ТОП 10:

Політологія як наука і навчальна дисципліна.



Політологія як наука і навчальна дисципліна.

Історично першою формою осмислення політики було її релігійно-міфологічне трактування.

З середини 1 тисячоліття до н.е. до світу політичного глибоку цікавість виявляли видатні мислителі минулого. фрагменти знань про політику зустрічаються в працях мислителів старовини: Заратустри, Конфуція, Платона, Арістотеля, Цицерона і їх сучасників.

В Середньовіччі, в епоху Відродження політичні знання розвиваються головним чином в рамках філософських знань. І лише в Новий час відбувається становлення політології як самостійної суспільної науки. В ХVI в. Н.Макіавеллі виділив політичні дослідження як самостійний науковий напрям, поставив в центр аналізу проблеми держави і влади

Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. У 1857р. Лейбер починає читати цей курс у Колумбійському коледжі, в 1880р. у цьому ж коледжі створюється перша школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 роком датується створення Американської асоціації політичних наук.

При цьому політологія як наука і як навчальна дисципліна має свої специфічні особливості. Головне її завдання — у безперервному процесі пізнання отримувати знання про політику на основі узагальнення достовірних фактів .

Як навчальна дисципліна, політологія включае в себе такі основні дидактичні одиниці: предмет політології та її методологія; історія світової політичної думки; розвиток політичної думки в Україні; теорія влади і владних відносин; політична система суспільства; політична культура; політичні партії та партійні системи; політичні еліти та лідерство; світовий політичний процес; політичне прогнозування та ін.

У СРСР політологія тривалий час розглядалася як буржуазна теорія, лженаука й тому перебувала в зародковому стані. Окремі політологічні проблеми розглядалися в рамках історичного матеріалізму, наукового комунізму, історії КПРС, інших суспільних наук. При цьому їхнє вивчення носило догматичний, однобокий характер. Політологію, як новий навчальний курс, починають викладати у всіх вищих навчальних закладах України тільки після розпаду СРСР.

 

Політологія в системі суспільних наук.

Політологія взаємодіє з рядом наук, предметом дослідження яких є окремі аспекти політичної дійсності. Зокрема, це – політична філософія, політична соціологія, політична психологія, історія держави і права, політична географія (геополітика) та ін.

Почнемо з політичної філософії. Вчені, що працюють в цій області, досліджують ціннісні і світоглядні аспекти політики, політичні ідеали, норми, на основі яких функціонує політична система (див. Тему 6).

Політична історія розглядає процес виникнення політичних інститутів і установ, причини і значення їх послідовних або революційних змін в часі.

Історія політичних вчень вивчає становлення політичної науки, виникнення і розвиток політичних ідей.

Особливі відносини склалися у політології з політичною соціологією, оскільки грань між ними тонка і рухома. В західноєвропейських країнах їх звичайно розглядають як дві самостійні політичні науки, розташовуючи політичну соціологію між політологією і соціологією.

Політична соціологія розкриває вплив суспільства на формування і розподіл влади, виявляє спрямованість політичної свідомості і поведінки індивідів, соціальних груп, партій і суспільних рухів.

Політична психологія вивчає суб'єктивні механізми політичної поведінки, вплив на неї свідомості і підсвідомості.

Політична антропологія вивчає залежність політики від родових якостей людини: біологічних, соціальних, культурних, релігійних та ін., а також зворотний вплив політичного устрою на особу.

Політична географія вивчає вплив кліматичних, географічних і природних чинників на політичне життя.

Теорія держави і права вивчає діяльність інститутів держави: урядового апарату, системи права, правлячих політичних партій.

В порівнянні з вказаними політичними дисциплінами політологія має ряд відмінних рис. Вона є загальною теорією політики, інтегрує і синтезує висновки приватних політологічних теорій і виступає їх методологічною основою.

Предметі методи політології

Предметом політології як науки є дослідження тенденції та законів функціонування і розвитку політичного життя соціальних суспільностей, що відображають реальний процес. !!!!! їх у діяльність з реалізації політичної влади і політичних інтересів. Предмет фіксується у її методологічних поняттях, законах, категоріях, принципах.

Є 2 підходи до визначення:

1)універсалістськи-сумативний: сукупність різноманітних науково- дисциплінарних рішень. Тобто політологія -як сукупність політичних знань, які виробляють всі суспільні науки.

