Культ преподобних антонія і теодосія в українському народі

Ще за свого життя як преподобний Антоній, так і преподобний Теодосій, мали славу великих праведників і були в пошані не тільки серед своїх монахів, але й серед князів, боярів та всіх киян.

Преподобного Антонія тривалий час після смерти не вписували у список святих, не було празника на його честь, бо на його гробі не діялися чуда. Одною з вимог канонізації у Східній Церкві є якраз творення чудес за життя або після смерти. Коли в першій половині XII ст. творився Пролог — тобто життєписи святих — Руської Церкви, то вшанування пам'яті преподобного Антонія там ще не було. Зате Печерський Патерик, який написано в першій половині століття, багато разів називає преподобного Антонія святим. Тож причислення його до хору святих і встановлення на його честь празника відбулось десь у кінці XII або XIII століття.

Культ преподобного Теодосія почався дуже швидко після його відходу у вічність. Ще за життя він мав дар творення чудес, а потім і на його гробі діялися чуда. До поширення культу преподобного Теодосія багато причинилося також перенесення його мощей 1091 року з печери до храму Успення Пресвятої Богородиці, який він почав будувати. У 1107 році на його честь встановлено празник по цілій Русі. Тоді ж його ім'я було вписане в синодик, список святих, яких поминають на литії. Під час нападу монголів мощі преподоб­ного Теодосія сховали і досі ніхто не знає, де вони знаходяться. У 1764 році на місці, де стояли його мощі, поставлено кенотафій — пам'ятник у формі труни.

Служба празника преподобного 3 травня величає його, як "пресвітлу зорю руської землі", "монахів світило і пастиря", "вели­кого Отця", "всесвітлого світильника", "преподобних похвалу", "колону благочестя", "взірець чесноти". Тут оспівані його молитва, піст, покута, чування, чуда й діла милосердя. На стихирах вечірні його празника свята Церква закликає вірних, щоб віддали належну честь преподобному Теодосієві, бо "він був для христолюбивих князів учителем правої віри, для вельмож — сильною обороною, для сиріт — милосердним Отцем, для вдовиць — ревним опікуном, для скорбних — потіхою, для вбогих — скарбом, для монашого хору — драбиною, що веде на небесну висоту, а для всіх, що до нього зверталися — невичерпним джерелом води, — і він молиться безнастанно за спасення душ наших".

Преподобні Антоній і Теодосій — це слава нашого українського чернецтва, нашої Церкви й народу. Вони наші постійні заступники перед Богом, дають нам добрий приклад любови, жертви й посвяти Богові, Церкві й народові. Літописець Нестор у життєписі святого Теодосія, заохочує нас наслідувати преподобного: "Тому й ми, браття, стараймося бути ревнителями і послідовниками життя преподобного Отця нашого Теодосія і його учнів, яких він послав перед собою до Господа, щоб і ми стали достойні почути отой голос Владики і Вседержителя: "Прийдіть, благословенні Отця мого, і візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створен­ня світу" (Мт. 25, 34), (Печерський Патерик).

[120.jpg]

СВЯТА КНЯГИНЯ ОЛЬГА

"Радісно празнуємо у світлому дні твоєї святої смерти, Ольго богомудра, засилаючи молебну пісню до Христа, що вінчав тебе вінцем нетлінним"

(Канон святої Ольги).

На небосхилі святих Христової Церкви, наче зорі, сяють різні святі українського народу. Поміж ними особливим світлом святости ясніє княгиня Ольга, пам'ять якої відзначаємо 11 липня. "Повість временних літ" величає Ольгу такими словами: "Вона предтеча християнської землі, як рання зірниця перед сонцем і як зоря перед світанком... Вона перша від Руси ввійшла в царство небесне, тому руські сини хвалять її як начальницю, бо й по смерті вона молить Бога за Русь".

Свята Ольга це перша християнка на великокняжому престолі Києва, перша просвітителька й учителька християнської віри в Русі-Україні. Її хрещення створило широкий шлях до християнізації нашої держави.

СВЯТА ОЛЬГА — НЕЗВИЧАЙНА ОСОБИСТІСТЬ

Свята Ольга належить до найсвітліших жіночих постатей на­шої княжої держави. Вона вирізнялася світлим характером, сильною волею та надзвичайною мудрістю в управлінні нашою держа­вою. Це жінка з великим державницьким умом. Наш літопис нази­ває її "наймудрішою серед усіх людей".

