ТОП 10:

Поняття політичної еліти та еволюція теорії політ еліти



Еліта — з французької — це відібране, вибране краще. Поділ суспільства на виконавців, управлінців має місце при будь-якому політичному суспільстві. У демократичному суспільстві реальна база знаходиться в руках меншості. Різниця в тому, що при демократичній системі ця меншість може прийти до влади шляхом виборів. Організовану меншість, яка здійснює управління називають по-різному: політична еліта, або правляча еліта, правлячий клас, вище політичне керівництво. Політична еліта — це організована меншість, яка займає керівні посади в органах державної влади, політичних партіях, громадських організаціях. Вона впливає на здійснення певної політики країни.

Існування політичної еліти обумовлене такими факторами:

1.Псих і соц особливостями людей, їх неоднаковими здібностями, можливостями, бажанням приймати участь у пол діяльн.

2.Закон поділу праці, який вимагає професійного зайняття політикою.

3.Високе соціальне значення управлінської діяльності і відповідне стимулювання цієї праці.

4.Практична неможливість здійснення всеохоплюючого контролю має за діяльністю.

5.Політична пасивність має головні інтереси яких зовні політики. Політична еліта характеризується такими рисами: згуртованість, загальні ціннісні орієнтації, однорідність. Таким чином політична еліта не є простою сумою конкретних людей, яка формується в результаті вибору і на горі владної піраміди знаходяться ті люди, які відповідають певним вимогам. Політична еліта відіграє виключну роль у житті суспільства. Від діяльності еліти залежить напрямок політичного життя. важливою умовою діяльності політичної еліти є її авторитетність і легітимність. Якщо політична еліта не є легітимною (законною), то вона швидко втрачає свою соц. базу і владу. Якщо вона приходить до влади шляхом виборів, то вона має легітимний характер, але іноді політична еліта приходить до влади внаслідок перевороту, або революції, в цьому випадку вона прагне досягти легітимності.

Теорія еліт Г. Моски і В. Парето.

1858 — 1941 — Моски 1828 —1923 — Парето. Визначна робота “Робочий клас”. Він (цей твір) виклав основні ідеї теорії еліт:

1.Влада завжди знаходиться в руках меншості і ніколи в руках більшості.

2. Влада завжди переходить з рук однієї меншості в руки іншої меншості.

3. Ця меншість і є пануючий клас або еліта.

4.Кожна еліта править шляхом поширення своєї ідеології, яка відповідає завданням її влади.

5.Така ідеологія повинна відповідати епосі, або віянням часу.

6. В історії існують дві тенденції: аристократична і демократична, це тенденції в розвитку суспільства, але жодна з цих тенденцій не передбачає влади мас, тому що немає механізму, який би давав масам бути при владі.

7.Існування демократичного суспільства можливе тільки при наявності добре розвинутої еліти.

8.Вибори — це шлях до оновлення еліти, а не форма контролю над елітою.

9.Належність до еліти визначається природними задатками.

10.Не всі, хто має такі дані (природні) входять до складу еліти. Та частина людей, яка не ввійшла до складу еліти складає контреліту. Соціальна революція спробувала розірвати це колесо (влада → еліта).Закон циркуляції еліт: зміна влади.


 

Функції та типологія політичної еліти

Функції еліти:

1стратегічна

2організаційна

3соціального моніторингу

4інтегративна

Типи політичних еліт

Політичні еліти поділяються багатьома способами.

За способом формування: відкрита (вибори), закрита.

1. відкрита (істеблішмент) в демократичному суспільстві — спонтанний приплив нових членів. Вирішальний критерій — особисті досягнення в бізнесі, політиці та популярність. Добір — конкурсний, головна вимога — професіоналізм, вважається громадська думка саморегулювання.

2. закрита (номенклатура) в тоталітарному режимі — спонтанність виключається у формуванні, головне — відданість системі чи лідеру. Спосіб добору — кадрова політика партії, рішення з’їзду, ініціатива карається.

Авторитарна, тоталітарна, демократична, ліберальна

За видами політичної діяльності: державна, муніципальна, еліта громадських організацій.

Правляча еліта, опозиційна еліта, та контреліти.


 

Політичне лідерство: сутність, теорії, класифікація.

ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО – процес міжособистісної взаємодії, в ході якого люди, наділені реальною владою, здійснюють легітимний вплив на все суспільство, чи певну його частину, котра добровільно віддає їм частину своїх повноважень і прав.