2) Аналітико — концептуальний підхід: як певна єдність найбільш суттєвих щодо даного явища рис і становить завдання —систематизувати матеріал, визначити загальну логіку.

Методи:

1) Загальні —для вивчення політичних процессів.

2)Соціологічний підхід- зясовують вплив суспільства на політику і навпаки.

3) Культурологічний —залежність політики від культури суспільства

4) Загальнологічні методи:

а) аналізу і синтезу

б) поєднання історія + логіка

в)моделювання

г)прогнозування

д)математичний

е)діалектичний

ж)емпіричний (статистика)

з) спостереження поведінки людей в експерименті

 

 

Політична думка Нового часу

Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк та ін.

Політичний мислитель Г. Гроцій є одним із засновників вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. На думку Г. Гроція, люди на ранніх етапах були рівними, мали спільну власність. Цей «природний» стан характеризувався відсутністю держави та приватної власності. Але принципи справедливості порушилися, виникла ворожнеча, розпочалися війни. З метою подолання ненависті, створення нормальних умов для співжиття, люди уклали суспільний договір і створили державу.

Т. Гоббс вважає, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяє виникненню у суспільстві стану «війни всіх проти всіх». Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би, завдяки своїй владі над людьми, поклав край загальній війні.

Дж. Локк уперше чітко розділив такі політичні поняття, як особистість, суспільство, держава й поставив особистість вище суспільства й держави. За Локком, людина від народження має природні права (на життя, волю й власність).Локк підкреслював, що держава підкоряється суспільству й особистості.У державному устрої варто передбачити поділ влади таким чином, щоб створенням законів займалися одні особи й установи, а виконанням цих законів — інші, тобто розділити владу на законодавчу й виконавчу.

Головний внесок Монтеск’є в політичну теорію пов’язаний з обґрунтуванням теорії поділу влади. Мета поділу влади — гарантувати безпеку громадян від свавілля й зловживання владою, забезпечити їхню свободу. А це можливо тільки при відносно незалежному співіснуванні законодавчої, виконавчої й судової влад.

Жан-Жак Руссо (1712 - 1778) захищав інтереси широких народних мас. Він зазначає, що з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Утворення держави привело не до появи громадянської свободи, а до поглиблення суспільної нерівності. На думку Ж.-Ж.Руссо, політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу.

Іммануїл Кант. Згідно з ученням Канта, держава - це поєднання множинності людей, що підпорядковуються праву. Але сама влада повинна бути обмежена правом, інакше вона ризикує перерости в свавілля і тиранію. Не можна використовувати іншу людину як засіб для досягнення чужого благополуччя.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Він поставив державу вище суспільства й особистості. Особистість здобуває свободу, виконуючи свій борг перед державою. Сама держава в змозі захищати себе від людей, чиї переконання порушують суспільний порядок. У Гегеля громадянське суспільство нестійке і конфліктне. Суперечливість суспільства визначається майновою нерівністю людей і наявністю в його структурі станів, що переслідують особисті інтереси. Навпаки, держава - це єдиний організм, оскільки всі його частини існують заради цілого. Співвідношення громадянського суспільства з державою - це співвідношення здорового глузду з розумом. Звідси випливає, що держава покликана домінувати над суспільством. Тільки обмежуючи громадянське суспільство, держава може забезпечити його свободу.

 

Політична думка Нового часу

Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк та ін.

Політичний мислитель Г. Гроцій є одним із засновників вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. На думку Г. Гроція, люди на ранніх етапах були рівними, мали спільну власність. Цей «природний» стан характеризувався відсутністю держави та приватної власності. Але принципи справедливості порушилися, виникла ворожнеча, розпочалися війни. З метою подолання ненависті, створення нормальних умов для співжиття, люди уклали суспільний договір і створили державу.

Т. Гоббс вважає, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяє виникненню у суспільстві стану «війни всіх проти всіх». Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би, завдяки своїй владі над людьми, поклав край загальній війні.

Дж. Локк уперше чітко розділив такі політичні поняття, як особистість, суспільство, держава й поставив особистість вище суспільства й держави. За Локком, людина від народження має природні права (на життя, волю й власність).Локк підкреслював, що держава підкоряється суспільству й особистості.У державному устрої варто передбачити поділ влади таким чином, щоб створенням законів займалися одні особи й установи, а виконанням цих законів — інші, тобто розділити владу на законодавчу й виконавчу.

