ТОП 10:

Сутність політичних конфліктів.



Політичні конфлікти — різновид соціальних, зіткнення протилежних поглядів, розбіжність у інтересах і діях окремих людей та їх спільностей — професійних груп, соціальних класів, інших груп, держав.

Конфлікти — це діяльність, в якій люди або групи людей, виходячи із власних інтересів, намагаються відтиснути чи навіть знищити один одного. Для його виникнення треба принаймні два фактора:

— дія конфліктуючих сторін повинна бути спрямована на досягнення несумісних цілей

— завжди йдеться про досягнення, зміну, збереження здатності контролювати і спрямовувати іншу силу.

Власне політичний конфлікт — це протистояння протилежних за своїми інтересами соціальних сил на ґрунті бажання ствердити власний пріоритет задля реалізації своїх інтересів.

Політологія іде у 2 напрямах:

перший розглядає конфлікти як конфронтацію великих соціальних груп;

другий напрямок зосереджує увагу на розробці концепції індивідуалізації і дисперсії конфлікту.

До політичних конфліктів у державі відносять: міжкласові, міжрасові, міжконфесійні.


 

Шляхи подолання політичних конфліктів.

За певних умов конфлікти можуть бути послаблені і подолані. Це:

1) свідома діяльність однієї чи всіх сторін конфлікту (тобто позиція, що передбачає межі допустимих вчинків). Конфлікт не буде подоланий, якщо хоча б одна з сторін не здатна слухати інші

2) повернення до можливості його мирного його мирного усунення

3) консенсус – загальна згода у спірних питаннях, до якої приходять учасники переговорів, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості зацікавлених сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних поглядів.


 

Поняття та особливості зовн. політики.

«Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями.Таким чином, зовнішня політика — це закордонна діяль­ність держави.

Перша особливість полягає у тому, що вона не має владного характеру. Суб'єктами та об'єктами зовнішньої політики виступають держави як суверенні утворення, жодне з яких не може нав'язувати свою волю іншому.

Другою особливістю є те, що визначення й реалізація державою цілей у зовнішній політиці мають здійснюва­тися з урахуванням дій і цілей інших суверенних держав.

Третьою особливістю є її залежність не тільки від Д, а й від конфлікту інтересів даної держави з інтересами інших держав;.

Четверта особливість по­лягає в тому, що вона має власне інституціональне забезпе­чення.

Повноваженнями щодо здійснення зовнішньої політики наділяються вищі органи законодавчої і виконавчої влади. Найбільше таких реальних повноважень є у глави держави або прем'єр-міністра. Водночас у державі існують і спеціальні інститути, головним з яких є міністер­ство закордонних справ. Також до спец інститут належать органи зовнішньої розвідки, міністерства зовнішньої торгівлі чи зовнішньоекономічної діяльності тощо.Завданням спеціальної зовнішньо-політичної діяльності є: реалізація відповідних рішень вищих органів держави, збирання та аналіз даних про політичні процеси в ін. державах, аналіз об’єктивних та суб’єктивних типів з. політики ін. держав.


 

Цілі, функції та засоби зовн. політики.

В основі зовн політики лежать національні інтереси.Розрізняють 2 рівні інтересів:

Рівень головних інтересівстосуються самого існування держави, а тому забезпечуються й захищаються нею на світовій арені всіма наявними засобами(дипломатичними, ідеологічними, економічними, воєнними).

Гол інтереси Д протяг усього часу її існування залишаються практ незмінними, крім форми вираження і засоби реалізації.

Рівень специфічних інтересівмістить окремі, часткові інтереси держави в системі міжнародних відносин. Це, прагнення держ утвердити свій вплив у тих чи ін міжнародних організаціях.

Специфічні інтереси є більш динамічними; вони зміню­ються під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.

Цілі зовнішньої політики: забезпечення національної безпеки держави; збільшення сили держ; зростання престижу та зміцнення міжнародних позицій держави.

Під національною безпекоюрозуміють захищеність важливих інтересів особи суспільства і держави, держ. кордонів, територіальної цілісності, суспільно-політичного ладу.

Розрізняють: політичну, економічну, екологічну, воєнну, інформаційну безпеки та безпеку у сфері культури.

Коли йдеться про силу держави, то мається на увазі її економічний, політичний, воєнний, інтелектуальний і моральний потенціал. Одним із вирішаль­них чинників, які визначають силу держави, є її міжнародна вага, або авторитет.

Зовнішня політика держави виконує три основних функ­ції:

Охоронна функція- захист сувере­нітету й територіальної цілісності держави від зовнішніх посягань, а також прав та інтересів держави і її громадян за кордоном.

Представницько-інформаційна функціяполягає у представництві держави на міжнародній арені через спеціальні органи, а також через ці органи вищі органи держави про політику,прагнення та наміри інших держав.

