Організаційно-тактичні основи залучення спеціалістів до участі у проведенні слідчих дій.

 

В чинному кримінально-процесуальному законодавстві відсутнє визначене поняття «спеціаліст», але воно досить розроблене в наукових дослідженнях з цього права і криміналістиці.

Спеціаліст — це особа, яка володіє спеціальними знаннями і навиками в галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла.

Досліджуючи питання застосування спеціальних знань в кримі­нальному процесі, П.П.Іщенко запропонував під такими знаннями, що використовуються в кримінальному судочинстві, розуміти будь-які професіональні знання, котрі можуть сприяти виявленню, закріпленню та вилученню доказів, а під спеціалістом — особу, яка володіє цими знаннями та навиками, котра залучається органом дізнання, слідчим, прокурором або судом для сприяння у виявленні, закріпленні та вилученні доказів.

За законом спеціаліст зобов'язаний: з'явитися на виклик; брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання й навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилучен­ні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з вияв­ленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціаль­них питань, що виникають при проведенні слідчої дії.

Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів. Спеціа­ліст, за наявності відповідних підстав, має право на забезпечення влас­ної безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.

Участь спеціаліста у досудовому слідстві.

Законодавство передбачає три способи залучення спеціаліста у справі:

а) довільний;

б) необов'язковий;

в) обов'язковий.

Враховуючи, що у процесі слідства виникає необхідність застосування широкого спектру спеціальних знань, зако­нодавець в основному не обмежує слідчого у виборі спеціалістів та поля їх застосування при проведенні слідчих дій.

У статті 1281 КПК зазначається, що спеціаліст може бути залу­чений у необхідних випадках при проведенні слідчої дії. Це означає, що лише сам слідчий визначає таку необхідність.

У деяких випадках (при огляді, обшуку, виїмці, проведенні від­творення обстановки і обставин події, пред'явленні обвинувачення для впізнання і допиті неповнолітнього, обвинуваченого, а також ревізії) законода­вець пропонує в разі необхідності залучати спеціалістів, але це не є обов'язковим для слідчого.

Ряд норм регламентує не тільки обов'язкову участь у слідчих діях осіб, які володіють певними спеціальними знаннями, але й спеціалістів певного профілю. Кримінально-процесуальне законо­давство України передбачає обов'язкову участь педагога або лікаря при допиті неповнолітнього свідка (ст. 168 КПК), перекладача при пред'явленні обвинувачення глухим, німим, сліпим та їх допиті. а також допиті та інших слідчих діях з особами, які не володіють українською мовою (ст. 19, 128, 144, 169 КПК), лікарів (судово-медичних експертів) при огляді та ексгумації група, проведенні меди­чного освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка (ст. 192, 193 КПК).

Форми реалізації спеціальних знань спеціалістом.

Форма реалізації спеціальних знань залежить, у першу чергу, від суб'єкта, виду діяльності та мети їх застосування.

Згідно з чинним процесуальним законодавством спеціаліст (ст. 1281 КПК) не є самостійним суб'єктом. Беручи участь у слідчих ді­ях, які проводить особисто суб'єкт розслідування, він лише сприяє слід­чому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертає увагу слід­чого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; дає пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої дії. Який обсяг роботи при проведенні тієї чи іншої слідчої дії виконує спеціаліст, а який слідчий, вирішує останній суб'єкт. Це право слідчого, і законодавець у цьому слідчого нічим не обмежує.

Але це не означає, що спеціаліст є лише виконавець волі слідчо­го. Він має право на власну ініціативу, про що сказано у ч. 2 ст. 1281 КПК. Наприклад, виявивши на місці події плями застиг­лої речовини, він звертає увагу слідчого на те, що її необхідно вилучи­ти й дослідити. Ця речовина може бути кров'ю потерпілого. Ініціатива спеціаліста реалізується тільки через слідчого.