Головний внесок Монтеск’є в політичну теорію пов’язаний з обґрунтуванням теорії поділу влади. Мета поділу влади — гарантувати безпеку громадян від свавілля й зловживання владою, забезпечити їхню свободу. А це можливо тільки при відносно незалежному співіснуванні законодавчої, виконавчої й судової влад.

Жан-Жак Руссо (1712 - 1778) захищав інтереси широких народних мас. Він зазначає, що з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Утворення держави привело не до появи громадянської свободи, а до поглиблення суспільної нерівності. На думку Ж.-Ж.Руссо, політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу.

Іммануїл Кант. Згідно з ученням Канта, держава - це поєднання множинності людей, що підпорядковуються праву. Але сама влада повинна бути обмежена правом, інакше вона ризикує перерости в свавілля і тиранію. Не можна використовувати іншу людину як засіб для досягнення чужого благополуччя.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Він поставив державу вище суспільства й особистості. Особистість здобуває свободу, виконуючи свій борг перед державою. Сама держава в змозі захищати себе від людей, чиї переконання порушують суспільний порядок. У Гегеля громадянське суспільство нестійке і конфліктне. Суперечливість суспільства визначається майновою нерівністю людей і наявністю в його структурі станів, що переслідують особисті інтереси. Навпаки, держава - це єдиний організм, оскільки всі його частини існують заради цілого. Співвідношення громадянського суспільства з державою - це співвідношення здорового глузду з розумом. Звідси випливає, що держава покликана домінувати над суспільством. Тільки обмежуючи громадянське суспільство, держава може забезпечити його свободу.


Політична думка Нового часу

Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк та ін.

Політичний мислитель Г. Гроцій є одним із засновників вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. На думку Г. Гроція, люди на ранніх етапах були рівними, мали спільну власність. Цей «природний» стан характеризувався відсутністю держави та приватної власності. Але принципи справедливості порушилися, виникла ворожнеча, розпочалися війни. З метою подолання ненависті, створення нормальних умов для співжиття, люди уклали суспільний договір і створили державу.

Т. Гоббс вважає, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяє виникненню у суспільстві стану «війни всіх проти всіх». Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би, завдяки своїй владі над людьми, поклав край загальній війні.

Дж. Локк уперше чітко розділив такі політичні поняття, як особистість, суспільство, держава й поставив особистість вище суспільства й держави. За Локком, людина від народження має природні права (на життя, волю й власність).Локк підкреслював, що держава підкоряється суспільству й особистості.У державному устрої варто передбачити поділ влади таким чином, щоб створенням законів займалися одні особи й установи, а виконанням цих законів — інші, тобто розділити владу на законодавчу й виконавчу.

Головний внесок Монтеск’є в політичну теорію пов’язаний з обґрунтуванням теорії поділу влади. Мета поділу влади — гарантувати безпеку громадян від свавілля й зловживання владою, забезпечити їхню свободу. А це можливо тільки при відносно незалежному співіснуванні законодавчої, виконавчої й судової влад.

Жан-Жак Руссо (1712 - 1778) захищав інтереси широких народних мас. Він зазначає, що з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Утворення держави привело не до появи громадянської свободи, а до поглиблення суспільної нерівності. На думку Ж.-Ж.Руссо, політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу.

Іммануїл Кант. Згідно з ученням Канта, держава - це поєднання множинності людей, що підпорядковуються праву. Але сама влада повинна бути обмежена правом, інакше вона ризикує перерости в свавілля і тиранію. Не можна використовувати іншу людину як засіб для досягнення чужого благополуччя.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Він поставив державу вище суспільства й особистості. Особистість здобуває свободу, виконуючи свій борг перед державою. Сама держава в змозі захищати себе від людей, чиї переконання порушують суспільний порядок. У Гегеля громадянське суспільство нестійке і конфліктне. Суперечливість суспільства визначається майновою нерівністю людей і наявністю в його структурі станів, що переслідують особисті інтереси. Навпаки, держава - це єдиний організм, оскільки всі його частини існують заради цілого. Співвідношення громадянського суспільства з державою - це співвідношення здорового глузду з розумом. Звідси випливає, що держава покликана домінувати над суспільством. Тільки обмежуючи громадянське суспільство, держава може забезпечити його свободу.