Класифікація політичних лідерів.

Крім Веберівської класичної типології (традиційне лідерство, раціонально-легальне, харизматичне), у сучасній науці існує чимало інших класифікацій, згідно з якими політичні лідери поділяються на:

1) правлячих і опозиційних — революціонерів, реформаторів і консерваторів

2) формальних і неформальних (хто ламає усталені порядки, життя присвячує благородним цілям, хто прагне панувати)

3) кризових і рутинних: “лідерів мимоволі”, “лідерів зверху”, “кар’єристів”, “лідерів на віру”.

4) великих і малих.

Теорія політичного лідерства.

Там де формується етнос чи соціум неодмінно будуть лідери. Було багато розробок теорій.

За Макіавеллі — політичний лідер — володар, котрий заради збереження свого панування і підтримки суспільного порядку не гербує ніякими засобами. У інших філософів прослідковувалось божественне начало лідера. У Ніцше — цілеспрямоване створення найвищого біологічного типу “людини-лідера”.

Політичне лідерство — процес міжособистісної взаємодії, в ході якої авторитетні особи наділені реальною владою або можливостями політичного впливу на людей, здійснюють легітимний вплив на суспільство (чи його частину), які добровільно віддають їм частину своїх повноважень і прав.


Функції та типологія політичного лідерства

ПОЛ ЛІДЕРСТВО – процес міжособистісної взаємодії, в ході якого авторитетні люди, наділені реал владою, здійснюють легітимний вплив на сус-тво, чи певну його част, котра добровільно віддає їм част своїх пол-владних повноважень і прав.

У сучасних політологічних концепціях функціонують різні критерії класифікації лідерства. Лідерів поділяють:

— за мірою впливу на суспільство:

· на реальних (“лідери-герої”);

· на менеджерів, які не мають яскраво і вираженого впливу на перебіг подій у суспільстві;

— за психологічними рисами і типами поведінки:

а) щодо ставлення до власного впливу й можливостей (лідер-ідеолог і лідер-прагматик);

б) стосовно своїх прихильників — лідер-харизматик (формує волю виборців) і лідер-представник (виражає волю тих, хто його висунув);

в) щодо супротивників — лідер-угодовець (залагоджує конфлікти, обминає гострі кути) і лідер-фанатик (бажає загострити конфлікт або знищити супротивника);

г) за способом і оцінки здібностей — відкритий лідер та лідер-догматик.

Вищеназвані чотири класиф визначив польський політолог Є. Вятр. Вони, на його думку, виявляються в різних комбінаціях. У марксистській науці лідерів поділяють: на правлячих та опозиційних; буржуазних і пролетарських; кризових і рутинних.

–– за стилем керівництва і політичною системою вирізняють:

· диктаторський тип лідера, який прагне досягти своєї мети, спираючись на страх покарання;

· демократичний тип лідера, що спирається не лише на свої якості та авторитет, а й підтримує дух співробітництва, співучасті в обговоренні питань;

· автократичний тип лідера, який повинен володіти високими професійними та особистими якостями, аби перемагати опонентів.

–– виокремлюють ще:

· плутократичний тип лідера (часто це лідери “тіньової” економіки);

· лідера-популіста, який спирається на популярні сьогоденні бажання, проблеми, пропонує прості й найбільш загальноприйнята (на рівні розуміння мас) способи виходу зі складних ситуацій;

· лідера-професіонала (лідер постіндустріального суспільства), повага й довіра до якого базуються на його компетентності, особистій поведінці, ставленні виборців до нього. повинен вміти визначати пріоритетні цілі, давати науковий аналіз певної проблеми, будувати ієрархію проблем та визначати способи їхнього вирішення.

Функції політичних лідерів.

1. Інтеграція суспільства, громадян, об’єднання мас довкола спільних завдань і цінностей.

2. Пошук і прийняття оптимальних політичних рішень.

3. Захист мас від беззаконня, самоуправства, бюрократії, підтримка громадського порядку.

4. Налагодження системи постійного зв’язку з масами, запобігання відчуження громадян від політичного керівництва.

5. Ініціювання оновлення, генерування оптимізму і соціальної енергії, мобілізація мас для реалізації політичних рішень.

6. Легітимізація суспільно-політичного устрою.


 







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.234.207.100 (0.008 с.)