Після смерти свого чоловіка, князя Ігоря († 945), Ольга довгі роки сильною рукою правила великою державою від імени свого малолітнього сина Святослава. "Нікому з володарів, — каже істо­рик Наталія Полонська-Василенко, — не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що протягом двох десятиріч виступає в авреолі мудрости й жіночого чару" (Історія України, Τ. І, с. 101).

Велика мудрість святої Ольги виявилася і в тому, що вона прийняла християнську віру і саме цим сильно піднесла авторитет свій і своєї держави в очах Візантії та християнських володарів Західної Європи. "Княгиня Ольга, — вважає історик Микола Чуба­тий, — стоїть дійсно на перехресті релігійної та культурної історії Руси-України" (Історія Християнства на Руси-Україні, Τ. І, с. 186).

Наша Церква у богослуженні празника величає Ольгу такими похвалами: "Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам'ять, Ольго богомудра, мати князів руських, Христова мізинице... Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського обману... Сильна наче львиця, одягнена силою Святого Духа... Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів, і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам'ять".

ХРЕЩЕННЯ СВЯТОЇ ОЛЬГИ

Були різні спонуки, щоб схилити святу Ольгу прийняти хрис­тиянську віру. Це передусім політичні, культурні й торговельні відносини Руси з християнською Візантією та християнськими державами Заходу. Уже за часів князя Олега († 912) були в Києві й на Русі варяги-християни, а за князя Ігоря вони мали свою церкву святого Іллі в Києві. У цій церкві християни-дружинники, підписуючи мирний договір з Візантією 944 року, присягали князеві Ігореві, чоловіку Ольги. Ольга бачила також чесне і високо мо­ральне життя християн у Києві. Тож нічого дивного, що і в неї з'явилося бажання стати християнкою. Проф. М. Чубатий про мотив Ольги прийняти Христову віру каже: "Немає сумніву, що її вроджена інтелігенція обсервувати світ, окружаючий Русь, та її зносини з християнами, яких у Києві було багато, особливо варяг, довели її поволі на шлях до християнства" (Цит. твір, с. 174).

Дата хрещення Ольги до сьогодні не розв'язана. У літописі сказано, що Ольга хрестилася в Царгороді 955 року. Грецькі дже­рела широко описуючи її побут у Царгороді в 955-957 роках, нічого не згадують про її хрещення. Таку важливу подію, як хрещення

[121.jpg]

володарки Руси вони не могли б оминути мовчанкою. Більшість істориків вважають, що Ольга охрестилася в Києві в 954-955 роках і вже як християнка була потім з великим почтом у Царгороді.

Християнська віра сильно вплинула на особисте життя Ольги і її оточення. Тепер вона творить багато справ милосердя. У деяких документах сказано, що ніби це вона збудувала в Києві церкву святої Софії і дала гроші на будову церкви святої Тройці у Пскові. У 959 році вона посилала послів до німецького короля Оттона І. Західні літописи стверджують, що княгиня просила в нього єпис­копа і священиків.

Старання Ольги навернути і свого сина Святослава на хрис­тиянську віру не увінчалося успіхом. У Повісті временних літ читаємо: "Ольга живучи зі своїм Святославом, навчала його потре­би охреститись, і він того не притримувався, ані не приймав до своїх ушей... Ольга часто говорила: "Я, мій сину, Бога пізнала і радуюся, коли ж і ти пізнаєш, то пічнеш радуватися". Він же не звертав уваги на те, кажучи: "Як я можу новий закон прийняти один? А дружина моя почне з цього сміятися". Вона ж говорила до нього: "Коли ти охрестишся, всі будуть робити те саме". Він же не послухав матері, творячи звичаї поганські. Одначе Ольга таки любила свого сина Святослава говорячи: "Нехай буде воля Божа. Коли Господь схоче помилувати мій рід та руську землю, хай вложить їм у серце навернутися до Бога, як і мені дарував Бог". І не кажучи, молилася за свого сина кожної ночі й кожного дня, виховуючи сина до його мужеськости та росту". Хоча не вдалося Ользі навернути сина, але все-таки її вплив на нього був великий. "Одне Ольга осягнула, — завважує історик М. Чубатий, — а саме, що її син Святослав був толерантний до християн і лояльний до неї, як до своєї матері. Крім розходжень у вірі в инших справах до самої смерти був він добрим та відданим сином. Ольга ж справу його навернення, як ми читали в Повісті, віддала вповні на Божу волю" (Цит. твір, с. 182).

