Політичні вчення епох Раннього християнства і середньовіччя

На перший план виходить церква. Аврелій Августин «Про град божий». У цій праці він виступав за верховенство церкви в політичному житті. Форми державного правління він розрізняє залежно від обов’язків, покладених на верховну владу. Несправедливого правителя він вважає тираном. Головним у державі повинні бути моральні обов’язки. Він вважає прийнятними всі форми правління, якщо зберігається повага до релігії.

Фома Аквінський «Сума проти язичників», «Сума теологій». Людей поділяв на три класи: 1) вищий – правителі; 2) середній ­– чиновники, судді, вчені; 3) нижчий – ремісники, найманці. На його думку ідеальна форма державного правління – монархія. Також він виділяє аристократію і тиранію. Він вважав, що церква повинна панувати над громадянським суспільством, а духовна влада над світським.

Марсилій Падуанський. Першим чітко розрізнив законодавчу та виконавчу владу. Був прихильником станової монархії та поділу суспільства на дві станові категорії: 1) правляча – духовенство, адміністрація; 2) підлегла – землероби, ремісники, торговці. Найкращою формою державного правління вважав виборну монархію, в якій правитель обирається народом.

Жан Боден. Сформував вчення про суверенітет. Суверенітет(на його думку) – вільна від підпорядкування законом влада над громадянами і підданими. Суверен монарх не підлягає законам, він зобов’язаний дотримуватися недоторканості приватної власності та поважати природні закони. Найкраща та держава, в якій суверенітет належить монархові, а управління має аристократичний і демократичний характер.

Засновником утопічного напряму став Томас Мор. Його праця «Утопія». Утопія – уявна держава, де немає приватної власності, а засоби виробництва є суспільне надбання. Праця обов’язкова для всіх. Робочий день – 6 годин. Правитель(по життєво) і усі посадові особи(на рік) обираються народом, і зобов’язані діяти в його інтересах.

Томаззо Компанелла «Місто сонця». У цій праці стверджував, що причиною усіх суспільних бід є приватна власність. Ідеальним суспільним ладом, є такий, що заснований на суспільній власності. У своїй праці він описан навіть життя кожного громадянина.

Нікола Макіавеллі. «Правитель» У цьому трактаті він протиставив теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд. Критикував духовенство, дворянство закликав знищити. Вважав, що державу створив не бог, а люди. Абсолютна влада розбещує людей, а монархія перетворюється на тиранію, яка мусить бути знищена. Після її знищення наступає аристократичне правління, яке з часом вироджується в олігархію. Далі народ вводить народне правління, після чого кругообіг повторюється. Найкращою є змішана форма правління. Його ідеал держаного устрою – сильна, жорстоко централізована республіка, де представники влади представлені народом. Глава держави повинен «бути лисом, щоб бачити гадів, і левом, щоб нищити вовків». «Мета виправдовує засоби». Мрія Макіавеллі – сильна республіка, яка гарантує громадянам розквіт, свободу, рівність.

Еразм Ратердамський. «Похвала глупості», «Про свободу волі». Його ідеалом була освічена і гуманна монархічна влада, де є свобода духу, здоровий глузд, стриманість, простота і миролюбність.

 

