Механізми формування політичного лідерства і політичної еліти

У загальному вигляді механізми формування політичного лідерства зводяться до проблеми політичної соціалізації як процесу засвоєння індивідом політичної науки. Явище лідерства відоме й на побутовому рівні, де воно ґрунтується майже виключно на особистих якостях лідера. Умовно можна виокремити чотири групи таких якостей: по-перше, розвинений розум, кмітливість, досвід, які мають бути вище від середнього рівня тієї спільності людей, до якої належить лідер; по-друге, здатність не тільки швидше за інших оцінювати ті чи інші проблемні ситуації, а й пропонувати оптимальний шлях і засоби їх вирішення; по-третє, здатність переконувати оточення у правильності пропонованого, воля та організаторські здібності; по-четверте, моральні якості: здатність слухати і зрозуміти ближнього, співпереживати з ним, піти на безкорисливу допомогу, бути людяним, вірним товаришем. Результатом загального й політичного виховання стає набуття індивідом особистісних і соціальних якостей політичного лідера. До них, зокрема, належать: велика працездатність; висока аналітичність розуму; компетентність; яскраво виражена схильність до громадської і державної діяльності; твердість принципів і переконань разом зі здатністю до сприйняття альтернатив і пошуку нового; вмінняпереконувати й вести за собою людей; оптимізм; увага до людини. Ці риси тією чи іншою мірою притаманні не тільки політичним, а й іншим лідерам. До специфічних рис політичного лідера, зокрема, належать: вміння враховувати, виражати й обстоювати погляди тієї чи іншої групи; здатність поставити суспільні інтереси вище за особисті (саме це значною мірою створює лідеру авторитет); вміння організувати дії; комунікабельність та ораторські здібності; політична культура. механізми, які б забезпечували просування їх носія на керівну посаду, перетворення неформального лідера на пол керівника. є вибори.

Реальні особисті якості кандидата відіграють у його перемозі на виборах вирішальну роль лише в межах незначних територіальних громад — села, селища, невеликого міста тощо, де наявні безпосередні контакти кандидата з виборцями. З розширенням кола електорату дедалі відчутнішу роль починають відігравати імідж кандидата як поєднання реальних і приписуваних йому рис, підтримка його засобами масової інформації, політичними партіями, громадськими організаціями.

Одним із найважливіших механізмів формування політичного лідерства є також партійно-політична діяльність. У розвинених демократичних державах політичні партії виступають головними суб'єктами виборчого процесу. Вони складають списки кандидатів у депутати на виборах за пропорційною виборчою системою, висувають кандидатів у депутати за мажоритарної системи виборів, ведуть передвиборну агітацію, надають кандидатам фінансову підтримку тощо.

Лідерство формується також всередині політичних партій. Вони мають змогу просувати своїх представників на керівні посади в державному апараті навіть тоді, коли не представлені в парламенті, але підтримують високих посадових осіб — главу держави чи прем'єр-міністра. Подібне відбувається як на загальнодержавному рівні, так і в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць. У сучасних демократичних державах партії так чи інакше контролюють усе політичне життя.

Будь-яке лідерство від початку прагне заявити про себе, мати якомога більше прихильників, формалізуватися і увійти до існуючої політичної системи. Важливим механізмом формування політичного лідерства є діяльність у громадсько-політичних організаціях і рухах. На базі рухів і громадських організацій нерідко формуються політичні партії. Процес формалізації рухів та їхніх лідерів проходить кілька стадій. Спочатку це виникнення громадських рухів і висування їхніх лідерів. Далі — утворення партій, напрацювання їх програмних настанов та організаційних принципів, формування ієрархії партійно-політичного керівництва. Нарешті, це боротьба за владу і прихід партії до влади, просування партійних лідерів на керівні державні посади, поява лідерів-керівників.

Велику роль у механізмах формування політичного лідерства відіграють ЗМІ, особливо телебачення. Вони формують імідж лідера, через них ведеться передвиборна агітація, боротьба між різними політичними силами.

Конкретизацією механізмів формування політичного лідерства є політичні технології як системи послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату. Політичні технології включають як кінцеві цілі, на досягнення яких вони спрямовані, так і методи й засоби досягнення цих цілей. Існує багато різновидів політичних технологій: прийняття політичних рішень, вибори, розподіл влади, формування іміджу, комунікативні тощо. Найбільшу роль у формуванні політичного лідерства відіграють технології виборів і формування іміджу. Оскільки лідерство є результатом взаємодії, з одного боку, рис самого лідера, а з іншого — зовнішніх стосовно нього чинників, як то: членство в політичній партії чи громадській організації, підтримка ЗМІ, наявність джерел фінансування тощо, які нерідко відіграють вирішальну роль у формуванні лідера, то не виключено висунення в лідери й на керівні посади далеко не найкращи людей.

Демократичне суспільство має створювати умови для захисту від негідних лідерів та їх свавілля. Для цього створюються інститути демократії, правової держави і громадянського суспільстваМожливість ненасильницьким шляхом усунути від влади негідного лідера є однією з ознак демократії.