Перед початком слідчої дії слідчий особисто пересвідчується в особі та компетентності спеціаліста, його безсторонності у справі та роз'яснює йому права і обов'язки. Про виконання цих вимог слідчим зазначається у протоколі слідчої дії. Хоча на практиці ця вимога зако­ну з різних причин часто ігнорується, що не може розцінюватися іна­кше, як порушення законодавства.

У частині 3 статті 1281КПК зазначається, що спеціаліст вправі:

звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії;

робити заяви, пов'язані з виявленням, закріп­ленням, вилученням доказів.

На мою думку, спеціаліст спочатку повинен знати, з якою метою він викликаний у справі, яка необхідність застосування йо­го знань, навичок і досвіду, і що буде проводитися за його участю. Це дає змогу спеціалісту не тільки відповідно підготуватися, а й взяти з собою необхідні науково-технічні засоби або вимагати їх у слідчого.

Спеціаліст реалізує свої спеціальні знання у різних формах, а саме:

а) безпосередньої практичної діяльності у:

підготовці, організації та проведенні слідчих дій;

виявленні, закріпленні, вилученні доказів, зразків об'єктів для експертного дослідження, а в разі необхідності - їх огляді та досліджені;

б) методичної - з питань науково-практичних прийомів та мето­дів організації і проведення слідчих дій, виявлення та роботи з до­казами у справі;

в) технічної - у використанні науково-технічних засобів у про­цесі проведення слідчих дій, виявлення, закріплення, вилучення, огля­ду та дослідження речових доказів;

г) консультативної - яка виражається в усних роз'ясненнях, до­відках зі спеціальних питань, що можуть виникнути або виникають при підготовці, проведенні слідчих дій, роботі з доказами та процесу­альному оформленні їх результатів.

60. Взаємодія слідчого (дізнавача) з оперативними службами правоохоронних органів у процесі розкриття і розслідування злочинів. Використання допомоги громадськості та засобів масової інформації у розкритті, розслідуванні і попередженні злочинів.

 

Обидва види діяльності (оперативна і слідча) спрямовані на припинення злочинних дій осіб, що готуються здійснити якийсь злочин, або вже його здійс­нили. Фактично дані підрозділи вирішують одні і ті ж завдання по боротьбі зі злочинністю, тільки прийоми, способи і засоби розв'язання загальних завдань істотно відрізняються. Тому ці види діяльності зосереджені в різних підрозді­лах і службах органів МВС і СБУ, що зумовлює необхідність злагодженої спіль­ної роботи при вирішенні конкретних практичних завдань, здійснення тісної взаємодії для досягнення поставленої мети.

В результаті взаємодії слідчих і оперативних підрозділів досягається об'єднання сил і засобів сторін для розв'язання різних завдань, які стоять пе­ред правоохоронними органами України.

Взаємодія - це ділова співпраця. Тому необхідне подальше вдосконален­ня взаємодії всіх підрозділів згаданих органів з тим, щоб ефективніше і якіс­ніше використати всі можливості, що є в їхньому розпорядженні.

Під взаємодією оперативних і слідчих підрозділів слід розуміти узгоджену протягом певного часу, чітко скоординовану спільну їхню діяльність, засновану на законі і підзаконних актах і спрямовану на розв'язання завдань по забезпе­ченню належного правопорядку. У даному визначенні можна виділити два ос­новних елементи: по-перше, діяльність між підрозділами повинна бути узго­дженою. Слідчі й оперативні підрозділи, виконуючи кожний свої функції, на ос­нові виробленої узгодженості доповнюють діяльність один одного, створюють взаємні умови для розв'язання конкретних завдань.

Процесуальні дії здійснюються у суворій відповідності з положеннями процесуального закону, а оперативні заходи - на основі Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р., що регулюють цю діяльність. У діях кожної зі сторін недо­пустимі шантаж, провокація й інші подібні прийоми відносно підслідних та ін­ших осіб, оскільки це може негативно вплинути на кінцевий результат спільної діяльності.