10. Н. Макіавелі і макіавелізм

Країна потрапила в сферу інтересів ворогуючих між собою Франції та Іспанії. Саме в цей час і за таких обставин виникало вчення Н. Макіавелі (1469—1527 рр.) Його політична доктрина становить цілісну систему і може бути оцінена як найвищий злет ренесансної політичної думки. Мислитель народився в збіднілій аристократичній родині у Флоренції. Його батько Бернардо Макіавелі був юристом і мав незначні доходи, через це молодий Нікколо не зміг отримати університетської освіти. Однак він постійно і цілеспрямовано займався самоосвітою. Макіавелі прекрасно знав твори Платона, Арістотеля, Ціцерона. Вже в ранній молодості він оволодів основами юридичних і комерційних наук, навичками ведення юридичних справ. Був секретарем сеньйорів і канцлером-секретарем Ради десяти Він неодноразово виїжджав за кордон, зокрема у Францію, Німеччину, з дипломатичними місіями. Основних творах "Князь" і "Роздуми" мислитель аналізує концепцію людини. Голо­вним стимулом поведінки він вважає інтерес, який вияв­ляється багатоманітно, але пов'язаний з бажанням людей зберегти своє майно, що найкращим чином забезпечує прагнення до набуття нової власності. Макіавелі писав у праці "Князь", що люди швидше простять смерть батька, ніж втрату майна. Приватновласницький інтерес передує людській турботі про честь і почесті. Макіавелі перший в нову епоху розробив універсалію "людської природи", ознаки якої він черпав у середовищі найближчого йому класу італійських городян і поширював їх на всі часи і народи. Мислитель вказував, що невикорінений егоїзм людської природи з усією необхідністю вимагає введення державної організації як вищої сили, що може поставити його v вузькі межі. Звідси випливають передумови диктатури суспільного договору. В поемі "Про долю" він писав, що доля всемогутня і кожен, хто приходить у це життя, рано чи пізно відчує її силу. Релігію Макіавелі розглядав як явище суспільного життя, підпорядковане законам виникнення, розквіту і загибелі. Суспільство без релігії немислиме, оскільки вона як необхідна і єдина форма суспільної свідомості забезпечує духовну єдність народу та держави. Виділяючи дві форми держави — монархію і республіку, вказуючи на велике значення монархії в перехідний період, Макіавелі все ж надавав перевагу республіці. Кращою він вважав таку республіку, в якій до здійснення владних повноважень одночасно покликані представники знаті і народу. Мета, якої прагнув досягти Макіавелі, була прогресив­ною, однак він не добирав засобів, ігнорував мораль, в основу політики ставив цинізм. Така політика дістала назву макіавеллізму. Вона знайшла застосування в пізнішій суспільній практиці ідеологів абсолютизму і викликала ненависть противників феодалізму. Концепція Макіавелі піддавалася критиці тих кіл, які самі на практиці викори­стовували його теорію — єзуїтів в Італії та Франції, в Німеччині, в Росії. Вони прикривали свої наміри релігійними, моральними та ідео­логічними аргументами. Реанімацією макіавеллізму в XX ст. був сталінізм, який, прикриваючись комуністичною Ідеоло­гією.

 

Політична думка Нового часу

Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк та ін.

Політичний мислитель Г. Гроцій є одним із засновників вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. На думку Г. Гроція, люди на ранніх етапах були рівними, мали спільну власність. Цей «природний» стан характеризувався відсутністю держави та приватної власності. Але принципи справедливості порушилися, виникла ворожнеча, розпочалися війни. З метою подолання ненависті, створення нормальних умов для співжиття, люди уклали суспільний договір і створили державу.

Т. Гоббс вважає, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяє виникненню у суспільстві стану «війни всіх проти всіх». Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би, завдяки своїй владі над людьми, поклав край загальній війні.

Дж. Локк уперше чітко розділив такі політичні поняття, як особистість, суспільство, держава й поставив особистість вище суспільства й держави. За Локком, людина від народження має природні права (на життя, волю й власність).Локк підкреслював, що держава підкоряється суспільству й особистості.У державному устрої варто передбачити поділ влади таким чином, щоб створенням законів займалися одні особи й установи, а виконанням цих законів — інші, тобто розділити владу на законодавчу й виконавчу.

Головний внесок Монтеск’є в політичну теорію пов’язаний з обґрунтуванням теорії поділу влади. Мета поділу влади — гарантувати безпеку громадян від свавілля й зловживання владою, забезпечити їхню свободу. А це можливо тільки при відносно незалежному співіснуванні законодавчої, виконавчої й судової влад.

Жан-Жак Руссо (1712 - 1778) захищав інтереси широких народних мас. Він зазначає, що з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Утворення держави привело не до появи громадянської свободи, а до поглиблення суспільної нерівності. На думку Ж.-Ж.Руссо, політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу.

Іммануїл Кант. Згідно з ученням Канта, держава - це поєднання множинності людей, що підпорядковуються праву. Але сама влада повинна бути обмежена правом, інакше вона ризикує перерости в свавілля і тиранію. Не можна використовувати іншу людину як засіб для досягнення чужого благополуччя.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Він поставив державу вище суспільства й особистості. Особистість здобуває свободу, виконуючи свій борг перед державою. Сама держава в змозі захищати себе від людей, чиї переконання порушують суспільний порядок. У Гегеля громадянське суспільство нестійке і конфліктне. Суперечливість суспільства визначається майновою нерівністю людей і наявністю в його структурі станів, що переслідують особисті інтереси. Навпаки, держава - це єдиний організм, оскільки всі його частини існують заради цілого. Співвідношення громадянського суспільства з державою - це співвідношення здорового глузду з розумом. Звідси випливає, що держава покликана домінувати над суспільством. Тільки обмежуючи громадянське суспільство, держава може забезпечити його свободу.

 

Політична думка Нового часу

Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк та ін.

Політичний мислитель Г. Гроцій є одним із засновників вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. На думку Г. Гроція, люди на ранніх етапах були рівними, мали спільну власність. Цей «природний» стан характеризувався відсутністю держави та приватної власності. Але принципи справедливості порушилися, виникла ворожнеча, розпочалися війни. З метою подолання ненависті, створення нормальних умов для співжиття, люди уклали суспільний договір і створили державу.

Т. Гоббс вважає, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяє виникненню у суспільстві стану «війни всіх проти всіх». Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би, завдяки своїй владі над людьми, поклав край загальній війні.