Пилип Орлик.

16 квітня 1710р. на козацькій раді в Бендерах був підписаний договір між Пилипом Орликом, старшинами, та запорозькими козаками. «Пакти та конституції законів та вольностей війська запорозького». Конституція складається з 16-ти статей, в яких ідеться про державний устрій України як козацької держави. Конституція не була затверджена і лишилась проектом політико-правового документу. Однак найбільше значення конституції полягає в тому, що в ній здійснено всебічне обґрунтування ідеї незалежності України як суверенної держави. Конституція містить низку демократичних та прогресивних ідей того часу: обмеження влади гетьмана, представницьке управління, поділ державної влади, закріплення прав і свобод особи, справедливість у розподілі суспільних благ, підтримка соціально незахищених верств населення. Ще одним документом, в якому обґрунтовується ідея незалежної української держави – є звернення Пилипа Орлика до урядів європейських держав «вивід прав України». Мета цього звернення полягала в тому, щоб показати, що Україна є вільним князівством. Для обґрунтування цієї тези Пилип Орлик наводить сам факт укладання Хмельницьким договору з Росією, де Україна виступає як самостійна держава. Позбавлення України суверенітету є порушенням її права на незалежність, тому на думку Орлика, договір з росією втратив силу. Отже конституція та вивід прав України Пилипа Орлика має велике значення як свідчення того, що Українська політико-правова думка розвивалася в руслі передових західно-європейських політичних традицій. Положення автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники, полкові старшини,сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, 3 р на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження були значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

 

С.Климовський

С.Климовський поет, філософ, козак.. у своїх творах засуджував гніт і утиски, та переживав втрату козацьких вольностей. Ідеал державно-політичного ладу є гуманізм і демократизм.

Проблемою суспільно-політичної концепції є роль монарха та його ставлення до народу. Вирішенням проблеми є обґрунтування ролі правди та істини. Правда – критерій для оцінки всіх вчинків людини . Монарх підкоряється правді.

Правосуддя вважав як основоположним принципом громадського життя. Ідея рівності всіх людей.

Концепція Климовського – це вчення про суспільний договір між монархом і народом, всі зобов’язані виконувати закони в ім’я добра і справедливості.

 

 

Костомаров І Драгоманов

Діяльність Кирило-Мефодіївського братства стала важливою в розвитку політичної думки цього часу.

Їхньою метою було об’єднання всіх слов’янських народів в єдину федеративну республіку (проіснувало 15 місяців,через зраду одного з членів, отримали різні терміни ув’язнення.

За статутом у разі об’єднання народ збереже свою самостійність і матиме народне правління.

Микола Костомаров «Закон Божий» - головн документ. Ідея цього твору – Україна має виконувати волю Божу – рятувати слов’янство. Обґрунтовуючи цю ідею Костомаров робить екскурс в історію на прикладі історичних народів. Першими були євреї, які отримали від Бога закон, за яким усі були рівні і не мали царя( але вони обрали царя і Бог від них відвернувся.

Греки не мали царів, але не мали і свободи, бо не знали єдиного Бога. Слов’яни – наймолодші і більше за все любили Бога, Україна створила козацтво. Історична місія укр народу – рятувати слов’янство. Вся влада походить від Бога й не може бути абсолютною самодержавою. Становлення і зміцнення в Росії монархічної форми правління сприяло прийняттю християнства; Татаро-монгольському пануванню; Засуджує самодержавство і бачить недоліки республіканського устрою(свавілля влади багатьох царів). Перевагу віддає республіканському устрою, де влада є виборною та змінною.

Михайло Драгоманов – історик, публіцист. Поняття «громада» - ключове слово у його політ. поглядах. Головним критерієм є служіння суспільному благу. Суть держави полягає не в формі, а в правах і свободах. Пропонує замість введення демократії впроваджувати самоврядування. Громада у Драгоманова є первинною ланкою організації суспільного життя. Стосунки між громадами мають відбуватися на федеративних засадах. Виступив за самостійні сильні обласні органи влади, які не залежать від центральної влади і діяли на автономних засадах. Поділ сус-тва на багатих і бідних убачав у приватній власності. Принцип федералізму був визначальним у поглядах на нац питання. Заперечував ідею нац.. державності, вважав, що політ. формою організації суспільного життя має бути федерація, що скл із самоврядних громад.

