Знаменні риси великого канону

Цей канон має назву великого не тільки через великий обсяг, бо має аж 250 тропарів, але також через глибокі думки, великий дух покути та морально-аскетичне значення. Протяжний і сумний спів ірмосів і тропарів канону в злуці з поклонами надає цілій відправі глибокого покутного духа. Тому слушно каже синаксар цього дня, що він "справді найбільший серед усіх канонів", та що він "настільки гармонійно укладений, що здатний зм'якшити й найтвердішу душу, зворушити її і спонукати навернутися до добра". Уже початкові тропарі канону створюють у душі поважний і моли­товний настрій: "З чого почну оплакувати пристрасного життя мого діяння? Чи добрий початок дам, Христе, нинішньому риданню? Але як милосердний подай мені відпущення гріхів". "Прийди, окаянная душе, прийди разом із плоттю твоєю, Творцеві всіх сповідайся, покинь, нарешті, колишню нерозсудливість і Богові принеси сльози свої у покаянні" (Перша пісня).

Добрий чи злий приклад має на кожного з нас великий вплив, тож святий Андрій наводить різні приклади й події Святого Письма Старого й Нового Завіту, від Адама й Єви аж до Христового Возне­сення. На тих прикладах і подіях, наче на канві, снує він історію падіння, навернення та жалю кожної душі. "Я всі оповів тобі, моя душе, — каже він у 8-ій пісні, — повчальні приклади із Старого Завіту. Наслідуй боголюбиві діяння праведних, гріхів же людей лукавих бережися". А відтак у дев'ятій пісні: "Щоб зворушити тебе, душе, приведу тобі приклади з Нового Писання. Отож наслі­дуй праведних і цурайся неправедних. Умилостив Христа молит­вами, постом, чистотою і говінням".

Події Святого Письма проходять перед очима нашої душі, наче на екрані, і кожну з них вона глибоко переживає, наче частину власного життя: "Благаю Тебе, як розбійник — пом'яни мене, плачу гірко, як Петро — прости мені, кличу, як митар, сльози проливаю, як блудниця — прийми моє ридання, Спасе, як колись хананеянки" (Восьма пісня). — "Подібно як Давид, послизнувся я, упав у бруд та осквернився, але й мене омий, Спасе, сльозами" (Друга пісня).

Розкаяна людина відчуває свій близький кінець і Божий суд перед дверима та боїться заслуженої кари: "Наближається, душе, кінець, наближається, а ти не дбаєш, не готуєшся, час бо скоро­чується — пробудись, суддя вже близько, біля дверей. Як сон, як цвіт, минає життя — нащо марна суєта?" (Четверта пісня). "Колись Господь післав дощем вогонь, що спалив нестямне безза­коння содомлян, а ти, душе, розпалила вогонь геєнський і в ньому будеш спалена" (Друга пісня). "Помилуй, благаю Тебе, Господи, помилуй мене, коли прийдеш з ангелами Своїми віддати по справед­ливості за їх діяння" (Третя пісня).

Можна б сказати, що кожний тропар канону це щирий діялог будь-кого з нас зі своєю душею і своїм Творцем. Великий канон це наче детальний передсмертний іспит совісти та щира сповідь з цілого життя кожної розкаяної душі: "Нема в житті гріха чи діяння, ані зла, де я не згрішив би, Спасе, умом і словом, бажанням та наміром — і думкою, і діянням згрішив я, як ніхто ніколи" (Четвер­та пісня). "Сповідаюся Тобі, Христе Царю, згрішив я, згрішив я, як колись браття коли продали Йосифа — плід чистоти та невин­ності" (П'ята пісня). "Тайну серця мого відкрив я Тобі, Судді моєму, поглянь на мою покору, поглянь на мою скорботу, та вислу­хай мій суд нині і Сам помилуй мене як милосердний, отців Боже" (Сьома пісня).

Велика моральна сила і значення Великого канону полягає якраз у тому, що через розважання над власними гріхами він не веде душі до зневіри й безнадійности, але по щирому плачу, каяттю й жалю він її потішає, підносить, вливає надію та вказує на певний засіб порятунку: Боже милосердя і заступництво Пречистої Діви Марії: "Якщо і згрішив я, Спасе, то знаю, що Ти чоловіколюбець: караєш жаліючи і гаряче милуєш, і бачиш сльози плачу мого, й спішиш, як люблячий батько, що кличе блудного" (Перша пісня). "Богородице, надіє і заступнице усіх, хто Тебе прославляє, зніми з мене важкий тягар гріхів моїх, і як Владичиця чиста, прийми мене, що каюся" (Перша пісня).

У кінці кожної пісні канону є ще два тропарі на честь преподоб­ної Марії Єгипетської. Пізніший автор додав ще по одному тропа­реві на честь святого Андрія Критського.

Шостий Вселенський Собор поручив, щоб на тій утрені з Вели­ким каноном читали ще життєпис преподобної Марії Єгипетської († 521), який написав єрусалимський патріярх святий Софроній. Преподобна Марія Єгипетська народилася в Олександрії в Єгипті. Довгі літа вела грішне життя. Відбуваючи прощу до святих місць в Єрусалимі, вона навертається, йде в пустиню і там довгі літа молиться, плаче й покутує за свої гріхи. Наша Церква вшановує її пам'ять 1 квітня.