Дж. Локк уперше чітко розділив такі політичні поняття, як особистість, суспільство, держава й поставив особистість вище суспільства й держави. За Локком, людина від народження має природні права (на життя, волю й власність).Локк підкреслював, що держава підкоряється суспільству й особистості.У державному устрої варто передбачити поділ влади таким чином, щоб створенням законів займалися одні особи й установи, а виконанням цих законів — інші, тобто розділити владу на законодавчу й виконавчу.

Головний внесок Монтеск’є в політичну теорію пов’язаний з обґрунтуванням теорії поділу влади. Мета поділу влади — гарантувати безпеку громадян від свавілля й зловживання владою, забезпечити їхню свободу. А це можливо тільки при відносно незалежному співіснуванні законодавчої, виконавчої й судової влад.

Жан-Жак Руссо (1712 - 1778) захищав інтереси широких народних мас. Він зазначає, що з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Утворення держави привело не до появи громадянської свободи, а до поглиблення суспільної нерівності. На думку Ж.-Ж.Руссо, політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу.

Іммануїл Кант. Згідно з ученням Канта, держава - це поєднання множинності людей, що підпорядковуються праву. Але сама влада повинна бути обмежена правом, інакше вона ризикує перерости в свавілля і тиранію. Не можна використовувати іншу людину як засіб для досягнення чужого благополуччя.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Він поставив державу вище суспільства й особистості. Особистість здобуває свободу, виконуючи свій борг перед державою. Сама держава в змозі захищати себе від людей, чиї переконання порушують суспільний порядок. У Гегеля громадянське суспільство нестійке і конфліктне. Суперечливість суспільства визначається майновою нерівністю людей і наявністю в його структурі станів, що переслідують особисті інтереси. Навпаки, держава - це єдиний організм, оскільки всі його частини існують заради цілого. Співвідношення громадянського суспільства з державою - це співвідношення здорового глузду з розумом. Звідси випливає, що держава покликана домінувати над суспільством. Тільки обмежуючи громадянське суспільство, держава може забезпечити його свободу.

Політична думка Нового часу

Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк та ін.

Політичний мислитель Г. Гроцій є одним із засновників вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. На думку Г. Гроція, люди на ранніх етапах були рівними, мали спільну власність. Цей «природний» стан характеризувався відсутністю держави та приватної власності. Але принципи справедливості порушилися, виникла ворожнеча, розпочалися війни. З метою подолання ненависті, створення нормальних умов для співжиття, люди уклали суспільний договір і створили державу.

Т. Гоббс вважає, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяє виникненню у суспільстві стану «війни всіх проти всіх». Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би, завдяки своїй владі над людьми, поклав край загальній війні.

Дж. Локк уперше чітко розділив такі політичні поняття, як особистість, суспільство, держава й поставив особистість вище суспільства й держави. За Локком, людина від народження має природні права (на життя, волю й власність).Локк підкреслював, що держава підкоряється суспільству й особистості.У державному устрої варто передбачити поділ влади таким чином, щоб створенням законів займалися одні особи й установи, а виконанням цих законів — інші, тобто розділити владу на законодавчу й виконавчу.

Головний внесок Монтеск’є в політичну теорію пов’язаний з обґрунтуванням теорії поділу влади. Мета поділу влади — гарантувати безпеку громадян від свавілля й зловживання владою, забезпечити їхню свободу. А це можливо тільки при відносно незалежному співіснуванні законодавчої, виконавчої й судової влад.

Жан-Жак Руссо (1712 - 1778) захищав інтереси широких народних мас. Він зазначає, що з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Утворення держави привело не до появи громадянської свободи, а до поглиблення суспільної нерівності. На думку Ж.-Ж.Руссо, політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу.

Іммануїл Кант. Згідно з ученням Канта, держава - це поєднання множинності людей, що підпорядковуються праву. Але сама влада повинна бути обмежена правом, інакше вона ризикує перерости в свавілля і тиранію. Не можна використовувати іншу людину як засіб для досягнення чужого благополуччя.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Він поставив державу вище суспільства й особистості. Особистість здобуває свободу, виконуючи свій борг перед державою. Сама держава в змозі захищати себе від людей, чиї переконання порушують суспільний порядок. У Гегеля громадянське суспільство нестійке і конфліктне. Суперечливість суспільства визначається майновою нерівністю людей і наявністю в його структурі станів, що переслідують особисті інтереси. Навпаки, держава - це єдиний організм, оскільки всі його частини існують заради цілого. Співвідношення громадянського суспільства з державою - це співвідношення здорового глузду з розумом. Звідси випливає, що держава покликана домінувати над суспільством. Тільки обмежуючи громадянське суспільство, держава може забезпечити його свободу.