 

 

Погляди Івана Франка

Погляди Івана Франка на державу були близькими до марксистських (відокремлення від суспільства управлінського апарата) згодом негативне ставлення до диктатури (соц.. нерівність не буде подолана).

Соц. суспільство уявляв як співдружність людей засновану на громадянській свободі і рівності (політ. свобода полягає у відсутності політ. тиску та примусу). Осередок влади є громади, які виконують усі функції управління. Франко віддавав перевагу безпосередній демократії. Велику увагу приділяв національному питанню – закликав інтелігенцію сприяти формуванню українській нації, за політичну незалежність націй.

Формою політичної незалежності соціального звільнених народів є демократична автономія у складі федерації.

 

 

Соціалізм і Консерватизм.

Ідеї цілісності консерватизму.

В цілому, консерватизм спрямований на збереження, підтримку таких, що історично склалися форм державності і суспільного життя, насамперед його морально-правових норм. Він спирається на певні стереотипи масової свідомості, завдяки чому має широку соціальну базу. Неоконсерватизм сповідується тією частиною буржуазії, яка здобула найвищий економічний статус, владу. Консерватизм відкрито не проголошує себе ворогом будь-яких змін. Але вся система його цінностей ґрунтується на тому, що минуле краще, ніж майбутнє.

Риси консерватизму:

— спадкоємність як вірність традиціям і цінностям;

— стабільність (порядок, що забезпечується суспільними інститутами);

— необхідність протистояти згубному процесу звільнення процесу від обґрунтованого порядку;

— свобода в рамках, які допускаються ієрархічним порядком

Цінності:

1) постулат про ненадійність прогресу

2) природна і одвічна нерівність людей, необхідність суспільних груп

3) через призму економічної доцільності розглядають інші сфери життя.

Липинський. Відстоював ідею незалежної держави. Гасло: Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо. Ідею національної держави обґрунтовувалась: демократичним характером, конституційною монархією. Ідея монархії повинна виступати консолідуючим чинником укр суспільства, бо монархія ще була за Хмельницького і мала 3 форми і методи державного правління: демократичний (заснований на відкритій конкуренції за владу), охлократичний(заснований на владі суспільно-політичних груп над суспільством), класократія(держава існує для нації). Гетьман очолює. Аристокрація – найкращі представники нації. Важливою умовою побудови держави є релігійна єдність.

Томашівський. Державна концепція ґрунтується на ідеї особливої ролі Галичини та уніатської церкви в укр державотворенні.Становленню самостійної укр держави мають сприяти територіальний патріотизм та національна ідея. Не ототожнював державу з республікою. Не зперечував республіканський лад, головне щоб зміна відбувалася еволюційним шляхом. Важливу роль відводить унітарній церкві.

Кучабський. «Україна і Польща» Найбільш прийнятна форма держ правління – монархія. Позитивний мілітаризм – концепція за якої особливу роль відіграє верства людей військового духу. Провідну верству вбачає у великих землевласн.

. Соціал-демократична доктрина суспільного устрою.

Соціалізм — міжнародний рух, який не вимагає строгої єдності поглядів. Всі погляди — до єдиної мети: соціальної справедливості, кращого життя, волі і миру.

Основні елементи демократичного соціалізму — демократична, економічна, соціальна і міжнародна демократії. Визначальне місце демократія займає, свобода думки і слова і поступове просування до суспільства, де демократія поширюється на економічну і політичну сфери життя.

Для соціальної демократії характерні:

1) свобода поглядів

2) справедливість — для кожного громадянина рівні соціальні можливості

3) солідарність — повинна об’єднати суспільство в русі до демократичного соціалізму.

Грушевський. В історії українського народу відокремлював такі періоди: до КР, КР, литовсько-польська епоха, козацька епоха, занепад козацтва і відродження. Спочатку виступав за автономію України у складі Росії, а згодом повної автономії. Основні риси федеративної республіки – широке місцеве самоврядування, демократія. Територія об’єднана із сеймом. Чітке розмежування повноважень центру та областей. Жовтнева революція змінила погляди Грушевського на ідеї національної незалежності й суверенітету України. Свідченням став універсал який проголосив Україну самостійною.

