідність, достатність для початку роз­слідування і вирішує, чи забезпечать вони судову перспе­ктиву кримінальної справи. Якщо наявних відомостей не­достатньо або вони викликають сумнів, то згідно зі ст. 97 КПК проводиться попередня перевірка.

Ознаки, притаманні даному виду злочину:

а) наявність ознак старанної підготовки, зухвальства, проявленого нападаючими;

б) ретельне спостереження за жертвою, про що свід­чать сліди, залишені на місці спостереження;

в) характер спрямованості діянь: напад на людину, квартиру, дачу, вчинений з метою заволодіння грошима, цінним майном, документами або утаєння більш тяжкого злочину;

г) спосіб зникнення з місця події;

ґ) способи приховання і реалізації злочинно придбано­го майна і цінностей;

д) дані про осіб, які раніше вчинили подібні злочини, їхні зв'язки.

Встановлення названих ознак здійснюється як на ста­дії дослідчої перевірки, так і на початковому етапі роз­слідування.

Початковий етап розслідування, типові версії:

1) мав місце грабіж чи розбійницький напад;

2) злочин вчинено підозрюваною чи іншою особою;

3) злочину не було, повідомлення неправдиве.

У випадках, коли злочинець відомий, перед слідчим стоїть завдання перевірити його причетність до вчинення злочину.

Перевірка версій і планування розслідування:

а) проаналізувати показання потерпілих, свідків та ін­ших осіб;

б) перевірити за картотекою наявність нерозкритих грабежів чи розбоїв у даному районі чи населеному пункті, виявити можливих «гастролерів»;

в) за даними криміналістичного обліку перевірити від­битки слідів рук, куль, гільз, зброї, автотранспорту, якщо вони використовувалися у вчиненні злочину.

При плануванні затримання злочинців з речовими до­казами, якщо про це відомо слідчому, слід передбачити:

а) розміщення оперативних працівників, які беруть участь у затриманні, з урахуванням усіх можливих обста­вин опору з боку злочинців;

б) питання щодо часу і моменту операції;

в) можливі способи фіксації злочинних дій;

г) способи належного процесуального затримання.

При збиранні процесуальне і криміналістичне значу­щих даних важливу роль у розслідуванні відіграє огляд місця затримання.

Після затримання слід проаналізувати його результа­ти і дати процесуально-криміналістичну оцінку наявній інформації.

Після детального аналізу й оцінки результатів затри­мання та обшуку слідчий з урахуванням слідчої ситуації повинен скласти план допиту підозрюваного.

Важливо виявити, якими мате­ріальними цінностями заволоділи злочинці, де і в кого вони знаходяться та які їхні характерні ознаки.

 

Розслідування вимагання.

 

Приводом до порушення кримінальної справи є за­ява особи, щодо якої застосовувалось вимагання або її близьких чи знайомих; повідомлення службових осіб дер­жавних органів або громадських організацій; повідомлення в засобах масової інформації; явка з повинною, а також безпосередня ініціатива правоохоронних органів. Типови­ми версіями на початковому етапі розслідування вимаган­ня будуть такі: 1) вимагання дійсно мало місце; 2) інсцену­вання вимагання. Інформація, яка є на цьому етапі, підля­гає ретельній перевірці.

На початковому.етапі розслідування вимагання мо­жуть складатися такі типові слідчі ситуації'.

1) у правоохоронні органи надійшла інформація про те, що вимагачами сформульовані певні вимоги до потерпіло­го, висловлені в його адресу погрози або вже початі дії на­сильницького характеру чи потерпілим дана згода на пе­редачу предмета вимагання, обговорені час і місце передачі;

2) потерпілий погоджується на вимоги вимагачів і пе­редає їм предмет вимагання, після чого звертається з за­явою в правоохоронні органи;

3) вимагання має довготерміновий характер, здійсню­ється організованими злочинними групами, проте жертва не звертається в правоохоронні органи, а про факт вимагання стає відомо з інших, у тому числі оперативних, джерел;

4) отримана інформація свідчить про утримання вима­гачами заручників або викрадення ними людей.

 

Здійснення затримання вимага­чів «на гарячому»:

1) забезпечити конфіденційність майбутніх дій і вжити заходів щодо запобігання можливого витоку інформації;

2) попередньо тайно вивчити місце майбутнього затри­мання, з огляду на те, що злочинці можуть здійснювати спостереження за цим місцем;

3) визначити необхідну кількість учасників затриман­ня, дислокацію осіб, що забезпечують захоплення, підстрахування, прикриття, спостереження, відеофіксування, переслідування вимагачів по маршруту їхньої можливої втечі з урахуванням того, що злочинці можуть мати у своєму розпорядженні вогнепальну зброю та володіти на­вичками бойових єдиноборств;

4) провести інструктаж із заявником: про дії під час зустрічі із вимагачами;

При проведенні операції затримання «на гарячому» доцільно:

1) затримати одержувачів у момент узяття ними пред­мета вимагання, а у випадку його оброблення хімічними маркерами, то після контакту предмета зі шкірою рук чи одягом;

2) присікти спробу сховати, а також позбутися отри­маних предметів, наявної зброї, наркотичних речовин, до­кументів;

3) запобігти застосуванню злочинцями зброї, вибухо­вих пристроїв, а також по можливості звернутися за допо­могою до спільників, які спостерігали за процесом переда­чі предмета вимагання;

4) зафіксувати акт затримання за допомогою відеозапису;

5) вжити заходів щодо виявлення та затримання спіль­ників одержувача, що тайно спостерігали за тим, що від­бувається.