Читання її життя має ту саму мету, що і спів Великого канону: дати нам добрий приклад навернення, жалю й покути за свої гріхи. Преподобній Марії Єгипетській присвячена також служба п'ятої неділі посту.

АКАФИСТОВА СУБОТА

"Радуйся, Мати зорі незаходимої; Радуйся, душі моєї спасення. Радуйся, Невісто неневісная!"

(Акафист).

У п'яту суботу Великого посту наша Східна Церква має особ­ливу богослужбу на честь Пречистої Діви Марії. Ця відправа, характерна тільки для Східної Церкви, має назву акафисту, а звідси й субота зветься Акафистова.

Акафистова субота, як і неділя Православ'я, не має якогось відношення до 40-ці. Вона випадає в тому часі на підставі історич­ної традиції і практики Церкви. На утрені цієї суботи береться цілий акафист Благовіщення Пресвятої Богородиці. Цей акафист можна назвати символом і вершиною великого культу Богоматері у Східній Церкві. Саме тому він заслуговує на окрему увагу.

ВСТАНОВЛЕННЯ АКАФИСТОВОЇ СУБОТИ

Церковну службу цієї суботи встановлено на честь Божої Матері як подяку за потрійну охорону столиці Візантії — Констан­тинополя від нападу ворогів. Перший раз це було за цісаря Іраклія 626 року. Тоді зі сходу наступали перси, а із заходу — скити або авари. Місто було у великій небезпеці. Патріярх Сергій І (610-639) узяв ікону Пречистої Діви Марії, звану Одигитрія, її ризу та в процесії з вірними обходив місто, йдучи біля храму Пресвятої Богородиці на передмістя Влахерни. Він замочив у морі ризу Божої Матері і відразу постала буря, яка затопила ворожі кораблі. Місто було врятоване. Народ побачив у цьому чудо Божої Матері, зібрав­ся до її храму на Влахерні й цілу ніч провів у молитві, співаючи похвальну пісню-акафист у честь Пресвятої Богородиці.

Другий чудесний захист Царгороду був тридцять літ пізніше за цісаря Костянтина II Погоната (641-668), коли на столицю наступали магометани. А третій — за цісаря Льва Ісаврія (716-750), коли магометани знов облягали столицю великим числом кораблів.

СКЛАД АКАФИСТУ

Вдячний нарід після першого захисту столиці цілу ніч співав у церкві благодарну пісню до Божої Матері стоячи, тому вона має назву акафист. Це грецьке слово означає богослужбу, під час якої не можна сидіти, а треба стояти. Синаксар цієї суботи називає акафист — піснею несідальною.

Акафист має свій специфічний склад: 13 кондаків і 12 ікосів, які позначені порядковими буквами грецької азбуки. Коротші пісні акафисту звуться кондаки, а довші — ікоси, і вони йдуть одна за одною, спочатку кондак, а потім ікос.

Що таке кондак? Це грецьке слово означає короткий гимн, пісню. А що означає ікос? Це довша пісня, що оспівує подію і значення празника або похвалу святому. Ікос завжди йде за конда­ком і ніколи без нього не читається.

Кожний кондак в акафисті закінчується потрійним: "Алилуя". Кожний ікос після короткого вступу має 12 стихів, кожний з яких починається словом "Радуйся" і закінчується тим самим стихом "Радуйся, Невісто неневісная".

Акафист Пречистій Діві Марії відзначається надзвичайною глибиною думки та високими поетичними зворотами. Його можна назвати архитвором церковної поезії Східної Церкви. Великий

[036.jpg]

[037.jpg]

знавець Східної Церкви, князь Максиміліян Саксонський каже: "Акафистовий гимн належить до найславніших поезій цілого грець­кого світу".

Щодо змісту, то акафист можна поділити на дві головні части­ни. У першій частині, тобто в перших 6 кондаках та ікосах, перева­жають історичні теми з життя Ісуса Христа і Божої Матері, а в другій — догматично-моральні. Кондаки оспівують історію вопло­чення Божого Сина, а ікоси прославляють привілеї й ласки Бого­матері.

Для прикладу і кращого розуміння глибокого змісту й високої поезії наводимо один кондак і один ікос повністю.

Кондак 10: "Світ спасти бажаючи, прийшов Творець, як сам обіцяв, та був пастирем нашим як Бог, що з любови до нас став чоловіком, щоб як чоловік прикликати чоловіка, а як Бог, щоб почути від нас: "Алилуя!".

Ікос 1: "Ангела відпоручника було зіслано з неба привітати Богородицю, та коли він побачив Твоє втілення, Господи, то, глибо­ко вражений, так промовив до неї своїм безтілесним голосом: "Радуйся, бо через тебе радість засяє; Радуйся, бо через тебе прокляття щезне; Радуйся, Адама з упадку піднесення; Радуйся, Євиних сліз осушення; Радуйся, висото для людського розуму недосяжна; Радуйся, глибино і для ангельського розуму непро­глядна; Радуйся, бо ти стала престолом царя Господа; Радуйся, бо ти носиш того, Хто все носить; Радуйся, зоре досвітня, провіснице сонця; Радуйся, лоно божественного втілення; Радуйся, бо тобою сотворіння обновляється; Радуйся, бо через тебе Творцеві покло­няємося. Радуйся, Невісто неневісная!".