Винниченко. Є два шляхи розвитку соціалізму: соціалісти(побудувати лише поступово, реформами) та комуністи (капіталізм знищити революційним шляхом). Запропонував свій варіант створення соціалізму колектократія – поєднання еволюційного і революційного шляхів розвитку соціалізму. Перетворення приватної власності на колективну. Щодо нац питання: прийшов від автономії Укр у складі Росії до відродження самостійної держави. Ідеал укр демократії – федерація рос республіки й участі Укр як рівної держави. Його праця «Відродження нації» «Заповіт борцям за визволення».

 

 

Націонал-комуністи.

Основні постулати: необхідність соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату як вищої форми демократії, тотальне усуспільнювання засобів виробництва, централізоване планове ведення господарства і усунення ринкових відносин, заперечення соціального, ідеологічного і політичного плюралізму.

Спроби реалізації показали нежиттєздатність і утопізм комунізму.

Виникнення націонал-комунізму зумовлене тогочасними суспільно-політичними реаліями. Почав розвиватися з років радянської влади свідченням є брошура Шахрая «До хвилі», яка започаткувала новий напрям суспільно-політичної думки.

Шумський і Скрипник – голови народного комісаріату(розвиток укр мови).

Хвильовий вірив у те що національна свобода невіддільна від визволення та розвитку людської особистості. Покликання України – бути посередником між Європою та країнами Сходу. Проповідував незалежність держави.

 

Істон і Алмонд

Вагомих результатів було досягнуто в XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу сис-ного аналізу (Пол система, Системний аналіз пол життя). Це дало можливість перейти до вироблення заг теорії, позаяк окремі факти значущі лише в межах заг моделей, які сприяють чіткішому уявленню про функціонування політичних систем.
На думку Д. Істона, пол система є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Досліджуючи її, за Істоном, необхідно застосовувати два підходи: соціально-психологічний, спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний, який дає змогу аналізувати активність груп під впливом соц оточення. Пол життя є неврівноваженою системою, у якій весь час відбуваються порушення та встановлення рівноваги. Тому й пол системи бувають стійкими та нестійкими. Цілковита стійкість пол системи недосяжна. Але вона постійно перебуває в пошуку стійкості. На цей процес впливає людина. Саме тому Д. Істон визначає політику як процес винесення обов´язкових рішень і дій не лише щодо реалізації цінностей та ідеалів, а й щодо відновлення порушеної рівноваги в суспільній чи пол системах. На його думку, кожна конкретна пол система має свої межі, у яких її пол рішення обов´язкові та реально виконуються. Вплив довкілля на пол систему Д. Істон називає введенням інформації у вигляді вимог та підтримки, що стимулюють систему. Введена інформація стає частиною системи. Вплив пол системи на оточення відбувається через вихід інформації у формі рішень та пол дій, що є результатом функціонування системи. Модель Д. Істона дає змогу уявити становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.
Не менш цікаві ідеї висловив і американський політолог Г. Алмонд («Порівняльні пол с-ми», «Порівняльний пол аналіз»). Пол с-му він розглядає як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Його погляди зведені до таких принципів: будь-яка пол с-ма має свою структуру; всі пол с-ми здійснюють однакові ф-ції; кожна пол с-ма багатофункціональна (врівноваженість влад); всі пол системи змішані в культурному значенні (відсутність «чистого» правлячого режиму). Введення інфи це пол соціалізація населення як важливого чинника пол культури та аналіз інтересів, пол комунікацій (зв´язків різних політичних сил). Ф-ції виходу інфи: встановлення правил (законодавча діяльність), застосування правил (виконавча діяльність), формалізація правил (надання їм юридичного оформлення), безпосередній вихід інфи (практична діяльність у сфері вн та зовн політики). Найважливіша фун-я пол сис-и — вивч та з´ясування особливостей ситуації. Гол завдання—фіксація різних інтересів всередині сис-и, їх інвентаризація, зіткнення і гармонізація

 


 

Функції політичної системи

Будь-яка політична система багатофункціональна. До її основних функцій належать такі:

політичне керівництво суспільством, в тому числі визначення стратегічних завдань і перспектив суспільного розвитку;

консолідація суспільно-політичного ладу на базі цінностей, ідеалів, символів;

регулятивна функція - вироблення певних правил поведінки, притримуватися яких зобов'язані суб'єкти політики;

мобілізація ресурсів: ця функція покликана забезпечити максимальне використання ресурсів суспільства для здійснення поставлених завдань;

функція розподілення матеріальних і духовних цінностей тощо.