Немає сумніву, що Ольга, ставши християнкою, хотіла, щоб і її народ прийняв Христову віру, однак, з огляду на тодішні по­літичні обставини в державі, вона не наважилась приступити до загального хрещення своїх підданих. Це зробив її внук святий Володимир Великий.

Про християнське життя Ольги свідчить її остання воля, де вона просить, щоб її поховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона у глибокій старості 969 року, маючи близько 75 років.

Святий Володимир Великий близько 1000 року переніс тіло Ольги до новозбудованої Десятинної церкви за київського митро­полита Леонтія (992-1008). Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги. Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року неве­лику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги, вони зберігалися там до XVIII ст. За наказом московського Свя­тішого Синоду їх переховали, але місце нікому не відоме.

КУЛЬТ СВЯТОЇ ОЛЬГИ В НАРОДІ

Після смерти княгиню Ольгу тривалий час не канонізували, оскільки на її гробі не діялися чуда, що є умовою канонізації. Ані літописець, ані монах Яків нічого не згадують про святкування пам'яті святої Ольги, хоч обидва говорять, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого її тіло було нетлінне.

Культ святої Ольги і празнування дня її смерти існували в нашій Церкві ще до приходу монголів. Здається, також, що і чуда діялися, бо її ім'я було поміщено у список святих приблизно XII ст. Про святкування пам'яті Ольги ще в домонгольській добі довіду­ємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття. Ті списки переписано з болгарського тексту, який відпи­сали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих київської области, що їх празники були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: "Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння". Згаданий сербський Пролог подає день смерти Ольги 11 липня.

Не можна з певністю сказати, чи окрема служба на честь святої Ольги вже була в домонгольській добі, бо до нас з того часу нічого не дійшло. Теперішня служба її празника походить з сере­дини XV ст.

Московський цар Іван Васильович у 1557 році вислав до царго­родського патріярха Йоасафа пом'яник руських великих і удільних князів. У ньому немає імени Ольги серед імен князів і княгинь, яких поминали на молебнях як святих, але воно засвідчене серед імен тих, яких треба було поминати на панахидах.

Постать святої Ольги, як володарки, кількома словами влучно окреслює історик Наталія Полонська-Василенко. "Підсумовуючи відомості про Ольгу, — каже вона, — треба визнати, що її постать та правління заслуговують на найбільшу увагу". Влучно охаракте­ризував її М. Грушевський: "Держала сильною та зручною рукою державну систему й не дала її ослабнути ні розвалитися". Вона наладнала дипломатичні відносини з двома наймогутнішими імпе­ріями Європи, представниками культури Середньовіччя. Хрещення Ольги, яке залишилося її приватною справою, дало підстави нази­вати її "світанком перед сонцем", а сучасникам її внука Володимира казати, що вона була "наймудрішою серед чоловіків" (Цит твір., с. 105).

СВЯТИЙ ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ

"Прийдіть вірні, заспіваймо духовну пісню і про­славмо Христа, який світло прославив чесного Володи­мира Великого князя"

(Канон утрені празника).

Поміж великими і світлими мужами нашої княжої держави святий Володимир Великий, наче сонце, сяє своєю невмирущою славою, величчю і заслугами. В історії Руси-України його записано золотими літерами не тільки як могутнього і розумного володаря, але передусім як хрестителя, просвітителя і ревного апостола християнської віри. Свята віра, яку він прийняв у візантійському обряді, стає з часом серцем і душею нашого народу й держави. Вона стає сильною моральною основою нашого народу, основою нашої культури, звичаїв і обрядів. Вона завжди була великою моральною силою для нашого народу, передусім у дні його горя і руїни. Тією християнською вірою наш народ довгі-довгі сторіччя жив і кріпився, тією ж вірою він і сьогодні живе і кріпиться в неволі безбожного комунізму. І в тому якраз велика заслуга свя­того Володимира Великого, що дав нашому народові цінний скарб святої віри. Він вічно житиме у серці нашого народу як його хреститель, апостол і святий.