Взаємодія практично здійснюється через співробітників слідчих і опера­тивних підрозділів, тобто через слідчого й оперативного працівника.

Взаємодії між слідчими й оперативними підрозділами повинні здійснюва­тися за такими принципами: при постійному тісному контакті й обміні необ­хідною інформацією; узгодженості та скоординованрсті дій сторін; при най­більш оптимальному поєднанні наявних сил і засобів, без непотрібного дуб­лювання і необгрунтованої підміни; хорошому знанні умов, прийомів, методів і засобів діяльності та можливостей сторін за рішенням конкретних завдань.

Взаємодія між слідчими й оперативними підрозділами здійснюється в різ­них організаційних формах. Основними з них є:

1. Обмін інформацією.

2. Спільне обговорення думок, пропозицій, висновків за матеріалами справи і з питань взаємодії.

3. Спільне планування.

4. Спільна участь у проведенні окремих слідчих та розшукових дій.

 

Використання ЗМІ у розшуковій діяльності слідчого ефективне у таких основних напрямках:

1. Розшук злочинця, особа якого встановлена.

2. Розшук злочинця, особа якого невідома.

3. Розшук потерпілих, свідків та очевидців вчинення злочину.

4. Встановлення особи вбитого (коли немає даних про особу потерпілого).

5. Пошук викраденого майна, відшукання речових доказів тощо. Використання ЗМІ в розшуковій діяльності слідчого дозволяє:

- економити затрати часу, сили і засоби порівняно з іншими розшуковими заходами;

- оперативно здійснювати ініціюючий вплив на населення;

- практично не обмежувати територію, населення якого може бути залу­чене до розшуку злочинця, розслідування злочину за допомогою ЗМІ. Особ­ливого значення набуває це з розвитком Інтернеттехнологій, включення в цю систему ЗМІ інших країн світу;

- створювати за допомогою ЗМІ обстановку найбільшого сприяння роз­слідуванню злочинів. Тут особливого значення набуває чинник інформування населення про злочинця, що створює для нього умови неможливого перебу­вання на нелегальному становищі, подальшого вчинення злочинів, а також позбавляє можливості уникнути покарання;

- позитивно впливати на рівень правосвідомості і соціально-правову ак­тивність населення.

Ефективність використання ЗМІ в розшукові роботі слідчого залежить від визначення самого об'єкта розшуку, чіткого планування дій слідчого. Значний ефект досягається при взаємодії одночасно з декількома різними ЗМІ. Сього­дні виникла потреба у розробці алгоритму дій при вчиненні окремих видів злочинів і залучення до процесу розслідування різних ЗМІ, також відпрацю­ванні механізму взаємодії між правоохоронними органами та ЗМІ.

 

 

Розслідування вбивств.

 

У процесі розслідування вбивств необхідно з'ясувати низку обставин, що сприяють встановленню істини. До них належать:

1) безпосередня причина смерті;

2) що мало місце — насильницьке заподіяння смерті чи смерть сталася з інших причин (нещасний випадок, хвороба);

3) яким способом, за допомогою яких знарядь вчинено вбивство;

4) час настання смерті (має важливе значення для встановлення багатьох обставин, зокрема часу вчинення злочину, визначення кола можливих свідків, організації оперативно-розшукових заходів, пов'язаних з пошуком злочинця, та ін.);

5) місце вчинення вбивства;

6) обставини, за яких вчинено вбивство;

7) особа жертви (може бути встановлена у разі вияв­лення документів, які посвідчують особу, а також пред'яв­лення для впізнання особам, котрі першими виявили по­терпілого, або тим, які проживають поруч з місцем події; особа жертви може бути встановлена шляхом звернення до криміналістичних обліків, зокрема, до дактилоскопічно­го і обліку осіб, що безвісти зникли);

8) співучасники вбивства і роль кожного з них у вчи­ненні злочину;

9) особа вбивці (може бути встановлена шляхом опиту­вання свідків, складання суб'єктивного портрета, його по­казу по телебаченню);

10) мотиви вбивства (помста, користь, ревнощі, бажан­ня усунути конкурента, «розборки» мафіозних груп);

11) обставини, що сприяли вбивству (умисному чи нео­бережному), заходи, яких треба вжити для попередження таких злочинів.

