ТОП 10:

Політична система України, шляхи її розвитку і особливості функціонування



За роки незалежності Україна пройшла складний шлях становлення. Його основними аспектами стала ліквідація політико-державного моноцентризму, уособлюваного КПРС, а також визнання на конституційному рівні свободи політичної діяльності. В Конституції України проголошено основні засади організації та діяльності політичних партій, принципи політичної та ідеологічної багатоманітності суспільного життя.

З постанням незалежної України вітчизняними науковцями розпочаті ґрунтовні дослідження процесу сучасного державотворення.

Поштовхом до активної боротьби проти радянської імперії і, перш за все, її політичної системи, стали криваві події 1990 р. у Вільнюсі. Надзвичайно активна підтримка населення України, особливо молоді, дала можливість Верховній Раді України прийняти 16.07.1990 р. Декларацію про державний суверенітет України, а 03.08.1990 р. — Закон України «Про економічну самостійність Української РСР». Ці акти фактично задекларували незалежність України. Згодом Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України і затвердила державну символіку: прапор України, Малий Герб України і мелодію Державного Гімну, а також прийняла Постанову «Про проголошення незалежності України» від 24.08.1991 p., де передбачено проведення республіканського референдуму, що мав визначити ставлення населення України щодо акта проголошення незалежності. Референдум 01.12.1991 р. ствердив незалежність України і став свідченням того, що держава відбулася.

Ще наприкінці жовтня 1990 р. Верховна Рада України внесла істотні поправки і доповнення до Конституції УРСР 1978 р. Зокрема скасовувалася ст. 6 про «керівну і спрямовуючу роль» КПРС у радянському суспільстві.


 

43. Сутність і ознаки Д в теорії її походження
Д – форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов’язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.
Ознаки Д:
-територія -населення
- незалежна політична влада
На видання законів, застосування примусу і встановлення та стягненні податків має монопольне право тільки Д.
Важливою характеристикою Д є її суверенітет, який має внутрішню та зовнішню ознаку
Внутрішній аспект суверенітету полягає у можливості для Д розпоряджатися своєю територією, ресурсами і примушувати підлеглих до виконання її настанов
Зовнішній аспект полягає у забезпеченні територіальної цілісності Д, у можливості Д проводити незалежну політику, встановлювати дипломатичні відносини з іншими країнами, вступати до різних міжнародних організацій.
Теорії походження Д:
1)не історична (антропологічна) (Арістотель). Людина є «політичною істотою», не може жити без суспільства, внаслідок чого виникає сім’я. Сім’ї об’єднуються в селища, селища в місто-Д.
2)теологічна (Фома Аквінський) – Д устрій було даровано людям вищими силами на виконання божественного задуму влаштування світу. Вся влада походить від Бога. Тільки свята церква може критикувати правителя або позбавляти його влади.
3)теорія суспільного договору(договірна) (Жан-Жак Руссо, Гоббс, Локк) – Д виникає з об’єктивної потреби людей у спеціальному механізмі, який би регулював відносини, вирішував соціальні конфлікти. Люди передали свої політичні права(або їх частину) загальній організації, створивши Д.
4)патріархальна теорія Філмера - Д виникла в процесі механічного з’єднання родів у племена, а племен – у більш велику спільноту.
5)конфліктно-насильницька(завойовницька)(Гумплович) – розвиток людства війнами, що є проявом природи, який передбачає підкорення слабких сильними. Для закріплення створюється Д як апарат примусу.
6)класова (історико-матеріалістична)(Маркс, Енгельс) – Д зумовлюється економічними причинами: суспільним поділом праці, виникнення приватної власності, розшарування суспільства на соціальні верстви з протилежними економічними інтересами. Громадське самоврядування перетворилося на спеціальну політичну організацію – Д,за допомогою якої економічно пануючий клас захищає свої інтереси.
7)психологічна(Жозеф Артюр де Гобіно, Чемберлен) – Д виникає з психологічної потреби більшості людей як організація, створена для управління суспільством, творчою меншиною. Вважали, що людство поділяється на 2 типи –ті, кому за їх психічними якостями визначено панувати в суспільства; -ті, хто має потребу в поводиреві.