Є й інші підходи. Г.Алмонд поділив функції політичної системи на два види.

1. Функції, що "входять":

політична соціалізація, яка спрямована на формування певного типу як учасника політичного життя, і рекрутування - підбір людей для заповнення статусів у політичних інститутах;

артикуляція інтересів;

агрегування інтересів;

політична комунікація - діяльність за згодою, досягнення компромісів.

2. Функції, що "виходять":

нормотворчість;

використання правил і норм;

контроль з боку держави за дотриманням правил і норм.

У здійсненні цих функцій, на думку вченого, проявляється механізм саморегуляції системи, що дозволяє їй зберегти стійкість і єдність.

Існують і інші підходи щодо класифікації функцій політичної системи, з яких виділяють:

авторитарне розподілення цінностей (передбачає контроль над процесом розподілення суспільних цінностей між різними суспільними групами);

впорядкування політичних процесів (ця функція визначена самою природою політики);

поновлення (розвиток) - пристосування до змін у суспільному житті;

стабілізація, збереження соціальної цілісності.

 

 

41. Типологія політичних систем

Існує три головні моделі політичних систем:

– командна; – змагальна; – соціо-примирлива.

1. Командна політична системахарактеризується такими ознаками:

– інтеграція, фактичне об'єднання всіх структур на основі бюрократичної централізації “зверху” навколо одного центру;

– прийняття центром рішень;

– ліквідація автономії центрів у прийнятті рішень на місцях;

– протистояння політичному плюралізму;

– командний стиль управління всіма сферами суспільного життя;

– панування адміністрування у вирішенні всіх політичних проблем, усунення політичної опозиції;

– виняткова роль партійне-державного лідера, що відображається тією чи іншою мірою у культі його особи;

– приниження політичного значення громадянина, обмеження його прав і свобод;

– зовнішня і внутрішня безконтрольність політичних інституцій; відсутність розподілу влади; стримування способів саморегуляції суспільного організму; ставка переважно на силові, примусові методи;

– поширення політичної демагогії про захист інтересів народу; створення номенклатури (теократичної, королівської, військової або партійно-державної), яка побудована на принципах напівфеодальних рангів з відповідним матеріальним та іншим забезпеченням за рахунок суспільства;

– відкрите насильство, яке набирає форми відкритих тиранічних режимів.

2. Змагальна політична системамає такі типологічні ознаки:

– політичний плюралізм;

– наявність механізму впливу на державну владу різних центрів прийняття політичних рішень через “групи тиску”, що інституційно відокремлені й змагаються між собою;

– наявність багатьох центрів прийняття політичних рішень;

– визнання рівності й гарантій прав людини й об’єднань громадян;

– примус не виключається, але не є прямим, основним методом в управлінні;

– зв’язок політичної системи і саморегуляції суспільства у сфері економіки, соціальних відносин, духовного життя та ін.;

– захист конституційного ладу, його правових засад;

– ставлення до права як до цінності та ін.

2. Соціопримирлива політична системамає такі ознаки:

– висунення на перший план соціальних проблем у змаганні за утвердження політичних цілей і завдань;

– використання компромісів у вирішенні політичних та інших проблем;

– розгляд командних методів протиборства як великих затрат економічних, духовних та людських ресурсів;

– професіоналізм політичного управління;

– утвердження політичного плюралізму, що передбачає певні обмеження панівних сил, груп, які змагаються на ґрунті поступок, консенсусу, добровільних узгоджень сторін;

– високий рівень політичної культури;

– прагнення до утвердження соціального миру, соціальної справедливості, служіння їм;

– уведення певних обмежень щодо власності, розподілу доходів, свободи договору (насамперед на продаж робочої сили) з метою досягнення соціального миру;

– поступове і постійне здійснення соціальних програм;







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.200.226.179 (0.034 с.)