Первісні дії при розслідуванні вбивств включають не­відкладні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. До оперативно-розшукових заходів належать організація пе­реслідування злочинця, опитування громадян, які перши­ми виявили труп, або тих, котрі перебували на місці зло­чину, організація спостереження на вокзалах, пристанях, улаштування засідок тощо.

Первісною невідкладною слідчою дією є огляд місця події і трупа.

Огляд місця події і трупа здійснюється з участю судо­во-медичного експерта, який виконує у цьому випадку функції фахівця.

При огляді трупа в протоколі зазначаються:

а) загальні дані (зріст, вік, стать, поза, положення);

б) одяг (його стан, ознаки, наявність слідів впливу зна­ряддя вбивства);

в) будова тіла, колір шкіри, особливі прикмети;

г) ушкодження, що є на тілі (розмір, форма, місце роз­ташування).

Велике значення має огляд ложа трупа (тобто місця його виявлення). Тут можуть бути виявлені документи, предмети, загублені злочинцем, знаряддя вбивства та інші сліди.

До первісних слідчих дій належить призначення до провадження судово-медичної експертизи.

Поряд із судово-медичною експертизою можуть призна­чатися й інші експертизи, в тому числі судово-балістична, трасологічна, дактилоскопічна, біологічна та ін.

До невідкладних слідчих дій належить пред'явлення трупа для впізнання. Необхідність у цьому виникає тоді, коли іншим шляхом особу постраждалого встановити не­можливо.

До­пит свідків. До плану допиту включаються всі питання, що характеризують склад злочину.

Показання свідків мо­жуть мати значення для розшуку злочинця (опис прикмет зовнішності) та наступного пред'явлення для впізнання.

Обшук, метою якого є виявлення слідів і речових до­казів причетності особи до злочину.

Плану­вання, яке в своїй основі передбачає висунення версій, виявлення доказів внаслідок логічного аналізу їх похо­дження, ролі та значення.

Висунення загальних версій.

Залежно від одержаних матеріалів можуть бути висунуті такі слідчі версії:

а) смерть є наслідком вбивства;

б) смерть є наслідком самогубства;

в) смерть є наслідком нещасного випадку;

г) природна смерть.

Щодо мотивів вбивства можуть бути висунуті наступні версії:

а) вбивство з метою заволодіння майном потерпілого;

б) вбивство із помсти;

в) вбивство з метою приховання іншого злочину і стра­ху викриття;

г) вбивство з метою позбавитися необхідності турбува­тися про потерпілого чи з метою одержати свободу дій (вступити в інший шлюб, не сплачувати аліменти та ін.);

ґ) вбивство у сварці, бійці;

д) вбивство з необережності;

е) вбивство при необхідній обороні.

Висунення слідчих версій сприяє вирішенню наступ­них питань: 1) чи вчинено вбивство в місці виявлення тру­па; 2) шляхи проникнення вбивці до місця злочину або ви­явлення трупа; 3) діяла на місці злочину одна людина чи декілька; 4) які зміни на місці події залишив вбивця; 5) тривалість перебування вбивці на місці події; 6) час вчинен­ня вбивства (час доби); 7) положення жертви і вбивці в мо­мент вбивства; 8) які дії, крім вбивства, вчиняв злочинець на місці злочину; 9) які предмети залишив вбивця на місці злочину; 10) які сліди з місця події могли залишитись на вбивці; 11) хто і звідки міг бачити і чути, що відбувалося.