З метою надання отриманому оперативним шляхом звукозапису або відеозйомці, а також переданому злочин­цю предмету вимагання статусу судового доказу необхідно оформити такі документи:

1) протокол передачі потерпілим коштів із зазначен­ням вартості купюр та їхніх номерів або інших предметів вимагання з описом їхніх індивідуальних ознак і засобу маркування.

2) протокол вилучення у злочинця переданого йому предмета вимагання в момент затримання «на гарячому» оперативними співробітниками;

3) протокол огляду вимагача, а також вилучення одягу та його огляд у випадку застосування хімічного маркера;

4) протокол огляду вилучення у злочинця предмета вимагання;

5) протокол передачі потерпілому диктофона та вста­новлення його у визначеному місці;

6) протокол огляду звуко- або відеозаписуючих при­строїв;

7) протокол огляду звуко- або відеозаписуючих при­строїв після прослуховування магнітної плівки або пере­гляду відеокасети;

8) протокол допиту потерпілого;

 

Розслідування шахрайства.

 

Найбільш загальні типові слідчі ситуації:

1) є дані про подію злочину і особу злочинця;

2) злочинець затриманий відразу після вчинення зло­чину;

3) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, осо­ба злочинця невідома;

4) є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі.

Запропоновані типові ситуації передбачають висунен­ня і перевірку слідчих версій.

У процесі розслідування повинні бути доведені та­кі обставини: подія шахрайства (час, місце, спосіб вчинен­ня злочину та ін.); винність конкретної особи у шахрайстві і мотиви вчинення злочину; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; характер і розміри шкоди, заподіяної шахрайством; обставини, що сприяли вчиненню шахрайства.

Для перевірки версії про те, що шахрайства не було, необхідно встановити, чи мав заявник майно і цінності, на які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити.

У разі підтвердження заяви потерпілого порушується кримінальна справа.

Як свідків допитують осіб, у розпорядженні яких пере­бувало майно, незаконно отримане шахраєм, інших осіб, які бачили чи мали контакт зі злочинцем до шахрайства або під час його вчинення.

При допиті свідків необхідно з'ясувати обставини передачі майна, ознаки зовнішності злочинців, їх одяг, прикмети. Слід визначити, коли їх бачили, про що розмов­ляли; які дії вказували на те, що злочинці переслідували шахрайські цілі, та ін.

При допиті потерпілого необхідно з'ясувати: коли і за яких умов шахрай вчинив обман чи зловживання довір'ям і заволодів майном; чому потерпілий опинився в цьому місці; чи був він один або з ким-небудь з числа своїх знайомих; чи були якісь особи разом з шахраєм; як вони поводили себе; який спосіб шахрайства був застосований злочинцем; які предмети чи документи передано шахраю;

Огляд місця події проводиться у тих випадках, коли передбачається можливість виявлення слідів злочину, відо­ме місце, де було вчинено шахрайство.

Огляд предметів і документів (записок, візиток, грошових чи речових «ляльок», доручень, договорів та ін.), отриманих потерпілим від шахраїв, проводиться негайно при їх виявленні.

Затримання підозрюваного повинно бути старанно підготовленим і несподіваним. Його необхідно проводити таким чином, щоб шахрай не зміг непомітно викинути чи знищити ті чи інші предмети, речі, документи. Після за­тримання шахрая проводиться особистий обшук затрима­ного, а потім обшуки за місцем його проживання та за місцем роботи.

Допит підозрюваного повинен проводитись без зво­лікань. При цьому доцільно використовувати ефект рапто­вості.

Наступний етап розслідування розпочинається з аналізу і оцінки зібраних фактичних да­них, урахування нових слідчих ситуацій, визначення по­дальшого спрямування розслідування.

Типові слідчі ситуації:

1) встановлено конкретну особу та її причетність до вчиненого шахрайства, пред'явлено обвинувачення;

2) є підозрюваний, зібрані докази, але їх недостатньо для встановлення причетності підозрюваного до вчиненого шахрайства, обвинувачення не пред'явлено;

3) зібрано недостатньо доказів, немає підозрюваного, не встановлено особу злочинця;

4) зібрані докази свідчать про відсутність складу зло­чину (шахрайства) у діях підозрюваного.

Типовими слідчими діями на наступному етапі роз­слідування є: допит свідків, допит підозрюваного (обвину­ваченого), пред'явлення для впізнання, очна ставка, при­значення та проведення експертиз та ін. На цьому етапі як свідків допитують осіб, які не були допитані раніше, але щось бачили, чули про розслідуваний злочин, знайомі з шахраєм.

Проводиться до­пит підозрюваного (обвинуваченого).

Пред'явлення підозрюваного для впізнання.

Призначення і проведення експертиз пов'язано з необхідністю дослідження підроблених документів та ін­ших предметів, що використовував шахрай.