 

44. Типи Д
марксисти, виходячи з класових та формаційних позицій, поділяли Д на:
-рабовласницькі, -феодальні, -капіталістичні, -соціалістичні.
Західні політологи тлумачать Д як надкласову Д, покликану виконувати спільний інтерес нації і тому всі Д поділяли на індустріальні і ті, що розвиваються, не досягнувши індустріального рівня.
Поширеною типологією Д за політичним режимом. Виділяють демократичні, тоталітарні, авторитарні
У 90-х рр.20ст. утворилась група Д, яка отримала назву пост.тоталітарних або пост.комуністичних,це колишні республіки СРСР та колишні соціалістичні країни центральної та східної Європи. У цих країнах іде процес розвитку від командно-адміністратисної системи до демократично-правової.
Зараз існує груа країн, яка декларує соціалістичний шлях розвитку – в’єтнам, китай, куба, пн.корея. У цих країнах залишилась командно-адміністративна система суспільства, розвивається ринкова економіка.
Деякі дослідники виділяють національний тип Д, це Маркс, Вебер, Бердяєв, Донцов, вони тлумачили Д, як Д з одно національним складом населення.
Американські дослідники Фернтс, Тілтон, взявши за основу соціальної незахищеності населення і мету соціальної політики, виділили 3 типи Д:
1)позитивна Д(США) – Д захищає власників від спотворень ринку і від можливих посягань неімущих на перерозподіл національного доходу. Соціальні програми є стихійними і = обсягу допомоги, здатної забезпечити політичну стабільність.
2)держава соціальної захищеності (Великобританія) – мета соціального регулювання полягає в забезпеченні прожиткового мінімуму для кожного громадянина, ліквідації бідності та знедоленості через соціальне страхування і спеціальні програми.
3)Д соціального добробуту (Швеція) – Д проводить соціальну політику, створюючи рівні життєві умови для всіх членів суспільства, тобто через регулювання доходів, розширення сфери Д послуг, залучення непривілейованих класів до контролю над елітою і для прийняття Д рішень.


 

45. Структура, функції Д
Структура Д – система органів і установ, які виконують внутрішні та зовнішні функції.
Охоплює
1)органи Д влади(парламент)
2)органи Д управління(виконавчо-розпорядчі органи – системи міністерств, відомств, адміністративні установи)
3)президент як голова Д
4)органи правосуддя
5)контрольно-наглядові органи(прокуратура)
6)органи охорони громадського порядку
7)виправні заходи
8)бройні сили
9)надзвичайні органи, які створюються в екстремальних умовах
Функції Д поділяють на:
1.внутрішні
правотворча – створення та прийняття законів та інших юридичних норм
правоохоронна – контроль та нагляд за виконанням правових норм та застосування при необхідності примусових заходів
економічно-господарська – захист економічної основи суспільства, існуючого способу виробництва, регулювання господарської діяльності, ринкових відносин, Д управління економікою
соціальна – регулювання відносин між соціальними та етнічними відносинами, ефективна демографічна політика, запобігання соціальним конфліктам та їх усунення, узгодження інтересів і потреб соціальних груп.
політична – виконання та визначення програмо-стратегічних цілей і завдань розвитку суспільства, забезпечувати функціонування політичної системи, політичної стабільності, підтримання відносин з політичними партіями та громадсько-політичними рухами.
культурно-виховна – регулювання і розвиток системи освіти, культури науки та спорту, виховання моральності, гуманізму національних цінностей
екологічна – захист довкілля і розумне використання природних ресурсів, формування екологічної культури
2. Зовнішні
оборона – захист країни від зовнішнього нападу та посилань на територіальні цінності
дипломатична – відстоювання і реалізація національних інтересів Д та її громадян у міжнародному житті
співробітницька – розвиток економіки, політики і культурних відносин між державами, поглиблення інтеграційних процесів на регіональній та політичній основі