 

Політична еліта і лідерство в Україні

Багато вітчизняних політологів вважають, що сучасна політична еліта, яка виникла на теренах колишнього СРСР, формувалася за "номенклатурним принципом", а також має досить "клановий характер поведінки". Здобувши державну не­залежність і суверенітет 1991 року, Україна виявилася, напев­не, найбільшою в світі країною, яка не мала політичної еліти. Владний конгломерат із колишніх партійних функціонерів і колишніх політичних дисидентів можна було б назвати перед-елітою. Рівень політичної кваліфікації, загальної і правової культури, характер професійного і життєвого досвіду і т. д. не дозволяють віднести ранній український істеблішмент до кла­су повноцінної еліти”.

Існуюча політична еліта України сформувалася трьома шляхами:

1) як наслідок добору та розстановки кадрів правлячої до 1991 року КПРС;

2) як наслідок активного чи пасивного опору тоталітар­но-колоніальному правлінню;

3) як результат входження до політики нових груп та громадських діячів, безпосередньо не пов'язаних ні з кому­ністичним режимом, ні з опором йому.

І. Мигович відзначає неоднорідність, пістрявість, не завж­ди компетентність української правлячої верхівки, і виділяє ті основні групи, які входять до неї:• колишні партійні, державні, господарські керівники; вихідці з мистецько-наукових та інших кіл інтелігенції; відкриті ідейні противники комуністичного устрою (ко­лишні політв'язні, дисиденти, члени їх сімей);• вітчизняні підприємці, банкіри, комерсанти;• кар'єристи-демагоги.За висновками А. Пахарсва, в Україні поки що правляча верхівка виступає як формальна політична еліта, відповіда­ючи лише окремим якісним рисам цього поняття. На сьо­годні в Україні складається кілька політичних еліт в надрах об'єднань громадян. Простежуються три основні напрямки майбутньої політичної еліти: націоналістичний, ліберально-центристський, лівий.

 

ГЕНЕЗИС ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Партія — група осіб, об'єднаних якими-небудь спільними інтересами, а також осіб, що об'єдналися з якою-небудь метою. Політична партія — добровільне об'єднання людей, котрі прагнуть домогтися здійснення ідей, які вони поділяють, задоволення спільних інтересів.

Політична партія — організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви, класу, покликана висловлювати і захищати інтереси цієї спільноти, домагатися їх дотримання і виконання, бути її політичним "голосом", "уособленням" окремих групових інтересів.

Партійна система — політична структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв'язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади, характером, умовами діяльності, поглядами на базові цінності політичної культури суспільства та ступенем узгодженості цих поглядів у ході реалізації прийнятих ними ідеологічних доктрин, форм і методів практичної політичної діяльності. Партійна система — невід'ємна складова політичної системи суспільства в цілому, характер якої визначає різновид політичного режиму, механізм та ефективність функціонування демократичних інститутів суспільства.

 

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Основні функції політичних партій:

1)Політичне представництво соціальних інтересів;

2)Активізація та об’єднання великих суспільних груп;

3)Узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

4)Розробка ідеології політичних доктрин і програм;

5)Боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

6)Участь у формуванні і діяльності усіх ланок держапарату;

7)Участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

8)Формування громадської думки;

9)Розв’язання політичних конфліктів;

10)Політичне рекрутування (залучення на бік партії якомога ширших верств населення); 11)Підготовка та висування кадрів для держ апарату громадсько-політичних організацій і рухів; 12)Політична соціалізація(сприяння засвоєння людини певної системи політичних норм і цінностей, залучення її до політичної системи)

 

Типологія політичних партій

Типологія політичних партій: 1)За класовою визначеністю:а) буржуазні; б) селянські;в) робітничі; г)комуністичні д)соціалістичні е) соціал-демократичні;

2)за ставленням до суспільного прогресу: революційні,контрреволюційні, реакційні, реформістські, радикальні, консервативні партії

3)за ставленням до влади: правлячи, опозиційні, нейтральні або центрійські

4) за віросповіданням: християнські і мусульманські

5) за формами і методами правління: ребер альні, демократичні, диктаторські

6) за місцем у системі влади: легальні і нелегальні

7) за ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, анархійські, націоналістичні, фашиські або нео-фашиські, ліберально-демократичні тощо.

8) за принципами організації та членства: кадрові та масові.

Деякі політологи за ідеологічною ознакою політ партії поділ на 3 типи:

1)Харизматисько-вождійські- ці партії формуються навколо особи конкретного політика і діють як групи його підтримки - ці парті мають певну ідеологічну спрямованість однак вона визначається не стільки їх соціальною базою скільки лідерами;

2)Прагматичні – це такі партії які орієнтовуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік як допомога більше виборців;

3)Ідейно-політичні партії – це партії з більш менш чітко визначеними ідеологічними спрямованостями – це ліберальні, консервативні, християнські, ісламійські, соціал-демократичні комуністичні партії;