Переговорно-організаторська функціяполягає в організації і використанні міжнародних контактів. Спрямована на реалізацію через ці контакти політичних концепцій і програм держави в обсязі зовнішньої політики.

Для успішного виконання цих функцій має місце дипломатія країни. До основних форм дипломатично діяльності належать: зустрічі глав держав та урядів; постійне представництво, яке здійснюється послами та місіями; участь представників держави у роботі міжнародних організацій; дипломатичні наради, конгреси, конференції; підготовка та укладання міжнародних умов; дипломатичне.

Засоби ЗП:

Політ засоби охоплюють сфери дипломатичних відносин. До політ. Засобів відносять воєнні засоби, осн з яких є війна і воєнний тиск. Під війною розуміють воєнні дії між державами, які супроводжуються повним розривом мирних відносин

Формами воєнного тиску можуть бути маневри, нав­чання, паради, публічні демонстрації нових видів зброї та ін.

Економічні засоби вико­ристовують економічний потенціал держави для впливу на економіку й політику інших держав.

До ідеологічних засобів належать засоби пропаганди, інформації, культурної політики, які викор державою у відносинах з іншими держ передусім з метою формування позитивного зовн іміджу і міжнародного престижу даної держави.


 

Міжнародні організації.

Суб'єкт міжнародних відносин = міжнародні організації –організації глобального й регіонального масштабу, міжурядові й неурядові організації, інтеграційні угруповання і воєнно-політичні блоки.

Міжнародні організації як об'єднання держав характеризуються такими ознаками: договірна основа утворення; наявність певних цілей; організаційна структура; самостійні права та обов'язки; утворення згідно з міжнародним правом.

Однією з найбільших за кількістю членів (190 держ станом 2000) міжнарпол організацією є ООН.Основні цілі: підтримання міжнародного миру й безпеки; вжиття ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру і придушення актів агресії; розв'язання мирними засобами міжнародних спорів; розвиток дружніх відносин між народами.

Найважливішим органом ООН є Рада Безпеки, до складу якої вх 15 держав, 5 постійних (США, Росія, Китай, Великобританія, Франція) і 10 – непостійних, що обираються Генеральною Асамблеєю терміном на два роки.

Міжнародні міжурядові організації ств метою розвитку міжнар співробітництва в галузях ек, культ, охор здоров'я, освіти.

Найвідомішими міжнародними організаціями регіонального масшта­бу є: Організація американських держав; Організація африканської єдності; Ліга арабських держав; Організація з безпеки і співробітництва в Європі та ін.

Рада Європи — утв1949 об'єднує більш 40 держав. Цілями РЄ є: забезпечення тісніших зв'язків між державами-членами для захисту й реалізації їх ідеалів і принципів; захист і зміцнення прав людини.Структура Ради Європи: Комітет міністрів; Парламентська асамблея; Паради галузевих міністрів; Секретаріат.

В останні десятиліття помітнішу роль стали відігравати інтеграційні угруповання,які утворилися в результаті інтернаціоналізації екон, соц й пол життя держав певного регіону. Яскравим прикладом є ЄС, 28 держав. ЄС найбільш інтегрована в ек й політ-правовому відношенні міжнар організація. Вищі органи парламент, уряд, комісія, суд.

Інтеграційним угрупованням є Спів­дружність незалежних держав (СНД, 1991), яка нині об'єднує 12 колишніх республік СРСР.Цілями є: розвиток рівно­правного і взаємовигідного співробітництва народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров'я та ін. Основними консультативними й координуючими органами СНД є: Рада глав держав, Рада глав урядів, Виконавчий секретаріат, Міждержавн економічний комітет. Між­парламентська асамблея держав-учасників СНД.

Важливими суб'єктами міжнародних відносин є воєнно-політичні блоки. Вони виступають організаціями колективної безпеки держав-членів. Організація північноатлан­тичного договору (НАТО) має на меті забезпечувати захист своїх країн пол та військовими засобами, сприяє співробітництву з країнами-не членами Альянсу з широкого кола питань, пов’язаних з безпекою, таких як оборонна реформа та миротворчість.

Значну роль у розвитку міжнародних відносин відіграють міжнародні неурядові організації, до яких належить будь-яка міжнародна організація, не ств на основі міждержавної угоди, їхніми ознаками є: неприбутковий характер; визнання щонайменше однією державою; наявність консультативного статусу в міжнародних міжурядових організаціях. Неурядові організації є частиною неформалізованих міжнародних суспільних рухів — анти­воєнного, еколог, молод, жін, профспілкового. національно-визвольного тощо, які також с суб'єктами міжнародних відносин. Провідну роль у сучасному світі відіграють держави так званої Великої 8 - США, Росія ,Канада, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Японія.


 







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.55.168 (0.005 с.)