46. Вищі органи сучасної Д (парламент, уряд)
Глава Д – конституційний орган і одночасно вища посадова особа Д, яка посідає формально найвище місце в системі органів Д влади, здійснює верховне представництво країни у внутрішній політиці, житті та у видносинах з іншими країнами.
У країнах з монархічною формою управління головою Д є монарх, правовий статус якого вирізняється 2 особливостями
1)влада монарха юридично вважається непохідною від якої-небудь політичної влади. Монарх владарює за власним правом і вважається джерелом усієї Д влади.
2)влада монарха є спадковою. Переходить від 1 представника правлячої династії, до іншого представника династії
В країнах з республіканською формою правління главою Д є президент, який завжди обирається.
3 основні системи обирання президента
1)прямі вибори – граву Д обирають усі виборці країни без участі парламенту
2)непрямі вибори – за якиї волевиявлення виборців опосередковані спеціальною колегією виборців
3)багатоступеневі – спочатку обирається парламент, а потім парламент обирає президента
Для глави Д характерні такі основні властивості:
-нейтральність – полягає в тому, що глава Д повинен бути виразником загально-національних інтересів і стояти поза політичною боротьбою
-незмінюваність – глава Д законним шляхом не може бути усуненим з посади до його смерті, якщо це монарх, або до закінчення терміну його повноважень, якщо це президент
-невідповідальність – глава Д не несе ні політичної, ні юридичної відповідальності за свою діяльність, яка здійснюється в межах чинного законодавства.
Повноваження глави Д
у сфері судової влади – призначення на судові посади, проголошення амністії, помилування, пом’якшення і скасування кримінальних покарань, визначених судом
у сфері виконавчої влади – участь у формуванні уряду, відправлення уряду у відставку, керівництво адміністративним апаратом і збройними силами
у сфері законодавчої влади – скликання, достроковий розпуск парламенту і призначення позачергових виборів, підписання та обнародування законів, вето на закони прийняті парламентом, повернення законів до парламенту для повторного розгляду, законодавча ініціатива, видалення власних нормативних актів, призначення членів верхньої палати парламенту, якщо вона є.
Парламент — найвищий виборний (повністю або частково) орган державної законодавчої влади, в якому здійснюється представництво основних політично активних груп населення країни. За більшістю конституцій парламент покликаний здійснювати загальне керівництво зовнішньою політикою держави. Однак, сфери його компетенції значною мірою залежать від державного ладу, розвитку демократії
Традиційними питаннями, що розв'язує Парламент є:
— внутрішньодержавні питання
— питання війни та миру
— територіальні зміни
— ратифікація міжнародних договорів та угод
— визначення видатків на зовнішньо- та внутрішньополітичні та іншого характеру заходи
Члени парламенту називаються депутатами для нижньої палати парламенту і сенаторами – для верхньої. В парламент входять 300-500 членів. Парламент може складатися з 1 або 2 палат. В парламенті створюються фракції і депутатські групи, які об’єднують депутатів, які не ввійшли у фракції.
Уряд — орган виконавчої влади в державі (зазвичай найвищий виконавчий орган). Його очолює глава держави (президент, монарх) або прем'єр-міністр (голова уряду, канцлер, голова ради або кабінету міністрів).
Усі уряди зазвичай використовують деякі форми фізичного примусу при реалізації своєї влади, наприклад, тюремне ув'язнення, вигнання чи погроза. Легітимність є атрибутом, який спонукає людей підкорятися владі. Легітимність досягається за рахунок придбання та застосування сили відповідно до встановлених принципів і норм.
Уряд складається з членів уряду (міністрів) і очолюється главою держави (королем, президентом) або прем'єр-міністром (головою уряду, канцлером, головою ради або кабінету міністрів). У федеральних державах існує центральний (федеральний) уряд і уряди державних утворень, що входять до складу федерації.
Коаліційний уряд — уряд, створений з представників декількох партій. Як правило, він функціонує на основі коаліційної угоди.
Як найвищий орган виконавчої влади уряд здійснює діяльність, направлену на виконання законів і оперативне управління державними справами. Важливим завданням уряду є забезпечення порядку в суспільстві і охорона прав громадян. В умовах демократії уряд повинен виражати загальні (загальнонаціональні) інтереси, а не приватні, корпоративні або регіональні.

 


 

Форми державного правління

Історично склалися 2 форми державного правління: монархія, республіка.

Монархія—це форма державного правління, за якої влада повністю , частково або номінально належить одній особі(король, цар) і передається у спадок.

Як форма правління, вона виникла в період рабовласництва.

Існують:

абсолютна — вся влада зосереджена в руках монарха, який одноосібно вирішує всі питання влади;

дуалістична—коли владні функції поділяють між монархом і парламентом;

парламентська —система всевладдя парламенту, монарх виконує лише представницькі функції;

Особливості—виходячи з конкретного підвиду.(є абсолютна, виборна, теократична).







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 23.21.4.239 (0.006 с.)